РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД

статті

“Berserkergang”

by Gunnora Hallakarva

Fordham University

Part I: Description of the Berserk

 Раж берсеркера

Згідно поширених на сьогоднішній день поглядів, вікінг це  кровожерливий варвар, одягнутий в шкіру тварини, що з диким криком йшов у бій. Ця  концепція очевидно сформувалась під впливом літературної традиції, а не реальних історичних фактів: вона відображає не звичайних скандинавських воїнів, а радше спеціальні групи бійців відомих під назвою „берсерки” чи „берсеркери”.

 

The modern popular conception of the Viking warrior is one of a murderous savage, clad in animal skins, howling into battle. This conception probably owes more to literary tradition than to historical fact: it reflects not the ordinary Scandinavian warriors, but rather a special group of fighters known as “berserks” or “berserkers”.

 

Етимологія терміну „берсерк” є спірною. Це слово може значити "*bare*-sark," (оголений) і відображати звичай берсеркерів йти в бій без панцира. Ynglingasaga описує цю традицію, кажучи про воїнів Одіна, що ті „йшли в бій без панцирів і поводили себе як скажені пси та вовки” (Snorri Sturluson. Heimskringla).

 

The etymology of the term *berserk* is disputed. It may mean "*bare*-sark," as in "bare of shirt" and refer to the berserker's habit of going unarmored into battle. Ynglingasaga records this tradition, saying of the warriors of Odhinn that "they went without coats of mail, and acted like mad dogs and wolves" (Snorri Sturluson. Heimskringla).

Інші відстоюють думку, що цей термін слід читати як "*bear*-sark," (одягнутий у ведмежу шкіру). Grettirs Saga називає берсеркерів короля Harald

„вовчими шкурами”, а у King Harald's Saga вони звуться *ulfhedinn*, або „переодягненими на вовків”, останній термін з’являється у  Vatnsdoela Saga і Hrafnsmal, як і у Grettir's Saga.

Others have contended that the term should be read "*bear*-sark," and describes the animal-skin garb of the berserker. Grettirs Saga calls King Harald's berserkers "Wolf-Skins," and in King Harald's Saga they are called *ulfhedinn* or "wolf-coats," a term which appears in Vatnsdoela Saga and Hrafnsmal (Hilda R. Ellis-Davidson,"Shape-Changing in the Old Norse Sagas, "in Animals in Folklore. eds. J.R. Porter and W.M.S. Russell), as well as in Grettirs Saga (Denton Fox and Hermann Palsson, trans. Grettir's Saga."

Берсеркер у багатьох відношеннях тісно пов'язаний з богом Одіном. Adam of Bremen описуючи Allfather говорить, „Вотан – що означає фурор”. Ім’я Одін походить від староскандинавського  *odur*, що пов’язане з германським *wut*, „гнів, лють”, і готським wods*,  „одержимий.”

The berserker is closely associated in many respects with the god Odhinn. Adam of Bremen in describing the Allfather says, "Wodan --- id est furor" or "Wodan --- that means fury." The name Odhinn derives from the Old Norse *odur*. This is related to the German *wut*, "rage, fury," and to the Gothic *wods*, "possessed" . (Georges Dumezil. The Destiny of the Warrior.)

 

Це наводить на думку, що берсеркерам була притаманною лють та інші вотанічні якості. Ynglingasaga розповідає про те, що Одін міг обертатись на птаха, рибу чи дикого звіра. Берсеркери згідно оповідей теж могли перетворюватись на звірів, чи по меншій мірі набувати диких якостей ведмедя або вовка. Kveldulfr у Egils Saga Skallagrimsonar описується як перевертень,  a Hrolf's Saga розповідає про героя Bjarki, як такого, що приймав вигляд ведмедя під час бою:

This certainly brings to mind the madness associated with the berserker, and other Odhinnic qualities are seen to be possessed by the berserk. Ynglingasaga recounts that Odhinn could shape-shift into the form of a bird, fish, or wild animal. The berserker, too, was often said to change into bestial form, or at least to assume the ferocious qualities of the wolf or bear. KveldulfR in Egils Saga Skallagrimsonar was spoken of as a shape changer (Palsson and Edwards, trans. Egil's Saga.), and Hrolf's Saga tells of the hero Bjarki, who takes on the shape of a bear in battle:

