РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД СТАТТІ

The Smith, the Cow, and the Stars

Excursions in English and Comparative Mythology

John Leavitt

Université de Montréal

 

Коваль, корова та зірки

Екскурси в англійську та порівняльну міфологію

 

Низка середньовічних германських джерел (включаючи староанглійські, староскандинавські та середньоверхньонімецькі) містить цикл легенд про русалку (яка німецькою мовою зветься Wachilt), її сина велетня (на ім’я Wade англійською мовою), його сина — чарівного коваля (Віланд німецькою, Вейланд англійською, Галанд старофранцузькою), і сина коваля, воїна (Wittige німецькою мовою). В Англії перекази цього циклу пов"язуються з деякими стародавніми пам'ятками: неолітичним курганом, одним з пагорбів Беркшир-Даунс, відомим як Wayland’s Smithy, місцем чудесного підковування коней; «Римською дорогою» Уотлінг-стріт, назва якої також використовується для позначення Чумацького Шляху і трактується як вулиця сина Уейда; Wade’s Causeway в Йоркширі, побудованому Уейдом, щоб його дружина Белл не забруднювала ніг, коли ходила доїти свою гігантську корову. Усі ці елементи, відображають  спільні для ряду традицій міфологічні взірці, що розповсюджені зокрема і в кельтськомовних культурах: йдеться про зв’язки між чарівною супер-коровою,  магічним ковалем і Чумацьким Шляхом. Ця стаття, натхненна, спілкуванням з Ніком Алленом  під час прогулянки до кузні Вейланда, має на меті вказати на паралелі вищезгаданих мотивів з елементами  деяких інших індоєвропейських традицій, що дозволяє говорити про спільну індоєвропейську гео-космо-міфо-поетику.

Мій інтерес до Wayland був викликаний цілою низкою асоціацій. Впродовж кількох десятиліть, я безсистемно досліджував очевидні паралелі між переказами про велику рогату худобу ряду  індоєвропейських традицій. В деяких з цих переказів йдеться про "гіпер" корову — надпродуктивну та/або гігантську та/або неймовірно красиву та/або дуже жадану корову; про жахливі наслідки крадіжки такої корови; та/або худоби як цінності за яку ведеться космічна боротьба. В ряді історій чудесна корова була прямо чи опосередковано пов’язана з ковалем.

Паралелей між переказами про корів багато і вони разючі, а їх спорідненість інтуїтивно зрозуміла. Одомашнена велика рогата худоба та виробництво молочних продуктів займали центральне місце  в економіці ранніх індоєвропейських суспільств, а в деяких традиціях ця тенденція збереглась і до наших днів. Очікувано, що деякі мотиви можна знайти у будь-якому скотарському суспільстві, але йдучи цим слідом,  я неодноразово натрапляв на незрозумілі паралелі, узгодженість яких раціональніше трактувати, як таку, що детермінована їх спільним походженням. Однією з них є той факт, що в переказі про корову діє виробник, коваль та/або будівельник, який є творцем диво-корови, або її законним власником, або близьким родичем чи спільником власника, або лиходієм, який краде корову; інколи в міфах про божественного коваля також фігурує супутня корова. Це досить дивний взаємозв"язок, який повторюється знову і знову. Інша такого роду паралель це зв'язок корови, коваля або його близького родича з Чумацьким Шляхом.

Читачі журналу New Comparative Mythology, мабуть, знайомі з принципами порівняльно-історичного мовознавства і їх застосуванням Дюмезілем та іншими, в царині порівняльної ІЄ міфології та поетики.  Але слід зробити одне методологічне зауваження. Вік писемного джерела не обов'язково означає його близькість до архаїчної форми. Лінгвістам відомо, що литовська мова, є вперше зафіксованою лише у шістнадцятому столітті, але зберігає багато архаїчних індоєвропейських рис. У відносно недавно задокуменованому міфологічному та іншому матеріалі, записаному від співців і оповідачів, іноді містяться елементи, які можна трактувати як дуже ранні форми збережені усною традицією.

За словами Ніка Алена:

За рівних умов припускається, що форма і зміст йдуть пліч-о-пліч, таким чином, що більш давній текст містить ідеї, актуальні в більш ранній період, а пізніший текст тієї ж  самої традиції містить ідеї, які, оскільки вони відрізняються від попередніх, то були розроблені пізніше. Але практика показує, що таке трапляється рідко. Якщо пізній текст містить ідею або тему, яка разюче схожа на ідею чи тему іншої гілки тієї ж традиції, то збіг можна  пояснювати спільністю походження, навіть якщо ця ідея відсутня в більш ранніх текстах. Цю відсутність можна пояснювати різними способами... Але яким би не було пояснення, ідеї можуть оминати більш ранні тексти, щоб виринати у пізніших.

Отже, хоча присутність певного елементу в давньому тексті є доказом його присутності в тогочасній ідеології, його відсутність у будь-якому тексті не є доказом його відсутності у суспільній свідомості. Є багато причин, чому він міг бути присутнім в традиції, але не зафіксованим, і з'явитися в записах через сотні, або взагалі тисячі років потому.

Дещо з того, що тут пропонується, є спекулятивним, а дещо вимагає особливого захисту. Йдеться про надмірно ентузіастичний зв’язок богів і героїв з великою рогатою худобою, що спонукало Жоржа Дюмезіля зауважити: «il n’y a pas de limites à de tels glissements» (немає меж таким ідеологічним зсувам). Я спробую зафіксувати деякі з цих glissements (зсувів).

Я також коротко розповім про постать коваля Вейланда та пов"язані з ним перекази, і розглядатиму не лише історії про самих ковалів/майстрів, а й у тих, хто залучений в їхньому «циклі», тобто про їхніх безпосередніх попередників та наступників, які в індоєвропейських традиціях зазвичай є їхніми родичами, батьком, матір"ю чи сином; окреслю поширений в індоєвропейських традиціях  мотив зв'язку образу коваля з коровами;  закінчу аналізом зв’язку Wayland із Чумацьким Шляхом. 

Кістки Вейландана

Кузня Вейланда, що знаходиться в Беркширі, тепер в Оксфордширі внаслідок перекроювання кордонів, це місце поховання епохи неоліту, довгий курган,  створений близько 3600 до н.е., тобто за кілька століть до появи перших споруд Стоунхенджа і одночасно із зародженням сільського господарства у Великій Британії.

Найдавнішим письмовим свідченням про споруду є хартія короля Еадреда від 955 року, яка вже ідентифікувала її як кузню Вейланда.

Під час розкопок 1921 року там були знайдені два доісторичних залізних злитки, які називаються «грошовими брусками». Це наводить на припущення, що вони могли бути платою ковалеві.

Найчастіше Wayland’s Smithy згадується у текстах XVI ст. Легенда про коваля вперше  задокументована Френсісом Уайзом у його Letter to Dr Mead on the Antiquities of Berkshire:

"Чи носив коли-небудь цей чудовий пам'ятник древності ім'я людини тут похованої, тепер не відомо. Все що можуть сказати на рахунок цього сільські жителі: «У цьому місці раніше жив невидимий Сміт, і якщо кінь подорожнього втрачав у дорозі підкову, тому нічого не залишалось, як привести туди коня з грошима, і, залишивши його там на деякий час, повернутись і виявити, що гроші зникли, а коня підковано новою підковою». Камені, які стояли при дорозі Rudge-way, мабуть, дали привід назвати цю істоту  WAYLAND-SMITH, саме так її звали місцеві селяни".

Найвідоміше використання легенди було здійснене в романі сера Вальтера Скотта «Кенілворт» 1821 року.  Кузня знаходиться в одній із найбільш міфологічних територій Англії, біля доісторичного шляху Риджвей в Долині Білого Коня, позначеного, невідомо коли, великою фігурою коня, вирізаною з вапняку.

Wayland або Weland (написання назви різне, але зазвичай легко впізнаване) — одна з найвідоміших постатей у германській міфології, яка згадується у староанглійських, скандинавських, німецьких, французьких, фламандських та інших джерелах. Його ім'я «найчастіше вживається як апелятив зразкового коваля, ікони ковальства». Про те, що він був відомим в Англії ще з англосаксонських часів свідчить переклад дев’ятого століття, "Розради філософією" Боеція, приписуваний самому королю Альфреду. Боецій, в уривку про великих діячів минулого, яких зараз уже немає, ставить риторичне запитання: "Ubi nunc fidelis ossa Fabricii manent?" («Де зараз лежать кістки вірного Фабриція?») Йдеться про римського полководця III століття до нашої ери Гая Фабриція, відомого своєю чесністю та порядністю. Імовірно через те що ім’я Фабрицій походить від слова faber «коваль», давньоанглійський переклад змінює цей рядок, замінюючи Фабриція імовірно знаменитим ковалем Веландом:

Where are now wise Weland’s bones,

of the goldsmith who was most famous?

I said of wise Weland’s bones,

for none may of earth-dwellers

his craft lose that Christ has lent him...

Who now knows wise Weland’s bones

in what mound lie on the earth?

Про те, що Вейленд був взірцевим виковувачем зброї, повідомляють і інші староанглійські джерела, зокрема Беовульф, де (ll. 450-455) йому приписується виготовлення обладунків героя (Welandes geweorc) та Вальдере (фрагмент 1, ll. 2-3), де хвалиться меч, який він зробив (Welande[s] worc).

Але Вейленд також фігурує в переказах його власного циклу. В давньоанглійській поемі Deor, ймовірно, написаній на початку Х ст століття є такі слова:

Weland himself by worms experienced wrack, 

the strong-minded noble endured troubles;

he had for his companions sorrow and longing,

wintercold wrack. He often found misery 

since on him Niðhad laid fetters, 

supple sinew-bonds on the better man.

That was overcome, so may this be.

Beadohild was not for her brothers’ death 

so sore as for her own situation,

that she had realized

that she was pregnant; she could never

think resolutely of how that should be.

That was overcome, so may this be.

Ці рядки переказують історію, яка більш детально викладена в німецькій і скандинавській літературі. Перекази про Вейленда  характерні для всієї ранньої германської ойкумени. Давньоскандинавська Vǫlundarkviða, частина Поетичної Едди, яку датують десятим або одинадцятим століттям, розповідає історію, яку я дуже коротко перекажу. Vǫlundr

 (= Wayland), Egil і Slagfidðr були трьома братами, які зустріли та одружилися з трьома Лебідь-дівами/ Валькіріями. Через дев'ять років жінки покинули їх. Двоє братів пішли шукати їх, а Vǫlundr залишився вдома, думаючи, що його дружина повернеться. Король Нідур (= Нідхад у Деорі), почувши про майстерність Vǫlundr, схопив його і, за порадою дружини перерізав йому сухожилля на ногах, щоб той не зміг втекти і змусив його працювати на себе. Vǫlundr убив синів короля, зробив прикраси з їхніх очей і чаші з їхніх черепів, та зґвалтував доньку Нідурра Бодхільду (= Бідохільд). Примусивши Нідура обіцяти не шкодити Бодхільді, вагітній дитиною Vǫlundr, він розповів про все, що зробив, і відлетів на крилах, які зміг собі створити. Цей мотив спонукав Фердинанда де Соссюра вважати, що ця історія була запозиченою з грецького міфу про Дедала.

