РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД

BASIC RELIGIOUS TERMINOLOGY OF PIE

(A READER IN COMPARATIVE INDO-EUROPEAN 

RELIGION)

Ranko Matasović

University of Zagreb

Основні протоіндоєвропейські релігійні терміни

БОГ

Оскільки ми століттями жили в монотеїстичному суспільстві, саме значення слова "бог" у нашій сучасній мові змінилося: "Бог" - це всемогутня істота, яка усім керує (принаймі багато хто з нас звик так думати). Суспільствам, не зачепленим монотеїстичним  способом мислення, таке визначення, очевидно, не підійде. Ми  вважатимемо богами всіх надприродних істот, здатних вступати в релігійний зв'язок з людьми, до яких можна було звертатися  у молитвах і очікувати від них допомоги за умови виконання відповідних обрядів. Звідси випливає, що для позначення такої істоти не потрібно мати спеціальний термін, і справді, є небагато підстав вважати, що в PIE існував всеохоплюючий термін для позначення "Бога". 

Ми маємо радше перелік термінів, що виражають різні аспекти божественних істот:

ПІЄ *deywo- 'небесний бог': лат. dīvus, скр. devás, лит. dievas, староангл. Tīw, староірл. dia; це слово позначає божество як небесну істоту, на противагу земній людині, назва якої походить від ПІЄ слова 'земля' в  (пор. лат. homo людина' < dhg'h-om-on- і humus 'земля' <*dhg'hom-o-, староірл. duine < *dhg'hom-yo-). Значення цього кореня ймовірно, не включає в себе хтонічні божества (лат. di inferi), або божества, що належать до соціальної, а не до космічної сфери буття.< dhg'hom-on-.

PIE *dheh1s / *dhh1sos  'істота натхненна божеством': гр. theós 'бог', вірм. di-kc 'боги', лат. fānum 'освячене місце' < *fasnom <*dhh1s-no-, fēriae 'релігійне свято' < *dheh1s-, санскр. dhisā 'стрімко'; це слово не обов'язково стосувалося богів, а скоріше будь-якої божественно натхненної істоти, або (згідно з деякими етимологічними версіями) релігійного обряду чи обряду посвячення. У грецькій мові theós набуло загального значення 'бог', тоді як інше слово, daímоn, охопило первісну семантичну сферу *dheh1s- ('божественна сила, яка може захопити людину'). За походженням daímоn є похідним від daíomai 'розділяти, ділити' (< і.-є. *deh2i-, ведичне dáyate, схожим є семантичний розвиток слов'янського концепту боgъ). В принципі, можна було б інтерпретувати *dheh1s- як s-основу, утворену від кореня *dheh1- 'робити, класти' (лат. facio, OCS. děti тощо) у значенні 'того, що встановлено (релігійними обрядами)', але такий семантичний зв'язок слабкий.

*h2nsu- > хетт. haššu- 'цар', старосканд. áss- 'різновидвид богів', санскр. ásura- 'різновид богів', авест. ahu- 'пан'; я вважаю, що спочатку цим словом позначалися божественні істоти в їхньому соціальному аспекті. У "Рігведі" асури (Бхага, Мітра, Варуна, Ар'яман) - це божества, що належать до соціальної сфери буття (на відміну від "космічних" девів). У пізніших пластах Вед вони стають демонами, протиставляючись небесним богам - девам. Можливо, що значення поняття 'бог' розвивалося незалежно в германських та індоарійських мовах, а первісне значення збереглося в авестійській мові  (пан). Деякі лінгвісти виводять ці слова з кореня *h2ens- 'породжувати' (хетт. hāši 'породжувати', LIV 239), але це дуже сумнівно.

*bhh2eg- (або *bhag-) > санскр. bhága- (один з асурів), авест. baγa- 'бог', староцерковносл. bogъ. Деякі лінгвісти вважають, що слов'янське слово є іранським запозиченням, але я вважаю, що воно, швидше за все, успадковане. Давній дериватив староцерковносл. ubogъ 'бідний' свідчить про те, що первісне значення в слов'янській мові було 'частка, доля', як і в індоарійській. Іншим аналогом може бути гр. phágos 'ненажера', але це малоймовірно з огляду на семантику. 

Боги часто зображуються як "дарувальники багатства": Гр. Гoм. dotéres eáоn, напр. Oд. 8.335, Вед. dātā vásūnām RV 8. 51. 5 (пор. ст.-сл. dazdьbogъ, рос. дажбогъ). ПІЄ вираз мав би виглядати наступним чином *deh3tores h1weswom.