 

„Очевидці бачили, що перед людьми короля Hrolf  йшов великий ведмідь, повсякчас тримаючись біля короля. Він розтрощив своїми передніми лапами більше ворогів, ніж п’ять королівських воїнів. Леза та інша зброя відбивались від нього, а він валив на землю і людей і коней короля Hjorvard, і все, що опинялось у нього на дорозі він крушив своїми зубами, так що армію короля Hjorvard охопила паніка… ”

“Men saw that a great bear went before King Hrolf's men, keeping always near the king. He slew more men with his forepaws than any five of the king's champions. Blades and weapons glanced off him, and he brought down both men and horses in King Hjorvard's forces, and everything which came in his path he crushed to death with his teeth, so that panic and terror swept through King Hjorvard's army..." (Gwyn Jones. Eirik the Red and Other Icelandic Sagas. ).

Дюмезіль приписує цей феномен *hamingja* (духові чи душі) або ж *fylgja* (спіритичній формі) берсеркера, що могла з"являтись у снах чи видіннях, а також і на яву.

Dumezil refers to this phenomenon as the *hamingja* ("spirit" or "soul") or *fylgja* ("spirit form") of the berserker, which may appear in animal form in dreams or in visions, as well as in reality (Georges Dumezil. Gods of the Ancient Northmen).

Іншою вотанічною якістю, якою володіли берсеркери була магічна невразливість до зброї. У Havamal, Одін згадує заклинання, що викликають цю невразливість

Another Odhinnic quality possessed by the berserk is a magical immunity to weapons. In Havamal, Odhinn speaks of spells used to induce this immunity:

 

A third song I know,

if sore need should come

of a spell to stay my foes;

When I sing that song, which shall blunt their swords,

nor their weapons nor staves can wound

 

An eleventh I know, if haply I lead

my old comrades out to war,

I sing 'neath the shields,

and they fare forth mightily;

safe into battle, safe out of battle,

and safe return from the strife.

 

(Lee M. Hollander, trans. Poetic Edda.)

Інколи ця здатність була притаманною самій природі берсеркера, інколи він застосовував замовляння, а деколи він притуплював зброю своїм поглядом. Багато переказів розповідають про те, що „зброя не могла їх поранити”, або, що „залізо не могло його пробити”. Ця властивість могла бути пов’язаною також із звіриними шкірами, які носили берсеркери. Як ми могли бачити вище, від Bodvar Bjarki у формі ведмедя „відскакували леза і інша зброя.”

The berserk was sometimes inherently possessed of this immunity, or performed spells to induce it, or even had special powers to blunt weapons by his gaze. Many tales say of their berserkers, "no weapon could bite them" or "iron could not bite into him." This immunity to weapons may also have been connected with the animal-skin garments worn by the berserk. As we saw above, while in animal form, "blades and weapons glanced off" Bodvar Bjarki.

Аналогічно Vatnsdoela Saga розповідає, що „ті берсеркери. Які звались *ulfhednar* мали сорочки з вовчих шкір в якості панцирів.

Ідею про невразливість берсеркерів могла навіювати їхня несамовита одержимість , під час якої берсерк міг отримувати рани, але не зважати на них у такому стані, допоки лють не минала. Воїн, що продовжує битись будучи смертельно пораненим неодмінно жахатиме супротивника.

 Similarly, Vatnsdoela Saga says that "those berserks who were called *ulfhednar* had wolf shirts for mail-coats" (Ellis-Davidson, "Shape Changing," p.133). This concept of immunity may have evolved from the berserker's rage, during which the berserk might receive wounds, but due to his state of frenzy take no note of them until the madness passed from him. A warrior who continued fighting while bearing mortal wounds would surely have been a terrifying opponent.

Скоріш за все берсеркери були справді сповідниками культу одіна. Магічні практики такого типу були утаємничені, хоча візантійський імператор Constantine VII згадує у своїй Book of Ceremonies „готський танок”, який виконували члени його Varangian guard, одягнуті у шкіри і маски тварин: що може бути пов’язаним з ритуалами берсеркерів.

