РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД

Metamorphosis amid myths, initiation rites and 

Romanian folk tales 

 Ana R. CHELARIU

 Anthropological Society of the Balkans. International Association of Comparative Mythology 

Метаморфози в міфах, обрядах ініціації та 

румунських народних казках 

Анотація: Поняття метаморфози відіграє важливу роль у дискусії про взаємозв'язок міфу і ритуалу. Велика кількість сюжетів з мотивом перевертництва в міфах і казках наводить на думку про те, що вони є відлунням  давніх ритуальних практик. У цій статті зроблено спробу проаналізувати мотив втечі з перетвореннями, що зустрічається в міфах і казках, на предмет його відповідності обрядам ініціації. На міфічному рівні найпоширенішим наративом, що містить цей мотив є переказ про богиню або німфу і бога-спокусника, найкращим прикладом якого є міф про Зевса і Немезиду. На фольклорному рівні мотив  втечі з перетвореннями може нести сліди обряду ініціації; особливу увагу у статті приділено румунським народним казкам.

Притаманна людському інтелекту потреба осягнути походження кожного аспекту навколишнього світу, домінує над розумом, починаючи від концептуалізації міфів про створення світу і закінчуючи теоретизуванням про формування та функціонування міфів. 

Витоки безперервної суперечки про те, що первинно - обряд чи міф насамперед, слід шукати у працях Джеймса Г. Фрезера та його послідовників, кембриджської школи ритуалістів, для яких ритуал є джерелом міфу. Хоча багато дослідників згодні з тим, що "міф... є аналогом ритуалу; міф передбачає ритуал, а ритуал передбачає міф, вони - одне й те саме ", деякі - не згодні, хоча й вважають їх сутнісно пов'язаними. Зокрема, Г. Кірк застерігає однобоко пов'язувати міф і ритуал, оскільки їхні "взаємовідносини складні й різноманітні...", але якщо і міфологічний і фольклорний матеріал пов'язані з сюжетом наративу, то наявність міфо-ритуалу підтверджується.

У тому ж напрямку рухався і В. Пропп, стверджуючи, що казки - це тексти, що супроводжують ритуали. Погоджуючись із концепцією важливості фольклорних даних для підтвердження ідеї міфо-ритуалу, я простежуватиму мотив втечі з перевтіленнями та аргументуватиму його можливий зв'язок з обрядами ініціації молоді, що фігурує в міфах і фольклорі, на матеріалі румунських народних казок.

Ритуали ініціації оперували певними наборами візуальних і вербальних форм вираження людських цінностей. Інформація про фізичні дії, пов'язані з ритуалами, передавалася вербально. В текстах використовуються мовні тропи, символи, метафори, алегорії, елементи комунікації, здатні посилити абстрактні та релігійні ідеї культурної спадщини. Поєднана священною мережею з тваринами і навколишнім середовищем соціальна група передавала через процес ініціації свої традиції та релігійні вірування, використовуючи як фізичні, так і вербальні засоби. Як стверджував М. Еліаде, міф - це переказ священної історії про події, що сталися в первісні часи, коли надприродні істоти брали участь у створенні космосу, людей і соціальних інститутів, а ритуали допомагали людині відтворити ті первісні дії, занурюючи її  у простір божественних сил.

Процес ініціації та символічні трансформації

Процес ініціації молодих людей починається наприкінці дитинства та початку підліткового віку - найважливішого моменту в їх житті. Організовувані під час великих свят, обряди ініціації були покликані долучити новачка до осягнення священних міфів і героїчних історій соціальної групи. Як правило, у цьому віці новачка вважали безстатевим, таким, що перебуває в перехідній стадії, у сфері невизначеності. У соціальному плані новачки не належали до жодної категорії, а в метафізичному, вони проходили період, подібний до епохи космічного хаосу  з якого їм потрібно було переродитися в нову істоту.

Ця двозначна стадія ставила послушників поза соціальним і сакральним порядком, на межу, що асоціюється з первісним безладом, станом, потенційно небезпечним і загрозливим для всієї групи. Для відновлення космічного та соціального порядку громаді  було вкрай важливо, щоб новачки успішно пройшли і завершили обряд ініціації.

