РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД

статті

Krakow’s Foundation Myth: 

An Indo-European theme through 

the eyes of medieval erudition 

Juan Antonio Álvarez-Pedrosa 

University Complutense of Madrid, Spain 

Міф про заснування Кракова: Індоєвропейська тема у викладі середньовічних вчених

Вінцент Краківський, відомий також під своїм польським іменем Вінцентій Кадлубек (латинізована форма його імені Magister Vincentius) народився в Карвуві (бл. 1161) у знатній родині. Він отримав високий освітній ступінь, навчаючись Болоньї та можливо в Парижі. Після смерті Фулька, дванадцятого єпископа Кракова, обраний на вакантний престол (1207); в 1218 році він пішов у відставку і прийняв обітниці цистерціанського монаха в монастирі Єнджеюв. Помер у 1223 р., а у 1764 р. беатифікований Папою Климентом XIII. Його Chronica polonorum siue originale regum et principum Poloniae — літературна композиція в чотирьох книгах, написана, загалом, як хроніка та діалог.

Перша книга розповідає про легендарне походження Польщі, і містить міфічну історію заснування Кракова розглянуту в цій статті. Друга  частина книги є продовженням Chronica polonorum Галла Аноніма. Третя і четверта книги розповідають про події часів самого Вінсента. Четверта книга завершується правлінням Мєшка III Старого, яке закінчилось в 1202 р., і на цій підставі можна встановити найбільш правдоподібну дату написання твору. Перші три книги було написано у формі діалогу між єпископом Краківським Матвієм (1145-1165), що розповідає про історичні події, та архієпископом Іоаном Гнезненським (1148-1165), який отримує моральні уроки з оповідання. Робота була надзвичайно популярна, і вплинула на політичну ідеологію середньовіччя та ренесансу Польщі.

 Міф про заснування Кракова, описаний у Хроніці Полонорум I.5-71 і оповідає про повернення героя Крака I з міфічної країни до Польщі, щоб дати закони уродженцям своєї країни.  Відповідно він постає як типовий культурний герой. У Крака I двоє синів, молодший із яких також носить це ім'я, тому необхідно розрізняти Крака І та Крака II. Головна перешкода на шляху до благополуччя королівства чудовисько Голофагус (це ім'я виражає його ненажерливість і значить "той хто ковтає живцем", "живоглот"), яке спустошує регіон.

 Потвора живе у скелястих горах, і мешканці околиць змушені час від часу приносити їй в жертву певну кількість худоби, щоб задовольнити її апетит. Якщо цього не  зроблено, монстр поглинає еквівалентну кількість людей. Враховуючи серйозність ситуації, Крак I заявляє  своїм синам, що спадкоємцем буде той, хто переможе монстра. Сини перемагають монстра за допомогою хитрощів, скориставшись з його ненажерливості: Вони набили шкіру корови сіркою, і, проковтнувши це опудало, дракон задихнувся від диму внутрішнього полум'я. Однак молодший син - Крак II - вбиває старшого брата і заявляє про свою перемогу над монстром.

Коли обман викривається, його карають засуджуючи на довічне заслання. Далі йдуть моральні роздуми архієпископа Іоанна над переказом, які займають весь розділ I.6.  Потім розповідається про заснування Кракова на місці, де жило чудовисько.

 Цей міф привернув увагу багатьох дослідників, чиї підходи до зазначеного наративу — як вказує назва цієї статті — коливаються між підкресленням індоєвропейського характеру походження міфу і наполяганням на  на наявності класичних джерел, від яких відштовхувався єпископ Кракова, черпаючи натхнення.

Іванов і Топоров бачили в боротьбі героя Крака з Голофагом прояв стародавнього індоєвропейського міфу, який вони зводять до схеми двобою Бога Бурі проти Змія. У їх трактуванні Крак уособлює слов'янське божество грому, Перуна, який — за їхньою реконструкцією основного космогонічного міфу слов'янського язичництва — воює проти Змія, його заклятого ворога, ототожнюваного з богом Велесом/Волосом. Останній, як описано в легендах  записаних, після часів Вінцентія Краківського, жив на Вавелі, невеликому пагорбі, на якому стоїть Краківський замок. На думку Іванова і Топорова, існує етимологічна спорідненість між словами «Вавель» і «Велес»/«Волос». Однак, як буде описано нижче, теорія ігнорує деякі деталі легенди про боротьбу з чудовиськом, і щодо загальної реконструкції, і щодо до окремих аспектів міфу записаного Вікентієм Краківським.

