проф. Калверт Уоткінс 

Індоєвропейська мова та індоєвропейці 

Indo-European and the Indo-Europeans

Calvert Watkins

Harvard University

Lexicon and Culture

The reconstruction of a protolanguage—the common ancestor of a family of spoken or attested languages—has a further implication. Language is a social fact; languages are not spoken in a vacuum but by human beings living in a society. When we have reconstructed a protolanguage, we have also necessarily established the existence of a prehistoric society, a speech community that used that protolanguage. The existence of Proto-Indo-European presupposes the existence, in some fashion, of a society of Indo-Europeans.

Лексикон і культура

Реконструкція індоєвропейської прамови, що є праматір’ю сім’ї функціонуючих та мертвих на даний час, але зафіксованих в стародавніх писемних пам’ятках  мов має особливе значення, оскільки мова є суспільним явищем; вона функціонує не у вакуумі, а застосовується людьми, що живуть в суспільстві. Коли ми реконструюємо прамову, ми разом з тим неминуче реконструюємо і культурну картину доісторичного суспільства племен носіїв протоіндоєвропейської мови, адже існування протоіндоєвропейців передбачає і наявність протоіндоєвропейського суспільства.

 

Language is intimately linked to culture in a complex fashion; it is at once the expression of culture and a part of it. Especially the lexicon of a language—its dictionary—is a face turned toward culture. Though by no means a perfect mirror, the lexicon of a language remains the single most effective way of approaching and understanding the culture of its speakers. As such, the contents of the Indo-European lexicon provide a remarkably clear view of the whole culture of an otherwise unknown prehistoric society.

 

 

Мова глибоко пов’язана з культурою цілим рядом моментів; вона одночасно є вираженням культури і її частиною. Зокрема мовний лексикон (її словник)   є обличчям культури. Він залишається єдиним достовірним способом реконструкції і розуміння давньої культури. Сам по собі вміст індоєвропейського лексикону дає напрочуд ясний образ всієї культури без нього непізнаваного доісторичного суспільства.

 

The evidence that archaeology can provide is limited to material remains. But human culture is not confined to material artifacts. The reconstruction of vocabulary can offer a fuller, more interesting view of the culture of a prehistoric people than archaeology precisely because it includes nonmaterial culture.

 

Дані археологічної науки обмежуються матеріальними знахідками. Але людська культура не обмежується матеріальними артефактами. Реконструкція словника дає більш повний і цікавий культурний пейзаж доісторичних народів саме тому що він включає в себе і нематеріальну культуру.

 

To form an idea of the religion of a people, archaeologists proceed by inference, examining temples, sanctuaries, idols, votive objects, funerary offerings, and other material remains. But these may not be forthcoming; archaeology is, for example, of little or no utility in understanding the religion of the ancient Hebrews. Yet, for the Indo-European-speaking society, we can reconstruct with certainty the word for “god,” *deiw-os, and the two-word name of the chief deity of the pantheon, *dyeu-pter- (Latin Ipiter, Greek Zeus patr, Sanskrit Dyau pitar, and Luvian Tatis Tiwaz). The forms *dyeu- and *deiw-os are both derivatives of a root dyeu-, meaning “to shine,” which appears in the word for “day” in numerous languages (Latin dis; but English DAY is from a different root). The notion of deity was therefore linked to the notion of the bright sky.

 

Для того щоб скласти уявлення про основну ідею архаїчної релігії, археологи користуються висновками зробленими на основі дослідження  храмів, святилищ, ідолів, вотивних об’єктів, похоронних принесень, і інших матеріальних знахідок. Але все це не завжди є наявним; археологія, наприклад, практично нічого не дає для розуміння релігії давніх іудеїв. Що ж стосується протоіндоєвропейського суспільства, то на даний момент можна з повною достовірністю реконструювати слово для позначення „бога”, *deiw-os, і ім’я голови пантеону, що складається з двох слів *dyeu-pter- (Latin Ipiter, Greek Zeus patr, Sanskrit Dyau pitar, Luvian Tatis Tiwaz). Форми *dyeu- і *deiw-os обидві є похідними від кореня dyeu-, що означає „сяяти”, який проявляється в слові, що позначає „день” в ряді мов (Latin dis; хоча англійське DAY походить від іншого кореня). Поняття божественності таким чином було пов’язаним з ідеєю сяючого неба.