Ритуальне відтворення акту божественного творіння допомагало послушникам зробити крок до нового онтологічного досвіду, осягнути міфічні уявлення необхідні для розуміння екзистенціальних потреб людини та громади. Послушників вводили у світ сакрального, у світ міфів про створення людини й космосу, переказів про виникнення спільноти та героїчних діянь предків. Зрештою, практика ініціації через сакральні обряди переходу призводила до встановлення нової ролі послушника/послушниці в громаді - ролі нареченого/нареченої, воїна чи короля.

Під час цих ритуальних дійств значну роль відігравали символічні трансформації, пов'язані зі зміною зовнішнього вигляду послушника, наприклад обрізання волосся, одягання в особливий одяг, вкривання шкурами тварин тощо. Ремінісценції ритуальних змін у зовнішності молодих людей можна знайти в обрядах ініціації в Стародавній Греції: під час Апатурії, свята фратрій, юнаки перевдягалися. 

Вступ до у фратрії був пов'язаний з обрядом koureia, під час якого юнаки проходили через "церемонію обрізання волосся" після якої їх визнавали громадянами поліса. До цього обряду хлопчики не тільки  мали довге волосся, але й носили дівоче вбрання, як у відомій історії про Ахілла, який першу частину свого життя переховувався під виглядом дівчини серед дочок Лікомеда; або про Тесея, якого висміювали як дівчину, поки він не підкинув у повітря жертовну тварину. Після "церемонії обрізання" юнаки, або  kouroi, приносили пасма свого волосся в жертву героям, а не богам, тоді як дівчата приносили свої жертви богині-покровительці.

Грецька ініціація дівчат називалась arkteia, "ведмежий (arktos) ритуал", під час якого вони напівоголеними брали участь у перегонах  на честь Артеміди, богині невинності і дітонародження. Це нагадує міф про Каллісто, незайману супутницю богині, яка була спокушена Зевсом і перетворилася на ведмедицю. Молоді дівчата "грали у ведмедя" перед весіллям або "служили ведмедем", що засвідчено наприкінці V ст. до н.е.

Крім церемоній стрижки волосся і вступу у братерство, грецька традиція знає "воїнів, що змінюють вигляд", нещодавно описаних Рейесом Бертоліном Себріаном як юнацькі контингенти одягнених у звірині шкури "людей-вовків", "довговолосих" ахейців, мірмідонців та лікійців, що фігурують в "Іліаді ". Можливо, образ цих воїнів, що мають звіроподібний вигляд, є проявом ремінісценції давніх воїнських ініціацій: "використання шкур тварин, дозволяло воїнам приймати природу тварин". Найчастіше згадуються воїни-вовки або воїни в ведмежих шкурах,  відомі також в норвезькій традиції як берсеркери. "Довге волосся та дивні зачіски надавали їм страхітливого вигляду" та дозволяли "...видавати себе за привидів або померлих предків", були фізичними змінами, які  вводили " їх у стан люті, що збільшував їхню силу".

Сюди слід віднести і римські Луперкалії, що відзначалися 15 лютого, коли група молодих людей, які називалися Луперками, дико гасала одягнута лише в одні козячі шкури "по Риму звершуючи у пом'якшеній формі флагеллантський ритуал, шмагаючи  жінок, що сприймалось як магічний засіб для стимулювання дітонародження".

Подібні практики мають стосунок до теми нашого дослідження: юнаки, що надягають шкури тварин, "стають" ними, набуваючи їхньої сили та якостей, наближаючись при цьому до світу своїх померлих предків. Такими є практики, пов'язані з обрядами ініціації. Вважалося, що в ході цих обрядів послушник проковтується тотемічною первісною твариною, яка потім вивергає його із себе ініційованим: "Іншими словами, міфічна тварина повертається до життя разом із посвячуваним". Ритуальне переодягання в шкури тварин, що символізує проковтування і зригування первісною тотемічною твариною, найімовірніше, пов'язане з мотивом метаморфози міфів і казок.