 Проте протилежна наукова точка зору на міф, натомість наголошує на статусі Вінцента Краківського, як видатного представника епохи Відродження ХІІ ст. Цей напрямок дослідження відповідно зосереджує увагу на впливові на  наратив тогочасних культурних чинників, виразно засвідчених в інших його творах. Найбільш помітним прихильником цього аргументу є Курбіс, перекладач Вінсента на польську мову. Він виділяє три основні мотиви включені у переказ про  боротьбу з Голофагом. В них, найважливішою є дидактичність: автор намагається відповісти на запитання щодо походження Польщі, які ставлять учасники діалогу. Друга мотивація - моралізаторство: боротьба за владу може призвести до братовбивства. Лише третьорядне значення має мотив перемоги над чудовиськом досягнутої хитрощами. На думку Кюрбіса присутність Голофага — це лише привід,  для демонстрації батьківської турботи Крака I про своїх підданих і для ілюстрації обов'язків доброго правителя — на протвагу характерові його сина, Крака II, переповненого жагою влади. Кюрбіс категорично відкидає  думку про те, що легенди, зібрані Вінсентом, мали  традиційне походження.  Щоб ретельно розрізняти ці дві позиції, необхідно буде застосувати  дуже прискіпливу методологію, засновану на максимально точній ідентифікації, кожного риторичного елементу розповіді — або, принаймні тих елементів, які потенційно можуть бути взяті у класичних авторів, відомих нашому літописцеві. 

Ця методологія також слугуватиме для виявлення тих елементів, які, якщо виявляються в якихось індоєвропейських традиціях, то явно  були невідомими Вінсентові, і могли походити лише від усної традиції. Розглядаючи першу групу аргументів, насамперед необхідно звернутись до фразеологічних елементів вже проаналізованих Бальцером. Вони стосуються в основному відносно несуттєвих аспектів оповіді: вираз singulis heptadibus походить від Макробія Commentarium in somnium Scipionis 1.6.45 і 75; природа крокодилячих сліз (crocodilinis lacrimis) описана в Physiologus і в середньовічних бестіаріях. Трохи більш істотним елементом є той факт, що ім'я монстра, Holophagus, є явним еллінізмом, і може бути натхненне терміном ihtyophagus, знайденим у «Historia Naturalis» Плінія 6.26. Бодуен де Куртене-Джеєвичова проводить паралель між боротьбою героя проти чудовиська з битвою святого Георгія зі змієм, яку зафіксовано в у Jacob de Voragine’s Legenda aurea

Однак, є багато точок розбіжності між двома переказами. Насамперед, в оповіді Вінсента два героя, а не один. Ще важливіше, що монстр переможений не завдяки сміливості героя проявленій в битві, а хитро-мудрому, можливо навіть боягузливому, прийомові. У цьому сенсі наратив радикально відрізняється від інших класичних міфів, про які Вінсент міг були в курсі, наприклад битви Аполлона з Python, яка описана в «Метаморфозах» Овідія 1.438-451, або битви Персея і чудовиська (Ов. Мет. 4.663-771).

 Важливим елементом міфу є його причинно-наслідковий зв'язок із заснуванням міста. Цей аспект міфу може мати прямим прецедентом опис Вергілієм  боротьби між Гераклом і Каком, так само як і історію пов'язану із заснуванням Риму. Словесні подібності між ними можна знайти — в Енеїді 8.192. Какус живе в печері, зробленій в скелі: stat domus et scopuli ingentem traxere ruinam; складне слово голофаг могло бути натхненним віргіліанськими складними словами, пов’язаними з Какусом в Енеїді 8.194 (semihominis) і 8.267 (semiferi). З іншого боку, заснування нового міста супроводжується боротьбою між двома братами, а це дозволяє підозрювати, що автор — обізнаний з міфом про Ромула і Рема — можливо, навмисно вставив тему братовбивчої боротьби за престол, з двоякою метою. По-перше, щоб встановити паралель між заснуванням Риму та заснуванням Кракова, і надати польському містові гідність класичного прецеденту, латинізувавши також ім"я Крака та перетворивши в Граккуса. Друге — спонукати до моралізаторських роздумів, що увійшли до промови архієпископа Іоанна. Зрозуміло, що ні текстових, ні літературних міркувань наведених вище, не достатньо, щоб охарактеризувати весь текст як такий, що відповідає гуманістичному натхненню. Щоправда, стиль тексту Вінцентія Краківського дуже риторичний. Якщо позбавити його риторичних аспектів, то сюжетна лінія виглядатиме схематично — набагато ближчою до усного, ніж до літературного твору. Безсумнівно, що Вінсент переслідував подвійну і дидактичну, і моралізаторську мету, несучи широку гуманістичну культуру, з позицій якої відображав усі події. Але ці цілі більш очевидні в засвідчених діалогічних роздумах про міф. Це більш ймовірно, оскільки і Скібіскі (1998), і Банашкевич (1989, 1993, 2002) зазначали, що архетипічні аспекти, а також усна традиція лежать в основі наративу. Ці аспекти можуть бути чітко окреслені за допомогою порівняння з іншими індоєвропейськими традиціями, і їх немає у латинській літературі, відомій Вінсенту.