It is likely that the berserk was actually a member of the cult of Odhinn. The practices of such a cult would have been a secret of the group's initiates, although the Byzantine emperor Constantine VII refers in his Book of Ceremonies to a "Gothic Dance" performed by members of his Varangian guard, who took part wearing animal skins and masks: this may have been connected with berserker rites (Hilda R. Ellis-Davidson. Pagan Scandinavia).

Цей тип костюмованого танцю можна побачити на зображеннях з шведських шоломів та орнаментів піхов, що змальовують людей з головами ведмедів або вовків, одягнутих в шкури тварин, однак з людськими руками і ногами. Озброєні зазвичай списами та мечами, ці постаті танцюють або біжать. На пластині з Torslunda (Швеція), можливо зображено Одіна танцюючого з такого типу ведмедеподібною істотою.

This type of costumed dance is also seen in figures from Swedish helmet plates and scabbard ornaments, which depict human figures with the heads of bears or wolves, dressed in animal skins but having human hands and feet. These figures often carry spears or swords, and are depicted as running or dancing. One plate from Torslunda, Sweden, may show the figure of Odhinn dancing with such a bear figure.

Інший ритуал, що також приписують до берсеркерівських культів – це ініціація молодого воїна, що вступає до їх групи. Такі утворення згадються в сагах, і часто складаються з 12 чоловік. Іншим звичним їх атрибутом є ім'я їхнього ватажка "Bjorn" (можуть бути і інші варіанти із значенням „ведмідь”). Формою ініціації був двобій, реальний чи умовний, з ведмедем, або іншим грізним суперником.

Other ritual practices attributed to berserks may represent the initiation of the young warrior into a band of berserkers. Such bands are mentioned in the sagas, oftentimes numbering twelve warriors. Another common feature of these bands is the name of the leader, which is often "Bjorn" or a variant, meaning 'bear." The form of this initiation is a battle, either real or simulated, with a bear or other fearsome adversary.

Grettirs Saga розповідає про чоловіка на ймення Bjorn, який кинув плащ Grettir у ведмежу барлогу. Grettir вбив звіра, повернув свого плаща, і повернувся з ведмежою лапою, на доказ своєї перемоги. Bodvar Bjarki мав учня, Hjalti, який пройшов символічну ініціацію, описану у Hrolf's Saga. Спочатку Bodvar убив драконоподібного монстра, а потім зробив з його шкіри муляж. Після чого Hjalti „напав” на потвору і символічно її вбив при свідках, за що удостоївся честі бути прийнятим до лав воїнів. На бронзових пластинах від шоломів з Швеції (зокрема з скарбу Sutton Hoo) зображено такі ініціацій ні бої, де людина бється  зодннією, чи частіше двома, ведмедеподібними тваринами.

 

Grettirs Saga tells of a situation of this sort, when a man named Bjorn throws Grettir's cloak into the den of a bear. Grettir slays the bear, recovers his cloak, and returns with the bear's paw as a token of his victory (Fox and Palsson, pp. 62-67). Bodvar Bjarki has a protege, Hjalti, who undergoes a simulated encounter as his initiation in Hrolf's Saga. Bodvar first slays a dragon-like beast, then sets its skin up on a frame. Hjalti then "attacks" the beast and symbolically kills it before witnesses, earning his place among the warriors (Jones, pp.282-285). Bronze helmet plates from locations in Sweden and designs upon the Sutton Hoo purse lid seem to show examples of these initiatory encounters, where a human figure is seen grappling with one, or often two, bear-like animals (Margaret A. Arent. "The Heroic Pattern: Old German Helmets, Beowulf, and Grettis Saga." in Old Norse Literature and Mythology).

Більшість сучасних вчених вважає, що берсерківський афект викликався свідомо за допомогою наркотичних речовин таких як галюциногенний гриб *Amanita muscaria*, або ж гігантської кількості алкоголю.