Згідно з останніми дослідженнями, в Австралії до наших днів збереглась традиція обрядів переходу, яка дозволяє краще зрозуміти цей феномен: після того, як послушник побував у стані вдаваної смерті, "його воскрешають і вчать, як жити, але жити по-іншому, ніж у дитинстві". Обряд смерті і відродження дозволяє молодій людині долучитися до таємничого світу мертвих, набути "духа, який є захисником усього роду..." Послушник входить у світ божественного, доторкаючись до сакрального, чи то через бульмар (магічний музичний інструмент), чи то через бичачу кров, що виливається на нього, і виходить наче з материнського лона, вкритий кров'ю, відроджений, наділений таємною силою й можливостями тварини та/або померлих предків. Отже, можна припустити, що практика перевдягання у шкури тварин, яка відігравала ключову роль в обрядах ініціації і мотив перевертництва з міфах і народних казках, належать до одного тематичного пулу.

Перетворення (метаморфози) в міфах і казках можна розділити на два види:  ті, які відбуваються за бажанням суб'єкта, щоб врятуватися від небезпечного й могутнішого переслідувача, і ті, які відбуваються внаслідок покарання божественною або магічною силою.

Втеча з перевтіленнями за власним бажанням у міфах

Міфи та народні казки, в яких персонажі за власним бажанням змінюють вигляд, щоб втекти від сильнішого супротивника, називаються  втечею з перевтіленнями. Такий термін використовується у системі міжнародної класифікації казок Аарне–Томпсона (Aarne–Thompson classification system, AT).  У фольклорних текстах цей тип наративу представляє жіночий або чоловічий персонаж, або обидва у парі, що за власним бажанням проходять через низку перевтілень, щоб втекти від противника, який, відповідно, теж змінює свою форму, причому завжди на більшу, могутнішу, але врешті-решт виявляється обдуреним і переможеним.

На міфічному рівні найпоширенішим прикладом втечі з метаморфозами є втеча неохочої до інтимних стосунків богині чи німфи від бога-спокусника. Варто лише згадати численні грецькі історії, в яких Зевс переслідує і здобуває богинь або німф, які приймають різні форми, такі як корова, лебідь, орлиця, і це лише деякі з них. Серед них міф про Зевса та Немезиду, мабуть, найдавніший, бо описує найбільшу кількість трансформацій.

Більшість античних джерел повідомляють про наступну послідовність подій: 

Немезида не захотіла прийняти любов Зевса і почала втікати від нього; спочатку вона кинулася у воду, перетворившись на рибу, Зевс кинувся за нею у вигляді видри; потім вона втікала, перетворившись на дикого звіра, а він перетворився на ще лютішого звіра і нарешті, Немезида піднялася в повітря дикою гускою, але Зевс зумів заволодіти нею в образі лебедя (Stasinus of Cyprus or Hegesias of Aegina, Cypria Fragment 8).  Дещо ускладнює справу, існування ще однієї версії цього міфу, згідно з якою Зевс влаштовує свою власну втечу з перевтіленнями, тому що Немезида проігнорувала його залицяння. Він перетворюється на лебедя, а потім просить Афродіту полювати на нього у вигляді орла. Прикидаючись наляканим, він шукає порятунку під захистом Немезиди. Вражена красою тварини, богиня бере його під захист, але коли вона засинає він кохається з нею. Від цього союзу богиня народжує яйце, яке Гермес закинув у лоно Леди, і з якого з'явилась Олена "(Hyginus, Astronomica 2.8)". Ця версія підтверджується існуванням статуї 4 століття до н.е., що представляє богиню, яка, як видається, захищає лебедя, а очі якої дивляться на небо.

Існує чимало інших історій про богинь, які ухилялись від сексуальних стосунків з Зевсом чи іншими богами, як, наприклад, аркадійський переказ згідно якого Деметру переслідував Посейдон, і щоб врятуватися, вона перетворилася на кобилу, але була наздогнана богом у вигляді коня (Павсаній, Опис Греції 8. 25. 5). Метіс, як і Немезіда, володіла мистецтвом перевтілюватися в різні форми, але Зевс взяв її силою і таким чином призвів до народження Афіни Паллади (Аполлодор, Бібліотека 1. 20). Зевс також намагався спокусити сестру Лето, Астерію, яка перетворилася на перепілку, впала в в море і залишилася там сховавшись під хвилями і перетворившись таким чином на  "перепелиний" острів Ортігію; але за іншими джерелами це був Делос, "видимий", оскільки, піднявшись з глибини, він став видимим (Аполлодор 1.4). До Фетіди, матері-нереїди Ахілла, сватались одночасно Зевс і Посейдон, але через пророцтво згідно з яким  у неї народиться син, могутніший за свого батька, вони відмовилися від неї і змусили її вийти заміж за смертного Пелея. Не погоджуючись з таким рішенням, Фетіда бажала уникнути шлюбу, тож стала приймала різні форми, вогню і води, лева, змії, аж поки Пелей не спіймав її у вигляді каракатиці (Аполлодор, Бібліотека 3. 168).