Переказ про боротьбу з драконом спирається на основну семантичну структуру або тему ГЕРОЙ ВБИВАЄ МОНСТРА, яка може виражатись різноманітними формулюваннями, поверхневими структурами, описаними Уоткінсом.

З іншого боку, хотілося б звернути увагу на те, що тема чітко обрамлена мотивом про двох культурних героїв. Як відомо, культурний герой  – це міфічний герой, який змінює світ, винаходячи щось нове, засновує чи структурує суспільство. Також загальновідомо, що кільцева композиція є

надзвичайно давньою літературною структурою характерною для усної традиції.

Першим  культурним героєм є Крак I. Його ім'я має еквівалент. Це культурний герой Богемії, представлений Козьмою Празьким з латинізованим іменем Croccus. Незважаючи на той факт, що Козьма Празький передує Вікентію Краківському, немає доказів того, що останній знав про його працю. Крак I є героєм спільноти, до якої він повертається, пробувши деякий час за кордоном — згідно з Вінсентом, зокрема в Каринтії — з метою перемоги над ворогами рідної землі, щоб бути проголошеним її першим королем, і дати закони своїй нації.

Другим культурним героєм є жінка Ванда. Ряд спеціалістів (Gutschmidt, Balzer, Banaszkiewicz, Slupecki) виявили наративну паралель Ванди, постать Лібуше — яка, згідно основоположному міфові про Королівство Богемію,  викладеному в

Chronica Bohemorum Косми Празького, була молодшою донькою Крока і престолонаступницею. Як і Лібуше, Ванда є спадкоємецею героя-засновника держави — Крока, Косми Празького, або Kрака, Вінсента. Вони мають певні спільні риси, як-от краса, мудрість і здоровий глузд. Лібуше, однак, також є 

ще й пророчицею. На цю рису натякає, але залишає нерозвиненою Вінсент. 

Пророча сила Лібуше є архіважливою для виконання її найважливішого завдання — вибору, завдяки її віщуванням Пшемисла королем Богемії, коли вона знайшла його працюючим в полі. Мотив короля-орача є широко розповсюдженим серед  індоєвропейців, прикладом чого є перекази про Цинцината, Вамбу і билина про Микулу. У наративі Вікентія Краківського цей мотив замінено розповіддю про

кохання, що не склалось і яку ми не обговорюватимемо. Ванда/Лібуше відповідає римській міфологічній постаті Егерії, дружини Нуми Помпілія, другого царя Риму, пророчиці, яка допомагає заснувати нове місто. Паралеллю до зв"язку Ванди з річкою Вісла, є водний характер німфи Егерії, на що вказує Слупецький. Можливо, Вінсент був знайомий з історією Егерії через твори Лівія.  Але у Лівія відсутні другорядні мотиви, і  ми можемо реконструювати міф у всій його складності лише порівнюючи трьох авторів — Вінсента, Козьму та Лівія.

Ці додаткові характеристики культурної героїні замикають коло цієї композиції, що додатково підкреслює усний субстрат, який лежить в основі первісної легенди. Зараз ми розберемо міфічне ядро боротьби з монстром. Міфологічні мотиви легенди ретельно проаналізовано Фонтенроузом. В розповіді Вінсента очевидними є такі елементи:

Чудовисько живе в печері в горах. Нічого не сказано про його зовнішність, яка уподібнюється не то дракону, не то змію; можна вивести лише, що це у всякому разі жахлива істота. Його ім"я описує не фізіономію, а найважливішу якість -  ненажерливість. Це деспотична постать, яка обкладає даниною жителів регіону. Участь у боротьбі з нею беруть два культурні герої-брати.