 

The second element of the name of the chief god, *dyeu-pter-, is the general Indo-European word for FATHER, used not in the sense of father as parent but with the meaning of the adult male who is head of the household, the sense of Latin pater familias. For the Indo-Europeans the society of the gods was conceived in the image of their own society as patriarchal. The reconstructed words *deiw-os and *dyeu-pter- alone tell us more about the conceptual world of the Indo-Europeans than a roomful of graven images.

 

Другий елемент імені верховного бога, *dyeu-pter-, є загально індоєвропейське слово „батько”, що вживається не в значенні батька як предка (parent), а в значенні патріарха, дорослого чоловіка, що очолює родову общину, як латинський pater familias. Суспільство небожителів уявлялось праіндоєвропейцям в образі їх власного патріархального суспільства. Реконструйовані слова *deiw-os and *dyeu-pter- самі по собі розповідають про світ індоєвропейських уявлень більше, ніж весь арсенал археологічних знахідок.

 

 The comparative method enables us to construct a basic vocabulary for the society of speakers of Proto-Indo-European that extends to virtually all aspects of their culture. This basic vocabulary is, to be sure, not uniform in its attestation. Most Indo-European words are found only in some of the attested languages, not in all, which suggests that they may have been formed at a period later than the oldest common Indo-European we can reconstruct. There are also dialectal words that are limited in the area of their extension, as in the case of an important sociological term such as the word for “people,” teut-, which is confined to the western branches: Italic, Celtic, and Germanic. (It is the base of German Deutsch and of DUTCH and TEUTONIC.) In cases such as these, where a word is attested in several traditions, it is still customary to call it Indo-European, even though it may not date from the remotest reconstructible time.

 

Порівняльний метод уможливлює реконструкцію базисного словника суспільних термінів носіїв протоіндоєвропейських діалектів, що поширюється практично на всі аспекти їх культури. Елементи цього словника не є в однорідними щодо кількості мовних фактів, на основі яких реконструюється слово. Більшість загальноіндоєвропейських коренів знаходяться не у всіх, а лише в кількох індоєвропейських мовах, що наштовхує на думку про те, що вони сформувались в період дещо пізніший за епоху індоєвропейської мовної єдності. Є також діалектні слова з обмеженою територією їх поширення, як зокрема важливий соціальний термін „люди”, teut-, який є обмеженим західною гілкою мов: італійською, кельтською, та германською ( це основа германських  Deutsch, DUTCH, TEUTONIC.) В подібних до цього випадках, де слово фіксується лише в кількох традиціях, все одно зазвичай прийнято називати його загальноіндоєвропейським, навіть якщо період його появи неможливо датувати.

 

General Terms. It is appropriate to begin with a sampling of basic terms that have no special cultural value but attest to the richness of the tradition. All are widespread in the family. There are two verbs expressing existence, es- and bheu-, found in English IS, Latin esse, and English BE, Latin fu-trus (FUTURE), respectively. There are verbs meaning “to sit” (sed-), “to lie” (legh-, kei-1), and “to stand” (st-). There are a number of verbs of motion, like gw-, “to come,” ei-, “to go,” ter-2, “to cross over,” sekw-1, “to follow,” kei-2, “to set in motion,” and the variants of “rolling or turning motion” in wel-2, wer-2, and kwel-1.

 

Основні терміни. Варто почати з відбору базових термінів, що не мали вузького культурного значення а відображали багатство цілої традиції. Всі вони є широко розповсюдженими в межах індоєвропейської етнічної сім’ї.

