РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД

Slavic and Greek-Roman Mythology, Comparative Mythology

Mihai DRAGNEA

University of Bucharest

Слов'янська та греко-римська міфологія, порівняльна міфологія

Анотація. Міфологія (μυθολογία), як галузь наукових досліджень, є сукупністю переказів (mythos у перекладі з грецької означає "переказ" або "легенда", а logos - "слово"). Зазвичай міфи є  літературними творами. Поняття міфологія включає в себе всю сукупність міфів релігійної системи. Упродовж усієї історії людства ці перекази поширювалися як літературні твори, народні казки (балади, оди, пісні, героїчні оди) або через історичні джерела, написані при монастирях чи дворах різних правителів.

У даній роботі я наведу низку паралелей між грецькими й римськими божествами та слов'янськими. У своєму дослідженні я максимально спиратимусь на дані етимологічного аналізу, а також описів  божеств та ритуалів, підношень, жертвопринесень і свят, присвячених їм. Як основне джерело інформації про слов'янських богів я використовував збірку середньовічних релігійних текстів, написаних у Київській Русі ченцем Нестором, звану Руським Початковим Літописом або Літописом Нестора. У цій збірці представлено історію Київської Русі між 850-1110 роками, написану у Києві під час правління  Святополка Ізяславича Другого (великого князя київського 1093-1113 рр.). Літопис написано в германо-скандинавському дусі, оскільки політика князя Святополка (правителя князівства) була проскандинавською. Також використано такі праці як: "Словник слов'янської міфології" Іллі Данилова та "Слов'янська міфологія" Соріна Паліги. 

Крім цих робіт, інформацію про слов'янську міфологію можна знайти в таких книгах як: "Історія релігійних вірувань та ідей" Мірчі Еліаде, "Слов'янська міфологія" Анки Іонеску, "Словник загальної міфології" Віктора Кернбаха і Теодора Соріна, "Лінгвістика і Археологія ранніх слов'ян" та "Інший погляд на Нижній Дунай" Соріна Паліги. Решта матеріалів представлені в бібліографії. Основними джерелами грецької міфології є твори Гомера і Гесіода. Як довідкові матеріали я використав  "Sources for Greek Religion de David G. Rice & John E. Stambaugh" і книгу "Dictionary of Roman-Greek mythology: gods, heroes, myths"  Zoe Petre, Alexandra Liţu, Cătălin Pavel Cristian Olariu, Florica Mihuţ-Bohîlţea, Alexandra Ţârlea.

Порівняльна міфологія

 На чолі слов'янського пантеону стоїть "Верховний Бог", "Всевишній" або Бог (Бог,  Bog), спільна назва верховного божества у слов'ян "багатий", "сильний". Слід однак зазначити, що це ім'я - лише епітет, який може бути віднесений до кількох богів, залежно від ієрархії (наприклад, Великий Перун, Великий Сварог ). Цей термін має індоєвропейське походження і зустрічаючись також у давньоіранській мові як "bay", у слові, що означає "бог" і уособлює "божество", яке дарує, милостиве, щедре і сильне. Прокопій і Гельмольд розповідають, що система вірувань слов'ян ієрархічна, і підпорядковує  верховному богові інших богів. У Гельмольда функцію "верховного бога" балтійських слов'янських племен виконує Svantevit, а у східних слов'ян  - Перун. Лінгвісти вважають, що слово "bogat" походить від  давнього індоєвропейського кореня.