Modern scholars believe that certain examples of berserker rage to have been induced voluntarily by the consumption of drugs such as the hallucinogenic mushroom *Amanita muscaria* (Howard D. Fabing. "On Going Berserk: A Neurochemical Inquiry." Scientific Monthly. 83 [Nov. 1956] p. 232), or massive quantities of alcohol (Robert Wernick. The Vikings).

Не дивлячись на те, що така одержимість використовувалась у ритуальних цілях, ряд дослідників трактують її як само індуковану істерію, епілепсію, психічні хвороби чи генетичні відхилення.

While such practices would fit in with ritual usages, other explanations for the berserker's madness have been put forward, including self-induced hysteria, epilepsy, mental illness or genetic flaws. (Peter G. Foote and David m. Wilson. the Viking Achievement.)

 

Зовнішній вигляд берсеркера наводив жах. Дюмезіль проводив паралелі між берсерками і представниками племені Harri описаних Тацитом у його „Германії”, що відзначались не лише дикою люттю, але розмальовували свої тіла, щоб посіяти паніку серед ворогів, так само як і берсеркери, що поєднували грізну репутацію з звичаєм одягати звірячі шкури з метою викликати ефект метаморфози перевертня. Справді берсерки мали багато спільного з тими кого вважали перевертнями. Ulf, колишній берсеркер постає у подібному світлі в Egils saga Skallagrimsonar:

 

The physical appearance of the berserk was one calculated to present an image of terror. Dumezil draws parallels between the berserk and the tribe of Harri mentioned in Tacitus's Germania who used not only "natural ferocity" but also dyed their bodies to cause panic and terror in their enemies, just as the berserk combined his fearsome reputation with animal skin dress to suggest the terrifying metamorphosis of the shape changer (Dumezil, Destiny of the Warrior, p. 141). Indeed, berserkers had much in common with those thought to be werewolves. Ulf, a retired berserker, is mentioned in this light in Egils saga Skallagrimsonar:

Кожного дня, коли наближався вечір, він робився таким дратівливим, що ніхто не міг з ним заговорити, це відбувалось незадовго до того, як він йшов до сну. Люди говорили, що він перевертень і звали його Kveld-Ulf (Вечірній Вовк).

“But every day, as it drew towards evening, he would grow so ill-tempered that no-one could speak to him, and it wasn't long before he would go to bed. There was talk about his being a shape-changer, and people called him Kveld-Ulf ["Evening Wolf"] (Palsson and Edwards, Egil's Saga, p.21).

У Volsunga Saga, Sigmund і його син Sinfjolti заволоділи вовчими шкірами, що належали двом зачарованим вовкулакам, щоб стати берсерками.

In Volsunga Saga, Sigmund and his son Sinfjolti steal the wolf-skins which belong to two "spell-bound skin-changers" to change into wolves themselves so that they might go berserking in the woods (R. G. Finch, trans. The Saga of the Volsungs).

 

В сагах берсеркери часто зображаються надзвичайно потворними, інколи їх плутають з тролями, як наприклад Skallagrim та його родичі у Egils saga. Сам Egil описувався „чорноволосим та потворним як його батько,” і на святі у палаці англійського короля Athelstan, Egil корчив такі жахливі гримаси, що Athelstan вимушений був дати золоте кільце, щоб зупинити його.

 

In the sagas, berserks are often described as being fantastically ugly, often being mistaken for trolls, as were Skallagrim and his kinsmen in Egils saga уSkallagrimsonar( Palsson and Edwards, Egil's Saga, p. 66). Egil himself is described as being "black-haired and as ugly as his father", and at a feast in the court of the English king Athelstan, Egil is said to have made such terrible faces that Athelstan was forced to give him a gold ring to make him stop:

„Його очі були чорними, а брови зрослись до купи. Він відмовлявся торкатись напоїв, хоча люди прислужували йому, і не робив нічого, крім того, що опустив одну зі своїх брів аж до щоки, а іншу підняв до коренів волосся і рухав ними почергово то вверх то вниз.”

 

“His eyes were black and his eyebrows joined in the middle. He refused to touch a drink even though people were serving him, and did nothing but pull his eyebrows up and down, now this one, now the other...