Є два дієслова для позначення поняття „існування” , es- and bheu-, (англ. IS, лат. esse, англ. BE, лат. fu-trus, англ. FUTURE). Є дієслова із значенням „сидіти” (sed-), “лежати” (legh-, kei-1), і “стояти” (st-). Є ряд дієслів для позначення руху, як от gw-, “приходити,” ei-, “йти,” ter-2, “проходити,” sekw-1, “йти слідом,” kei-2, “приводити в рух,” і різні варіанти позначення “обертального руху” wel-2, wer-2, і kwel-1.

 

The notion of carrying is represented by the widespread root bher-1 (BEAR1), found in every branch except Anatolian. This root is noteworthy in that it formed a phrase n-men- bher-, “to bear a name,” which is reconstructible from several traditions, including English. This phrase formed a counterpart to n-men- dh-, “to give a name,” with the verb dh-, “to set, put,” in Sanskrit, Greek, and Slavic tradition. The persistence of these expressions attests the importance of the name-giving ritual in Indo-European society

 

Поняття „носити” представлене поширеним коренем bher-1 (BEAR1), що знаходиться в кожній з гілок окрім анатолійської. Цей корінь заслуговує на увагу, бо на його основі сформована фраза n-men- bher-, “носити ім’я,” що реконструюється на матеріалі кількох традицій, включно з англійською. Ця фраза має аналог n-men- dh-, “давти ім’я,” з дієслово мdh-, “класти,” в санскриті, грецькій та слов’янській традиціях. Стійкість цих виразів підтверджує важливість ритуалу надання імені в індоєвропейському суспільстві.

 

For the notions of eating and drinking, the roots ed- and p(i)- are most widespread. The metaphor in “drunk, intoxicated,” seems to have been created independently a number of times in the history of the Indo-European languages; Latin brius, “drunk” (INEBRIATED), was without etymology until a cognate turned up in the Hittite verb meaning “to drink”; both are derived from the root egwh-.

 

Корені, що позначали поняття „їсти” та „пити” ed- and p(i)- є найбільш поширеними. Поняття „сп’янілий”, очевидно багато разів паралельно,  самостійно виникало в різних індоєвропейських традиціях; латинське brius, “сп’янілий” (англ.INEBRIATED), не мало етимології поки не знайшовся хетський відповідник  — дієслово „пити” ; обидва слова є похідними від кореня egwh-.

 

      The verb “to live” was gwei-; it formed an adjective *gw-wos, “alive,” which survives in English QUICK, whose original sense is seen in the biblical phrase the quick and the dead. For the notion of begetting or giving birth there are two roots, tek- and the extremely widely represented gen-, which appears not only as a verb but also in various nominal forms like *gen-os, “race,” and the prototypes of English KIN and KIND.

 

Дієслово „жити” gwei-; сформувало прикметник *gw-wos, „живий,” що зберігся у англійському QUICK, первинне значення якого проявляється в біблійній фразі the quick and the dead. Для позначення поняття „породжувати”, „давати життя” є два корені, tek- і значно ширше представлений gen-, що проявляється не лише як дієслово, але і в формі іменників таких як зокрема *gen-os, “раса,” і у прототипах англійського KIN і KIND.

 

A number of qualitative adjectives are attested that go back to the protolanguage. Some come in semantic pairs: sen-, “old,” and newo-, “new”; also sen-, “old,” and yeu-, “youthful vigor”; *tenu-, “thin” (under ten-), and tegu-, “thick”; gwer-1, “heavy,” and legwh-, “light.” There are also the two prefixes (e)su-, “good, well-,” and dus-, “bad, ill-,” in the Greek forms borrowed as EU- and DYS-. But normally adjectives denoting value judgments like “good” and “bad” are not widespread in the family and are subject to replacement; English good, Latin bonus, and Greek agathos have nothing to do with one another, and each is confined to its own branch of the family.