У багатьох і-є. традиціях є "багатоіменні" боги, псл. *polh1-h3nomn-o- > санскрит. puruṇāman-, гр. poly nymos (RV 8. 93. 17, AV 6. 99. 1, про Індру; Гомерів Гімн  Гадесу 18 і 32; Гомерів Гімн Аполлону 82). Боги мають багато імен, але в молитві потрібно використовувати відповідне ім'я, інакше молитва буде марною. Імена богів можуть бути таємними (devā nām gúhyā námāni, RV 5. 5. 10), і Рим, згідно з легендами, мав таємне ім'я, відоме лише посвяченим. Подібна концепція багатьох імен бога зустрічається і в ісламі.

Згідно і-є. вірувань боги мають свою власну мову, відмінну від мови людей, і ця концепція зустрічається в санскритській Taittiriya-Samhitā 5.25.5.2, у Гомера (Il. 1.403f., Od. 10.305) тощо, а також у скандинавській "Alvíssmál" (9-34). Римська молитва звертається до верховного бога як до Jupiter Optimus Maximus  або "sive quo alio nomine te appelari volueris'' ' будь-яким іншим ім'ям, яким бажаєш, щоб до тебе зверталися' (Servius, Aen. II, 351). Богів часто називали 'найбільший', або 'найвищий', пор. наприклад, Zeû kýdiste, mégiste 'Зевс, найславніший і найбільший' (Il. 2.412), 'Індра, найвищий' (uttamá-, RV 10.159.4), а також постійні епітети Юпітера optimus maximus 'найкращий і найбільший'.

Боги представлені як певний рід, або раса (PIE. *g'enh1os > гр. genus, Skr. jánas), і вона (*deywōm g'enh1os) часто протиставлялась расі людей, або смертних (*mrtwōm g'enh1os), напр.: RV 1.70 6b: devā nām jánma mártāmś ca "раса богів і смертних", Pindar, Nem. 6.1 hén andron, hén theon génos "один рід людей, інший - богів",  пор. також опозицію Вергілія між hominum genus і di immortales в "Енеїді'' 1.542.

Нарешті, на відміну від нас, смертних, боги, звичайно, "безсмертні", псл. *n-mrtōs deywōs >. Skr. devā amrtās RV 3. 4. 11, 5. 69. 4; гр. athánatoi (Il. 1.520). У цьому випадку ймовірно, що гр. athánatoi замінило первісний епітет *ámbrotoi, який був етимологічно споріднений з санскр. amrtās.

ПІЄ назва місця перебування богів *sedos, що походить від *sed- 'сидіти' (лат. sedeo, OCS. sěsti, англ. sit тощо): в "Іліаді" Гомера (5.360, 367) Олімп називається athanát nhédos 'місце безсмертних', а в "Теогонії" Гесіода (128) цей же вираз вживається щодо неба (ouranós); у RV 3. 54. 5 читаємо, що боги перебувають на 'місцях для сидіння' (sádā si), а в 10. 96. 2 згадується небесне (або божественне) місце для сидіння (diviyám sádas). Давньоірландське слово для позначення курганів або пагорбів, де живуть давні язичницькі боги, - síd, від і.-є. *sēdos- (очевидно, з подовженою формою кореня).

Джордж Дюмезіль та інші науковці стверджували, що індоєвропейські боги були організовані в систему тріад, яка відображає "триєдину ідеологію індоєвропейців". Згідно з цією "ідеологією", суспільство в ідеалі поділяється на три групи, відповідно соціальним "функціям": жерців, воїнів і землеробів (або ремісників). В Індії ці соціальні функції еволюціонували в жорстку кастову систему, що складається з каст (воїнів), священиків (брахманів) і вільних ремісників (вайш'їв), але, на думку Дюмезіля, є сліди такої соціальної організації і в інших ранніх суспільствах І тис. до н.е.: у Римі були три первісні триби (згідно з легендою, збереженою Титом Лівієм) - Рамні (Латини), Тіції (Сабіни) і Луцерії (Етруски). Перші з них були латинськими сподвижниками Ромула і представляли жерців (сам Ромул був рекс-авгуром). Друга група, луцерії, були воїнами, яких привів з собою Лукумон, тоді як Тіції - це сабіняни, яких привів Тіт Тацій; вони уособлюють сільськогосподарську родючість та opes, або достаток (вони принесли з собою до Риму не тільки свої сільськогосподарські навички, але й привели жінок, викрадених римлянами). Дюмезіль також бачив подібну тричленну організацію суспільства, відображену в традиційному поділі іонійців на чотири племені, що представляли три соціальні функції, у трьох родах, зображених у нартських легендах осетинів (іранського народу, що живе на Кавказі і має багату усну героїчну традицію), у трьох первісних групах скіфів (за Геродотом) тощо. Згідно з Дюмезілем, кожна "функція" мала пов'язану з нею символічну систему,  зокрема колір (білий - колір жерців, червоний - колір воїнів, чорний - колір хліборобів). 