В індуїстській традиції ми зустрічаємо історію, яка може пролити додаткове світло на сенс цих перетворень: на початку віків, першоістота, Праджапаті, був самотнім і потребував супутника. Він вирішив розділити своє тіло надвоє, так з'явилися чоловік і жінка; від їхнього союзу народилися люди. Однак дружина зрозуміла, що чоловік породив її зі свого тіла, і вирішила, що це робить їхній союз морально неправильним,  та спробувала сховатися від нього. Спочатку вона прийняла вигляд корови, а він перетворився на бика, і від їхнього союзу народилася худоба; потім вона прийняла форму кобили, а він - жеребця, вона перетворилася на самку віслюка, а він - на осла-самця, породивши однокопитних тварин; так продовжилося з козами, з вівцями, та іншими тваринами і призвело до появи всіх сущих пар жіночого/чоловічого роду (Бріхадараньяка Упанішада 1:4:2-6). Цей міф може вказувати на існування індоєвропейського міфу про створення світу, досить детально збереженого в індійській традиції, від якого на європейському ґрунті зберігся лише мотив втечі з перевтіленнями.

Втеча з перевтіленнями за власним бажанням у фольклорі

Міфічний мотив втечі з перевтіленнями героїні, яка не бажає інтимних стосунків, і спокусником можна побачити в багатьох європейських народних піснях та легендах: у діалозі зі своїм спокусником дівчина каже, що, аби уникнути його, вона втече як птах, перетвориться на квітку, або на каплицю, на що хлопець відповідає, що зловить її як мисливець, риболов, садівник, монах. Це, по суті, найпоширеніші види перевтілень, які згадуються в народних піснях, що спонукає дослідників вважати, що у фольклорі є коріння грецького міфу. Чудовий приклад такого роду магічних перетворень можна знайти в "Англійських та шотландських народних баладах" Френсіса Джеймса Чайлда. Балада, № 44, "Два чарівники" розповідає історію про коваля, який погрожував викрасти дівчину, що дала обітницю залишитися незайманою. Балада описує те як дівчина мінятиме форму, щоб втекти: вона побіжить зайцем, а він - хортом, вона обернеться качкою, а він - селезнем. Врешті-решт вона не втече від його погоні. Варіації цієї балади відомі в Італії, Греції, Польщі та Румунії.

Мотив  втечі з перетвореннями поширений і в казках: дочка чудовиська, чорта чи відьми втікає разом з хлопцем, і вони проходять низку метаморфоз, щоб врятуватися від свого переслідувача. Цей тип казки добре зберігся в європейському та індійському фольклорі, але судячи з кількості версій перелічених у каталозі Аарне-Гомпсона, вони зустрічаються переважно на європейських теренах.

Такого роду ряд втеч з метаморфозами фігурує в народних переказах, в яких переслідуваним є персонаж чоловічої статі, учень або слуга, як у відомій "Song of Taliesin": На Гвіона, слугу Старої Відьми, випадково бризнуло кілька крапель крапель киплячого зілля; внаслідок цього він отримав частину її сили, що змусило його тікати; в цей момент почалась втеча з перевтіленнями. Спочатку він втікав у вигляді зайця, за ним гналася відьма в вигляді хорта, потім він перетворився на видру, а вона - на гончака, він - на птаха, а вона на - яструба, він - на пшеничне зерно в купі полови, а вона - на курку, яка його склювала. В її лоні він заснув, а через дев'ять місяців вона народила дитину, яка стала відомим поетом Тальєсіном.