 

Доведно, що ряд якісних прикметників сягають протоіндоєвропейської прамови. Деякі збереглись в семантичних парах: sen-, “старий,” і newo-, “новий”; також sen-, “старий,” і yeu-, “молодеча сила”; *tenu-, “худий” ( ten-), і tegu-, “товстий”; gwer-1, “важкий,” і legwh-, “легкий.” Є також два префікси (e)su-, “хороший, добрий-,” і dus-, “поганий, хворий-,” що збереглись в грецьких формах  EU- і DYS-. Але зазвичай прикметники, що пов’язані з оцінюванням типу „хороший„ і ”поганий” не є поширеними в межах сім’ї і є об’єктом  заміни, англійське good, латинське bonus, і грецьке agathos не мають нічого спільного у своєму походженні і є замкнутими в межах своїх мовних груп.

 

      The personal pronouns belong to the very earliest layer of Indo-European that can be reached by reconstruction. Their forms are unlike those of any other paradigms in the language; they have been called the “Devonian rocks” of Indo-European. The lack of any formal resemblance in English between the subject case (nominative) I and the object case (accusative) ME is a direct and faithful reflection of the same disparity in Proto-Indo-European, respectively eg (*eg) and me-1. The other pronouns are tu- (*te-), “thou,” nes-2 or we-, “we,” and yu-, “you.” No pronouns for the third person were in use.

 

Особисті займенники належать до найдавнішого шару протоіндоєвропейської мови. Їх форми не подібні до жодних мовних парадигм; їх названо  „девонськими скелями” протоіндоєвропейської мови. Відсутність будь-якої формальної подібності між називним відмінком І (Я) і родовим МЕ (МЕНЕ) в англійській мові є прямим і точним відображенням аналогічної невідповідності в протоіндоєвропейській, відповідно eg (*eg) і me-1. Іншими займенниками є tu- (*te-), “ти,” nes-2 або we-, “ми,” і yu-, “ви.”

 

The cognate languages give evidence for demonstrative and interrogative pronouns. Both have also developed into relative pronouns in different languages. The most persistent and widespread pronominal stems are to- and kwo-, which are preserved in the English demonstrative and interrogative-relative pronouns and adverbs beginning with th- (THIS, THEN) and wh- (WHO, WHICH, WHEN).

 

Споріднені мови дають докази наявності вказівних і запитальних займенників, що розвинулись у відносні займенники в різних мовах. Найбільш стійкими і поширеними займенниковими основами є to- і kwo-, що збереглись в англійських вказівних і запитальних займенниках і прийменниках, які починаються на th- (THIS, THEN) і wh- (WHO, WHICH, WHEN).

 

      All the languages of the family show some or all of the Indo-European numerals. The language had a decimal system. There is complete agreement on the numerals from two to ten: dwo- (*duw), trei- (*treyes), kwetwer- (*kwetwores), penkwe, s(w)eks, sept, okt(u), new, dek. For the numeral “one” the dialects vary. We have a root sem-1 in some derivatives, while the western Indo-European languages Germanic, Celtic, and Latin share the form oi-no-. The word for “hundred,” formed from dek, “ten,” was *(d)ktom. No common form for “thousand” or any other higher number can be reconstructed for the protolanguage. The deeper origins of the names of the numbers are purely speculative. They were occasionally subject to renewal: “four” in the most ancient branch, Anatolian, is a derivative of mei-2, “small,” extended to *meiu-: the meaning was “little (hand),” minus the thumb.