Про Зевса ми знаємо, що йому надана царська честь бути "тим, хто ділить багатство між людьми" і "тим, хто наглядає за смертними". Коли слов'яни моляться до Бога, вони звертаються до нього  Боже, що не збігається з іудео-християнським іменем Єгова. Під терміном Бог давні слов'яни мали на увазі бога Перуна. Термін Зевс, з позиції етимології, визначає і ставить його на вищий рівень грецького пантеону. Ім'я Зевс  має апелятив Zeus pater як і ведичний Dyaus pitar, що з санскриту перекладається як "небесний Батько". Таке ж явище зустрічається і в римській міфології, де Юпітер має апелятив Iovis pater-Deus pater, що символізує абсолютну владу над людьми і богами як "небесного батька". Подібно до Зевса, Юпітера та Перуна, Бога описують  як повелителя грому, блискавки та вічного вогню (Ignis aeternus), показуючи їхню абсолютну владу над людьми та богами. Перуна зображували як чоловіка високого зросту, з волоссям кольору срібла (срібна голова) і золотими вусами, а також з молотом у руках та бойовою сокирою і луком, з якого він випускав стріли-блискавки. Таке ж грізне зображення характерне і для Зевса. У Титаномахії описано як Зевс спускається з Олімпу і починає кидати блискавки у супроводі грому у Титанів і велетнів. Він мав прізвисько Кераунос (яке походить від аркадського слова, що означає блискавка). В "Теогонії" Гесіода Зевс красивий, сильний і витривалий як і Перун. Юпітер мав прізвисько Фульгур, "володар блискавки" або Summanus "той хто творить нічну блискавку". Перун знаний як "той, хто приносить дощ" або "той, хто приносить хмари", необхідні для росту рослин. Цим же атрибутом наділений і Зевс, який зветься "той, що приносить хмари" в "Теогонії" Гесіода. У римській міфології Юпітер мав прізвисько Еліцій, що означає "творець дощу", або Вернус - "бог весняного дощу". Будь-які договори чи будь-які форми присяги здійснювались в ім'я Перуна, так само як і у грецькій традиції. Гомер в Іліаді розповідає, що обітниці  давались в ім'я Зевса.

Людські жертвопринесення практикувались в обох традиціях. З Літопису Нестора ми дізнаємося, що Володимир, князь Київської Русі, після того, як встановив язичницькі ідоли у Києві, приносив людей у жертву богам. Нестор розповідає, що русичі приносили в жертву навіть власних дітей.

Свідчення про людські жертвоприношення у давніх греків є у творі Ксенофонта Анабазис (т. VI), де розповідається, що згідно за повелінням  Дельфійського оракула, на вівтарі в честь Зевса було вбито двох людей. Четвер вважався днем присвяченим Перуну. День Перуна відзначався 21 червня. Юпітерові Summanus, було присвячено церемонію, яка проводилась 20 червня в його храмі. Після перемоги Перуна над ворогом (ймовірно над Велесом) космічні води звільняються і починає литися дощ. У грецькій міфології Зевс має епітет "Елевтеріос", що перекладається як "визволитель", який забрав небо собі, віддавши води своєму братові Посейдону, а землю - Аїду. У слов'янських літописах ми знаходимо, що дуб був священним деревом Перуна, що нагадує грецьку міфологію, де вибір місця розташування храму Зевса  був пов'язаний з дубом, на якому, за переказами, було гніздо чорного голуба.

Про те, що дуб вважався священним деревом Зевса, ми дізнаємося з твору Афінея  "Deipnosophists" (книга XI), де повідомляється, що Lykaios, жрець Зевса, приніс жертву богові, біля дуба. Костянтин Багрянородний у книзі «Про правління імперією» (946— 953 рр.), описуючи острів Святого Георгія, відзначав, що русини, йдучи походом до Царгороду, зупинялися там, щоб поклонитися Перунові: «Там стоїть великий дуб. Під ним приносять у жертви живих птиць, також встромляють навкруги стріли, а інші кладуть шматочки хліба та м'яса, що у кого є, за своїм звичаєм». В Україні (Запоріжжя), знаходиться дуб, 6 м завширшки і віком у кілька століть. Дослідники підтримують ідею, що це священний дуб. Старовинний переказ свідчить про звичай з першим весняним громом притулятися до дуба, щоб запобігти болям у спині. Віл - священна тварина Перуна, якою давні слов'яни орали поля.