Ці три соціальні групи (або "функції") мали своїх богів, що відповідали їх сферам. У ведичному пантеоні Індра (громовержець) був типовим богом воїнів, Варуна і Мітра представляли жерців, а землеробів представляв Ар'яман. У Римі ці три функції відповідали капітолійській тріаді богів: Юпітер був богом жрецької функції, Марс - богом-воїном, а Квірін - богом третьої соціальної групи або функції (хліборобів). 

Ця троїста ідеологія, на думку Дюмезіля, відбилася не тільки в уявленнях про богів (і в міфах, пов'язаних із ними), а й у тому, як їм поклонялися, тобто у релігійній практиці індоєвропейців.  Наприклад, широко розповсюджена практика зцілення словом (магічні заклинання), хірургія та медицина відображають ідеологічний поділ належних дій для жерців (вимовляння священних слів), воїнів (робота з інструментами, в тому числі хірургічними) і хліборобів (забезпечення їжею та ліками).

Слід зазначити, що термін "індоєвропейська ідеологія" не призначений відображати реальну соціальну організацію суспільства носіїв ПІЄ мови (або будь-якого іншого конкретного суспільства). Це радше набір ідей, що визначають культуру ранніх ІЄ суспільств. 

"Я називаю "ідеологією" перелік панівних ідей, які керують мисленням і поведінкою суспільства..." Ж.Дюмезіль.

Незважаючи на те, що ідеї Дюмезіля про організацію PIE релігії та міфології були інтелектуально сміливими та евристичними, вони залишаються суперечливими. Вони є апріорними, в тому сенсі, що майже будь-який тип текстових свідоцтв можна підігнати під "тричленну" ідеологічну схему, тому й саму гіпотезу про трьохфункціональну ідеологію індоєвропейців неможливо верифікувати. Те саме стосується і спроби Аллена ввести четверту "функцію" в систему Дюмезіля, яка відображає концепт "іншого", і пов'язати соціальні функції ранніх індоєвропейських суспільств з організаційними схемами систем спорідненості. Через притаманну їм неспростовність, такі теорії більше не згадуватимуться у цій праці.

САКРАЛЬНЕ 

З кількості збережених когнатів можна зробити висновок, що ПІЄ мала досить багату термінологію, пов'язану з сакральною сферою: 

ПІЄ. *seh2k-/ *sh2k- > лат. sacer, sacerdоs, sācer 'гідний бути принесеним у жертву', тохарська В sākre 'щасливий, благословенний', лат. sancio 'встановлювати закон', sanctus 'освячений', хет. šāklāi 'обряд, звичай'.

PIE *k'wento- > Goth. hunsl 'жертвопринесення‘, Lith. šventas 'святий‘, OCS svętъ, Av. spǝnta-, можливо TochB känts- 'правильний, твердий'.

*sewp- > Umbr. supa 'нутрощі жертовної тварини‘, Hitt. šuppa- 'плоть жертовної тварини‘, šuppi- 'чистий‘.

PIE *(H)ish2ro- 'наділений надприродною силою‘ > Gr. hierós, hiarós 'holy‘, Skr. irás 'міцний, сильний‘; ця група слів може бути пов'язана з діалектним РIE *(H)ish2r-no- 'залізо‘ > OIr. íarn, Germ. Eisen, Eng. iron (германські слова вважаються кельтськими запозиченнями). Семантика зумовлена властивостями заліза як найміцнішого з металів. Дієслівний корінь зберігся у Skr. isayati 'оживляти, укріплювати'.

PIE *yag- (чи *yeh2g-) > Gr. hágios 'святе‘, hagnós (Hom.); cf. házomai 'я боюсь‘, Skr. yaj- 'жертвувати‘, yájna- 'жертва‘. 

PIE *h2yewos- 'божественний припис‘ > Lat. iūs, cf. iūdex 'суд‘: Av. yaoz-dātar-, yaozdāta- 'святе'. Корінь, ймовірно, той самий, що і в  PIE *h2oyu- 'життєва сила‘ (Skr. āyu-), хоча семантичний зв'язок не є очевидним.

PIE *noybho- ‘святе‘ > OIr. noíb 'святе‘, OPers. naiba- 'добре, прекрасне ‘, порівн. також MW nwyf  'пристрасть, радість‘. OIr. níab 'життєва сила‘ (< *neybho-) показує, що семантична еволюція була подібною до тієї, що відбулася з *(H)ish2ro- 'наділений надприродною силою‘.

PIE *k'ubhro- 'блискуче‘ або 'святе‘ (Skr. śubhrá- 'блискуче‘) > Arm. surb 'святе'. 