 

У всіх індоєвропейських мовах збереглись декотрі, або й усі протоіндоєвропейські числівники. Мова містила десяткову систему. Повністю узгоджуються числівники від двох до десяти: dwo- (*duw), trei- (*treyes), kwetwer- (*kwetwores), penkwe, s(w)eks, sept, okt(u), new, dek. Стосовно числівника „один” наявні діалектні відмінності. Маємо корінь  sem-1 в кількох деривативах, в той час як західні індоєвропейські мови             ( германські, кельтські і латина) розділяють форму oi-no-. Слово „сто” *(d)ktom, походило від dek, “десять.” Протоформа для числа „тисячу” та більших чисел не реконструюється. Реконструкції архаїчних підоснов походження числівників є чисто гіпотетичними. Так наприклад “чотири” найдавнішої анатолійської групи виводять з кореня mei-2, “малий,” який в свою чергу походить від *meiu-: що значило “мала (рука),” без великого пальця.

 

     Nature and the Physical Environment. A large number of terms relating to time, weather, seasons, and natural surroundings can be reconstructed from the daughter languages, some of which permit certain inferences about the homeland of the Indo-European-speaking people before the period of migrations took them to the different localities where they historically appear.

 

Природа і довколишнє середовище. Велика кількість термінів, що стосуються часу, погоди, пір року, і природного середовища реконструюються на основі дочірніх мов протоіндоєвропейської, деякі з них дозволяють сформувати точні уявлення про прабатьківщину індоєвропейців на якій вони проживали до епохи великих міграцій.

 

There are several words for “year,” words that relate to differing conceptions of the passage of time. Such are yr- (YEAR), related to words denoting activity; wet-2, the year as a measure of the growth of a domestic animal (WETHER, basically “yearling”); and at- in Latin annus (ANNUAL), from a verb meaning “to go,” referring to the year as passage or change. The seasons were distinguished in Indo-European: ghei-, “winter,” wes-, “spring,” and sem-2, “summer.”

 

Існує кілька слів для позначення „року”, що пов’язані з різними концепціями плину часу. Це yr- (YEAR),  крінь пов'язаний з словом, що позначає активність; wet-2, рік як міра росту худоби (WETHER, початково “yearling”); і at- в латинській мові рік annus (ANNUAL), від дієслова “йти,” мислячи рік як плин чи зміну. Пори року поділялись на: ghei-, “winter,” wes-, “весну,” sem-2, “літо.”

 

The lunar month was a unit of time. The word for “month” (*mns-) is in some languages identical with the word for “moon,” in others a derivative of it, as in Germanic *mnth- remade from *mns-. “Moon/month” in Indo-European is a derivative of the verb “to meas-ure,” m-2. The adjective” sen- (*seno-), “old, was also used for the waning of the moon, on the evidence of several languages.

 

Місяць місячного циклу був одиницею виміру часу. Слово „місяць (календарний)”(*mns-) в деяких мовах тотожне слову „місяць (небесне світило)”, в інших мовах похідне від нього, як от в германських *mnth- походить від *mns-. Місяць в індоєвропейських мовах походить від дієслова „міряти,” m-2. В ряді мов прикметник sen- (*seno-), “старий,” вживався для позначення  місяця, який убуває.

 

      The other celestial bodies recognized were the sun, swel-, and the stars, ster-3. There is evidence from several traditions for similar designations of the constellation Ursa Major, though these may not go back to the earliest Indo-European times. The movement of the sun dictated the names for the points of the compass. The word EAST is derived from the verbal root aus-, “to shine,” as is the word for “dawn” (Latin Aurora), deified since Indo-European times on the evidence of Greek, Lithuanian, and Sanskrit. The setting sun furnished the word for “evening” and “west”: wes-pero-. The most widespread of the words for “night” was nekw-t-. Words for “day” include agh- and such dialectal creations as Latin dis.

 

Іншими небесними тілами назви яких вдається реконструювати були сонце, swel-, і зорі, ster-3. позначення. В ряді традицій збереглись аналогічні позначення Великої Ведмедиці, які однак не можна віднести до спільно індоєвропейського пракореня. Рух сонця детермінував назви сторін світу. Слово СХІД походить від дієслівного кореня aus-, „сяяти”, як і слово „зоря” (латинське Аврора), обожнена з протоіндоєвропейських часів в грецькій, литовській та індійських традиціях. Сонце, що заходить”: wes-pero- стало основою слів „вечір” і „захід”. Найбільш широко розповсюдженим словом була “ніч” nekw-t-. Коренями що позначали „день”  були agh- і dis.