Найбільш розгорнутий варіант історії, хоча й без Дів-Лебедів, викладено в кількох розділах скандинавської Þiðrekssaga, яка фактично є великою компіляцією германських легенд дванадцятого-тринадцятого століття. У пролозі до тексту сказано, що він заснований на матеріалах "Німецьких історій", частині циклу переказів, згрупованих навколо історичної постаті Теодоріха, короля остготів.

Ряд розділів Þiðrekssaga викладають історію кількох поколінь клану Vilkina, з яких я виберу лише те, що мені видається доречним.

Король Villcinus — ім’я, яке Якоб Грімм трактував як транскрипцію латинського Volcanus—одружився з русалкою і народив Vaðe (англ. Wade), який був велетнем. Vaðe віддав свого сина, якого звали Velent (= Wayland), в науку спочатку до коваля Міміра, а потім до двох гірських гномів. Velent швидко навчався, і гноми позаздрили його майстерності. Коли Vaðe повертався, щоб у призначений час забрати сина, то загинув під  лавиною. Це нещастя мало б означати смерть для Велента, але замість цього він убив гномів і забрав їхні інструменти та золото. Потім герой зробив собі човен зі стовбуру дерева; у ньому він поплив до моря, звідки його забрали на корабель ютландського короля Нідунга (= Нідхада). Велент став служити королеві, спочатку перемігши (і вбивши) коваля-суперника, а потім звершивши неймовірний подвиг повернення царського «каменю перемоги» напередодні битви. Сенешаль короля вимагав, щоб коваль віддав йому камінь; Велент убив його і за це був відправлений у заслання. Тоді він спробував отруїти короля і його доньку, але його за це його скалічили і відправили працювати в кузню. Він заманив двох синів короля (у цьому випадку двох з трьох) і дочку в кузню, синів убив, як і головний герой Vǫlundarkviða; але на відміну від нього кохався з принцесою за згодою. Героя на його прохання відвідав брат Егіл Стрілець, принісши пір’я, з якого Велент зміг зробити собі пару крил. Велент оголосив про свої вчинки приголомшеному королю і полетів. Король наказав Егілу застрелити Велента, але останній прив'язав до спини наповнений кров'ю міхур, який і вразив Егіл. За відсутності Велента князівна народила йому сина-героя Viðga (нім. Witige або Wittich, англ. Wuðga або Widia). Король Нідунг помер і трон посів його син, який був добре налаштований до Велента і одружив його зі своєю сестрою. Після чого  Велент, дружина та син повернулися додому.

У наступному розділі розповідається як Viðga зустрів Þiðrek і став одним із його наймогутніших поплічників. Він діє і в решті розділів саги, в одному з яких переходить на бік ворога Þiðrek Ermenrikr (норв. Jormenrikkr, нім. Ermanrich, англ. Eormenric).

   Чудо-коваль Вейленд фігурує в пізньосередньовічній літературі. Під іменем Ґаланда він постає великим ковалем французьких хронік і Chansons de Geste, який зокрема викував Joyeuse - меч Карла Великого. У романомовних романах і хроніках, Ґаланд замальовується виключно майстром: решта елементів його образу не збереглись.

Основні матеріали, які свідчать про важливість образу Вейленда є не текстовими, а іконографічними. На передній панелі Франкської скриньки сьомого або восьмого сторіччя, ймовірно, з Нортумбрії безсумнівно вирізьблені ключові елементами історії Wayland: постать з молотом і ковадлом та викривленою ногою тримає щипці однією рукою, а другою пропонує напій жінці; під ковадлом лежить тіло без голови, а в щипцях — череп. Праворуч від цієї сцени зображено чоловіка, який ловить птахів, нагадуючи брата Велента Егіла з Þiðrekssaga. На кришці зображено чоловіка і жінку, що стоять перед військом; рунами написано ім'я AEGIL.

На камені із зображенням Ardre VIII із Готланду, що у Швеції, датованим сьомим або восьмим століттям, також знаходимо елементи переказу про Вейленда: кузню, жінку,  щось схоже на мертві тіла, і чоловіка, який летить. Хільда Елліс Девідсон підсумовує значення образу Wayland в культурі:

Те що Веланд фігурує як у придворній героїчній поезії, так і в місцевих фольклорних повір"ях, переконує нас в тому, що колись інтерес до нього і його роду був широким та глибоким, і залишив за собою тривалий слід. Король Альфред поставив питання про те, де лежать його кістки, і тепер стає зрозуміліше, чому він так зробив. Цілком імовірно, що він міг знати стару могилу на Білому Кінському пагорбі, поблизу місця де відбувалась одна з битв з його участю, або інші подібні місця пов'язані з Веландом, і був враженим зв'язком між кам'яною могилою і цим найхитрішим із ковалів.

Wayland, Wade i Widia

Завдяки Þiðrekssaga ми маємо  інформацію про різні покоління родини Вейланда, а саме про три постаті — самого Вейленда, його батька велетня Уейда і його сина лицаря Відія—попуярних  в середньовічних текстах та сучасних фольклорних джерелах.

Батько Вейленда, Уейд або Уейт, є одним зі складних образів середньовічного епосу та романів. У Curialium Уолтера Мапа кінця дванадцятого сторіччя  він фігурує під іменем Гадо  як лояльний і досвідчений поплічник Оффи з Мерсії, вбивця чудовиськ (portentes), великий мореплавець і захисник Англії від римського вторгнення. У Середньовічних німецьких епічних творах, зокрема Kudrun 1240 року, «похмурий старий воїн Вейт» є і вірним васалом, і майстром мореплавання. У  епосі  Дітріха Флюхта 13 століття, сказано, що він був убитий васалом Дітріха Дітліпом (ll. 6671-6798). У протоідишському епосі кінця XIV ст. "Дукус Горант" (ll. 14 ff.) Уейд постає як один з трьох велетнів із лісу, які як і він походять з Греції,  а також як напрочуд хоробрий дворянин.

У нас немає розлогих англійських наративів про Вейда. Але судячи з натяків, які передбачають наявність загального уявлення, він, здається, був одним з найвідоміших легендарних постатей середньовічної Англії. Середньоанглійський роман Бевіса з Хемптона, датований приблизно 1300 роком, згадує його разом із сером Ланселотом і Гаєм з Ворвіка як одного з героїв, які вбили  дракона (ll. 2603-5). В Alliterative Morte Arthur, вдова попереджає короля Артура, що йому було б безглуздо нападати на гіганта, “ware thou wyghttere than Wade”. Так само і в Кекстонському виданні «Смерті Артура» сера Томаса Мелорі, надрукованому в 1485 році, діва Лінет каже Бомену (який насправді є сером Гаретом): “For were thou as wyʒte as euer was  Wade or Launcelot, Trystram, or the good knyghte syr Lamaryk, thou shalt not passe” (книга 7, розділ 9). Як каже редактор: «Порівняння було досить популярним у той час і Caxton застосував його за власним бажанням».

У латиномовній «Проповіді про смирення» близько 1300 р. є ряд незрозумілих середньоанглійських рядків про ельфів і змій, а також «нікерів» пов"язаних з Уейдом. Здається, це єдиний фрагмент, що залишився там від “легенди про Уейда”.

Але найбільш дражливі алюзії можна знайти в роботах Чосера, який згадує Вейда двічі, як людину, перекази про яку є загальновідомими. У "Троїлі та Крісейді", написаній у середині 1380-х років, Пандаре та Крісейда ведуть жартівливий діалог: «Він співав; вона грала; він розповів історію про Вейда» (l. 614). Крізейді розповіли історію, а нам нажаль ні. В Merchant’s Tale, January пояснює, чому уникає старих вдів: " З ними дуже багато мороки на човні Вейда" (l. 212). «Човен Вейда» чітко вказує на обман із сексуальним відтінком. Але це все, про що ми можемо  довідатись - за винятком того, що Вейд мандрував по воді. У  примітці до цього рядка у виданні творів Чосера 1598 року Томас Спегт пише: «Щодо Вейда і його судна Guingelot , а також його дивних подвигів то, оскільки це тема довга і легендарна, тож я її пропускаю» (анотація до фоліо 28, сторінка 1). Щодо цього редактор Чосера вісімнадцятого століття Томас Тірвітт зауважує: «Невже маємо справу з таким прикрим недбальством? Містер Спегт, мабуть, не передбачав, що нащадки були б дуже вдячні йому за міфологічну інформацію про Уейда та його човен, яка була б найціннішою з  його анотацій».  У1630-х роках сер Френсіс Кінастон писав: «Чосер написав смішний роман, наче розповідь про Робін Гуда, бо в той час популярною була дурнувата легенда про Уейда та його човен Ґвінгелот, у якому він натворив... багато дивних речей і мав багато чудернацьких пригод».

В англійських народних переказах Вейд постає  як будівничий доріг і замків, зокрема, й нині зруйнованого замку Малгрейв біля Вітбі в Йоркширі. Джон Леланд писав у 1545 році, що біля «Mougrave (Mulgrave) Castelle є камені під назвою Ваддес Грейв, про якого люди розповідають, що він був гігантом і власником Мугрева». Р. В. Чемберс вказав на важливість цих вірувань; за словами Елліса Девідсона: «Це можливо показово, що Уейд, як і Веленд, утвердився в англійській народній традиції як велетень, надприродна істота, пов’язана з кам’яними руїнами».

Історії про сина Вейланда, Відію (= Відґа), дуже поширені та добре відомі. У давньоанглійській поемі Widsith (ll. 124, 130) яка датується шостим століттям, він зветься Wudga, і є людиною короля Еорменріка; Текст Вальдере (Фрагмент 2, ll. 4-10), створений ймовірно близько 1000 р. н. е., розповідає, що Відія, з роду Нідхад, врятував Ðéodríc від монстрів. Під іменем Wittich або Witege, він є головним героєм середньоверхньонімецького епосу як дружинник, а потім ворог Дітріха, як і у Þiðrekssaga. У шведських і данських народних баладах Відрік Верландссон або Вілландссон, тобто Відія, син Вейланда, є героєм і вбивцею велетнів; його могила позначена менгіром у Вестра-Гьоталанді у Швеції.

Отже, згадки про Вейланда, його батька та сина можна знайти на теренах всього германського простору. Карл Мюленхофф підсумовує сутність героїв трьох поколінь: «Віланда вважали найкращим ковалем зброї, Вітеґа найкращим воїном і лицарем... Вадо шанували як найкращого човняра і мандрівника». Хоча деякі авторитетні вчені вважають, що ці родинні зв’язки є продуктом пізньої міфотворчості, інші знаходять свідчення наявності даної схеми в ранніх германських джерелах.  Деякі або навіть і всі ті ж самі символи, та ті ж самі відносини, присутні в середньоверхньонімецькому епосі (наприклад, Dietrichs Flucht, Rabenschlacht), у шведській сазі Didrik af Bern близько 1500 р.і, як ми бачили, у скандинавських баладах. Ніде, наскільки мені відомо, їм не приписуються якісь інші зв"язки; Vǫlundarkviða повідомляє, що Vǫlundr і його брати були синами короля фінів (synir Finna konungs; Dronke трактує Finna як лапландців), але не вказує імен.

