РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД

GREEK 

(A READER IN COMPARATIVE INDO-EUROPEAN 

RELIGION)

Ranko Matasović

University of Zagreb

РЕЛІГІЯ ГРЕЦІЇ

Багато хто вважає, що грецька релігія досконало вивчена і досліджена. Зрештою, збереглось багато  храмів класичної античності, ми черпаємо докладні розповіді про міфологію еллінів  не лише з грецьких, а й з римських джерел, і  знайомі з тим, як греки зображували своїх богів завдяки тисячам статуй та малюнків на грецьких вазах. Гомер залишив нам яскраві історії про стосунки богів і людей у своїй "Іліаді" та "Одіссеї", а вся історія богів і всесвіту представлена в "Теогонії" Гесіода. Ми також можемо багато дізнатися про ставлення греків до релігії з ранньої лірики та драматургії, особливо з урочистих гімнів Піндара та п'єс Есхіла і Софокла.

Однак жоден зі згаданих творів не читався і не використовувався в грецьких храмах під час богослужінь. Не існує грецького еквіваленту "Ріг Веди", і ми практично нічого не знаємо про те, як жерці зверталися до своїх богів. Про церемонії ми судимо лише на основі зображень на вазах та скупих згадок у творах античних авторів. Дійсно, багато церемоній були таємними, і називалися 'містеріями', а їхніми учасниками були mýstai (від mýо 'зачиняти', пор. хет. munnaezi 'ховати, приховувати'). Хоча ми багато чого знаємо про те, що відбувалося під час цих церемоній, однак не маємо жодних "священних текстів", які читалися під час них. Очевидно, греки не потребували таких текстів, там було достатньо простору для імпровізації. Якщо вже на те пішло, то грецька релігія не була догматичною і не ґрунтувалася на якомусь священному писанні. 

Відсутність релігійного та міфологічного "канону" пояснює, чому існує  так багато версій окремих грецьких міфів. Крім того, грецька міфологія дійшла до нас здебільшого у пізніх джерелах, особливо через твори елліністичних авторів, які прагнули систематизувати та зберегти давні та напівзабуті традиції, як-от  "Bibliotheca'' Псевдо-Аполлодора (анонімний виклад грецької міфології 1-2 століття нашої ери). Ми також маємо деякі розповіді про грецькі звичаї - в тому числі про релігійні свята - у творах таких авторів, як Геродот (в його "Історії" 5 століття до н.е.), Павсаній (в його "Описі Греції" ІІ ст. н.е.) чи навіть християнського автора Нонна, автора метафоричного епосу  "Dionysiaca" (5 століття н.е.). Ми також маємо тисячі написів, серед яких закони і контракти, висічені на кам'яних пам'ятниках, державні декрети та постанови релігійних об'єднань. У цих документах фіксувались назви церемоній, імена священиків та священицьких родин.

З усіх культових текстів збереглися лише деякі фрагменти, які використовувались в орфічних містеріях. Орфічні містерії стали дуже популярними в Греції в 5 столітті до нашої ери і в пізніші віки, але їхнє вчення, пов'язане з вірою в метемпсихоз і реінкарнацію, ніколи не належало до основної течії грецької релігії. Особливо численними є короткі настанови душам померлих, написані на золотих листках, та фрагменти орфічних поем. У цій галузі було здійснено кілька цікавих нових відкриттів, таких як знаходження знаменитого папірусу Derveni, у 1962 році, опублікованого у 1997 році. Він містить коментар до міфологічної орфічної поеми. Першими письмовими джерелами  з історії грецької релігії є таблички, написані складовим лінійним письмом B. Це майже виключно списки підношень різним храмам (наприклад, святилищу  Pa-ki-ja-ne біля Пілону) та богам. Багато теонімів знайдених на табличках,  відносяться до класичного періоду, наприклад, Зевс, Гера (якій, здається, вже поклонялися як супутниці Зевса), Арес, Еніалій, Артеміда, Пайан (пізніше Аполлон), і, що цікаво, Діоніс. Є, однак, деякі теоніми, які не зустрічаються в пізніші періоди, наприклад, Masana, таємничий  Drimios, син Зевса, або різні жіночі божества на ім'я po-ti-ni-ja (= pótnia 'пані'), з яких A-ta-na po-ti-ni-ja (пані Atana = Athеnē) і Da-pu-ri-to-jo po-ti-ni-ja (господиня Лабіринту), а також Po-ti-ni-ja i-qe-ja 'господиня коней' є яскравими прикладами. Жертви богам не відрізнялись від тих, що приносились у класичний період, наприклад, зерно, оливкова олія, вино і спеції. На одній з табличок описане одночасне жертвопринесення таких тварин як, вівця, бик і свиня, що нагадує римські  суоветаурілії (suovetaurilia).