Наприкінці шостого століття візантійський автор Прокопій Кесарійський у своїй праці "Боротьба з готами" писав про слов'ян: "Вони вірять, що тільки сам бог, творець блискавки, є паном над усіма, і вони приносять йому у жертву волів...".

У грецькій міфології Bouphónia "вбивство бика" - це найбільше ритуальне жертвоприношення. Під час щорічного святкування Буфонії приносили в жертву бика, з якого потім робили опудало і прив'язували до плуга. Священик йшов геть, а ніж викидався у море. Цей ритуал  відбувався у Акрополі, у святилищі Zeus Polieus. Відомо, що худоба була еквівалентом багатства в архаїчних суспільствах, таких як індоєвропейське. Вважалось також, що людина, яка померла від удару блискавки, є щасливою, оскільки її покликав на небо бог Перун, який прощав їй всі смертні гріхи. Ці мотиви також можна знайти в грецькій міфології, де внаслідок божественного покарання, Семела отримала удар блискавкою Зевса. Після християнізації слов'ян культ Перуна став пов'язуватись з культом святого пророка Іллі, який "шалено їздив на вогняній колісниці по небу" і карав своїх ворогів блискавками. У римській міфології Юпітер  спускався з Капітолію на колісниці запряженій четвіркою коней.

Наступним за важливістю богом у слов'янській міфології є Veles (Велес, Weles польською), якого також називали Volos (Волосъ). Для того, щоб краще зрозуміти сутнісний характер Бога ми повинні абстрагуватися від слова "скот", яке означає "домашні тварини" або "худоба", особливо в його негативному значенні. У індоєвропейців слово "скот" стало синонімом багатства і достатку, що дуже добре проілюстровано в Ріг Веді. У середньовіччі у русів слово "скот" мало значення "обитель", а також "багатство", "удача" або "гроші". Для слов'ян він був богом, що приносить багатство і достаток, вважався "богом стад і тварин". Велес також був богом-захисником хліборобів, люди поклонялися йому, щоб отримати збільшення врожайності. У грецькій міфології Гермес Аркадійський постає як пастуший бог, захисник отар і стад. Також Гермес приносить удачу купцям, розподіляючи гроші та багатство між людьми. Меркурій також є покровителем купців у римській міфології.

А.Н.Веселовський вважав, що ім'я Велес пов'язане з давнім слов'янським культом померлих, з культом душі померлого. Він проводив етимологічну паралель між слов'янським Велесом і балтійськими литовськими термінами welis "мертвий" та welci  "мертві душі". Литовський варіант Велеса - Velinas, який постає в балтійській культурі як творець рептилій, чорних птахів (ворон, воронів) і вовків, як і Одін, якого оточують  душі бійців -  einherjar. Зв'язок між птахами та вовками є прадавнім, оскільки символізує смерть і зв'язок між двома світами: земним і загробним. Вовк символізує боротьбу та мужність, а ворон символізує мудрість.

Свято мертвих у литовській міфології називається Велія. Слово Velos (множина Velia 'свято мертвих') походить від слова Vails 'мертві душі'. Божество на ім'я Веліона запрошується взяти участь у "бенкеті мертвих" у старовинному литовському ритуалі. Якщо визнати, що Веліона фігурує як богиня в литовській міфології, тісно пов'язаній із міфологією слов'ян, то це припущення може бути вірним. 

Велес постає як бог вод хтонічного характеру, що займається шахрайством і є найлютішим ворогом Перуна (див. Локі і Тор) та  чарівником. Деякі російські історики, які вивчають давньослов'янську міфологію, вважають, що універсальна роль Велеса - служити "сполучною ланкою" між світом живих і світом мертвих, у ролі провідника душ. У світі стародавньої грецької культури  Гермес був посланцем богів, і його роль полягала в тому, щоб направляти душі людей, які повинні були дістатися до підземного царства Аїда. Меркурій у римлян також був провідником душ тих, хто потрапляв у підземний світ Плутона.