Герої доводять свою значущість протистоянням монстру.   Герої вбивають чудовисько хитрістю, а не в прямому і героїчному бою, чи за допомогою зброї, яка дає перевагу.  Використання приманки є характерною рисою  культурних героїв, які володіють характеристиками того, хто в порівняльній міфології називається трикстером,  тобто персонажа, який досягає своєї цілі за допомогою хитрого трюку.  Потвора попалась на  трюк, через її ненажерливість. Щоб відзначити перемогу над монстром герой засновує нове місто.

Міф, однак, демонструє помітні відхилення від чітко визначених стандартних тем індоєвропейської традиції. По-перше, образ культурного героя Крака/Гракка розділено на два  персонажі: Крака I, першого законодавця та короля Польщі; а також його сина Крака II, який незаконно претендує на статус переможця монстра після вбивства свого брата та обману батька. Дуже рідко у міфічних сім'ях молодший син носить таке ж ім'я, як і батько, і тому цілком імовірно, що Вінсент Краківський вводить це подвоєння для того, щоб надати дидактично-моралізаторського лоску темі братовбивчої ворожнечі, яка була цілком неприйнятною для єпископа кінця XII ст., хоча Кюрбіс наполягає на  на нерелігійній меті цього твору.

Як тільки його братовбивство та обман були розкриті, Крака II покарали вічним вигнанням. Вигнання як очисне покарання за вбивство - добре відомий мотив в індоєвропейській усній традиції, тісно пов'язаний із боротьбою героя проти чудовиська: за  Плутархом Moralia 293c, Аполлон біжить у Tempe  після вбивства Піфона; так само Індра повинен піти у вигнання щоб очиститись після вбивства Врітри(«Шатапатхабрахмана» 1.6.4.1). Обидва ці вигнання, проте, є прямим результатом вбивства чудовиська, і ні те, ні інше не має жодного відношення до історії боротьби за трон двох братів.

 Ми вже говорили про можливі літературні витоки теми братовбивчої ворожнечі. Включення братовбивчого мотиву  у міф про боротьбу з монстром, яка здійснювалась за допомогою хитрощів, також викликає підозру у свідомому маніпулюванні матеріалом, оскільки співіснування цих двох тем не характерне для розповідей такого типу. Індоєвропейська формула, реконструйована Уоткінсом передбачає наступний сценарій:

ГЕРОЙ 1 ВБИВАЄ МОНСТРА          

ЗА ДОПОМОГОЮ  ЗБРОЇ

ЗА ДОПОМОГОЮ ГЕРОЯ2

Однак, за Воткінсом, обидві допоміжні функції комплементарно розподілені і не можуть фігурувати одночасно.

Схема Уоткінса може бути корисною для нас лише побіжно, оскільки ми не можемо реконструювати першопочаткову слов'янську фразеологію, що лежить в основі усного переказу; але схема може дати натяк на ядро усної традиції, яке  виявляється в міфі.

Крім того, мотив трюку з пропозицією їжі, яка в переказі функціонально є ЗБРОЄЮ, надто архаїчний порівняно з тими індоєвропейськими традиціями, про які автор  міг знати. Подібні мотиви є в Шатапатхабрахмані 5.2.3.7, де Індра вбиває Врітру, пропонуючи тому ритуальний пиріг, та хетському міфі, що розповідався під час свята Пуруллі, у якому богиня Інара змусила Дракона залишити своє лігво, запропонувавши  їжу та напої (Beckmann 1985).  Тема трюку не може автоматично виключати допоміжного героя: згідно з «Галієвтикою» Оппіана 3.15-20, Пан, як помічник Зевса, запропонував Тифону страву з риби, щоб змусити його залишити печеру. Ця остання паралель була підкреслена Бернабе (2004), який стверджує, що мотив трюку з їжею, збережений Оппіаном, має вирішальне значення для визначення достовірності усної передачі міфу.

Банашкевич (1993), пропонує альтернативну версію, згідно з якою двох героїв можна розглядати як  елементи давнього близнюкового  міфу схожого на міфи про Діоскурів.