Кузня Вейленда сама по собі є лише одним із низки доісторичних об’єктів  Долини Білого Коня, деякі з яких, здається, названі на честь його родичів. Недалеко від Кузні можна знайти: Beahhildæ Byrigel, тобто поховання Беодахілд; Hwittucs Hleaw, тобто Курган Відії ; і Weardaes Beorh, Курган Вейда, тепер відомий як Курган Ідлбуш. За висловлюванням Леслі Грінселла, щодо першого з трьох цих місць, «здається очевидним, що всі три місця мали назви пов"язані з  героями легенди про Wayland, легенди, яка була настільки ж знайома нашим саксонським предкам, як  легенди про Робіна Гуда та Св. Джорджа і дракона знайомі нам».

Індоєвропейські майстри

Легенда про надзвичайно обдарованого коваля, ймовірно, притаманна будь-якому суспільству, яке має металургію та ремесла. У світі, де аграрно- скотарське виробництво, ремісники є «аутсайдерами». Ніколь Белмонт в західноєвропейському контексті висловився про це:

Таким чином можна пояснити підозріле ставлення до ремісників з боку традиційного сільського середовища. Вони... наділені грізною силою, силою трансформації, яка змушує їх бути крайніми точками соціальної ієрархії, і бути або на самому низу, або на самому верху, тоді як землеробська праця займає належне їй місце посередині.

Якщо прийняти ідею Дюмезіля про те, що індоєвропейськомовні суспільства зазвичай розрізняли  сакральну, військову  функції та функцію агро-скотарського виробництва, тоді ремісник стає аномалією, і тому, швидше за все, буде вважатись або священною або нечистою істотою. Це означає, що він є хорошим кандидатом на те, щоб представляти четверту функцію Ніка Аллена, як це стверджували П’єр та Андре Созо. Прикладом цього є постать коваля в сільській Ірландії дев'ятнадцятого та двадцятого століть: його боялися і водночас ним захоплювалися, він був і відокремленим від спільноти, і її центральною фігурою, адже його кузня була місцем збору для обговорення і розповсюдження новин. Хотілося б розглянути Вейланда та його рідню на тлі павутиння переплетених зв'язків, часто несподіваних, якими відзначаються ці образи в ряді індоєвропейських традицій.

В ІЄ міфологічному просторі ролі коваля, кравця, ремісника, будівельника, архітектора часто накладаються і зливаються; але перше, що слід зазначити, це те, що  ремісничі функції виконують боги та/або легендарні майстри ремесла: Тваштар і Рібху в Ведах, Вішвакарман в епосі і Пуранах; Коваль Кава в іранській традиції; грецькі та римські Гефест і Вулкан, Циклопи, Тельхіни; ірландіський Дагда «Добрий Бог» і коваль Гойбніу, пізніше Гобан, будівничий церков для ірландських святих, що відповідає Гованнону з Уельсу, Кобанносу галльських написів, а також богині Бригіті і святим Бригіті і Гобнайту. Паралелі між деякими з цих образів були давно помічені. Деякі з них актуальні для Вейленда та його родини.

Один з варіантів трактування етимології імені Вейленда виводить його від індоєвропейського кореня *u̯lek- "сяяти, горіти", що також дав також імена іншх індоєвропейських богів-ковалів, таких як: римський Вулкан і осетинський Kurdalægon, тобто Благородний Коваль (Wærgon). 

Творець  суперзброї

Переважна більшість разючих паралелей між цими персонажами  видаються не пов"язаними з Wayland. Більшість індоєвропейських міфологій містять тему великої есхатологічної битви між богами та антибогами на початку/або в кінці часів. Частиною цієї битви або паралельною їй є боротьба між героєм, представником божественного табору, і могутнім ворогом, часто триголовим і змієподібним, який загрожує світові. Центральну роль у цьому міфі відіграють майстри. У деяких із цих наративів герой використовує зброю: молот, булаву, або блискавку, викувану божественним майстром/ковалем. У Ведах,  Tvaṣṭr̥,  а в одному з варіантів таємничий Kāvya Uśanas, виготовляє громову зброю (ваджру) Індри; в пуранах  Вішвакарман «Всетворець», який, очевидно замінив Tvaṣṭr̥ у багатьох постведичних текстах в якості ремісника богів, створює жахливу зброю Сударшану, яку використовували Вішну і Шіва, щоб знищувати могутніх демонів (Падма Пурана 6.9.30). В Авесті герой Θraetaona вбиває жахливого багатоголового змія  Aži Dahāka; у Sāhnāma та інших середньовічних перських текстах добрий цар Фарідун, ім'я якого походить від імені Θraetaona, долає поганого царя Żaḥḥāk,  ім'я якого походить від імені Dahāka, у якого з  плечей ростуть змії, за допомогою Коваля Каві, ім’я якого сягає своїм корінням авестійського царя Kauui Usan, спорідненого з  ведичним Kauui Usan. У сучасних фольклорних переказах, саме Кава кує булаву Фарідуна (назва якої gorz, споріднене з авестійською ваджрою та ведичною ваджрою). Гефест побудував для себе великий палац (Іліада 18.370), а для більшості  олімпійських богів їхні будинки (Іліада 1.670 ); він і Kuklōpes є виробниками божественної зброї, зокрема блискавок (Гесіод, Теогонія 141; Сенека, Федра), які Зевс використовував для знищення велетнів і жахливого багатоголового змієподібного Тифона. У середньовічній ірландській «Битві при Мойтурі», тобто великій баталії за владу над у світом між Tuatha Dé Danann, перетвореними на епічних героїв старими ірландськими богами та їхніми ворогами фоморами, вирішальну роль відіграють  майстер Дагда та його витвори, як і коваль Гойбніу та його колеги-ремісники.  Йдеться про ключове протистояння між фоморіанським богатирем Балором Лихе Око та сином його дочки Лугом Довгоруким богатирем Туата Де. Коли Балор відкрив своє смертоносне око, яке знищує все, на що дивиться, Луг із чарівною пращею підкрався до циклопа і метнув камінь з такою силою, що око Балора вилетіло з іншого боку його ж голови. І вже фомори стали випробовувати на собі руйнівну силу цього погляду. (§133- 135). У виданні  "Битви при Мойтурі" сімнадцятого століття говориться, що праща Луга була створена  Ковалем Гобаном, ім"я якого це пізніша форма імені Goibniu.   У сучасних народних версіях переказу Гобан виковує спис, яким Луг вразить Балара в око.

Паралелі з германськими міфами не надто очевидні. Хоча германські народи були майстрами обробки металу, ми не знаходимо серед асів чи ванів божественного коваля, як і серед  учасників Рагнароку битви кінця (і початку) світу між богами та велетнями. Тут великі майстри це таємничі персонажі, які називаються гномами або ельфами. Зокрема, молот Mjölnir вбивці гігантів Тора був викуваний гномами-ковалями Brakkr і Eitri в результаті змагання з темними ельфами (Prose Edda, Skáldskaparmál 34-36). У більшості своїх втілень Вейленд постає людиною-ковалем, хоча і наділеним надзвичайними силами, а  у Vǫlundarkviða його тричі названо ельфом.

Будівник і його брати. 

В ряді традицій спостерігається більша кількість ремісничих постатей, які фігурують в міфах: в одному випадку це будівельник і ремісник; в іншому разом з героєм, а іноді в суперництві  з ним діє група братів-ковалів. Суперниками Тваштра є троє братів Рібху. В Шахнаме булава Фарідуна виковується не Кавою, а «базарними ковалями» (bāzār-i āhangarān). У грецьких міфах Гефесту допомагають Циклопи та інші ковалі, зокрема Тельхіни, які є групами братів. У середньовічних ірландських текстах Дагда — великий будівельник; Goibniu Коваль,  що є одним із групи братів. «Книга вторгнень» Lebor Gabála розповідає про мідника Crédne, столяра Luchta та лікаря Dian Cécht які є синами богині Бригіти. У Cath Maige Tuired, перші три працюють разом, ремонтуючи та замінюючи зброю Tuatha Dé, а Dian Cécht оживляє полеглих воїнів.  Згідно з Sanas Cormaic (ймовірно, початку Х ст.), Бригіта, богиня поезії, є однією з трьох сестер, дочок Дагди, ім"я яких Бригіта.  Дві  інші  Бригіти, це богиня зцілення і  богиня ковальства.

У германській міфології групи ковалів, гномів або ельфів, часто є братами, як, наприклад, Темні Ельфи, Сини Івальді (Skáldskaparmál); варто зазначити, що германське слово "elf" споріднене з індійським словом R̥іbhu.

У "Vǫlundarkviða"  Vǫlundr  є одним із трьох братів. Це спонукало шведського поета і вченого Віктора Рідберга ототожнити  Vǫlundr та його братів з Чорними Ельфами, Синами Івальді. 

Принаймні в деяких з цих джерел група ковалів, видається, має нижчий статус, ніж одноосібна постать будівничого. Рібгу досягають божественності лише розділивши чашу Тваштара на три частини; Кава, очевидно, є більш важливим персонажем ніж група ковалів; Кіклопи і Тельхіни є другорядними  персонажами порівняно з Гефестом; Дагда є більш важливим і, безумовно, більш багатозначним персонажем, ніж Гойбніу та його брати.

 

Кульгавість.

 Як у грецькій та римській, так і в германській традиціях міфічний коваль є кульгавим. Гефест був скинутий з неба; згідно однієї з версій, це зробила його мати Гера через його недосконалість (Іліада 18.395-405; Гомерівський гімн до Аполлона 316-321). В інших джерелах (Іліада 1.590-594; Аполлодор, Бібліотека 1.3.5) його кульгавість є результатом того, що Зевс скинув його з неба за підтримку Гери, яка вступила в змову проти нього. Гефест народився від Гери непорочно, без чоловічого втручання (Гесіод, Теогонія 927-929). Цю рису поділяє і римський Вулкан, хоча це може бути наслідком Interpretatio graeca. Вулундр/Велент був скалічений королем-викрадачем; а його зображення на Франкській домовині виглядає так, наче у нього вивернута нога. 

 Гасконська народна казка "Pieds d'or " містить багато тих самих елементів, що й історія про Вейланда, і, ймовірно, походить з германського першоджерела. Оскільки ця риса чітко проявляється лише в греко-римських та германських матеріалах, то неясно, чи є вона спільною для всіх індоєвропейців. Christian Guyonvarc’h, вважає, що Trágmar, епітет батька Gobán Tuirbe, слід перекладати як "велика нога". Це пов'язало б його ім'я з образами інших ремісників, які кульгають або мають інші пошкодження опорно-рухового апарату, але це залишається лише спекулятивним припущенням.