 Сім статуй головних богів  східних слов'ян дохристиянської доби було знайдено у великих міських центрах Київської Русі, зокрема в Києві. Цікаво, що статуя Велеса - не була однією з тих семи, які знаходились на священному пагорбі Києва, а була знайдена  на рівнині, недалеко від ринку. Звідси було зроблено висновок, що Велес був також покровителем торгівлі, захисником купців. У греків Гермес також фігурує як покровитель торгівлі та торговців всього світу. У римській міфології Меркурій представлений як бог торгівлі, покровитель купців і злодіїв. Велес вважався "богом поезії", а Гермес вважався "покровителем писемності". 

Бог Хорс (Chors, у іраномовних скіфів  мовою кhursun) уособлював Сонце. Його ім'я зафіксоване в Літописі Нестора. Значення слова - "рух", "повага", "безперервність". Іранське xorsed означає "сонце", звідси назва перської династії  Khores, назва якої яка мала те ж саме значення "сонце". Хорс постає молодим, красивим, із золотистим волоссям, закрученим у кучері. Його ім'я може також означати "бог" і "сяйво" (перською мовою xurset значить "сонячне сяйво" або "велич"). Його образ є божественною взірцевою моделлю для наслідування будь-якою дохристиянською слов'янською династією. Хорс був богом сонячного світла і жовтого сонячного диска. Сонячне світло та ім'я бога відтворюються в багатьох словах хороший, похорошеть, прихорашиваться, хоровод, хором. У багатьох народів практикуються cuvânul horo  колові ритуальні танці, небесно-сонячного характеру.  Назва міста Корсунь  походить від імені бога сонячного світла  Horsun. Не виключено, що місто Херсон в Україні й сьогодні, носить ім'я цього бога.

У грецькій міфології Аполлон постає як бог сонячного світла, символ чистоти сонячного світла - Phoibos. Під  Аполлоновою "золотоволосістю" ми розуміємо божественну еманацію сонячного світла.  Захисний характер бога означає, що Аполлон - божество, яке   допомагає нужденним людям. Після вбивства дракона Піфона, Аполлон поховав труп чудовиська у Дельфах, де згодом був побудований знаменитий храм, в якому оракул повідомляв людям волю Зевса, батька Аполлона. Згідно переказів бог Хорс був переможений Чорнобогом, але воскрес і став шануватися древніми слов'янами як бог зцілення, виживання, перемоги над хворобами та слабкістю, він вважався "знавцем трав". Таким чином, бог уявлявся як мудрий знахар. Про Аполлона ми знаємо, що одна з його іпостасей - Apollo Medicus, тобто лікар.

Dažbog (Dazhbog, Dazbog, Dazhdbog, Dabog, Dajbog, Dadzbóg, Dadźbóg) ще один важливий бог, якому поклонялися за часів князя Володимира, правителя Київської Русі. Дажбог фігурує під ім'ям Радегаст у балтійських слов'ян. Він є сонячним богом, який уособлює родючість, чоловічу силу  і вважається прабатьком слов'ян. Це підтверджує Псковський Апостол XIV століття.  Аналогічно, грецький Геліос, мав статус сонячного божества. Він постає як солярний, доолімпійський бог, що має вигляд юного прекрасного та могутнього символу родючості. Слов'яни вірили, що Дажбог носиться по небу на бойовій колісниці, запряженій четвіркою прекрасних білих коней із золотими крилами. Сонячне світло випромінюється від сонячного вогняного щита, який Дажбог завжди носить із собою. Вночі, Дажбог несеться по небу зі сходу на захід, осяваючи землю своїм божественним сяйвом. Двічі на день, вранці та ввечері, він перетинає великий океан на човні, який тягнуть гуси, дикі качки і лебеді. Тому стародавні слов'яни вірили в особливу силу амулетів у вигляді у вигляді качки з кінською головою. Вони були переконані, що Дажбог (Сонце) допоможе їм, де б вони не перебували - у Старому чи Темному світі. У часи язичницької Русі вбивати лебедів було заборонено, оскільки це священна тварина. У грецькій міфології Геліос щодня перетинав небо на колісниці, запряженій четвіркою коней: Піроесом, Еусом, Етоном і Флегоном.