У Arrow-Odd's Saga, берсерк Ogmund Eythjof's-killer також описується, як дуже страшний

In Arrow-Odd's Saga, the berserk Ogmund Eythjof's-killer is similarly described as having a horrible appearance:

„Він мав чорне волосся, товстий пучок якого спадав йому на обличчя, так що нічого неможливо було розгледіти, окрім зубів та вух… свїми розмірами та потворністю вони більше нагадували монстрів, ніж людей.”

“He had black hair, a thick tuft of it hanging down over his face where the forelock should have been, and nothing could be seen of his face except the teeth and eyes.... for size and ugliness they were more like monsters than like men (Paul Edwards and Hermann Palsson, trans. Arrow-Odd: A Medieval Novel).

 

Part II: Going Berserk:

a Description of the Berserkergang

Стан афекту в який впадав берсеркер називався *berserkergang*.

Він описаний наступним чином:

The actual fit or madness the berserk experienced was known as *berserkergang*. This condition is described as follows:

Ця лють, що зветься berserkergang, спалахувала не лише в розпалі битви, але й під час важкої роботи. Одержима нею людина була здатна на неймовірні зусилля. Коли розпочинався  цей стан берсеркер тремтів як в лихоманці, клацаючи зубами, його лице розбухало і змінювало колір. Голова ставала дуже гарячою, що врешті обеталось несамовитою люттю, через що ці воїни ревіли як дикі звірі, гризли свої щити і нищили все живе на своєму шляху, не розбираючи де друг, а де ворог. Коли це проходило, свідомість притуплювалась, а тіло ставало слабким. Це могло тривати один чи кілька днів.

 

This fury, which was called berserkergang, occurred not only in the heat of battle, but also during laborious work. Men who were thus seized performed things which otherwise seemed impossible for human power. This condition is said to have begun with shivering, chattering of the teeth, and chill in the body, and then the face swelled and changed its color. With this was connected a great hot-headedness, which at last gave over into a great rage, under which they howled as wild animals, bit the edge of their shields, and cut down everything they met without discriminating between friend or foe. When this condition ceased, a great dulling of the mind and feebleness followed, which could last for one or several days. (Fabing, p. 234).

 

Hrolf's Saga подібно описує берсеркерів короля Halfdan:

Цих велетнів іноді охоплював такий гнів, що вони переставали себе контролювати, і вбивали без розбору людей чи худобу, які опинялись у них на дорозі. Допоки ця лють тривала вони не боялися нічого, але коли вона покидала їх, то вони ставали такими слабкими, що не мали й половини своєї сили, були такими немічними, наче тільки но встали з ліжка після важкої хвороби. Ця лютість могла тривати день.

Hrolf's Saga speaks similarly of King Halfdan's berserks: On these giants fell sometimes such a fury that they could not control themselves, but killed men or cattle, whatever came in their way and did not take care of itself. While this fury lasted they were afraid of nothing, but when it left them they were so powerless that they did not have half of their strength, and were as feeble as if they had just come out of bed from a sickness. This fury lasted about one day (Ibid.).

У розпалі berserkergang, берсерк втрачав здоровий глузд, внаслідок чого не міг відрізнити друга від ворога та ричав як тварина. У Arrow-Odd's Saga, Odd висловлюється про звуки, які викликала група берсеркерів „Часом мені вчувалось ревіння бика чи собаче виття, інколи це нагадувало людський крик.”

During the berserkergang, the berserk seemed to lose all human reason, a condition in which he could not distinguish between friend and enemy, and which was marked by animalistic screaming. In Arrow-Odd's Saga, Odd remarks upon hearing a group of berserkers, "Sometimes I seem to hear a bull bellowing or a dog howling, and sometimes it's like people screaming" (Edwards and Palsson, Arrow-Odd, p. 40).