Чоловіча ініціація та втеча з перевтіленнями

Більш складний набір метаморфоз втечі з перевтіленнями чоловічого персонажа фігурує у румунській народній казці "Ох, або Хлопчик у диявольській школі ". Історія починається з того, що бідний чоловік вирішує віддати свого хлопчика до школи, щоб той навчився ремесла. Дорогою вони зупиняються біля колодязя, де батько стогне: "Ох!", на що з криниці з'являється  маленький рудий бородань, якого звуть Ох або Диявол. Він пропонує взяти дитину до себе в школу на рік-два, щоб навчити її ремеслу. Під час у навчання Диявол вчить хлопчика  обертатись різними тваринами. Наприкінці навчання батько приходить забрати сина, але чарівник змушує його впізнати хлопця у групі з семи чи дванадцяти дітей, абсолютно схожих між собою. Юнак показує батькові таємний жест, за яким його можна впізнати. Батько діє як слід, і вони повертаються додому. Хлопчик вчить батька яким чином продати його у вигляді бика за хорошу ціну, після чого він повертається додому сам. Коли зароблені гроші було витрачено, хлопчик просить батька знову продати його на ринку, але цього разу вже як коня. Однак, батько не повинен був продавати хлопчика-коня чарівникові разом з вуздечкою. Але чарівник запропонував велику суму грошей, і той забув про застереження сина, продавши коня з вуздечкою. У цей момент почалась втеча з перетвореннями: коли хлопчик/кінь перетнув міст або в іншій версії чаклун відпустив вуздечку, щоб дати йому напитися з річки, він перетворюється на рибу і тікає; чарівник слідує за ним як більша риба; хлопчик перетворюється на голуба і ховається; чарівник слідує за ним, як яструб; хлопчик падає, у вигляді каблучки, на коліна принцесі, чарівник йде до короля і вимагає віддати перстень. Дотримуючись порад хлопчика, принцеса відмовляється віддати перстень і кидає його на підлогу; перстень перетворюється на пшеницю, чарівник перетворюється на півня і починає клювати її, але одне зернятко, заховане під ніжкою крісла принцеси, перетворюється на лисицю і з'їдає півня/чарівника. Лисиця знову перетворилась на юнака і той одружився з царівною.

Давність мотиву продажу батьком своєї дитини в різних тваринних іпостасях, як в даному румунському варіанті, підтверджується історією про Ерісіхтона (Овідій, Метаморфози, VIII, 738-878), який продає свою дочку в різних подобах, як кобилу, птаха, корову та оленя.

Особлива послідовність зміни форм у румунській казці, що віддзеркалює міфологічні метаморфози, вказує на метафізичну подорож  через всі сфери Космосу, представлені тваринами, що живуть на землі, у воді і в небі. Пропонуються різні пояснення перетворень героїв і героїнь - від плоду чистої уяви до способу, за допомогою якого вони уникають смерті. Проте найбільш чітко сформульоване пояснення можна знайти у Метаморфозах Овідія, XV:

165 Все — в перемінах; не гине ніщо. То сюди переходить

166 Дух мандрівний, то туди. Будь-яке він у світі займає

167 Тіло: з тваринного може в людське перебратись, а звідти-

168 Знову в істоту якусь увійти, тож не гине ніколи.

Тут йдеться про те, що в культурній спадщині ще доісторичних часів відображено спосіб  існування людей, тварин і врожаю, пов'язаних між собою сакральною мережею. Частиною цього концептуального середовища є здатність втілюватись у різні сутності оточуючого світу шляхом символічних метаморфоз,  що відігравало важливу роль в ритуалах ініціації, особливо якщо вони були пов'язані з міфами про богів і богинь, які творять все суще на землі. Перетворення героїв та героїнь на істот, що населяють землю, воду та повітря - тобто представляють всі форми життя - притаманні багатьом міфам і казкам, що описують подорож Всесвітом.

У розглянутому вище румунському наративі представлено цікаву послідовність подій: спочатку герой спускається під землю, де набуває "звірячої сили", потім йому протистоїть потойбічна сила - чарівник, який загрожує утриманням героя у звіриній подобі і якого він має здолати, щоб могти перейти до нормального життя; він має пройти через увесь комплекс перетворень - на землі, у воді, в повітрі - здійснити  ініціаційну подорож, яка закінчується шлюбом, як і у міфі про створення світу богами і богинями. У більшості народних казок втеча з перетвореннями приносить молодим високий соціальний статус, чи то - дружини/королеви, чи то чоловіка/короля.