 

The Indo-Europeans knew snow in their homeland; the word sneigwh- is nearly ubiquitous. Curiously enough, however, the word for “rain” varies among the different branches; we have words of differing distribution such as seu-2.

 

Індоєвропейці знали сніг на своїй прабатьківщині; слово sneigwh- збереглось практично у всіх традиціях. Цікаво, що слово „дощ” не зводиться до єдиної праоснови, маємо різнорідні корені такі як наприклад seu-2.

 

Conceptions of the sky, or heaven, are varied in the different descendant languages. Although, as we have seen, the root dyeu- occurs widely as the divine bright sky, certain languages viewed the heavens as basically cloudy; nebh- is “sky” in Balto-Slavic and Iranian, but “cloud” elsewhere. Another divine natural phenomenon is illustrated by the root (s)ten-, “thunder,” and the name of the Germanic god THOR.

 

 

Позначення неба та раю різні в індоєвропейських традиціях. Хоча корінь dyeu- зберігся в багатьох мовах, позначаючи сяюче денне небо, однак в деяких індоєвропейських традиціях концепція раю пов’язана з ідеєю захмареного неба nebh- як зокрема в балто-слов’янській та іранській традиціях, в той же час слово „хмара” в них походить від іншого кореня. Інше обожнене природне явище представлене коренем (s)ten-, “грім.”, що зберігся в імені германського бога Тора.

 

A word for the earth can be reconstructed as dhghem- (*dheghom). Other terms of lesser distribution, like kaito-, designated forest or uncultivated land. Swampy or boggy terrain was apparently also familiar, judging from the evidence of the root pel-1. But since none of these runs through the whole family, it would not be justifiable to infer anything from them regarding the terrain of a hypothetical original homeland of the Indo-Europeans.

 

Реконструйовано корені „земля” dhghem- (*dheghom), kaito- ліс, необроблена земля, pel1 болото, проте жоден з них не є спільним для всіх мовних груп індоєвропейської сім’ї, тому на їх основі неможливо відтворити ландшафт індоєвропейської прабатьківщини.

 

On the other hand, from the absence of a general word for “sea” we may deduce that the Indo-Europeans were originally an inland people. The root mori- is attested dialectally (MERE2), but it may well have referred to a lake or other smaller body of water. Transportation by or across water was, however, known to the Indo-Europeans, since most of the languages attest an old word for “boat” or “ship,” nu-, probably propelled by oars or a pole (er-, “to row”).

 

З іншого боку, відсутність загальноіндоєвропейського позначення „моря” наштовхує на висновок про те, що предки індоєвропейських народів проживали на території віддаленій від моря. Корінь mori- поширюється лише на деякі групи (MERE2), але може вказувати на озеро чи інші невеликі водоймища. Транспортування по чи через воду було відоме праіндоєвропейцям, оскільки в великій кількості мов зберігся корінь слова „човен”, чи „корабель” ,” nu-, що напевно приводився в рух веслами чи жердиною (er-, “гребти”).

 

The names for a number of different trees are widely enough attested to be viewed as Proto-Indo-European in date. The general term for “tree” and “wood” was deru-. The original meaning of the root was doubtless “to be firm, solid,” and from it is derived not only the family of English TREE but also that of English TRUE. Note that the semantic evolution has here been from the general to the particular, from “solid” to “tree” (and even “oak” in some dialects), and not the other way around.

 

Ряд протоіндоєвропейських назв дерев можна реконструювати з досить великою достовірністю. Загальний термін „дерево” чи „дрова” deru-. Первинним значенням кореня було „бути міцним, твердим” і від нього походить не лише англійське слово TREE „дерево”, але також і TRUE „правильний”. Слід відзначити, що семантичний розвиток йшов від загального до конкретного, від поняття „тверде” до „дерево” (і навіть „дуб” в деяких діалектах), а не навпаки.