Цікаво, що греки рідко приносили в жертву коней, і не виявлено грецького аналогу ведичної ашвамедхи. Окрім кривавих жертвоприношень, здійснювались, звісно, і узливання богам (гр. spondе, зазвичай вином і loibе), які відрізнялися від тих, що робилися мертвим (khoе), останні включали в себе суміш вина, води та меду, а на місце підношення клали гілочки (близька паралель до barhís - "жертовної підстилки" у ведичному жертвопринесенні). У греків жертвоприношення передбачало ритуальний розподіл їжі забитої тварини; господарем жертвоприношення міг, в принципі, бути будь-хто, оскільки не було привілейованої жрецької касти, відповідальної за проведення священних обрядів. Греки вважали смішним те, що перси не можуть приносити жертви без жерця. Це не означає, що певні особи не спеціалізувалися на певних способах спілкування з божествами. Вже у Гомера ми маємо свідчення про існування провидців (гр. mántis, Il. I, 62), людей які гадали по нутрощах жертовних тварин (thyoskóos, Il. XXKV, 221), по польоту птахів (oi nopólos, Il. I, 69) по снах (oneiropólos, Il. I, 62); згадувались також і жриці (Gr. hiéreia, Il. VI, 300). Боги любили спілкуватися з людьми за допомогою знаків і тлумачення цих знаків (thésphata < *dhh1s-, theós 'бог' і *bhh2-to- phēmí 'сказати'), яке вимагало спеціальних знань. Оракули (гр. khrēstеria) були місцями, де спеціалізовані провидці відповідали на запитання тих, хто був готовий заплатити за послугу. Найвідомішим оракулом був оракул Аполлона в Дельфах, де жриця Піфія оголошувала в у трансі пророцтва (khrēsmoí, похідне від khrе 'треба, слід'). 

Жертвоприношення відбувались публічно перед храмом, де горів жертовний вогонь; храм був місцем, де зберігались зображення та статуї богів, і розглядався як дім бога, як і в близькосхідних релігіях. Вважалося, що класичний храм розвинувся з мікенського мегарона, або царського палацу. У будь-якому випадку, наявність храмів у Греції різко контрастує з їх відсутністю у ведичній Індії, де жертвоприношення, наскільки нам відомо, відбувалися просто неба. Більше того, як і в хеттській традиції, святилища тісно пов'язані з конкретними місцями, наприклад, святилище Аполлона в Дельфах чи Зевса в Олімпії. Боги вважались особливо могутніми в певних місцях, а не скрізь, що досить типово для релігій осілого землеробського населення.

Жертвоприношення мали відбуватися за суворими правилами: жертовну тварину приносили до вівтаря процесією, і вона не повинна була мати жодних вад (teléoi); самців приносили в жертву богам, а самок - богиням. Самому жертвоприношенню передувало ритуальне обмивання рук жертводавця у спеціальній посудині (khérnips, від kheír - "рука" і níz - "мити"), а також, як правило, спалювали жмут шерсті тварини перед тим, як перерізати їй горло. Вбивство жертви супроводжувалося гучними криками жінок.

Богам приносили в жертву лише кістки та шкіру, можливо, трохи жиру, а решту м'яса і шкіри ділили між присутніми на жертвоприношенні. Були випадки, коли на честь богів спалювали цілих тварин, зазвичай це робилось для підземних божеств. Таке жертвоприношення називалося holókaustos (від holós 'цілий' і kaúо 'спалювати'). Деякі жертвоприношення були спокутними за своєю природою, тобто їх приносили, щоб спокутувати скоєний гріх (míasma, похідне від дієслова miaín 'заплямувати'). Кожне кровопролиття крові мало бути спокутуване, зазвичай кров'ю принесеної тварини, найчастіше свині.