Про Аполлона ми знаємо, що він подорожував у Дельфи і Гіперборею на своїй колісниці, запряженій білосніжними лебедями. Володимир Топоров вважає, що Хорс (Khorsun) є іранським  а Дажбог - слов'янським позначенням одного й того ж поняття. Дажьбог порівнюється деякими дослідниками з Аполлоном, який уособлює силу плодів і сонячного тепла. Російський історик Борис Рибаков вважав, що Хорс - це бог сонця, а Дажбог міг бути  лише солярною силою Хорса.

 Stribog (Stribozh, Strzybog, Стрибог) - це бог, а також дух вітру, бурі, льоду, холоду та неба, що мав божественний, уранічний характер. За старою слов'янською традицією, він був "батьком восьми вітрів різних напрямків". Він пов'язував Небо (царство богів) і Землю (царство людей) і його функцією було забезпечувати зв'язок між двома світами. Деякі історики вважають, що походження імені Стрибога пов'язане зі старослов'янським словом strga, що означає "розкидати" або "розтягувати".

У Тлумачному словнику живої великоросійської мови Володимира Даля знаходимо  слова  Stryj (strâi) - "дядько по батькові" і  stryvat "розтягувати", "руйнувати". Крім того, існують інші слова, які мають той самий корінь, що й слово "стрибог"- , быстрый, стрела, пространство, страх. Ім'я також можна трактувати як Strîi-Bog чи Starîi-Bog, також є давньоруське слово  Strega, що означає "старший". За давньослов'янською легендою, вітер має кілька онуків і синів, представлених у вигляді молодших вітрів: Посвист (верховний вітер, бог бурі),

- Подога (гарячий вітер, легкий, бог гарної пори року),

- Подага (гарячий вітер, звабливий, живе в пустелі, на півдні)

- Західний вітер (трохи сухий, іноді "сердитий", але здебільшого лагідний)

- Сіверко (північний вітер, дме з Арктики, холодний, дуже різкий),

- Східний вітер (раптовий, таємничий і злий).

Спробуєм встановити зв'язок між цими вітрами та відповідними божествами грецької міфології. Так, титаніда Еос (Аврора в римській міфології), дружина титана Астрея  (батька вітрів), народила чотири вітри 

- Нотос (південний вітер, Остер у римлян)

- Зефір (західний вітер, римський Фавоній)

- Борей (північний вітер, у римлян Аквілон)

- Евр (східний вітер, у римлян Вултурн)

Мокош (Мокош, Мокош) - єдине жіноче божество серед семи головних богів східних слов'ян. У пантеоні часів Володимира вона єдина богиня. Її благали про добрі врожаї, вона вважалась покровителькою домашнього вогнища, яка приносить лад у відносини між членами сім'ї через любов, мудрість та поміркованість, встановлюючи баланс, необхідний для щастя дому. У грецькій міфології Гера (Юнона у римлян), під іменем Телея, оберігала  шлюбні обов'язки і цноту до законного шлюбу. У римській міфології дружиною Юпітера була Юнона, яку називали Царицею Неба (Regina Ivno), покровителькою жінок, захисницею дружин і матерів. Мокош - "богиня, яка пряде вовну" часто зображалась з антропоморфними деформаціями (велика голова і довгі руки). Вона захищала, надавала ваги та узаконювала жіночу працю, особливо рукоділля. В Олімпії, де був розташований храм Зевса і Гери, раз на чотири роки, паралельно урочистому відкриттю Олімпійських ігор, присвячених Зевсу, де задіяні були виключно чоловіки, на честь Гери проводились жіночі фестивалі. Їй приносили в жертву корову, а її статую одягали в новий пеплос, витканий 14 заміжніми жінками. Мокош -  "ткала долю", тобто була богинею долі та фатуму. Грецька Гера мала владу укладати і розривати шлюби.