 

      There are very widely represented words for the beech tree, bhgo-, and the birch, bherg-. These formerly played a significant role in attempts to locate the original homeland of the Indo-Europeans, since their distribution is geographically distinct. But their ranges may have changed over several millennia, and, more important, the same word may have been applied to entirely different species of tree. Thus the Greek and Latin cognates of BEECH designate a kind of oak found in the Mediterranean lands.

 

Найбільш поширеними є корені бук, bhgo-, і береза, bherg-. Свого часу вони відігравали важливу роль у спробах локалізації прабатьківщини індоєвропейців. Проте ареал їх поширення змінювався впродовж століть, і , напевно, одне і те ж слово могло застосовуватись для позначення зовсім різних видів дерев.  Так греки і латиняни називали дуб словом корінь якого раніше позначав бук.

 

      Indo-European had a generic term for “wild animal,” ghwer- (FERAL). The wolf was known and evidently feared; its name is subject to taboo deformation (the conscious alteration of the form of a tabooed word, as in English gol-derned, dad-burned). The variant forms wkwo-, *lupo-, and wp-- (also “fox”) are all found. The name of the bear was likewise subject to a hunter’s taboo: the animal could not be mentioned by its real name on the hunt. The southern Indo-European languages have the original form, tko- (Latin ursus, Greek arktos), but all the northern languages have a substitute term. In Slavic the bear is known as the “honey-eater,” in Germanic the “brown one” (BEAR2, and note also BRUIN).

 

Протоіндоєвропейці мали загальний термін для позначення „дикого звіра,” ghwer- (FERAL). Вовк був відомим і безсумнівно його боялись; його назва табуювалась ( як от в англійській мові вживали назви gol-derned, dad-burned). Форми wkwo-, *lupo-, і wp-- (також “лисиця”) знаходяться всюди. На назву ведмедя також накладалось мисливське табу: тварину не можна було називати її власною назвою під час полювання. Південні індоєвропейські мови зберегли первинну форму, tko- (лат. ursus, гр. arktos), але усі північні індоєвропейці мають замінені назви. В слов’янських мовах він відомий як „той хто їсть мед”, в германських він „бурий” (BEAR2, BRUIN).

 

      The BEAVER was evidently known (*bhi-bhru-, from bher-2), at least in Europe, and the MOUSE (ms-) then as now was ubiquitous. The HARE, probably named from its color (kas-, “gray”), is also widespread. Domesticated animals are discussed below.

 

Бобер був відомим принаймні в Європі (*bhi-bhru-, from bher-2), а миша (ms-) як і тепер була всюдисущою. Заєць, що отримав свою назву очевидно через свій колір (kas-, “сірий”) був також загальнопоширеним.

 

A generic term for “fish” existed, *dhgh- (also *peisk- in Europe). The salmon (laks-) and the eel (*angwi-) were known, the latter also in the meaning “snake.” Several birds were known, including the crane (ger-2) and the eagle (or-). The generic term for “bird” was awi- (Latin avis), and from this was derived the well-represented word for “egg,” *wyo-.

 

Пракорінь слова „риба” *dhgh- (також *peisk-  в Європі). Лосось (laks-) і вугор (*angwi-) були відомі пізніше також і у значенні змії. Були відомими ряд птахів, включно з журавлем (ger-2) і орлом (or-). Праназвою птаха було awi- (лат. avis), похідним від цього слова є  “яйце” *wyo-.

 

The names for a number of insects can be reconstructed in the protolanguage, including the WASP (*wops), the hornet (*ks-ro-, a derivative of ker-1, “head,” from the shape of the insect), and the fly (*m-). The BEE (bhei-) was particularly important as the producer of honey, for which we have the common Indo-European name melit- (MILDEW). Honey was the only source of sugar and sweetness (swd-, “sweet,” is ancient), and notably was the base of the only certain Indo-European alcoholic beverage, medhu-, which in different dialects meant both MEAD (“wine” in Greece and Anatolia) and “honey.”