Неоднозначність і стосунки з ворогом. У міфах про боротьбу між богами та антибогами, характер більшості персонажів-будівельників/ковалів залишається незрозумілим.  Вони виступають то за одну, то за іншу сторону. Тваштар, будівничий богів і творець зброї Індри,

в деяких текстах є ворогом Індри; він одружується з демоницею, яка народжує жахливого Вішварупу. Коли Індра вбив Вішварупу, Тваштар створив Врітру, щоб помститися йому. В деяких джерелах Тваштара називають наставником антибогів, а в інших цю функцію виконує Кав'я Ушанас. Рібгу були смертними, що мали виборювати шлях вступу до товариства богів.  В післяавестійській іранській традиції існували дві постаті, чиї імена споріднені з іменем Кав'я Ушанаса. Це коваль Кава, який виступав на боці праведного царя Фарідуна, і Кай Кавус, цар, який, хоча  був досить справедливим, але мав постійні стосунки з антибогами (даевами), що призвело до його (буквального) падіння. Для Дюмезіля цей цар як і його індійський омонім Kāvya Uśanas визначаються цією двозначністю, тобто "скандалом", чи то політичним, як у першому випадку, чи моральним, як у другому.

У грецькій традиції Гефест і Кіклопи іноді кидають виклик Зевсові, а тельхіни є злими чаклунами, а не лише ремісниками. У Гесіода та в інших джерелах Тифон, найбільший ворог Зевса та богів, народжений безпосередньо Землею; а у гомерівському гімні Аполлону (334-352) він постає партеногенетичним сином  Гери, а отже, братом Гефеста. У римській легенді жахливий триголовий Какус є сином Вулкана, а у індійській Врітра - сином  Тваштара.

Хоча Даґда, і здебільшого Ґойбніу, перебувають на боці Туата Де, є деякі нюанси. Підозрюючи, що дружина йому зраджує, Гойбніу створює магічну зброю, яка використовується проти одноплемінників. Роль богині Бригіт у битві при Мойтурі теж дуже неоднозначна. Походячи з племені Туата Де, вона стає дружиною злого Короля Бресса; їхній син Руадан вирушає до табору Туата Де, щоб знайти і вбити Гойбніу. Коли ж Гойбніу натомість  вбиває його самого, Брігіт оплакує свого сина. "Тоді вперше плач і крик пролунали в Ірландії" (§ 124-125).

У германській міфології ніколи не ясно, на чиєму боці гноми та ельфи, і до якої міри вони  еквівалентні велетням. У скандинавській міфології, знаменитий невідомий "будівельник", виявляється переодягненим велетнем (Prose Edda, Gylfaginning, 42). А син Вейланда, великий герой  Widia/Viðga/Witege, зрештою переходить на бік ворога, і переслідується, (а іноді вбивається), своїм колишнім паном або одним з його васалів.

Ревнощі. Багато персонажів, які ми розглядаємо, дуже заздрісні і приховують свої знання та вміння, що часто призводить до суперництва. Цитуючи Дюмезіля:  "У кожному регіоні міфологію ремісників, як і міфологію чаклунів, неможливо уявити без конкуренції".

Тваштар виготовив чашу, з якої боги п'ють  сому, але Рібху зробив з неї чотири чаші, що йому не сподобалося. Якщо Гефест постає напрочуд добродушним (Іліада 18), то Дедал - ні: його племінник Perdix перевершив його в ковальському мистецтві, і  Дедал убив його, за що був вигнаний з Афін (Аполлодор, Бібліотека 3.15). Діан Сехт, "божественна п'явка", якого деякі тексти звуть братом Гойбніу, вбив власного сина Міаха за те, що той відновив відрубану руку короля Нуаду, що було не під силу йому самому (§ 33-34). У германській міфології гноми, як відомо, потайливі та педантичні і ревно ставляться до своїх творінь. У Þiðreks saga гноми, які навчали Велента, вирішують вбити його, бо він став надто добрим ковалем. 

У Vǫlundarkviða дружина короля Нірура радить скалічити В'юнда через гнівний зміїний блиск в його очах, коли він бачить меч, зроблений ним у руці короля. А його помста, як ми вже бачили була жахливою.

Крила. Daidalos і Vǫlundr/Velent стають бранцями королів і рятуються втечею, виготовляючи собі крила.  Деякі автори вбачають у цьому пряме запозичення з грецької в германську міфологію. Але перекази про летючих майстрів є і в іранських і в германських легендах. У пехлевійських текстах і в Шахнаме, цар Кай Кавус, чиє ім'я, як і ім'я коваля Кави, є трансформацією авестийського, Kauui Usan, чий ведичний відповідник Кав'я Ушанас виготовив зброю Індри, літав на троні, який несли орли. За цю самовпевненість його покарано падінням з неба. Існує також припущення, що Вейд міг літати на своєму човні. У записах сера Френсіса Кінастона з 1630-х років сказано, що "багато чудових пригод" Уейда, які відбулись в його човні "мало чим відрізняються" від пригод людини, яка "літала на своєму човні над церковним шпилем".

Вода. Ковалі, що не дивно, зазвичай асоціюються з вогнем, але в багатьох розглянутих нами традиціях або сам майстер, або його близький родич також є пов'язаним з водоймою, озером, річкою або морем. Багато ведичних текстів повідомляють, що Індра вбиває змієподібного ворога за допомогою зброї наданої богом-майстром, і звільняє стримувані води, або звільняє корів, які часто звуться водами. В Авесті царська влада династії Каві схована в водах (Яшт 19).

У грецькій міфології Гефест, вигнаний з Олімпу, потрапляє або в море, або на острів Лемнос; в обидвох випадках його рятують і доглядають морські богині (Іліада 18.395-410; Гомерівський гімн Аполлону 319-320). Син Дедала Ікар падає в море і тоне через свою пиху. Ірландська топонімічна легенда "Dinnshenchas" розповідає про те, як Дагда був коханцем дівчини, що стала річкою Бойн.  У багатьох ірландських казках Корова Достатку, яку називають Коровою Коваля, з'являється з води, а коли засмучується, то повертається в озеро або море. У Дінншенхас, Туірбе-сокироносець, батько Гобана-коваля, кидає свою сокиру в море. Хвилі злякались її і розступились; так з'явилась суша звана Пасмо Туїрбе.

У "Þiðrekssaga," бабуся Велента - водяна жінка, з'являється з річки, а потім з океану. У німецькій "Rabenschlacht" та шведській сазі про  Didrik, Wieland/Verland’s син Witege/Vidik, опинився у скрутному становищі через зраду  Dietrich/Didrik. Його рятує прабабуся-русалка, зв'язуючи покоління.Velent в Þiðrekssaga, Galand в Chansons de Geste, і коваль Trébuchet в переказах про Grail, живуть і працюють на островах. У Þiðrekssaga, Velent має чарівний човен, як і у його батька Vaðe, який був морським мандрівником.

Найбільш популярна етимологія імені Ваде пов'язує його з дієсловом "to wade"; що ясно виражено в Þiðrekssaga, де ім'я Ваде пояснюється наступним чином: бажаючи привести Велента до гномів для навчання, він повинен був переплисти рукав моря, щоб дістатися до них, тож він бере свого сина і разом із ним переходить залив вбрід (væðr). Асоціація Вейда з водою настільки поширена, що і Карл Мюлленхофф, і Р.В. Чемберс припускають, що "Можливо, Вейд спочатку був морським велетнем, якого боялися й шанували прибережні племена Північного моря і Балтики".

Зцілення і прокляття. У багатьох культурах ковалям приписували здатність зцілювати хвороби.  В індоєвропейських традиціях вона пов'язана з ідеєю безсмертя і повернення молодості. Тваштар і Рібгу  змагаються за чашу, з якої боги питимуть сому. В епічній та пуранічній міфології (напр., Махабгарата 1.15-17), боги й антибоги домовляються про тимчасову співпрацю для виготовлення амріти, нектару безсмертя. Він мав бути створеним з вод Молочного Океану, і обидві сторони повинні були працювати разом, щоб досягти цієї мети. Але те, що утворилося внаслідок цього процесу, було двояким: разом з напоєм безсмертя з"явилась смертельна отрута, яку Господь Шіва був змушений проковтнути, щоб вона не знищила світ. Кав'я Ушанас теж мав силу зцілювати і руйнувати, оживляти мертвих воїнів з табору антибогів і дарувати старість чи молодість за своїм бажанням (Махабхарата 1: 71-81). В іранській легенді його тезка Кай Кавус будує палаци, в яких старим повертається молодість. В "Іліаді" (1.597 f) кульгавий і потворний Гефест, як це не дивно, є виночерпієм богів, приносячи їм нектар безсмертя. Під час битви при Мойтурі брат Гойбніу, Діан Сехт, повертає  до життя мертвих воїнів Туата Де.  Два середньовічних ірландських тексти (Acallam na Senórach і Altram Tige Dá Medar) згадують Fled Goibnenn "Свято Гойбніу", яке повертає молодість старим. Але Ґойбніу може також і проклинати. У заклинанні, яке, ймовірно, датується дев'ятим століттям Гойбніу просять видалити колючку, яку, якщо стандартне прочитання є правильним, Гойбніу сам загнав.  Хоча більшу частину заклинання важко інтерпретувати, варто зазначити, що в ньому чітко згадуються і масло, і вода. St. Gobnait, чиє ім'я є жіночою формою слова "коваль" і чия святиня була доісторичним місцем обробки заліза, також була цілителькою, а її колодязь досі вважається цілющим.

У німецькому епосі "Кудрун" Вейд, "вправний у мистецтві лікування п'явками", мав силу зцілювати. Цілюща трава валеріана в німецькомовних країнах зветься Wielandswurz "травою Вейланда", "оскільки ковалі, подібні до Вейланда, вважалися також лікарями та чаклунами". Давньоанглійський медичний текст кінця Х століття Wið Færstice, покликаний допомогти від раптового колючого болю, який трактується як маленький спис, випущений богами (esa, тобто Aesir), ельфами або відьмами, описує сцену, в якій ковалі виготовляють ножі та списи. Він також описує варіння напою з трав і завершується закликом занурити туди ножа. Відзначаючи паралелі між Tваштаром та Рібху, Гефестом і святом Гойбніу, М.Л. Вест робить висновок, що "ми не можемо не припускати існування спільного тла цих історій ".

Вогонь у воді. Сукупно ці мотиви утворюють павутину асоціацій, яку важко пояснити випадковістю, запозиченням чи якимись універсальними якостями ковалів. Деякі з цих асоціацій мають ряд спільних суперечливих елементів: це з одного боку казковий достаток, багатство, винагорода, зцілення; з іншого - велика небезпека і сила прокляття; і те, й інше об'єднано в одному морально амбівалентному образі або низці образів.