Сварог (Сварог, пол. Swaróg) - це бог вогню, сонячне божество, яке уособлюється небесним світлом (Вічним Сонцем). Схоже на те, що він мав специфічний вогнепоклонницький культ, уособлюючи дух  вічного вогню. Вогонь символізує вічне полум'я безсмертного духу, що очищає. Образ Сварога відображав людей вогню, які  готували їжу, життєво необхідну для існування людини, і виготовляли за допомогою цієї стихії зброю та знаряддя праці. Це нагадує грецького Гефеста та римського Вулкана. У грецькій міфології Гефест зветься "ковалем". Цьому богові було присвячено острів Лемнос, на якому, раз на рік гасили всі вогнища, не розпалюючи їх під час жертвоприношень. Корабель привозив "новий вогонь" з острова Пелос, щоб розпалити його у вогнищах і печах. У римській міфології Вулкан також називається Мульцибер (коваль богів).

Ще одним жіночим божеством слов'янської міфології є Лада. Вона постає як богиня кохання та літа, врожаю, покровителька закоханих, подружніх пар, шлюбу і сім'ї, жінок і дітей. Богиню - символ материнства зображують як жінку в розквіті сил, повну, зрілу.  LAD у чеській мові означає "гармонія", "порозуміння", "порядок". Ладний означає "граціозний", "милий'. LAD у польській мові означає "порядок", "лад", ladny "красивий", "милий". У російських народних піснях, збереглись ліричні пережитки дохристиянської слов'янської міфології. Ім'я богині кохання, шлюбу і подружньої злагоди, стало загальним позначенням близької, коханої людини і вживається як зменшувально-пестливий епітет до слова jena (дружина). Чоловічий відповідник Ладо, означає "відданий чоловік".

Грецька Афродіта постає як богиня краси, любові, привабливості та сексуальності. Як Пандемос, Афродіта є гарантом виконання суспільних завдань і захисницею мирних відносин між громадянами. Вона посіяла любов у серцях всіх богів і людей. Її уявляли високою жінкою, стрункою, з витонченими рисами обличчя, з хвилею золотого волосся, укладеного короною на чарівній голівці. Богиня була втіленням божественної краси та вічної молодості. Афродіта дарувала щастя тим, хто служив їй з вірою. Пігмаліон приніс богині в жертву білу телицю з рогами, вкритими золотом, і попросив Афродіту дати йому дружину-красуню, як статуя, яку він  сам і виготовив. У римлян Венера - це богиня рослинності та родючості, з тими ж атрибутами, що й Афродіта.

Ярило (Ярило, Јарило; Jaryło пол.,  Jura, Juraj хорв., Đorđe серб.) бог світла і весняних бур, який уособлював запліднюючу силу Перуна. Він є символом весняного тепла, зображуваним у вигляді молодого, стрімкого, як весняні бурі, юнака яким керують його еротичні пристрасті. Він носиться по небу на білому коні, у білому вбранні. На голові - плетений вінок із весняних квітів. Етимологічно радикал "iar" у слов'янських мовах означає "чоловіча сила", "мужність". Його аналог у грецькій міфології - Ерос (Купідон у римській міфології), уособлює бажання, народжене з хаосу, що символізує божевільну любов і плотські насолоди. Він є сином Афродіти,  посланцем своєї матері. Ерос являється у вигляді дитини - грайливої, веселої, хитрої, але іноді жорстокої. Він літає на своїх золотих крилах, посилаючи стріли, що несуть радість і щастя.