Цей брак глузду чітко описаний у Egils saga Skallagrimsonar, коли berserkergang охопив батька Egil, Skallagrim, в той час як він бавився м’ячем з сином та іншим хлопчаком:

This lack of awareness is clearly seen in Egils saga Skallagrimsonar, when the berserkergang came upon Egil's father, Skallagrim, as he played a ball game with his son and another young boy:

Skallagrim став таким могутнім, що підняв Thord і вдарив ним об землю так сильно, що всі його кості поламались, а сам він помер на місці. Тоді Skallagrim спробував схопити Egil, якого від неминучої загибелі врятувала служниця, що пожертвувала собою. Якби не її втручання Skallagrim неодмінно б убив власного сина.

Skallagrim grew so powerful that he picked Thord up bodily and dashed him down so hard that every bone in his body was broken and he died on the spot. Then Skallagrim grabbed Egil. Egil was saved by a servant woman, who was slain herself before Skallagrim came out of his fit, but had she not intervened, Skallagrim would certainly have killed his own son (Palsson and Edwards, Egil's Saga, pp. 94-95).

Ще одною ознакою berserkergang була неймовірна сила, яку проявляв берсеркер. Через цю силу берсеркер  часто зображався в сагах велетнем або тролем. Йому приписували не лише тваринну лють, але й силу ведмедя. В знак цього берсеркер носив „ведмеже ім'я,” яке містило елемент *bjorn* чи *biorn*, як Gerbiorn, Gunbiorn, Arinbiorn, Esbiorn чи Thorbiorn.

Another characteristic of berserkergang was the great strength showed by the berserk.This strength was sometimes expressed in the sagas by describing the berserker as a giant or as a troll. The berserker was thought not only to have assumed the ferocity of an animal, but also to have acquired the strength of the bear. In token of this, the berserk might assume a "bear name," that is, a name containing the element *bjorn* or *biorn*, such as Gerbiorn, Gunbiorn, Arinbiorn, Esbiorn or Thorbiorn (Saxo Grammaticus. The History of the Danes. trans. Peter Fisher. Totowa NJ: Rowman and Littlefield. 1979. Vol II, p. 95).

Про Bjarki, ім'я якого означає "Маленький Ведмідь," сказано, що він міг дійсно приймати вигляд ведмедя під час битви. Щоб здобути ведмежу силу, берсеркер міг пити кров ведмедя чи вовка: Негайно припади устами до його свіжої крові і жадібно поглинай цей скарб його тіла. Нова сила наповнить тебе, нечувана енергія ввійде у твої м'язи, твердої міці набуде  кожне сухожилля (Saxo, Vol. I ).

Bjarki, whose name means "Little Bear," was said to actually take the shape of the bear in combat. To gain this bear-like strength, the berserk might drink the blood of a bear or wolf (Ibid., p. 45): Straight away bring your throat to its steaming blood and devour the feast of its body with ravenous jaws. Then new force will enter your frame, an unlooked-for vigor will come to your muscles, accumulation of solid strength soak through every sinew" (Saxo, Vol. I, p. 25).

Наслідки berserkergang характеризуються повним фізичним безсиллям. В Egils saga Skallagrimsonar сказано: „ Ось що розповідають люди про перевертнів, які впадають у стан берсеркера: допоки вони одержимі люттю, то все їм під силу, та коли вона минає, стають слабшими, ніж зазвичай. Так сталося з Kveldulf, несамовитість залишила його по дорозі до поля бою, де він повинен був битись, він став на стільки зношеним, що все на що він був здатен це добратись до ліжка.

 

The aftermath of the berserkergang was characterized by complete physical disability. Egils

saga Skallagrimsonar says: “What people say about shape-changers or those who go into berserk fits is this: that as long as they're in the frenzy they're so strong that nothing is too much for them, but as soon as they're out of it they become much weaker than normal. That's how it was with Kveldulf; as soon as the frenzy left him he felt so worn out by the battle he'd been fighting, and grew so weak as a result of it all that he had to take to his bed (Palsson and Edwards, Egil's Saga, p. 72).

Типовою тактикою героїв саг в боротьбі з берсерками, це піймати їх в той момент, як їх одержимість минає, як це зробили Hjalmar і Arrow-Odd do у Herverar Saga, і вбити допоки вони лежать в ослабленому стані.