Жертвоприношення часто відбувалися в рамках більш складних церемоній,  деякі з яких були, таємними "містеріями". Напевно, найвідомішими з них були "елевсинські містерії", присвячені Персефоні та її матері Деметрі. Участь у містеріях могли брати лише  посвячені, але посвяченими на певному етапі стали більшість афінських громадян. До них допускалися також раби та іноземці, а також жінки. Елевсинські містерії відбувалися в місяці Boedromion (наприкінці літа) і тривали десять днів. Святкування, лише деякі елементи яких збереглися до наших днів, передбачали урочисту процесію до  Eleusys "священною дорогою" (hierà hodós), споживання напою з ячменю (kýkeon), всеношну (pannykhís), і відкриття священних предметів посвяченим (mýstai) у великій залі під назвою Телестеріон (Telesterion); посвячені (mýstai) читали молитву: ''-Я постив, я пив kykeon, я брав з kístē (-скриньки) і попрацювавши поклав  назад у kálathos (кошик)''. Невідомо, яким був вміст скриньки (оскільки розголошення цієї таємниці каралося смертю), але Іпполіт Римський, християнський письменник 3 століття, якому було байдуже до язичницьких таємниць, стверджував, що священним об'єктом був "колос, який жали мовчки". Святкування містерій здійснювали дві родини - Євмолпідаї та Керики. Ієрофант завжди належав до перших, а священний глашатай (hierokеryks) - до других. Була також жриця Деметри, яка жила у святилищі.

 Більш відомими, церемоніями були ті, що організовувалися в Афінах, такі як "Тесмофорія", присвячена Деметрі, в якій могли брати участь лише жінки, або "Ленея" та "Антестерія", присвячені Діонісу. "Великі Діонісії" - це фестиваль, під час якого влаштовувалися драматичні вистави (як комедії, так і трагедії), деякі з яких відбувалися і під час Ленеї. Таким чином, саме з цих релігійних свят бере свій початок грецька (і взагалі західна) драматургія.

Грецька мова багата термінологією на позначення сакрального. Про опозицію між hierós та hósios, словами які означають "святе", вже згадувалося у вступній частині цієї книги. У Гомера, майже все, що належить богу або божественній сфері, вважалось hierós: вотивні дари, храми, дні церемоній, жерці і храмові раби. Однак, боги самі по собі ніколи не називались hieroí. Протилежністю hierós є bébēlos 'профанне' (від піє. *gweh2- 'ступати', оскільки профанний простір може бути доступним для будь-кого). Значення слова hósios слід розуміти як те, що 'відмежоване, відокремлене' або перетворене якимось божественним чи надприродним чином. З іншого боку, hágios відображає не стільки об'єктивну властивість  бути "святим" чи "священним", а ставлення, з яким людина повинна належним чином ставитися до того, що є священним. Прикметник hagnós походить від того ж кореня (піє. *yag'-, пор. вед. yájña- 'жертва'), і його значення містить імплікацію ритуальної чистоти: це стосується святих гаїв (témenoi, від того ж кореня *temh1- 'зрізати', що й лат. témplum), фестивалів, жертовного вогню тощо.

Його протилежністю є miarós 'забруднений' (від того ж кореня, що й míasma 'гріх'). Нарешті, є прикметник sebastós, який зазвичай передається як 'августійший, божественний', але його походження від sébas 'божественно натхненний страх або трепет' ілюструє первісне значення. Слово eusébeia 'побожність' походить від *h1su- 'добрий' та *tyegw - 'відступати (від небезпеки), ухилятися' (санскр. tyaj- 'залишати, відступати') і позначає належне ставлення смертних до богів: сповнене благоговінням та повагою, готовністю виконувати ритуали та обов'язки, але аж ніяк не любов'ю. Грекам здавалася б дивною ідея про те, що смертні повинні любити богів (або навпаки). 

Греки мали дуже туманні та суперечливі уявлення про потойбічне життя. В епосі Гомера душі загиблих героїв блукають підземним світом, як зомбі, і  згадують про своє колишнє "я" лише після того, як вип'ють жертовної крові. Саме слово "душа", psykhе (негрецького походження), спочатку, ймовірно, означало просто "подих", тобто те, що останнім покидає тіло в момент смерті. Навіть найбільші герої, такі як Ахіллес, потрапляють у похмуре підземне царство і ведуть жалюгідне існування. Втім, мабуть, не всі долі людей після смерті були абсолютно однаковими. Вже у самого Гомера є розповіді про померлих, яких боги покарали за їхній  hýbris, тобто за їхню гординю, таких як Сізіф і Тантал, також він згадує найглибшу яму підземного світу - Тартар (назва негрецького походження), призначену для переможених титанів та Єлисейські поля, де душі блаженних живуть щасливим потойбічним життям. Домівка мертвих завжди оточена водою: щоб потрапити до підземного царства (яке називається Аїд, як і сам бог підземного царства), треба перетнути річку (або озеро) Akhérоn, а в деяких джерелах сказано, що це можна зробити, заплативши поромнику Khárоn. У ряді міфів вхід до підземного світу охороняє триголовий пес Кербер. Уявлення греків про долю людини після смерті почали змінюватися в 6 столітті до нашої ери, йдеться про вчення Орфея і Піфагора, про метемпсихоз і переродження, але ці ідеї ніколи не були настільки поширеними, щоб вплинути на більшу частину грецького світу.