Чи можуть цей міфічний мотив і специфічна послідовність перетворень символічно відображати  якісь дошлюбні церемонії? 

Відповідь може бути знайдена в розглянутому раніше індуїстському міфі про статеві стосунки між божествами у вигляді тварин, унаслідок чого були створені всі істоти. Крім того до міфів додаються добре задокументовані архаїчні обряди, що включають символічний коїтус богів у формі тварин та/або людей. Наприклад, індійський обряд Ашвамедха, під час якого в жертву приносили білого жеребця, а цариця символічно лягала під покривало з твариною, люди при цьому люди скандували і перемовлялися. Аналогічним чином відбувалася церемонія в Афінах під час свята початку весни Хоес, коли дружина царя здійснювала ритуальний шлюб із зображенням бога зростання і родючості Діоніса. Успішність обряду залежала від злучання цариці або з царем, який займав місце бога, або, в символічному варіанті, зі статуєю, твариною, цапом або биком, що уособлювали бога.

Такі обряди, що передбачали коїтус цариці-богині з божеством у вигляді тварини, легітимізували владу царя через його здатність підтримувати родючість. Вони пояснюють описаний вище сюжет, у якому метаморфози персонажів призводять до стрімкого підвищення їх соціального статусу.

Перетворення нареченого на тварину як покарання: жіноча ініціація та/або шлюбний ритуал?

Другий тип мотивів зміни форми, як наслідок покарання божественного чи магічного персонажа, є досить поширеним, як, наприклад, у найвідоміших грецьких переказах. Артеміда перетворює Актеона на оленя, а Каллісто на ведмедицю, і не забуваймо про перетворення моряків Одіссея на свиней на острові Цирцеї. На фольклорному рівні зміну форми внаслідок покарання зустрічаємо у казках "Чудовисько - наречений", або "Красуня і чудовисько", де йдеться про одруження принца в образі тварини з прекрасною дівчиною. 

У румунському фольклорі ця історія відома під назвою "Зачарований кабан": принцеса виходить заміж за зачарованого кабана, насправді ж принца, який вдень перебуває в вигляді кабана через чари відьми, а вночі перетворюється на чоловіка. Ця казка має схожість із грецьким та індійським ритуалами культу родючості, про який йшлося вище: як і королева під час давнього ритуалу, принцеса повинна лежати в ліжку під ковдрою з твариною.

Якщо розглядати цей наратив як опис обряду ініціації молодої жінки, пов'язаний з культом родючості, то тип казки "красуня і чудовисько" стає значно зрозумілішим. Підтвердженням такого трактування  є специфічні  деталі румунської казки, які описують елементи ритуалу: однієї ночі після одруження із зачарованим кабаном молода жінка переступає через заборону чоловіка і кидає свинячу шкуру у вогонь лише за кілька днів до закінчення дії заклинання, що стало початком її шляху ініціації. Акт спалювання свинячої шкіри слід пов'язувати з сакральними функціями вогню  як символу оновлення в багатьох ритуальних традиціях. Класичним прикладом є Деметра, яка загартовувала маленького Демофона в полум'ї, щоб зробити його безсмертним. Можливим є зв'язок між принцом у свинячій подобі та жертовною твариною Деметри - свинею - з елевсинських церемоній, під час яких молодих  поросят або вагітну свиню кидали в яму. Аїд викрав Персефону, коли та збирала квіти в лузі. Одним зі свідків її викрадення був Евбулей, свинопас (за деякими даними, одне з імен Аїда), чиїх свиней земля поглинула  разом із Персефоною. Триденне свято врожаю, гесмофорії, в якому брали участь лише жінки, було присвячене Деметрі, під час нього маленьких поросят та фалічні символи кидали в яму в землі. Можливий зв'язок між ритуалом родючості та юнаком у свинячій шкурі з румунської казки слід досліджувати, враховуючи, що Персефона - богиня родючості.