A common technique used by saga heroes to overcome berserks was to catch them after their madness had left them, as Hjalmar and Arrow-Odd do in Herverar Saga, and slay the berserkers while they lay in their enfeebled state after their fury (Christopher Tolkein, trans. The Saga of King Heidrek the Wise. NY: Thomas Nelson & Sons. 1960. pp. 5-7)

 

 

Part III: The Role of the Berserker

in Viking Society

 

 

Місце берсеркерів у суспільстві обмежувалось терором та жорстокістю, які з нмим асоціювались. Як неперевершені воїни, вони були гідні захоплення. Однак їхня схильність в пориві лютості не відрізняти друзів від ворогів, суперечила героїчній етиці, що вимагала вірності і відданості  у ставленні до побратимів. Берсеркери потрапляли в розряд ni(dh)ingr”, найнижчих серед людей і були об’єктом ненависті і зневаги. Пам’ятник 11 століття споруджений у Soderby in Uppland, Sweden містить має такий напис: "І Sassur убив його скоївши вчинок *nidingr* –  він  зрадив свого друга."

 

The berserker's place in society was limited by the terror and violence that was associated with berserkergang. As superb warriors, they were due admiration. However, their tendency to turn indiscriminately upon their friends while the madness was upon them went squarely against the heroic ethic, which demanded loyalty and fidelity to one's friends. The berserk skirted the classification of “ni(dh)ingr”, one who was the lowest of men and the object of hate and scorn. An eleventh-century monument raised in Soderby in Uppland, Sweden in memory of a brother reads: "And Sassur killed him and did the deed of a *nidingr* --- he betrayed his comrade" (Foote and Wilson, p. 426).

Основною роллю берсеркерів було воювати за своїх королів. І король Harald і король Halfdan мали ударні частини, що складались з берсеркерів. Окрім їх міліарної цінності, для королів мав зачення також їх зв'язок з Одіном, оскільки цей бог вшановувався в англо-саксонській Англії як предок воддів, а у скандинавів як бог королів і протектор королівської влади.

The primary role of the berserk was as a warrior attacked to a king's army. Both King Harald and King Halfdan had berserker shock-troops. Aside from their military value, the berserker's ties to Odhinn would have been welcome in a royal army, since Odhinn also had a particular association with rulership, being venerated in Anglo-Saxon England as the ancestor of chieftains, and throughout the North as god of kings and protector of their royal power (Dumezil, Gods of the Ancient Northmen, p. 26).

Поза цією роллю, однак, берсеркери постають в сагах як затяті злодії, типізуються як вбивці, тупі грубіяни, як сказав один сучасний дослідник, „банди задирак і вбивць, що постійно порушували спокій у суспільстві вікінгів”.

Outside of this role, however, the berserker became the stock villain of the sagas, typified as murderous, stupid brutes, or as one modern critic has it, "a predatory group of brawlers and killers who disrupted the peace of the Viking community repeatedly" (Fabing, p. 232).

Saxo Grammaticus говорить про такі ватаги у Gesta Danorum: “ Молоді воїни грабуватли та спустошувати околиці, нерідко проливаючи при цьому велику кількість крові. Вони вважали, що мужньою і достойною справою є руйнувати будинки, вбивати худобу, всюди нишпорити в пошуках здобичі, і забирати з собою багаті трофеї, палити пограбовані оселі, різати чоловіків та жінок.

Saxo Grammaticus speaks of such a band in his Gesta Danorum: “The young warriors would harry and pillage the neighborhood, and frequently spilt great quantities of blood. They considered it manly and proper to devastate homes, cut down cattle, rifle everything and take away vast hauls of booty, burn to the ground houses they had sacked, and butcher men and women indiscriminately" (Saxo, Vol. I, p. 163).

На додачу до войовничості, відзначалась сексуальна ненаситність берсеркерів, що викрадали дружин, дочок і заручених дів, яких мусіли викрадати герої саг.

In addition to their warlike activities within their communities, berserkers are characterized by their sexual excesses, carrying off wives, daughters and betrothed maids who then must be rescued by the heroes of the sagas.