У більшості ранніх традицій ІЄ існує бінарна опозиція між 'святим' як негативним поняттям - чимось відокремленим від профанного світу (Lat. sacer, Gr. hágios, Goth. weihs, Av. spǝnta-)  та 'святим' як позитивним поняттям - тим, що наділене божественною силою (Lat. sanctus, Gr. hierós, Goth. heilags, Av. yaoţdāta-). У грецькій мові є також слово hósios 'святий, благочестивий' (який здійснює те, що дозволено богами), але це слово, здається, не має PIE етимології. Гр. sébomai 'поклонятися, шанувати' розвинулося з більш давнього значення 'відчувати трепет' і 'соромитися' (у Гомера); воно споріднене зі санскр. tyajati 'залишати, відрікатись' (< PIE *tyegw-).

Германські слова, такі як англ. holy, нім. heilig, походять від *hailaga-,  від *haila- (OHG heil, OE hēl, гот. hails) 'цілий, здоровий'. Семантичний зв'язок полягає в цілющій силі священного об'єкта (жертовної жертви) і священної практики (релігійних церемоній). Такий самий зв'язок можна спостерігати і в W coel 'знак, знамення', оскійському kaila 'храм', які також походять від ПІЄ *kaylo- (або *kh2eylo-, пор. також OCS cělъ 'весь', OPr. kailūstikan 'здоров'я'). Зв'язок з лат. caerimоnia "релігійна практика" (? < *kaylimōnia) сумнівний, як і етимологія лат. caelum 'небо', яке, цілком імовірно, також походить від *kaylo- (семантична мотивація полягала б у ворожінні за польотом птахів у виділеній ділянці неба; caelum як "ціле" було б опозицією templum  'частині').

Семантичний зв'язок святості та (ритуального) очищення простежується в етимології лат. pius 'вірний, благочестивий' (першопочатково це атрибут того, хто сумлінно виконує релігійні обов'язки). Як і його італійські когнати (наприклад, умбрійське piíhiúí), це слово походить від кореня *peh2u- (або *pewh2-, з гортанною метатезою) 'очищати', від якого також походить лат.  pūrus 'чистити' (<*puh2-ro-). Розвиток pius із *puh2-yo-is також закономірний, пор. також дієслово piāre 'умилостивити, очистити шляхом спокути' і piāculum 'жертва, спокутне приношення' < *puh2-yeh2-tlo-.

СВЯЩЕННИКИ 

Не існує загальноприйнятого PIE терміну для позначення  "священика"; однак, є два терміни, що принаймні, можуть  бути непоганими кандидатами на PIE статус, незалежно від їхнього точного первісного значення: 

PIE *kowh1- > гр. koíēs 'жрець самофракійських містерій', лід. kaveś 'священик', санскр. kaví- 'провидець'. Корінь також зустрічається в староцерковносл. čują, čuti 'чути', гр. koé 'чути, помічати', лат. caue 'бути обережним, прислухатися'. З рухомим s- (s-mobile) ми також маємо OHG scouwоn 'спостерігати', англ. show, і, можливо, пол. chować 'бути обережним'.

Лат. flāmen 'священик' і санскр. brahmán- 'брахман' можуть, в принципі, походити від чогось на кшталт *bhlag'smen, якою б неіндоєвропейською не виглядала така реконструкція. Зауважмо також, що лат. слово зазвичай виводять від праіндоєвропейського *bhleh2-, пор. гот. blоtan 'жертва'. Санскр. brahmán- також споріднене з  OIc. bragr 'поезія'. Хоча ця етимологія є спірною, цікаво відзначити, що існує кілька спільних табу, які детермінують поведінку як римських фламінів так і ведичних брахманів:

Брахман     

його не можна вбити                                                                                                               

він не може бути примушеним бути свідком

повинен уникати похоронного вогнища 

не можна вживати алкоголь 

не повинен торкатися неосвяченого м'яса 

не можна намащувати тіло (крім голови) 

під час війни повинен припинити виконання обрядів 

не може їздити верхи на коні 

повинен уникати собак 

ніколи не повинен бути голим або бачити свою дружину голою 

Фламен  Діаліс 

не можна підняти на нього руку 

не може бути примушеним бути свідком, не може бути примушеним  присягатись

повинен уникати похоронного вогнища

йому не можна напиватися 

не повинен торкатися сирого м'яса 

не можна натиратися олією на відкритому повітрі 

не повинен бачити війська 

не повинен торкатися коня чи їздити верхи на ньому 

не повинен торкатися собак або згадувати про них 

повинен мати  священицький знак на тілі

У санскриті та мові Авести існує багато термінів на позначення "священика", оскільки було багато спеціалізованих видів жерців. Етимологічно спорідненими є санскр. hótar- та авест. zaotar, які  походять від *g'hew- 'наливати (напій)', гр. khéо, германське слово 'бог' (англ. god, нім. Gott, гот. guþ, первісно середнього роду) часто виводять з кореня (ПІЄ *g'hu-tóm 'гідний узливань'), але не менш правомірно виводити його  від квазігомофонного кореня *g'hewH- 'кликати, викликати' (санскр. hávate, OCS zъvati). Якщо це правильно, то бог це той кого 'викликали'.