У міфологіях народів, що розмовляють індоєвропейськими мовами, таким є образ вогню-блискучого золота-безсмертя-сяйва-сутності царської влади, що криється у водах. Законний претендент на магічну субстанцію, справжній король або герой, досягає успіху в отриманні цього скарбу і отримує благословення владою, перемогою, безсмертям; якщо ж незаконний претендент намагається забрати його, то результатом стає катастрофічна руйнація узурпатора або цілого світу. У деяких традиціях ця прихована блискуча сутність має назву "дитя вод" - Apāṃ Nápāt у Ведах, Apąm Napāt в Авесті, sævar niðr у скандинавській "Іґлінґасазі". У компаративістичній літературі класичним виявленням теми "вогню у воді" є входження Агні у води в пошуках захованого Індри; іранські оповіді про царську славу, заховану у воді; римські перекази про закипання і підняття озера Lacus Albanus; і кельтські про витікання річки Бойн з колодязя Нехтана. Але, як показали Клод Штеркс і Гійом Удер, сюди ще можна додати й інші образи та сюжети індоєвропейських текстів. 

Хоча у звичайному порядку речей вода гасить вогонь, індоєвропейські традиції містять уявлення про потужний "вогонь схований у воді". У ведичній традиції, це зворотний бік того, що, вважалось нормальним космічним циклом, у якому вода народжує дерево, яке у свою чергу народжує вогонь - що може пояснити епітет бога вогню Агні "онук вод". Як говорить сам Аґні в Махабхараті (5.15.37-40):

Я не можу увійти у воду! Це буде моїм кінцем! ... З води вогонь, з брахманства кшатра [воїнський стан], зі каменю мідь: вселенська сила (теджас) кожного з них зникає в присутності свого джерела (йоні, буквально "лона").

-але його переконують увійти у воду, щоб знайти Індру, який сховався там  прийнявши крихітну форму, той зміг знову вирости і набратись сили. Аґні усвідомлює, що це зміна належного порядку речей. Занурення вогню у воду,  може обернутись катастрофою, але також може спричинити вихід за межі обмежень цього світу.

У своїй щоденній практиці ковалі проявляють владу над непоєднуваною парою вогню і води. Щоб загартувати шматок оброблюваного металу, його потрібно нагріти до розжарення, потім загартувати в холодній воді, після чого знову повільно нагріти. Цей процес, який слід повторювати кілька разів, дозволяє максимізувати в'язкість, тобто поєднати твердість та еластичність у виробі. Я не поясню це краще, ніж Елізабет Бік:

"Йдеться не лише про кування розпеченого на вогні металу, але й про його загартування в холодній та прозорій воді. Ми маємо справу тут, за висловом Башелара, з "матеріальною суперечністю " сталь завдячує своєю твердістю поєднаною з еластичністю жорстокій боротьбі між двома антитетичними елементами, які ковалеві вдається об'єднувати. Такі "матеріальні образи" допомагають нам зрозуміти, чому коваль міг так довго асоціюватись як з водою, так і з вогнем, і що магічні здібності приписувалися тому, хто контролював ці дві стихійні сили ".

Асоціація ковалів з вогнем, є майже плеоназмом. Повторюваний мотив поселення ковалів біля озер, річкок і морів, є радше не свідченням того, що вони є фольклоризованими образами водних богів, а радше підкресленням  водної частини цього нестабільного і потужного міфічного рівняння. Ще один приклад: Туірбе кинув свою сокиру в море. Це в ірландському тексті звучить як "Cían nodcuired a thúaig te". Редактор тексту Едвард Гвінн, припускає, що останнє слово в рядку слід читати як  "гарячий", а отже Туірбе, як і його син, міг бути ковалем: "Tuirbe викувавши топорище, кидає його, ще розпечене, в море, щоб загартувати метал", і це мало бути поєднанням вогню і води, на яке море не наважилось.

Небезпечний зв'язок вогню і води описаний в міфах має більш скромний відповідник у  ритуальних практиках, в яких ковалі, що контролюють вогонь і воду для перетворення земних елементів, використовують цю суперечливу силу для допомоги своїм побратимам. Одним з прикладів є   традиційне лікування рахіту у Шотландії:

Хвору дитину, несли в кузню. Ванну наповнювали водою, занурюючи в неї шматки розпеченого заліза, нагрівали до температури, доброї для купання. Коваль брав дитину від матері й купав її в цій воді. Він також давав дитині випити трохи води.

Ковалі, корови і молоко

Отже, як бачимо, Вейланд і його родичі гармонійно вписуються в сітку асоціацій індоєвропейських ковалів та будівельників. Хоча читач міг зауважити, що про корів  нами ще нічого не було сказано, однак зараз ми їх візьмемо до уваги. Багато персонажів, образи яких ми обговорювали мають так званий "коров"ячий вимір", який дослідив Жак Мерсерон. Ми розглянемо деякі аспекти цього дослідження, а потім повернуся до Вейленда та його родини.

Я вперше натрапив на зв'язок між коровою та ковалем, вивчаючи ірландський фольклор. Одним з найвідоміших ірландських легендарних персонажів є Корова Достатку, яку називають "сірою" або "зеленою коровою коваля", Glas Ghaibhneann або Ghaibhleann. Найбільш поширеним є переказ про те, що Глас давала стільки молока, що можна було б нагодувати весь світ, допоки зла жінка не подоїла її крізь сито - і тоді ображена корова  пішла і не повернулася. Ім'я корови пов'язує її з ковалем Гобаном; але немає жодної міфологічної історії, яка б їх пов'язувала - окрім тієї, в якій вона є його зачарованою сестрою.

Інші ірландські джерела  пов'язують з коровами також і кравців та ковалів. Хоча битва під Мойтурою ведеться за владу над Ірландією (а символічно за владу над світом), маємо вказівки на те, що ставкою в цій війні були ірландські корови. Брес, син батька-фомора і матері туата-де, став королем туата-де.  Він був тиранічним і скупим, а правитель - за традицією острівних кельтів повинен бути перш за все щедрим  - і одним з аспектів його поганого правління було те, що народ його батька, фомори, забрали ірландських корів  в якості данини. 

Дагда збудував для Бреса замок. Як винагороду за звершену працю, він просить лише одну телицю (dairt; §31-32). Після завершення битви, корова Дагди, яка тим часом встигла уже народити, кличе своє теля, і всі інші корови у відповідь на її заклик, виходять з неволі. За цим слідує поразка і вигнання фоморів.

Ряд казок, що розповідаються переважно на північному заході Ірландії, відтворюють елементи середньовічної битви під Мойтуре: серед названих персонажів - Балор Зле Око, син його дочки, герой Луг, і коваль Гобан. Тут, однак, боротьба точиться не за світову владу чи всіх корів Ірландії, а лише за одну прекрасну і всіма бажану корову, Глас Гайблейн. Вона належить ковалю, але Балору, королю острова Торі з узбережжя Донегалу, вдається її викрасти. Гонитва за коровою призвела до зачаття Луга і, зрештою, до смерті Балора.

Зв'язок між Дагдою та річкою Бойн, про який ми вже згадували, також містить коров'ячий мотив: ірландська назва річки та жінки - Bóann, трактується  як Bó Fhinn або Біла Корова; назву ірландської річки Bououínda знаходимо у "Географії" Птолемея ІІ ст. н.е.

 Ірландська богиня Бригіт була покровителькою не лише ковальського ремесла, а й худоби, як і свята Бригіт, що названа на її честь. Свята Gobnait звершила своє найвідоміше диво, наславши бджіл на грабіжників.

Якщо говорити про більш повсякденні речі, то ірландська традиція асоціює ковалів з молочними продуктами. Люди вірили, що якщо покласти шматок ковальського заліза у свіже молоко то це гарантує, що ніхто не зможе вкрасти з нього масло. Якщо говорити про більш давні часи, то існує ціла низка галльських святинь з написами, які пов'язують Борво, бога вируючої води та джерел, який втілює  мотив вогню у воді, з богинею корів Дамоною.

Говорячи про ведичну літературу, треба бути обережним, оскільки тут практично будь-які блага звуться коровами. Ми бачили, що одним із головних ведичних міфів є міф про те, як Індра вражає великого ворога  палицею-ваджрою, виготовленою майстром, зазвичай Тваштаром, а в одному з гімнів "Кав'я Ушанасом". Сенс перемоги над рядом ворогів - Валою, змієм Врітрою, що буквально означає "ув'язнювач", і таємничою групою істот під назвою Пані полягає в тому, щоб врятувати вкрадених корів, які перебувають у неволі. Великий майстер Тваштар, як сказано в "Брахман-пурані" (2.3.1.77-78), був сином Гау "Корови". У "Ріґ Веді" 1.83.5 сказано, що Кав'я Ушанас "зігнав корів до купи", а це змушує нас згадати про Даґду з Битви при Мойтурі. Рібху, брати-ремісники, народились смертними, але отримали  божественний статус через низку творчих подвигів. Зокрема вони створили корову (RV 1.161.3; 4.34.9: власне дійну корову, dhenú), яка замість молока дає нектар (1.20.3), вона зветься всеохоплюючою і всюдисущою (4.33.8)". У двох гімнах йдеться про те, що Рібгу поклав матір разом з її телям (1.110.8; 1.111.1).

У санскритських епосах і пуранах є ще одна постать пов"язана з сокирою і водою, про яку ми ще не згадували, оскільки вона не є ковалем. Це брахман Парашурама, дослівно "Рама з сокирою", аватар Вішну, який використав свою сокиру, щоб винищити всіх кшатріїв у світі після того, як його батька Джамадагні вбив цар, який жадав чарівну корову Джамадаґні (Махабгарата 3.116-117, 12.49; Бгаґавата Пурана 9.15-16). Після цього масового вбивства земля відмовляється надати Парашурамі місце для проживання, тож він пішов на західне узбережжя Індії і кинув свою сокиру у воду, і нажахані хвилі розступилися утворивши Малабарське узбережжя. Паралель з історією про Туїрбе відзначили Уітлі Стоукс, Джоел Шарпантьє та Брайан Коллінз.

Ми вже згадували міф про збивання Молочного Океану для отримання Напою Безсмертя, яке також спричинило появу смертельної отрути. Я лише нагадаю читачеві, що йдеться про молочний океан.

В Шахнаме Фаридун за допомогою коваля Кави скидає з престолу злого царя Захака, мотивом цього вчинку є те, що той вбив чудесну, красиву і доброчесну корову Бармайю, яка була годувальницею Фаридуна. Булава Фаридуна увінчана головою корови (або бика: gorz-ī gāwsar).

У грецькій міфології зв"язок корови з ремісництвом втілено в образі богині Гери, матері божественного коваля Гефеста. Існує думка, що саме її ім'я можна інтерпретувати як "телиця " ; і, що характерно, з часів Гомера її регулярно називають boôpis "волоокою" або "коров'ячелицою" Це епітет, який, здається, походить ще з мікенських часів. Згідно "Географії" Павсанія ІІ ст. (2.17.1), у дитинстві Геру годували три сестри, одну з яких звали  Евбея - "добра корова". Про те, що протогрецькі племена мали богиню-корову, свідчить  термін  лінійного письма В Bowia, який очевидно, є божественним ім'ям "володарки худоби " .