Висновки

В даній роботі я намагався проілюструвати спільні елементи між головними божествами дохристиянського слов'янського пантеону та їхніми відповідниками в греко-римській міфології. Можемо побачити спільні елементи в трьох індоєвропейських системах вірувань: слов'янській, грецькій та римській. В релігійному плані слов'яни мали подібний до грецького чи римського політеїзм. Через брак інформації єдиними точними джерелами інформації є тематичні середньовічні літописи, які в свою чергу містять дані або скорочені або змінені, оскільки вони перебували під впливом християнської пропаганди, якою керувались автори. Не слід плутати міфологічну чи релігійну систему, з народними традиціями, навіть якщо ці традиції є сукупністю народних вірувань. Відновлення релігійного пантеону на основі фольклорних традицій може мати інший результат, ніж  його реконструкція на основі історичних джерел, чи то літописних, чи  на базі будь-яких інших літературних документів. Але слід визнати, що на побутовому рівні деякі язичницькі релігійні традиції та звичаї збереглися.

На даний час ми не можемо побудувати слов'янський пантеон за взірцем грецького та римського пантеонів, а скоріше за подобою "варварських" пантеонів, подібно до скандинавського, балтійського та кельтського. Це можливо зробити завдяки спільним індоєвропейським елементам, які визначають унікальний характер і єдність релігій, що поширені серед арійських народів. У зв'язку з відносно більшою архаїчністю культури північних європейців, порівняно з південними греками і римлянами, а також через жорстокі кампанії з християнізації, дані про "міфологію" слов'янських, скандинавських, балтійських і кельтських народів значно скупіші. Важливо зазначити, що всі північні народи (германці, кельти, балти, пруси, слов'яни і фракійці) мали потужне вогнище розвитку народної культури в сільському, "варварському" стилі, тоді як греко-римська культура еволюціонувала літературно, архітектурно, соціально в урбаністичній парадигмі. Це відобразилось в культурі.

Так наприклад слов'яни, як і нордичні народи, пили медовуху - алкогольний напій з меду, що перебродив і називали його медовухою. 

Верховний бог слов'ян Перун,  володів небом і керував блискавками. Він фігурував практично у всіх індоєвропейських системах вірувань. У германців це Тор і Донар, у кельтів і галлів - Тараніс або Амбісагрус, Лусетіос, на Балканах у фракійців - Зібельтіурдос, у Дакії - Гебелейзіс, в Албанії - Перенді, Перкунас, у литовців, у латишів - у латишів - Pērkons, у прусів - Perkūns,у хетів - Тешуб, у римлян - Юпітер, у греків - Зевс. У греко-римському світі, індоєвропейський характер Зевса/Юпітера окреслився в архаїчний час, задовго до виникнення "цивілізації".

Ще одна ключова особливість індоєвропейської релігії це поліцефалія деяких божеств. Існування поліцефалії у слов'янській релігії, з такими її богами як Triglav і Svantevit, підтверджує те, що слов'янам був притаманним індоєвропейський тип релігії. 

Подібними до бога Svantevitа, ідол якого зображувався з чотирма головами, що вказували на чотири сторони світу і який міг читати майбутнє, були Янус у римській, і Тифон та Геката в грецькій, Брахма в індійській,  велетень Шрунгельмір у скандинавській міфологіях.  Людські жертвоприношення - ще одна спільна риса індоєвропейців. Слов'яни ховаючи небіжчика приносили в жертву його дружину, якщо він був простолюдином, або раба, якщо він був знатним.

Давньослов'янська мова формувалась на балто-слов'янському тлі всотуючи західноіранські, фрако-дакійські та германські елементи. Наприклад, південні слов'яни використовують архаїчні румунські слова фракійського походження. Подібна до лінгвістичного взаємовпливу картина стосується і релігійної сфери. Тому слід відрізняти автентичні слов'янські божества від запозичених. Імена і функції слов'янських божеств можна пояснювати за допомогою звичних слів сучасних слов'янських мов.