Староцерковнослов'янське zrъcь '(язичницький) жрець' походить від дієслова zrьti `приносити жертву`, PIE *gwerH- 'похвала' (лит. gìrti 'похвала', OPr. girtwei 'похвала', санскр. gṛṇāti 'похвала'), пор. також рос. górdyj 'гордий' < *gwrH-dhh1o- 'гідний похвали', Gaul. bardos 'бард', W. bardd.

Лат. pontifex 'священик' - давнє складне слово, що означає 'мостобудівник' або 'прокладач шляхів' (від ПІЄ. *ponth2- 'міст, шлях' > лат. pons 'міст', гр. pátos 'шлях' та *dheh1- 'робити, виробляти' > лат. facio, OCS  děti). З огляду на енеолітичні технології індоєвропейців, мости і шляхи були більш-менш однаковими: це була певна сукупність дощок, що дозволяла возам перетинати болотисту місцевість. Тому жерці вважалися тими, хто прокладає шляхи (для богів і людей), а в Ріг-Веді стародавні провидці (ріші) -  називаються pathikrt - (RV 10.14.15cd, 2.23.6a), від вед. panthā- 'шлях' і kṛ- 'робити, творити'.

ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ 

До функцій ПІЄ жерця  входило виконання різних обрядів, в тому числі і жертвоприношення. Найпоширенішими видами жертвоприношень були узливання та вбивство тварин; серед них велика рогата худоба, вівці та коні були найпопулярнішими жертовними тваринами. Практикувався ряд комбінованих жертвопринесень, таких як римська Suovetaurilia  (жертвоприношення вівці, свині та бика, головним чином під час травневого фестивалю  Ambarvalia, коли жертовних тварин водили навколо навколо посівів, щоб захистити їх від хвороб).

Будь-який жертводавець, який поважав себе, завершував жертвоприношення бенкетом, на якому принесена в жертву тварина  розділялась з богами. Цей бенкет, мабуть, позначався ПІЕ словом *dapnom  'жертвенна трапеза'  (Lat. daps, ON tafn 'жертвенна тварина', ‘, Arm. tawn 'пир‘, Hitt. LUtappala- 'людина відповідальна за приготування їжі при дворі‘, Gr. dapánē  'показна трата‘).

Термін "узливання" - ПІЕ *spend-, звідси лат. spondeo 'обіцяти, присягатися', гр. spendо 'узливання', spond , хетт. išpand-  'узливання', тохар. АВ spänt- 'довіра'. 

Розвиток значення лат. spondeo (пор. також sponsa 'обіцяна наречена, наречений') стає зрозумілим, якщо ми згадаємо що узливання - це вдалий момент для того, щоб дати обіцянку божеству в надії на відповідну послугу. 

Іншим коренем, що позначав узливання, був *g'hew- > гр. khé , фриг. zeuman 'узливання', Санскр. hu- 'наливати', hótar 'священик', вірм. jawnem  'освятити', Toch. AB ku- 'наливати'.  Первісне значення, можливо, було менш тісно пов'язаним з релігійною сферою, але 'той хто наливає' - поширений термін для позначення жерця, порівн. також галльський gutuater, який був свого роду жерцем ('батьком узливань'). 

На відміну від PIE *spend-, яке позначало жертовну витрату значної кількості рідини (молока, медовухи, або ще чогось, чим догоджають богам), PIE *leyb-, ймовірно, означало 'налити кілька крапель', звідси лат. lībo, lībum 'жертвенний пиріг', гр. leíb; де Ваан виводить лат. līb з ПІЄ *h2leybh- 'помазувати' (гр. aleíph, áleiphar 'помазати'), пор. лат. lino. У такому випадку це слово було б не пов'язане з гр. leíb, у що важко повірити. Гр. loib - це жертвоприношення, яке здійснюється шляхом узливання жертовної рідини (особливо вина), але, на відміну від kho та spond, воно використовувалося для відвернення покарання з боку богів, а не для того, щоб забезпечити їхню допомогу та прихильність.