Головним богом грецького пантеону був, звичайно ж, Зевс < *dyēws 'небо'. Окрім того, що він був головним серед богів, він також був громовержцем (terpsi-keraunós) і збирачем хмар (nephelēgeréta). Його символи - грім, дуб, орел і бик. Він також чоловік Hеra (Myc. E-ra), якій він зраджував з кількома богинями і смертними (його позашлюбні діти - Артеміда, Персей, Геракл, Олена Троянська та ін., тоді як його офіційне потомство - Арес, Геба та Гефест, набагато менш цікаві постаті). Мікенська форма імені Гери показує, що воно не може бути пов'язаним з давньоіндоєвропейським словом "рік" (*yeH-ro- > нім. Jahr 'рік', рос. год 'тепла пора року'), оскільки мікенська зберегла б початкову букву *y-.

Тому етимологія цього імені невідома. Вона була захисницею шлюбу та жінок у грецькому суспільстві. Її священною твариною була корова, а постійним епітетом у Гомера був boоpis 'лисяче око'. Первісною дружиною Зевса, ймовірно, була  Diоnē, яка розділила з ним святилище в  Dodone. Вона вважалася представницею роду титанів у пізній грецькій міфології, але про її колишню важливість свідчить ім'я, яке походить від імені Зевса (PIE *diw-h3en-). Іменник Tītānes, Tītēnes сам по собі не має зрозумілої етимології, як і імена богів, що належать до цього покоління, наприклад, Кронос, Рея (Rheíē) та Гея 'Земля'.

Якщо Зевс спочатку був богом неба, можна було б очікувати, що його дружиною буде земля; однак у грецькій міфології все не так просто. Гея була супротивницею Зевса під час його боротьби з титанами. Іншим кандидатом на роль найдавнішої богині Землі є Деметра (Dēmеtēr, дорійська Dāmātēr). Вона була дочкою Кроноса і Реї, і народила Зевсові дочку Персефону. Друга частина її імені (-mētēr) означає "мати", але немає жодних вказівок на те, що перша частина імені (Dē-) колись означала "земля". Крім того, вона була передусім богинею родючості, яка асоціюється із зерном, а не з самою землею, і принаймні в деяких текстах її супутником вважався Посейдон, чиє ім'я також містить елемент -dā. В Аркадії Деметру називали Erīnуs (Pausanias, 8.25.6), що є іменем богині-месниці зі зміїним волоссям, яка переслідує злочинців. У пізнішій грецькій традиції фігурували три Еринії, дочки Геї, народжені від крові Урана; латиною вони називались Фуріями (Furiae), від furo 'божеволіти, шаленіти'). Хоча деякі лінгвісти намагалися пов'язати ім'я Erīnуs з Вед. Саранью -матір'ю Ями, ця етимологія формально дуже складна, а зв'язок з éris 'розбрату, сварки' не кращий (до того ж, етимологія éris невідома).

Кастрований батько Кроноса, Ouranós 'небо', можливо, спочатку означав 'дощ' (пор. Санскр. vársati 'дощ'). Аполлон був покровителем мистецтв, особливо поезії, але він також був богом медицини та зцілення. В "Іліаді" він насилає чуму на греків, стріляючи стрілами. Він убив Pythоn (< PIE *bhudh - "дно", пор. вед. áhi budhnya - "змій змій безодні"), міфічного дракона, у Дельфах, де знаходилося його головне святилище. Хоча ім'я бога (також засвідчене у формі Apellоn) іноді порівнюють з ON afl 'сила', його етимологія остаточно невідома; ім'я цього "найбільш грецького з богів'' ймовірно, запозичене з анатолійської, пор. теонім Apalliunaš, засвідчений у хетських документах, що стосуються  Wiluša/Troy. В гомерівському епосі він постає захисником троянців, і його культ, безумовно, був дуже широко розповсюджений у Малій Азії.