Коли Тифон напав на богів, вони злякалися і втекли до Єгипту, де й сховалися, перевтілившись у тварин. Гефест прийняв вигляд бика (boḯ Antoninus Liberalis, Metamorphoses 28) Гера - "білосніжної корови" (nivea... vacca; Овідій, "Метаморфози" 5.330). Жоден з інших богів не прийняв форми великої рогатої худоби. Ім'я Гери дано синові Зевса Гераклу, і вона всиновила його після посмертного апофеозу  героя (Аполлодор, Бібліотека 2.7.7). Деякі з його подвигів пов'язані з худобою: зокрема його восьмий подвиг - це очищення корівників Авгія, а під час десятого, він здійснює набіг за стадом жахливого Геріона,  триголового (Гесіод, Теогонія 287) або тритілого   (Apollodorus Library 3.1.3-4).

Коли Дедал працював на царя Міноса, цариця Пасіфая закохалася в білого бика, якого подарував її чоловікові Посейдон. Щоб задовольнити свою пристрасть, вона вмовила Дедала зробити їй костюм корови, щоб вона могла злягтись з биком. Результатом цього стало народження напівлюдини-напівбика Мінотавра, який був ув'язнений у Лабіринті, збудованому Дедалом, як і сам Дедал  покараний за пособництво у злочині Пасіфаї.

Характерною для римських легенд є історія про Геракла і Кака. Кілька латинських авторів розповідають, що Геракл, повертався через Італію зі стадом худоби Геріона, і це стадо було викрадено триголовим велетнем Каком - сином коваля Вулкана (Вергілій, Енеїда, 8.198). Поки Геракл спав, Как викрав кілька молодих корів. Прокинувшись, Геракл виявив крадіжку. Одна з корів, що залишилася, почала мукати, а вкрадені корови їй відповіли, видаючи своє місцезнаходження. Це нагадує переказ про телицю Дагди, яка повернула худобу, яку викрали фомори, кличучи своє теля. Геракл знайшов стадо, вбив Кака і продовжив свою подорож.

У всіх цих традиціях легендарний коваль є пов'язаним з однією або кількома коровами. Це, знову ж таки, не той зв"язок, який можна пояснити запозиченням або типологічною спорідненістю породженою природою ковальства чи тваринництва. Ми можемо інтерпретувати його в індоєвропейському контексті як такий, що пов'язаний з міфологемою вогню у воді. У більшості варіантів міфу  про вогонь схований у воді, йдеться про те, що доступ до нього вимагає певної дози насильства: вода закипає, булькає, вибухає, бурлить як у гейзері або навколо розпеченого шматка металу; або ж збивається. У скотарських суспільствах, де у великих кількостях вироблялись молочні продукти для задоволення значної частини потреб у білку, зв"язка вогонь : вода : масло : молоко напрошується сама собою, разом із золотистим маслом, що з'являється в результаті збивання.

Маючи на увазі ці моменти, повернімося до Англії.

Белла корова  Вейда

В англійській легенді  Wayland пов"язується лише з кіньми. Але в історіях про його батька Вейда корова фігурує і має дуже велике значення. Як зазначалося вище, принаймні з шістнадцятого століття, Уейда стали прив"язувати до місцевості Вітбі в Йоркширі, зокрема, до ряду стоячих каменів ("Могила Уейда"), замку Малгрейв і дороги, Уейдз-Козуей, що проходить через Уілдейл-Мур, і вперше зображена на карті в 1720 році. Історія про Козуей вперше засвідчена в "Еборакумі" (1736 р.) йоркширського антиквара Френсіса Дрейка:

Римська дорога, яка тягнеться... на багато миль через ці величезні болота і трясовинами в напрямку Йорку. Ця незвичайна дорога, якою зараз не користуються, називається в народі Уейдовою дорогою; місцеві розповідають смішну традиційну історію про дружину Уейда та її корову і про причину створення цієї дороги.

У примітці k читаємо:

Суть історії полягає в тому, що  велетень Вейд мав гігантську корову, яку його дружина-гігантеса була змушена доїти на великій відстані від дому, на болотах; для більшої зручності він проклав дорогу, а жінка допомагала йому, приносячи велику кількість каміння у своєму фартусі; але одного разу він розірвався від ваги каміння, і величезна їх купа 

(близько двадцяти возів), випала. Ребро цієї жахливої корови досі зберігається в замку Моулт-Грейв.

У 1779 році топограф Вітбі Лайонел Чарльтон описав могилу Вейда, що складається з двох семифутових каменів розташованих на відстані близько дванадцяти футів один від одного. Це обставина, яка 

"породила панівну версію, що він був велетнем за вагою і зростом. І до цього часу прості люди настільки захоплені цим віруванням, що й тепер показують відвідувачам руїн того замку, величезну кістку, яка, як вони стверджують, є одним з ребер корови Вейда Белли; вірячи, що вона, як і її власник, була величезного розміру. Але мені це видається просто вигадкою; адже кістка, що збереглася до наших днів безсумнівно, належала якійсь велетенській рибі, можливо, киту; хоча таке припущення аж ніяк не влаштовує її теперішніх власників".

Ми бачимо що, з тексту Чарльтона важко зрозуміти, Белл - це ім'я дружини, чи корови Вейда - зазвичай вважається, що дружини, але Хільда Елліс Девідсон, наприклад, вважає, що це ім'я корови, і пов'язує її з іншими чудесними коровами, про яких я вже говорив. Насправді, Белл або Белль - це досить добре ім'я для корови, в той час як для жінки, пасувала б лише форма Белль. Але є версія, що ім"я Bell - є когнатом імені скандинавської богині Beyla чиє ім'я означає "доярка", від baula "корова" (Edda, Lokasenna 55-56).

Як довго селяни продовжували розповідати цю історію про корову, невідомо. Власники замку і велетенської кістки, підтримували цей міф. Кілька десятиліть потому Джордж Янг, ще більш скептично налаштований, ніж Чарльтон також згадував про корову:

"Згідно з однією з версій цих байок, для дружини Вейда була прокладена дорога, щоб вона могла переходити через болота доїти корову. Корова відповідала велетенському зростові своїх господарів; і, понад 100 років тому якийсь хитрун примудрився видати щелепну кістку молодого кита за ребро Белли корови Уейда. Дорогоцінну реліквію довго зберігали під цією назвою у старому замку Малгрейв; сьогодні вона лежить занедбана у столярній майстерні поруч з теперішнім замком Малгрейвів. Кістка має 4 фути завдовжки і 3 або 4 дюйми в в діаметрі, і по всій її поверхні вирізьблені ініціалами, що представляють імена численних паломників, які раніше приїжджали до Малгрейва, щоб принести свої пожертви до святині марновірства".

Якщо Villcinus дійсно пов'язаний з Volcanus, то велетень Вейд - батько коваля,  а отже коваль є сином власника, або чоловіка власниці чудесної гігантської корови.

Саме такі конкретні відповідності вказують на спільне джерело, гомологію або генетичну спорідненість, а не аналогію чи типологічні паралелі. Дюмезіль писав про зв"язок героїчного вбивці триголового чудовиська з ковалем чи теслею - безвідносно до образу корови - "elle n'est pas de celles qui s'imposent sous tous les climats à l'imagination humaine" (тобто це не один з тих паттернів, що нав'язуються людській уяві в усіх давніх суспільствах).

Чумацький Шлях

З того часу, як люди вперше глянули вгору, скрізь на планеті, Чумацький Шлях став невід'ємним атрибутом нічного неба - допоки світлове забруднення двадцятого століття не зробило нас і наших дітей необізнаними з тим, що було знайоме всім попереднім поколінням. Видимість Чумацького Шляху робить його унікальним серед того, що Ератосфен називав небесними колами: небесним екватором і екліптикою, тобто шляхом сходження сонця протягом року, позначеного сузір'ями Зодіаку.

Впродовж історії та на різних континентах Чумацький Шлях уявлявся як шлях або річка, часто як шлях птахів або дорога, якою душі прямують до потойбічного світу. Але його зв"язок з молоком та коровами видається характерною рисою індоєвропейських традицій. Назви "Чумацького шляху" у значній кількості індоєвропейських мов а також у запозиченнях в неіндоєвропейських мовах, є калькою з грецького Galaxías або Galaktikós kúklos "молочне коло" та його латинських перекладів Orbis lactea та Via Lactea (принаймні, вони завжди вважались перекладами, а не старими латинськими назвами): наприклад, англійське Milky Way, арабське Дарб аль-Лабана або баскська Есне Бідеа. Але ми також знаходимо очевидно незалежні асоціації Чумацького Шляху з річками і коровами в ірландській мові, з річками, коровами і молоком в індійській традиції - це ті відповідності, які вказують на спільне джерело, давніше за класичну Грецію, яке може пояснити грецьку назву, а не пояснюється нею.

Цей розділ статті буде  більш спекулятивним, ніж попередні.  Під час дослідження назв та переказів про зірки та сузір'я в архівах відділу ірландського фольклору Коледжу Університету Дубліна в 1970-х роках, мені кинулось в очі те, що найпоширеніша назва Чумацького Шляху - це Bealach na Bó Finne або Bóthar na Bó Finne, тобто Шлях або Дорога Білої Корови. Оскільки Бойн (Біла Корова), є королівською річкою Ірландії, це спонукає згадати про інший край індоєвропейськомовного світу: в Індії Чумацький Шлях - це Акаша

Ґанґа, "Небесний Ґанґ". В Індії, очевидно, а, можливо, колись і в Ірландії, Чумацький  вважали небесним відображенням або продовженням священної чи королівської річки. 

Подальше дослідження виявило інші очевидні паралелі. Тут я  представлю лише ті, що видаються  релевантними для досліджуваного нами проблемного вузла "коваль-корова".

За грецьким терміном стоїть переказ ( Ератосфен, Катастеризм 44; Гігін, Астрономія 2.43). Після народження Геракла, сина Зевса і смертної матері, на яку Гера дуже образилася, Зевс і Афіна, або Зевс і Гермес, змовляються, щоб зробити героя безсмертним. Вони хитрістю дають Гері немовля Геракла, щоб та нагодувала його грудьми. В одному з варіантів міфу  вона розгадує обман і відштовхує дитину, в іншому немовля кусається так сильно, що Гера відштовхує його від себе. У будь-якому випадку, він напився божественного молока; і в обох версіях частина молока вихлюпується на небо і утворює Чумацький Шлях.

Індійська традиція дає кілька різних назв Чумацького Шляху та переказів про нього. Ймовірно, найважливішими з них є назви річок. У Ведах це, здається, Сарасваті. Вона ідентифікується як річка з молока і топленого масла (R̥g Veda 7.95.2, 8.21.18). Починаючи з Пуран Чумацький Шлях ототожнюється з Небесним Ґанґом. Для того щоб задовольнити молитву царя Бгаґіратхи, річка спустилася з небес на землю по волоссю Господа Шіви. Важливо зауважити, що цар молився за те, щоб річка спустилась на землю у місці, яке зветься Ґокарна "Коров'яче вухо"; а витікає річка з льодовика, що зветься Ґомукх "Коров'яче обличчя".