МОЛИТВА

Молитва тісно пов'язана із заклинаннями і магією, але її головна особливість полягає в тому, що від молитви, не слід очікувати, що бажаний результат відбудеться як її прямий наслідок (як при вимовленні заклинання); молитва покликана переконати надприродні істоти, тоді як чари мають примусити їх. Ба більше, оскільки молитви зазвичай містять у собі обіцянку божеству, що прохач зробить певні речі, очевидно, що слова 'молитви' будуть певною мірою перетинатися зі словами зі словами "клятви" або "урочистої заяви". У ПІЄ є кілька словесних коренів, які можна перекласти як 'молитися'; важко визначити, які з них використовувалися в специфічно релігійному сенсі 'молитви'.

ПІЄ *meldh - > ОЕ. meldian 'оголошувати', лит. meldziù 'молитися', OCS. moliti, хет. maldāi 'молитися'; як показує пол. modlić 'молити', слід припустити наявність метатези в праслов'янській мові (*ld > *dl). Семантика рефлексів у германських мовах вказує на те, що первісним значенням, ймовірно, було "промовляти урочисту молитву" або щось подібне.

ПІЄ *gwhedh- > OIr. guidid 'молитись', Gr. théssasthai 'просити, молитись', Av. ĵaiδyemi 'молитись', OCS zezdą 'спрага'.

ПIЄ *h1or- > Lat. оro, Hitt. ariya- 'радитись з оракулом'; довжина голосної в латинській мові вказує на кореневий іменник *h1ōr-, але етимологія сумнівна (деякі лінгвісти виводять лат. оro від іменника оs, оris 'рот', що не дуже переконливо з семантичної точки зору).

ПІЄ *h1weg'h - 'обітниця' > лат. voveo, гр. eúkhomai 'молитися', санскр. oh- 'урочисто промовляти', авест. aog- ' владно промовляти'.

PIE *h1erk- 'урочисто співати‘ (Skr. arká- 'світла, чарівна пісня‘, TochB yarke 'поклонятись‘, Hitt. arku- 'чародій‘) > Arm. erg 'пісня‘.

Відповідність між лат. lito 'отримувати або давати сприятливі прикмети' та гр. litе 'прохання' (зазвичай прохання про відшкодування, коли когось скривдили, або коли хтось образив богів) є сумнівним; багато лінгвістів вважають, що лат. lito є знаменним дієсловом, утвореним від неатрибутованого *lita, яке, в свою чергу, запозичене з гр. litе (пор. з гр. líssomai 'благати'). Лат. supplicāre 'молитися, благати, покірно просити' походить від supplex 'благати, смиренно просити', якие, у свою чергу, походить від *sub- та *plek- 'зігнутий, скручений' (староцерковносл. pletą 'плетіння', гр. plékо), оскільки молитва звершувалась на колінах у покірному, 'зігнутому' положенні. Іншим деривативом від цього ж кореня є supplicium 'молитва'. Ще одна поширена метафора для концепту 'молитва' є 'узливання (слів)', пор. Od. 19.521 khéei phоnеn 'вона виливає голос', RV. 2.27.1ab gírah juhomi 'я виливаю пісні'. I гр. khéo, так і сaнскр. juhómi походять від PIE *g'hew- 'лити', пор. також Вергілій, Ен. 6.55 funditque preces 'він висипав молитви'.

У деяких ІЄ традиціях  молитви починались зі стандартного звернення до божества, PIE *k'ludhі moy 'вислухай мене' > гр. klythí moi (напр., Іл. 5.115), санскр. śrudhí me почуй мене' (напр. RV 8.66.12), 

авест. srāotā moi (Y 33.11c, звернення Заратуштри до Ахура Мазди), пор. також klуthi theá ‛слухай, о богине" (Il. 23.770, Одіссей до Афіни). Також богів часто закликали прийти на жертвоприношення, наприклад, у RV 1.1.5 (гімн Агні): devó devébhir ā gamat 'бог може прийти сюди з іншими богами',RV 1.21 Vā yav ā yāhi darśata "Ваю, прийди, о прекрасний"; Сафо закликала Афродіту (1. 5) ось так: týid' élth' aí pota katér ta tàs émas aúdas aíoisa p loi éklyes 'але прийди сюди, якщо коли-небудь в інший час ти почуєш мій голос здалеку і прислухаєшся". Інші частини молитви можуть включати згадку про минулі послуги, зроблені божеству, або про минулі милості, які божество зробило прохачеві, а також докладне прохання, в якому вказується, що саме бажано отримати від божества.  Точність формулювання таких прохань особливо розвинена в римських молитвах як в приватних так і публічних.

Особливою ІЕ формулою, пов'язаною з  молитвами, є 'захистити людей та худобу', PIE *wiHro-*pek'u- peh2-. Вона відображена в умбрійській мові ueiro pequo ... salua seritu, Lat. pastores pecuaque salua seruassis, Av. θrāyrāi pasvā vīrayā, Skr. trāyántām... púru am páśum.