Відомий мотив народної казки про нареченого-звіра, можливо, фіксує ритуал подвійної ініціації - чоловіка і дружини, шлюбний ритуал. Хоча у центрі сюжету - ініціаційна мандрівка дружини, очевидно, що ініціація її чоловіка розпочалася ще раніше, оскільки він перебуває у формі свині, і його ініціація не може бути завершена без її ініціації, оскільки вона спалює шкіру свині. Їхні ритуальні дії переплетені та взаємозалежні одна від одної: вона повинна спалити його шкуру, щоб почати свою подорож як вагітна жінка, а він стає ізольованим йдучи в інший світ, подібно до насінини, відповідно до обряду ініціації молоді. За аналогією з міфом про Деметру і Персефону, коли молода жінка спалює шкуру свого чоловіка, то здійснює акт очищення, завершуючи етап його життя. Вона починає ритуальну подорож у пошуках чоловіка - подорож через свою вагітність. Як велика богиня Деметра, вона уособлює родючість, ставиться до свого чоловіка як до зібраного врожаю зерна, а смерть від вогню - це доля зерна, яке має стати хлібом, як у Елевсинських обрядах посвяти, під час яких людям нагадували про таємницю безсмертного зерна і про вогонь як про божественний дар.

Слід зазначити, що в той час як ініціація юнака передбачає "проковтування" або прийняття форми тварини, ініціація та функція дівчини полягає в тому, щоб вивести його з цього стану, спалюючи звірячу шкіру, допомагаючи йому стати чоловіком. Подорож героїні після відбуття  чоловіка має міфічні відповідники у казці про Амура і Психею та єгипетській історії про Ісіду і Осіріса. У румунській казці ми бачимо більш фольклоризовану картину: після того, як вона проводить деякий час в якості служниці, починається її подорож до чарівного світу. Досягаючи домівок Місяця, Сонця і Вітру, дівчина витрачає три пари залізних черевиків, поки не потрапляє до будинку свого чоловіка. Це будівля без дверей і вікон, що наводить на думку що це може бути могила-утроба.

Згідно Еліаде, чоловіча архаїчна ініціація мислилась як ізоляція в утробі матері, введення  у невидимий світ, з якого юнаки повинні вийти оновленими, тоді як жіноча ініціація передбачала розкриття таємного сенсу природних явищ, видимого світу, представленого в даній історії будинками Сонця, Місяця та Вітру. Стоячи перед  лоном-могилою нареченого дівчина розуміє, що єдиний спосіб потрапити до неї - зверху, за допомогою драбини, зробленої з курячих кісток, отриманих від чудодійних помічників, господарів трьох космічних домів. Як богиня, вона витягає нареченого з утроби матері, повертаючи до життя, відроджує в новій ролі чоловіка і батька, таким чином знаменуючи кінець їхньої ініціаційної подорожі. Як згадувалося вище, у своїх обрядах ініціації грецькі дівчата завжди приносили жертву богині, що вказує на те, що вони служили богині, або навіть уособлювали саму богиню, тоді як юнаки приносили жертви героям минулих часів, взірцям  для наслідування.

Велика кількість інших народних переказів містять подібні сюжети, їх занадто багато, щоб вмістити цій у короткій статті. Розшифрувавши ритуальні елементи, приховані у фольклорних матеріалах, видається можливим знайти шлях до розуміння внутрішнього механізму обряду ініціації: метаморфози, тобто перевтілення у відповідних тварин, що представляють царства землі, води та повітря, відкривали сакральність життя юнацькій свідомості, готуючи його/її до зайняття нового становища у громаді: члена чоловічого колективу, шамана, воїна, жениха  чи дружини.

Спроба пов'язати ритуальні елементи з міфами про Зевса і Немезиду чи Амура і Психею, або з індійським міфом про Праджапаті, могла б розкрити фрагментарну структуру їхнього дискурсу. Зроблена вище спроба  до певної міри розмиває межу між міфом і народною казкою. Чи є міф надійним джерелом інформації для розуміння архаїчних соціальних та релігійних практик? Чи є народні перекази кращим сховищем інформації про давні практики ініціацій та шлюбних обрядів? Порівняння та аналіз міфічних мотивів і фольклорних даних може сформувати пул інформації, яка може прояснити обрядово-міфічні зв'язки  й допомогти вирішити давню дилему.