На відміну від ведичної релігії, де домінували чоловічі божества, греки поклонялися великій кількості могутніх богинь. Athеnē фігурує на табличках лінійного письма B (Myc. A-ta-na), але, схоже, це ім'я було загальним іменником, і можливо, означало "пані". Воно мало догрецьке походження. Афіну зображували як діву, покровительку мистецтв, а також як богиню-воїна, у повному обладунку. Іншою незалежною дівою негрецького походження була Артеміда, богиня-мисливиця (Myc. A-ti-mi-te), пор. лідійське Artimuś, етруське Aritimi. Спроби вивести її ім'я від гр. árktos 'ведмідь' є марними. Ймовірно, ім'я було запозичене з якоїсь анатолійської мови. Так само, Hеphaistos, бог ковалів, мав ім'я невідомого походження. Хоча йому, безумовно, поклонялися професійні ковалі, про нього збереглося небагато міфів, і в основному він відомий як чоловік невірної Афродіти, богині кохання. Її ім'я також невідоме, хоча зовнішність і багато атрибутів (наприклад, khryséē 'золота' або thygátēr Diós 'дочка Зевса') роблять цю постать схожою з ведичною богинею світанку Ушас. Ім'я Афродіти не має ніякого відношення до aphrós 'піна', незважаючи на народну етимологію; справжнє його походження невідоме. Її культ, здається, поширився з  Paphos на Кіпрі, де було найстаріше святилище, і греки іноді називали богиню Кіпріс, "кіпріотка". З іншого боку, образ грецької богині світанку, Еос, чиє ім'я ідентичне до Ушас, дещо затьмарений вже у Гомера. Вона згадується рідко, і її ім'я часто  модифікується красивим поетичним епітетом rhododáktylos 'рожевопала'. У грецькій міфології вона майже нічого не робить, окрім як викрадає молодих і гарних хлопців, таких як Tithоnós, якого вона утримувала як вічно живого, але старіючого коханця (за переказами, він врешті-решт перетворився на цвіркуна). Арес, бог війни, є персоніфікованою абстракцією - його ім'я очевидно, походить від ará 'прокляття'.

Аналогічно, Hermās (мік. E-ma-ha), схоже, спочатку був 'зв'язуючим'; його ім'я походить від *ser- скріплювати' (гр. eír, лат. sero 'зв'язувати до купи', sermo 'промова', скр. sísarti 'розтягувати'). Однак словотвір імені Гермеса незрозумілий. Його можна порівняти з ведичним Варуною, який зв'язує грішників (Гермес - це психопомп в грецькій релігії), а також з ведичним Пушаном, який пов'язаний з худобою та викраденням худоби (саме Гермес викрав худобу Аполлона). Гермес також є богом кордонів, покровителем злодіїв і вісників. Дочка Зевса і Гери, Гефеста, Геба, була виночерпієм олімпійських богів; її ім'я просто означає "юна" (< PIE *yeh1gweh2, пор. лит. jėgà 'сила'); Баба Яга, персонаж російського фольклору, має схоже ім'я (Яга може походити від *yeh1gweh2), але багато в чому цей образ є повною протилежність Hеbē (вона - потворна стара відьма).

Poseidáоn (також Poseidоn мік. Po-si-da-wone), владика моря і брат Зевса, спочатку називався *potey-dāwōn владика (*potis) *dā; пор. з епітетом Варуни páti- dānunas "владика вод" (RV 1.136.3). Це змушує задуматися, чи не був Посейдон спочатку теж "владикою вод". Крім того, що Посейдон озброєний тризубом, править морем, він також викликає землетруси (elelíkhthоn). Цей бог пов'язаний із кіньми і його шанували на перегонах колісниць. Згідно з однією з традицій, він був прабатьком коней: вважалось, що він пролив свою сперму на камінь, з якого утворився перший кінь. А а зі своєю дружиною Деметрою (або з гнівною богинею Ерініс) він зачав знаменитого коня Арейона.  У  розповіді про жертвопринесення коня Павсаній (8.7.2) розповідає про те, як для Посейдона топили коней біля Аргоса.

Були й інші боги, які так і не потрапили на Олімп. Пан, захисник доріг і пастухів ймовірно, пов'язаний з ведичним. Pūsan- (< *pewh2son-, див. вище), а також ім'ям бога вина Діоніса (мік. Di-wo-nu-so) походить від *diwos nuso-  'небесний nuso-', незалежно від того, що початково означало nuso-. Він також звався Bákkhos, але це ім'я також етимологічно незрозуміле. Його священний жезл з лози, thýrsos, може бути атрибутом запозиченням з анатолійської міфології (пор. хетт. tuwarša - 'лоза'), а культовий гімн на честь Діоніса, thríambos (звідки лат. triumphus та англ. triumph) не має зрозумілого етимологічного пояснення. Нарешті, ім'я Орфея, міфічного божественного співака, може бути пов'язане з вед. Rіbhu-, майстра  богів. Обидва імені можуть сходити до PIE *h3rbhew-.