МАГІЯ 

Магія - це метод безпосереднього досягнення своїх цілей - без заступництва божества, яке яке потрібно вмовляти - за допомогою магічних дій або заклинань. У багатьох мовах магічна дія розглядається як 'зв'язування', і.-є. *seh1-i- (ON seiðr 'пасок, пояс', лит. saitas ''зв'язувати, пута", звідки маємо W hud 'магія',  ON  seið 'магія', можливо, також Toch B nesait 'магія'). Корінь *kwer- 'робити, виробляти', можливо, використовувався в технічному сенсі виконання магічних обрядів або складання заклинань, пор. OIr creth, W prydydd 'поет', OCS. čari, 'чарівник', лит. kerai 'магічні заклинання' та ведійську формулу vācam kоr - (напр., RV 10.71.2: vācam akrata 'вони (поети) створили Слово'). Доводять, що видимий знак надприродної дії позначався і.-є. *kewdos > гр. kŷdos, староцерковносл. čudo (род. відм. čudese) 'чудо'.

У ряді традицій збереглися магічні заклинання, наприклад, гельські формули , що використовувалися для зцілення вивихнутої ноги. Рецепт Атхарва-Веди (4.12) передбачав зцілення вивихнутої ноги, прикладанням "кісткового мозку до кісткового мозку, шкіри до шкіри і плоті до плоті", і така ж процедура застосовувалась в OHG 'Second Merseburg Charm‘, де  боги виліковують ногу коня Бальдура, з'єднуючи ben zi bena, bluot zi bluoda, lid zi geliden 'кістку до кістки, кров до крові, кінцівку до кінцівки'. Нарешті, в ірландській казці "Cath Maige Tuired" (34. 135-6) розповідається, як ірландський лікар  Míach намагався приєднати до тіла відрубану руку бога  Núadu, співаючи ault fri halt di, & féith fri féith "Суглоб до суглоба, і сухожилля до сухожилля". Подібні заклинання зустрічаються в хеттській, латиській та російській традиціях, але оскільки ми не маємо конкретних етимологічних відповідностей, то не виключено, що вони могли поширитися шляхом дифузії, або їх схожість могла просто бути результатом випадковості (чи аналогічних уявлень про зцілення).

ВІРА

У нашому сучасному світогляді "вірити" - це мати певне відношення до істинності твердження. Ми "віримо" в те, що було явище, яке фізики називають "Великим вибухом", тому що ця віра узгоджується з іншими речами, яких нас навчають фізики, хоча ця конкретна віра не впливає на наше повсякденне життя і дії. Однак це сучасне значення слова "вірити", є результатом тривалої семантичної еволюції; у досучасних суспільствах "вірити" означало довіряти певним діям, встановлювати зв'язок із надприродним. У цьому полягає сенс ПІЄ фрази *k'red-dheh1- > лат. credo, староірл. cretid, санскр. śrad-dhā-, хетт. karatan-dai. Перший елемент цієї конструкції часто пов'язують з ПІЄ *k'erd- 'серце' (лат. cor, OCS srъdьсе і т.д.), але це сумнівно, оскільки дане слово ніколи не зустрічається з повним ступенем у другому складі (*k'erd-).  Точне значення хетського karatan- також піддають сумніву. 

Можливо, можна реконструювати ще одне дієслово, PIE *h2oh3- 'вірити' > хет. hā-zi, лат. оmen 'віщувати, провіщати'; семантика зв'язку спрацювала б, якби первісне значення *h2eh3- men- > лат. оmen було б 'віродостойний (знак богів)'. Зауважмо, що альтернативна етимологічна гіпотеза виводить лат. оmen від *h3ew-s-men ('те, що бачать', від кореня oculus 'око'). Нарешті, існує авестійський термін daēna-, який зазвичай перекладається як "релігія"; це етимологічний еквівалент санскр. dhena-. Ще одна можлива спорідненість з - лит. dainà "пісня", латис. daina.

КЛЯТВА 

Клятва є релігійним актом у всіх архаїчних релігіях, оскільки той, хто клянеться, бере богів у свідки. 

Поширеним мотивом у багатьох ІЄ традиціях  є клятва на святій воді, наприклад, на річках Стікс у грецькій міфології, Ганг в індійській та Лейптр у давньокандинавській. Ці річки зазвичай пов'язані з потойбічним світом (таким чином людина фактично клянеться своїми померлими предками), однак вважалося, що Ганг бере свій початок на небесах (Махабхарата 3.107). В "Іліаді" (14.271-3) Гіпнос (бог сновидінь) просить Геру присягнути йому за допомогою такої формули: "... Давай, присягни мені жахливою водою Стіксу, торкнувшись однією рукою землі, многоплідної, а другою - сяйного моря".