Saxo був дуже засмучений їх поведінкою „ Вони були настільки несамовитими і нестриманими, що викрадали чужих дружин і дочок; цнота була наче поставленою поза законом і запротореною до борделю. Вони псували не лише одружених жінок, але й незайманих дівиць. Жодне шлюбне ложе не вціліло; майже кожне місце в краю було осквернене їх похіттю.

Saxo was particularly upset by this behavior: “So outrageous and unrestrained were their ways that they ravished other men's wives and daughters; they seemed to have outlawed chastity and driven it to the brothel. Nor did they stop at married women but also debauched the beds of virgins. No man's bridal-chamber was safe; scarcely any place in the land was free from the imprints of their lust" (Saxo, Vol. I, p. 118).

Зрозуміло, що такі діяння берсеркерів призвели до їх винищення. У 1015 король Erik оголосив берсеркерів поза законом, заборонивши також і  *Holmgangr*(дуелі), а для них звичною справою було викликати чоловіків за звичаєм *Holmgangr,* щоб вбивши нещасну жертву, заволодіти її майном та жінками. Якщо б чоловік, якого таким чином викликали на двобій, виставив замість себе воїна-захисника, його б вважали *ni(dh)ingr* і боягузом.

It was no doubt due to these excesses of the berserker that resulted in their demise. In 1015 King Erik outlawed berserks, along with *HolmgangR* or duels (Fabing, p. 235): it had become a common practice for a berserker to challenge men of property to HolmgangR, and upon slaying the unfortunate victim, to take possession of his goods, wealth, and women. This was a difficult tactic to counter, since a man so challenged had to appear, have a champion fight for him, or else be named *ni(dh)ingr* and coward.

 Egils saga Skallagrimsonar описує таку сутичку: „ Цього чоловіка звали Ljot, він був берсеркером і дуелянтом, якого ненавидів кожен. Він прийшов сюди і попросив руки моєї дочки, але ми йому відмовили. Тоді Ljot викликав мого сина Fridgeir на двобій, тож він повинен битись завтра на острові Valdero.

Egils saga Skallagrimsonar records one such encounter: “there's a man called Ljot, a berserker and duel-fighter, hated by everyone. He came here and asked to marry my daughter, but we gave him a short answer and said no to his offer. After that Ljot challenged my son Fridgeir to single combat, so he has to go and fight the duel tomorrow on the isle of Valdero" (Palsson and Edwards, Egil's Saga, p. 169).

Ісландський християнський закон 1123 року, проголошував, „ якщо хто-небудь стане берсеркером, буде покараний „коротким вигнанням,” як і свідки цієї події, якщо вони не зв’язали його. „Коротке вигнання” (*fjorbaugsgard*) це заборона зявлятись в країні протягом 3 років. Berserkergang ставилось в один ряд з іншими язичницькими магічними практиками, що були неприйнятні для християнського суспільства.

In 1123, the Icelandic Christian Law stated, "If someone goes berserk, he is punished with lesser outlawry and the men who are present are also banished if they do not bind him." Lesser outlawry (*fjorbaugsgard*) was a sentence of three years' banishment from the country. Berserkergang was thus classed with other heathen and magical practices, all unacceptable in a Christian society (Foote and Wilson, p. 285).

Звісно, що оскільки берсерки були пов’язані з Одіном, і за ними закріпилась слава перевертеів, яких не бере зброя, то їх діяльність розцінювалась як „магічна і язичницька”. Протягом 12 століття, берсеркери з їх вотанічною релігією, звіриною подобою, нелюдською лютістю та жорстокістю зникли з скандинавського суспільства. Берсеркер, подібно до свого божественного покровителя Одіна змушений був поступитись Непорочному Христові.

Certainly where berserkers were associated with the cult of Odhinn, and such spellcasting as was associated with their immunity to weapons or shape-changing, this activity would appropriately be classed as "heathen and magical." By the twelfth century, the berserker with his Odhinnic religion, animalistic appearance, his inhuman frenzy upon the battlefield, and terrorism within the Scandinavian community disappeared. The berserk, like his patron deity Odhinn, was forced to yield to the dissolution of pagan society and the advent of the White Christ.