Іншим індійським терміном, який позначає Чумацький Шлях, є Aryamnaḥ Panthā, шлях Ар'ямана, шлях, яким ідуть душі померлих. Враховуючи, однак, його тісний зв'язок з рухом Сонця, Альфред Гіллебрандт стверджує, що натомість він представляє екліптику. В обох випадках Шлях Ар"ямана вказує на дорогу в небі. Цей термін також споріднений з германським терміном для позначення Чумацького Шляху. У R̥g Veda 1.139, сказано, що Ар'яман доїть корів анґірасів; коментар Саяни називає цих корів kāmadughā "Корови бажання".

Існують деякі вказівки на те, що іранська річкова богиня Анахіта може бути ототожненою з Чумацьким Шляхом, який також називають rāh-ī Kāvūs "Шлях Кавуса", літаючого царя.  Крім того, існує небесний феномен, який у сучасній перській мові називається gōzihr. Ця назва походить від авестійського терміну gao-čiθra, який зазвичай перекладають як "насіння бика", але він також може означати "мати бичаче обличчя, форму". Ця назва використовувалася для позначення місяця, а потім двох місячних вузлів, що ототожнювалися з небесним драконом. У Бундахішні (можливо, ІХ ст.) brēh i gōčihr "блиск Gōzihr" ототожнюється зі Шляхом Кавуса, тобто Чумацьким Шляхом.

У низці західноєвропейських традицій Чумацький Шлях називається так само як і  земна дорога, зазвичай паломницька. Його часто звуть Шляхом св. Якова, дорогою, що веде до Сантьяго-де-Компостелла (один з перекладів назви міста "Зоряне поле"); але його також називають Дорогою до Риму, а в Англії Уолсінгем Вей, шляхом до святині Святої Марії в Норфолку. Очевидно, що старішими за ці християнські назви є старі німецькі назви Iringes Weg "Шлях Ірінга" та Irminstrasse "Вулиця Ірміна". Вважається, що елемент ir- означає "загальний, універсальний"; ряд авторів, починаючи з Якоба Грімма, вважали Ірмена спорідненим з ведичним Ар'яманом, який є богом людської спільноти. Видається, що ці дороги не відповідають жодній земній дорозі. З іншого боку, існує стародавня дорога Ermine Street, що проходить через усю Англію, від Лондона до Йорка. Як стверджував Грімм, ці факти вказують на те, що германські народи, як і індійці, а, можливо, і ірландці (якщо їх річка і дорога названі на честь однієї і тієї ж Білої корови), колись вбачали у небесних об'єктах відображення або продовження земних об'єктів. 

Тут, здається, є зв'язок з Wayland, через його сина. Widia/Viðga/Witige, який став сеньйором Þiðrek/Dietrich, але залишив його, щоб служити Ermenrikr/Ermanarich, тобто "королю Ірмену", тезці Чумацького Шляху. Найдавніша згадка про нього у поемі Widsith, ідентифікує Wudga  як воїна "innweorud Earmanrices"  ("загону Earmanrices").

Отже, у низці традицій ми маємо легендарного коваля, суперковаля, який є власником або близьким родичем власника чудесної корови. У деяких з них частина міфологічного комплексу є астральною, надзвичайна корова, надзвичайний коваль та його близький родич, пов'язані з Чумацьким Шляхом.

Уотлінг-стріт

В Англії Ermine Street  не фігурує в якості назви Чумацького Шляху. Але вона є однією з тих, які в Англії називають Римськими дорогами - хоча вони, безумовно, існували ще до римлян. Закони Едуарда Сповідника складені у дванадцятому столітті, називають чотири дороги, що перебувають під безпосереднім захистом короля (розділ 12c): "Уотлінг-стріт, Фоссе-стріт, Ікнілд-стріт, Ермін-стріт, з яких дві тягнуться в довжину королівства, а решта - в його ширину". Їх гарно описав літописець ХІІІ століття Роберт Глостерський, що приписував їхнє будівництво легендарному королю Белі:

fair weyes many on ther ben in Englonde,

but four most of all there ben I understonde,

that thurgh an old kyng were made erethis

as man schal in this boke aftir here telle iwis.

fram the south into the north takith Ermingestrete

fram the east into the west goeth Ikenildstrete

fram southeast to nordwest, that is sumdel grete

fram Dover into Chestre goth Watlyngstrete,

the ferth of thise is most of alle that tillet fram Toteneys

fram the one end of Cornwaile anone to Cateneys,

fram the southwest to nordest into Englondes ends,

Fosse men callith thilke way, that by mony town doth wende;

thiese foure weyes on this londe kyng Belin the wise

made and ordeyned hem with gret fraunchise,

for whoso dide therein only thefte other ony wouz

he made juggement therof and gret vengeaunce ynouz.

Ці "римські дороги" вже кілька століть викликають інтерес у туристів, краєзнавців, істориків, аматорів та професійних археологів, а тепер і прихильників астрогеографії та дослідників лей-ліній.

Хоча Ermine Street відповідає німецькій Irmenes Weg, але не вона, а Watling Street, що пролягає між Честером на північному заході та Дувром на південному сході, є назвою Чумацького Шляху. Сама ж Watling Street вперше згадується у договорі між Альфредом та Гатрумом, укладеному в ХІХ столітті, де визначався кордон між Англією та Данелагом, а згодом з'являється в інших давньоанглійських джерелах. 

Її перше задокументоване ототожнення з Чумацьким Шляхом, здається, міститься в "Домі слави" Чосера, написаному наприкінці 1370-х або на початку 1380-х років. Чосер цитує грецьку легенду про те, що Чумацький Шлях - це слід від опіку, який залишився після того, як син Аполлона Фаетон втратив контроль над сонячною колісницею свого батька і випалив небо.

Now, quod he thoo, cast up thine eye,

See yonder, lo, the galoxie,

Which men clepeth the milky weye,

For hit is white; and some, parfeye,

Callen hyt Watlyng strete,

that onis was brente with the hete,

whan that the sunnis sonne the rede,

which hite Phaeton, wolde lede

algate his fathirs carte and gie

Таке ж саме ототожнення зроблене в шотландській версії "Енеїди" Гевіна Дугласа 1513 року (3.8.22), а також у шотландському варіанті "Енеїди" (3.8.22), і у Complaynte of Scotland 1549 року, в якому автор розповідає про те, де можна побачити комети: "it aperis oft in the quhyt circle callit circulus lacteus, the quhilk the marynalis callis vatlant streit". Я хочу висловити припущення, що і тут ми маємо відгомін старої концепції, пов'язаної з Вейландом і Вейдом. "Ватлінг" звучить як зменшувальне або по батькові від імені Вейд/Вейт, як "каченя" від "качки". Отже, Вейланд, син Вейда має бути Ватлінгом, і було б  виправданим додати Чумацький Шлях до міфологічного ряду коваля і корови в англійській традиції. 

Можливо, це хибна гіпотеза, та все ж давайте подивимось, куди веде Watling Street.

Звісно, я не перший, хто подумав про цей зв'язок, але його зазвичай відкидали, перш ніж зайти надто далеко. Для цього є чотири причини. 

Вік. Зв"язок Watling Street з Wayland і Wade та Irminstrasse, має бути дуже давнім, сягати спільногерманських часів. Але згадки про Чумацький Шлях як про Watling Street відсутні в давньоанглійських текстах і вперше з'являються лише в епоху середньоанглійської мови. На це вказав Генрі Бредлі у своїй статті "Watling Street", вперше опублікованій у 1923 році в Оксфордському Англійському Словнику (яка і донині збережена в OED слово в слово). З цього пізнього свідчення випливає, що назва земної дороги, яка використовувалась для позначення небесних феноменів, наявна в давньоанглійських джерелах, лише середньоанглійської доби. У своїх коментарях до цього запису Дж.Р.Р. Толкін ставить під сумнів 

"припущення висунуте у Словнику, що термін [Watling Street в якості назви Чумацького Шляху] є вторинним, вказуючи на паралелі в інших германських мовах, зокрема й на те, що  Ermine Street чи “Roman road", як і Watling Street, хоча й не зафіксовані до середньоанглійського періоду, але "відповідають німецькій Irminstrasse = Чумацький Чумацький Шлях". Крім того, "Vatlant Streit" подається в Кодексі Шотландії як назва Чумацького Шляху, яку використовують шотландські моряки в Північному морі, а вони "навряд чи черпали інформацію на основі сухопутного руху у північно-західній  Англії".  Цей аргумент " дозволяє припускати, що тут йдеться про давній міфологічний термін, який вперше було застосовано до eald enta geweorc [стародавніх витворів велетнів] після англійського вторгнення". І він завершує свою дискусію, досить песимістично: "Його первісний сенс, ймовірно, втрачено назавжди".

Ватлінг чи ваклінг? Існує невизначеність щодо того, якою була первинна форма Watling чи Wacling, оскільки обидва варіанти зустрічаються в рукописах. В останньому випадку не було б жодних підстав для встановлення зв'язку з Вейдом. Ряд дослідників топонімів стверджують, що початкова форма містила -t-, яке деякі переписувачі помилково прочитали як -c-  через схожість форми двох літер у середньовічній писемності. Бредлі в OED віддає перевагу первісному -cl-, оскільки "форми з tl для cl, які були універсальними з 12 століття, майже не зустрічаються у МСС дозавойовницької доби; єдиним прикладом є Wætlinga ceaster в OE (Martyrology, St. Alban, 22 June (MS. Cott. Julius A. x. fol.112, written c 975)). Але це не відповідає дійсності. Договір кінця дев'ятого століття між Альбертом і Гутрумом містить Wætlingastræt з -tl-, як показано нижче на цій самій сторінці Словника. Далі: "Зміна Wæclinga на Wætlinga навряд чи може бути зумовлена близькою схожістю c і t у давньоанглійській писемності (хоча багато випадків наявності цієї форми в сучасних виданнях OE текстів є просто редакторськими помилками), оскільки існування смислу [Чумацький Шлях] показує, що назва "Римська дорога" збереглася в народній усній, а не лише в літературній традиції". 

Це дуже дивна аргументація. Спочатку Бредлі стверджує, очевидно, на основі певної кількості збережених прочитань, що першопочатковим було -c-; потім, що причиною різниці в написанні літер не може бути помилка переписувачів, оскільки термін зберігся в усній традиції, поза письмовими свідченнями - і ми знаємо про це через його використання для позначення Чумацького Шляху, використання, яке щойно трактувалось як пізніє і літературне.

Місцезнаходження. Ні кузня Вейленда, ні вимощена каменем дорога Вейда не розташовані на Watling Street. Перша знаходиться біля Icknield Street, друга - значно північніше від Йорка, там де закінчується Ermine Street. Але багато старих доріг звалися "Watling Street".