Персефона була викраденою дружиною бога підземного царства Аїда (Гесіод, Теогонія. 912f.) Її ім'я, ймовірно, походить від peírein 'пронизувати' і phaós 'світло', але вона часто звалась просто Kórē 'дівчинка', особливо коли мова йшла про її функції богині рослинності (вона часто зображається зі снопом зерна); в Аркадії їй поклонялися під іменем déspoina 'коханка'. Ім'я її чоловіка, Аїда, на думку деяких лінгвістів, може походити від *sm-wid- (?) 'місце, де людина знову бачить своїх предків', але більш імовірно від *Haywid- < *sh2ey-w-, пор. лат. saevus 'жорстокий', від кореня *sh2ey- 'зв'язувати', пор. Вед. sétu- пута Варуни. Ім'я Музи, Moûsa, походить від і.-є. *montyeh2 (або *mon-dhh1yeh2) 'пам'ять', від кореня *men- 'мислити' (Lat. mens, OCS mьniti, Skr. mányate). Спочатку була лише одна Муза, а кількість - сім закріпилася лише в класичний період.

Є й інші богині меншого статусу. Ім'я домашньої богині Гестії походить від слова 'камін, вогнище', гр. hestía < *westi-, пор. лат. Vesta (незаймана берегиня домашнього вогнища). 

Ім'я богині пологів, Ейлетії (раніше Елеутія, мік. e-re-u-ti-ja); як правило, пов'язують з гр. виразом еlython, еlthon 'я прийшла' (< піє. *h1lewdh-, давньогерм. luid 'прийти'), бо вона приходила на допомогу жінкам під час пологів, але це може бути лише народною етимологією. Богиня Геката ще не згадувалась у Гомера, і, можливо, була імпортованою з Малої Азії (її культ був поширений у Карії); вона була богинею шляхів, але також пов'язаною з підземеллям, як очільниця привидів і відьом. Етимологія її імені невідома. Темні богині смерті, Kēres, можуть бути етимологічно пов'язані з давньоіндійською Калі, яка стала богинею смерті лише в пізньому індуїзмі, але спершу її ім'я було епітетом богині ночі Ратрі.

Alb. = Albanian 

Arm. = (Classical) Armenian 

Av. = Avestan 

Croat. = Croatian 

CSl. = Church Slavic 

Eng. = English 

Gaul. = Gaulish 

Goth. = Gothic 

Gr. = Greek 

Hitt. = Hittite 

Hom. = Homeric (Greek) 

L- = Late Lat. = Latin 

Latv. = Latvian 

Lith. = Lithuanian 

Luv. = (Cuneiform) Luvian 

Lyd. = Lydian 

Myc. = Mycenaean 

O- = Old 

OCS = Old Church Slavic 

OHG = Old High German 

OIc. = Old Icelandic 

OIr. = Old Irish 

ON = Old Norse 

OPr. = Old Prussian 

ORuss. = Old Russian 

P- = Proto Phryg. = Phrygian 

Pol. = Polish 

Skr. = Sanskrit 

TochA = Tocharian A 

TochB = Tocharian B 

Umbr. = Umbrian 

Ved. = Vedic 

W = Welsh 

 Texts 

Aen. = The Aeneid (Virgil) 

AV = Atharvaveda 

CA = Canu Aneurin

Hymn. = Homeric Hymns 

Il. = The Iliad (Homer) 

Isth. = Isthmian Odes (Pindar) 

KBo = Keilschrifttexte aus Boghaz-Köy, Berlin 1916ff.

KUB = Keilschrifturkunden aus Boghazköi, Berlin 1921ff.

LD = Latvju Dainas, ed. Barons, Rīga 1894-1915. 

Met. = Metamorphoses (Ovid) 

Nem. = Nemean Odes (Pindar) 

Od. = The Odyssey (Homer) 

Ol. = Olympian Odes (Pindar) 

PIT = Prince Igor‘s Tale (ORuss. Slovo o polku Igorevě) 

Pyth. = Pythian Odes (Pindar) 

RV = Rig-Veda 

Theog. = Theogony (Hesiod) 

Y = Yasna 

Yt = Yašt