У PIE лексиконі не дуже багато слів на позначення "присяги" та "клятви":

*h1oyto- 'присяга' (OIr oeth,  OHG eid, гр. oіtos 'доля'), похідне від кореня *h1ey- 'йти' (санскр. émi, лат. eo, староцерковносл. iti); семантичний зв'язок між дієсловом 'йти' та 'клятва' простежується у практиці проходження між частинами жертовної тварини під час виголошення клятви (цей звичай зафіксований у хетських документах та у Литві 14 століття).

*wroto- 'присяга' (ORuss. rota, Croat. arch. rоta, Skr. vratám 'команда, закон'); цей термін здається, є діалектним у ПІЄ. Семантичний зв'язок між 'наказ, закон' та 'присяга' є паралельним зв'язкові між Lat. iūro 'присяга‘ і iūs 'закон‘ < PIE *h2yewos- 'життєва сила' (Skr. yós - 'життя‘, Av. yaoš- 'життя').

*h2emh3- 'хапати, клястися' (гр. ómnymi 'присягатися', санскр. ámīti 'тримати в руках, клястися', можливо, лат. amo 'любити'); у латинській мові семантична еволюція йшла від 'бути зв'язаним клятвою' до ''дружити, любити"; семантичний зв'язок між 'тримати, схопити' та 'присягатися' полягає у звичаї торкатися або тримати предмети (або людину), якими клянуться. Подібний семантичний розвиток можна побачити в протокельтській мові, в якій *tongo- 'присягатися' (OIr. tongaid, W tyngu) походить від ПІЄ *teh2g- 'дотик' (лат. tango, гот. tekan).

У деяких мовах слова на позначення "присяги" мають менш чітку етимологію. Протокельтське. *lugiyo- 'присяга' (і.-є. lugae) виводять від і.-є. *h2lewg- (хет. haluga- 'повідомлення'), але первісне значення кореня є невизначеним, а семантичний зв'язок - слабким. PGerm. *swarja- 'присягатися' (англ. swear, нім. schwören, Schwur) зазвичай пов'язують з давньоцерковнослов'янським svarъ 'суперечка' (рос. свара, пол. swar), тому семантична еволюція могла йти від 'сперечатися' до 'лаятися' (слов'янські форми повинні були б походити від подовженого ступеня, кореневого іменника, PIE *swōr-, а германські форми - від о-класу *swor- того ж кореня).

Балто-слов'янське дієслово 'клястися' (OCS klęti, Latv. klentēt, OPr. klantemmai 'ми благаєм"), ймовірно, походить від і.-є. *kleh1- 'кликати' (Gr. kalé 'кликати', OE. hlynn 'звучати').

Alb. = Albanian 

Arm. = (Classical) Armenian 

Av. = Avestan 

Croat. = Croatian 

CSl. = Church Slavic 

Eng. = English 

Gaul. = Gaulish 

Goth. = Gothic 

Gr. = Greek 

Hitt. = Hittite 

Hom. = Homeric (Greek) 

L- = Late Lat. = Latin 

Latv. = Latvian 

Lith. = Lithuanian 

Luv. = (Cuneiform) Luvian 

Lyd. = Lydian 

Myc. = Mycenaean 

O- = Old 

OCS = Old Church Slavic 

OHG = Old High German 

OIc. = Old Icelandic 

OIr. = Old Irish 

ON = Old Norse 

OPr. = Old Prussian 

ORuss. = Old Russian 

P- = Proto Phryg. = Phrygian 

Pol. = Polish 

Skr. = Sanskrit 

TochA = Tocharian A 

TochB = Tocharian B 

Umbr. = Umbrian 

Ved. = Vedic 

W = Welsh 

B) Texts 

Aen. = The Aeneid (Virgil) 

AV = Atharvaveda 

CA = Canu Aneurin

Hymn. = Homeric Hymns 

Il. = The Iliad (Homer) 

Isth. = Isthmian Odes (Pindar) 

KBo = Keilschrifttexte aus Boghaz-Köy, Berlin 1916ff.

KUB = Keilschrifturkunden aus Boghazköi, Berlin 1921ff.

LD = Latvju Dainas, ed. Barons, Rīga 1894-1915. 

Met. = Metamorphoses (Ovid) 

Nem. = Nemean Odes (Pindar) 

Od. = The Odyssey (Homer) 

Ol. = Olympian Odes (Pindar) 

PIT = Prince Igor‘s Tale (ORuss. Slovo o polku Igorevě) 

Pyth. = Pythian Odes (Pindar) 

RV = Rig-Veda 

Theog. = Theogony (Hesiod) 

Y = Yasna 

Yt = Yašt