Тож -ing чи -ling чи -l-ing? Припускаючи зв'язок між  Watling та Wade, слід  розділити назву Wat-ling або Wat-l-ing. Але більшість дослідників розділяють слово на Watl-ing. Характеризуючий суфікс -ing є загальногерманським, похідним від прагерманського

*-іngaz, наприклад gelding "той, хто був осідланим". Певна форма суфікса використовується в усіх германських мовах, зокрема як маркер походження та племінної приналежності, наприклад Volsung "нащадок Ваельса", Browning, "нащадок Брауна". -ling - це поєднання цього суфікса з -el або -le, який має низку значень, одне з яких зменшувальне.

В ряді германських мов -ling утворює зменшувальні форми та форми по батькові; але в давньоанглійській мові засвідчено лише значення "особа або річ, що належить або пов'язана з (тим, що позначається первинним субстантивом) " , як у hireling, youngling, underling. Воно не набувало зменшувально-пестливого значення до середньоанглійського періоду:

В англійській мові найдавнішим прикладом цього слововжитку є codling, записане у 1314 р. (kitling  з'явилось у 1300 р., і є сумнівного походження), у 15 ст. ми знаходимо gosling ( найдавніша цитована форма якого, gesling, вказує на запозичення з німецької мови) і duckling.

Якщо -ling для позначення "по батькові" з'явилося лише в середньоанглійський період ,то це означає  що Watlings - це діти не Wade чи Wata, а когось на ім'я  Watla або Waetla, або Waetel, або навіть Waecla. Така атрибуція насправді має довгу історію, яка сягає часів  Chronicle Florence of Worceste датованої 1140 роком. 

... in septentrionali plaga Weatlinga-stræta, id est, strata quam filii Weatlae regis... per Angliam straverunt.

...на північ від Weatling Street, тобто дороги, яку сини короля Уітла... проклали через всю Англію...

Сhronicle of Roger de Hoveden, написана дещо пізніше в тому ж столітті, повторює цей розділ слово в слово, за винятком слів "Wethlingastrete" та "filii Wethle regis".

Більшість сучасних авторитетів слідують за цими хроністами. Weatla або Wethle був іншим, більш загадковим германським героєм, батьком синів, які збудували дорогу Watling Street, але не пов'язаним з Wade, Wayland і компанією. Уривок з книги Джона Річарда Гріна "Створення Англії" є характерним:

"У всипаній зірками доріжці Чумацького Шляху наші предки вбачали дорогу, по якій йшли по небу героїчні сини Waetla, і цей поетичний образ матеріалізувався, давши назву Weatling Street великій дорозі, що проходила через завойований ними острів, від Лондона до Честера".

Вважається, що героїчні сини Waetla були саксонським племенем, чия назва відобразилась у Watling Street і Watlingchester,  а також у старій назві міста St Albans в Hertfordshire. Як зазначено в OED ("Watling Street"):"Wæclinga Strǽt; перше слово, додаток, родовий відмінок однини назви (реальної або уявної) сім'ї або клану".   В енциклопедичних статтях  стверджується, що ряд доріг та міст мають назви, що походять від назв племен Waetla і Waeclingas.  

Поза Флорентійською хронікою, очевидно, скопійованою Роджером, єдиними свідченнями про короля Waetla або Waecla, чи то історичного, чи то легендарного, та власне, про плем"я Ваетлінгів або Ваеклінгів є назви  доріг "Ватлінґ-стріт" та "Ватлінгчестер". *Waetla, зокрема, може бути філологічним фантомом, зворотним утворенням,  для пояснення різних форм Watling. Це не стосується інших римських доріг: Fosse Way завдячує своєю назвою великому ровові на краю Уельсу;  Icknield Street була названа на честь іценів, добре відомого британського племені; а  Ermine Street, як ми бачили, має германські паралелі. З огляду на розглянутий нами компаративний матеріал і очевидну відсутність зовнішніх доказів існування Waetla, з"являється велика спокуса пов'язати  Watling Street з Wade.

Вейд і Вотлінг

Ряд авторів раніш за мене піднімали питання про можливість такого зв'язку, який 

безумовно, спонукає до роздумів. Я відчуваю велику симпатію до автора вже неіснуючої статті “Waetla” у Вікіпедії - все ще архівованої в березні 2021 року за адресою https://enacademic.com/dic.nsf/enwiki/1660317, але видаленою в червні - яка ототожнює Waetla з Wade: 

 Waetla - германський міфологічний персонаж, який, залежно від регіону, також відомий як Vadi (скандинавська традиція), Wada (англосаксонська традиція), Wate (середньоверхньонімецька традиція) або Wade (англійський фольклор). 

Згодом гору взяли скептики. Тепер Waetla   фігурує лише у статті "Watling Street", і у статті “Wade (folklore)” яка починається словами:

"Wade (в давньоанглійській Wada [wɑdɑ]) - це англійська назва загальногерманського міфологічного персонажа, який, залежно від локації, також відомий як Vadi (у скандинавських мовах) та Wate (у середньоверхньонімецькій мові).

Але задовго до цього Якоб Грімм також зіткнувся з цією ж спокусою. Про це йдеться у 

другому та третьому виданнях його "Німецької міфології", але лише для того, щоб піддати її сумніву:

[Vilkinus] народжує від русалки велетенського сина Vadi,  AS. Wada, OHG. Wato, названого так, гадаю, тому що, він подібно до такого персонажа як Христофор, переходив убрід (waded) зі своєю дитиною на плечі через Grœnasund, глибиною дев'ять ярдів (між Зеландією, Фальстером і Моеном); данський герой Wate  з саги "Гудрун" ідентичний з ним; AS. Селище Wada  розташоване у напрямку на Helsingen. Давньоанглійська поезія  розповідала багато цікавої інформації про нього, яка не дійшла до наших днів: Чосер згадує "Wades boot Guingelot", а місцевість в Northumberland називалась Wade’s gap ; Wætlingestrêt можна було б пов'язати з ним лише відкорегувавши написання Wædling.

Охоплений ентузіазмом Віктор Рідберг пов"язав Вотлінг-стріт із Вотлінгами, а Вотлінгів вважав синами Вейда. Це було частиною його гігантської роботи по реконструкції норвезької та німецької міфології, яка значною мірою спиралася на ототожненні номінально різних персонажів на основі схожості їхніх дій та атрибутів. Він також ототожнював ремісника Івальді з Вейдом та його синами, які теж були будівничими доріг. 

Повертаючись до суті проблеми поставимо питання: чи можемо ми виправдати розділення назви Watling на Wat-ling або Wat-l-ing? 

Напрошуються три варіанти відповіді. Перший - використання -ling, поєднання зменшувального -le та -ing "по батькові", засвідчені в давньоанглійській мові, як і в інших германських мовах, але не зустрічаються у збереженому корпусі.

Другий варіант випливає з близькості носіїв скандинавських мов. Використання -ling як 

по батькові чітко засвідчене у давньоскандинавській мові: діти Інгві - це Ynglings, діти Кнутра - Knýtlings. У договорі між Альфредом і Гутрумом, де міститься перша письмова згадка про вулицю Ватлінг, дорога названа так тому, що одна її ділянка слугувала кордоном між Саксонською Англією та Датським королівством. Цілком можливо, що ця назва прийшла від вікінгів і замінила якусь саксонську форму назви - аналогічно до того як це сталося, зі словом gosling для позначення маленького гусеняти.

Третій варіант полягає в тому, що Wat-l-ing включає в себе як зменшувальне використання -le-, так і патронімічне використання -ing. Такий підхід пропонує В.В. Скіт, який вважає, що Watling означає синів маленького Вейда. Він аналізує назву Wattisham в Suffolk: 

"Форма Wates вимагає A.S. nom. Wæt; і хоча таке явище ніде не зафіксоване, окрім латинської мови, ми знаходимо суміжне слабке маскулінне Wata, і зменшувальне Wætel, як у Watling Street та Wattisfield. Вираз означає : "дім Wæt" або "кошара Wæt". Латинізована форма - Wattus, пишеться як "Uattus rex". 

Гіпотеза полягає в тому, що існував Вейд або Уот, до імені якого було додано зменшувальне -el, добре задокументоване в давньоанглійській мові; до нього додалося генітивуюче -ing, також неодноразово задокументоване. Твердження про те, що комбінована форма -ling не зафіксована раніше періоду середньоанглійської мови, навряд чи витримує критику.

Якщо прийняти наші версії, то ми отримаємо англійський вияв індоєвропейської конструкції, яка поєднує ковальство (це слово є в OED), велику рогату худобу і астральні феномени.

В якості невеликого висновоку до цього розділу, я просто зазначу, що початок або  кінець  Watling Street знаходиться на північному узбережжі Кента, поруч із селом  St Nicholas at Wade. Назва села пояснюється його розташуванням поруч із старим каналом, який відокремлював материк від острова Танет і через який слід було переходити вбрід. 

Висновки

Якщо використовувати типологію Ніка Аллена, то ковалів і будівельників, яких одночасно і вшановували і остерігались, можна розглядати як представників четвертої функції. Можна провести функціональну паралель із образом корови: як прекрасне джерело поживи вона належить третій функції; як священна істота - першій; як здобич воїнських набігів, а часто, як така, що сама проявляє войовничість, вона втілює другу функцію. Як і Велика Богиня, священна корова поєднує усі три функції, тобто є постаттю четвертої функції.

Сукупно розглянуті нами елементи можна інтерпретувати як вцілілі фрагменти того, що колись було більш цілісним наративом. У первісних війнах між богами та антибогами, ставками були безсмертя, влада, цілюща вода і багатство, втілене у образі "всієї на світі худоби" або однієї квінтесенціальної корови. Корова чи корови потрапили в пастку жахливого чемпіона (наймогутнішого воїна) антибогів; за допомогою зброї, викуваної божественним майстром, ковалем та/або будівничим, чемпіон богів убив свого суперника

і звільнив корову (корів). В якості теми для подальшого дослідження можна запропонувати пошук небесного аналогу цієї історії: наприклад, знайти міф, який розповідав би, що молоко чудо-корови витекло і утворило видиму доріжку в небі, яка відображає або продовжує велику земну річку чи дорогу.

Можливо, що нам ніколи не вдасться реконструювати єдиний цілісний протоміф. Можливо, натомість ми маємо справу з полем потужних символів, кожен з яких несе певне смислове навантаження та певний набір асоціацій, які можуть пов'язуватися між собою у різний спосіб. Коваль/будівельник іноді постає власником Корови Достатку, іноді сином її господаря, іноді батьком його ворога; булаву або сокиру може носити герой, ремісник, син чи батько законного власника корови. Чи можна такі трансформації картографувати або передбачити, подібно до того як Дюмезіль зміг інтерпретувати деякі трансформації в міфах і символах з точки зору глобальних суспільних тенденцій (наприклад, індійська валоризація жрецтва, германська валоризація війни, римська валоризація власної історії)? 

 Наступним кроком у розширенні інструментарію порівняльної міфології може стати інтеграція синхронного трансформаційного типологічного аналізу, що практикується класичним структуралізмом, з діахронічним структуралізмом порівняльного мовознавства. Такий синтез, передбачений, на мою думку, Ніком Алленом, поєднав би його захоплення класифікаційними системами з натхненним прагненням до історичної реконструкції.