Немає жодної очевидної риторичної мети в поєднанні цих різнорідних мотивів, у розповіді, яка мала б апологізувати створення нового громадського порядку, що нав'язує цивілізацію первісному безладові, хаосові і жорстокості. Це підводить до висновку, що розповідь спирається на усний міф індоєвропейської традиції, в який автор вплів елементи, які можна знайти у Вергілія та Лівія. 

Однак є ще один аспект оповіді Вінсента, який залишилось розглянути. Як було зазначено, міф має чітку мету - розповісти про причину заснування нового міста, Кракова. І в цій історії  заснування, розказаній благочестивим Вінсентом

на початку глави I.7 знаходимо паралелі з іншими індоєвропейськими традиціями, зокрема грецькими та кельтськими, про які він не міг знати. Щоб пояснити зміну назви з Graccovia (від Graccus) на «Краків», автор стверджує, що нова назва походить від каркання (лат. crocitatio, польськ. krakanie) ворон, які зібралися навколо трупа монстра.

За формою це етимологічний прийом, який любили застосовувати стоїки, твори яких Вінсент міг знати. Проте не слід ігнорувати два важливі додаткові аспекти  історії заснування міста. Перший полягає в тому, що назва міста є наслідком спонтанного (неочікуваного, не прошеного) знамення, спричиненого воронами. Друге – це те, що назва міста походить від цієї орнітомантичної події. Чи міг Вінсент запзичити ці моменти в якогось латинськго автора? Звичайно у Лівія 1.7.1 орнітомантична сцена використовується для обґрунтування верховенства Ромула над Ремом — але це знамення не вказує ні на місце, де має бути засноване місто, ні на його назву.

Ворони задіяні в ряді грецьких історій про заснування міст. Ворона вказала на місце де заснували Кірени, що описано Калімахом, Гімн 2.65-68; жертвопринесення ворони мало вирішальне значення при заснуванні Малоса, згідно з Калімахом Фрг. 38 і Кардії, про що ми читаємо у Стефана Візантія. Дельфійський оракул, на який вплинуло втручання білих ворон дав поштовх  заснуванню Магнезія та Коракеса.

Ще один паралелізм проявляється в історії заснування Лугдунума (сучасний Ліон), описаній Псевдо-Плутархом De fluviis 6.4 - і переданій Клітофоном, про яку жодним чином не міг знати Вінсент Краківський, і яка чітко відображає галльський міф заснування, також забезпечений (хибним) етимологічним поясненням:

"Поруч з цією (річкою Арар) знаходиться гора під назвою Лугдунум. Свою назву вона отримала з такої причини: Моморос і Атепомарос, скинуті і вигнані Сесеронісом прибули туди керовані оракулом з наміром заснувати місто на пагорбі. Після того як вони викопали фундаменти, раптом з'явилася зграя ворон і, пурхаючи навколо них, всілася на деревах. Моморос, знаючи орнітомантію, вирішив назвати місто Лугдунум, оскільки ворона його мовою називалась лугон".

Паралелі вражаючі. У розповіді Псевдо-Плутарха,

два культурних героя прибувають на місце заснування міста через примусове вигнання - хоча відносини між Моморосом та Атепомаросом не зовсім зрозумілі (ми не знаємо чи вони брати), а причина вигнання передує історії заснування Лугдунума, тоді як у міфі про заснування Кракова це наслідок братовбивства, скоєного Краком II -  яке є найважливішим елементом історії. Крім того, Моморос має друїдичну характеристику (Guyonvarc'h-Leroux 1986), відсутню у Крака, проте реалізовану  натомість у постаті Ванди-Лібуше. В обох переказах знамення проявляється через ворон які у кельтській міфології є символом бога Луга (Крапп 1936).

Лугдунське знамення було спонтанне, без будь-якої природної причини, тоді як Краківському дано раціональне пояснення: ворони прилетіли поїдати труп монстра. У будь-якому випадку, однак, зграя ворон інтерпретується як сприятливий знак і навіть інспірує відповідним чином назвати місто. Найбільша різниця між двома міфами полягає в тому, що у Псевдо-Плутарха відсутній будь-який конфлікт з монстром - який є основним елементом розповіді Вінсента Краківського. Однак, як було сказано вище, нашою метою   є аналіз історії про Голофага  з точки зору взаємодії між мотивами взятими з античної культури і усної традиції.  Найсуттєвіші паралелі знаходимо в міфах про заснування Лугдуна та Кракова, і ці паралелі не можна пояснити ні як випадкові збіги, ні як результат обізнаності Вінсента Краківського зі стародавніми джерелами.