 

Реконструйовано також праіндоєвропейські назви комах, оса (*wops), шершень (*ks-ro-, дериватив від ker-1, “голова,” через форму комахи), і муха (*m-). Бджола (bhei-) була особливо важливою, як продуцент меду, для якого є загально індоєвропейська назва melit. Мед був єдиним джерелом цукру і солодощів (swd-, англ.“sweet,”), а також був основою виробництва традиційного індоєвропейського алкогольного напою, medhu-, що в різних діалектах означає одночасно і медовий напій („вино” у Греції та Анатолії) і мед.

 

   People and Society. For human beings themselves, a number of terms were employed, with different nuances of meaning. The usual terms for “man” and “woman” are w-ro- (VIRILE) and *gwen- from gwen- (GYNECOLOGY). For “person” in general, the oldest word was apparently *manu- (man-1), as preserved in English MAN (nominative plural *manw-es, becoming Germanic *mann-iz, becoming Old English menn, MEN) and in Slavic and Sanskrit. A word for “woman” recently identified in Anatolian Luvian, *esr, combining form *-s(o)r-, formed the feminine of the numbers “three” and “four,” as well as appearing in swesor-, sister, and the Latin word for “wife.” The Germanic word for “woman” (WIFE) was completely isolated until a cognate was recently identified in Tocharian. For its curious semantic history, see ghwbh-. In other dialects we find interesting metaphorical expressions that attest a set of religious concepts opposing the gods as immortal and celestial to humankind as mortal and terrestrial. Humans are either *mtos, “mortal” (mer-, “to die”), or *dhghomyo-, “earthling” (dhghem-, “earth”).

 

 

Люди і суспільство. Терміни, що описували людей мали ряд нюансів у своєму значенні. Звичні терміни для позначення „чоловіка” і „жінки” w-ro- (VIRILE) and *gwen- from gwen- (GYNECOLOGY). Для позначення „особи” вживався термін *manu- (man-1), що зберігся в англійському MAN (називний відмінок у множині *manw-es, відповідно Germanic *mann-iz, і Old English menn, MEN).Інший варіант слова „жінка” також недавно був виявленим в давній анатолійській лувійській  мові , *esr, сформоване з *-s(o)r-, що створює жіночий рід чисел „три” і „чотири”, а також фігурує у  swesor-, сестра і в латинському слові „дружина”. Германський варіант слова „жінка” був дуже ізольованим і знаходить свій відповідник лише у тохарській мові.

Боги протиставлялись як безсмертні, небесні істоти людям як смертним (*mtos „вмирати”)  і земним *dhghomyo-.

 

      The parts of the body belong to the basic layer of vocabulary and are for the most part faithfully preserved in Indo-European languages. Such are ker-1, “head” (also kaput- in dialects, doubtless a more colloquial word), genu-2, “chin, jaw,” dent-, “tooth,” okw-, “to see,” whence “eye,” ous-, “ear,” nas-, “nose,” leb-, “lip,” bhr-, “brow,” s-, “mouth,” and dgh-, “tongue.” The word for “foot” is attested everywhere (ped-), while that for “hand” differs according to dialect; the most widespread is *ghes-r (ghes-, CHIRO-).

 

Терміни, що позначають частини тіла належать до найдавнішого шару протоіндоєвропейського словника. Це ker-1, “голова” (також kaput- в ряді діалектів), genu-2, “підборіддя,” dent-, “зуби,” okw-, “бачити,” звідки “eye,” ous-, “вухо,” nas-, “ніс,” leb-, “губа,” bhr-, “брови,” s-, “рот,” і dgh-, “язик,” (ped-), “рука *ghes-r (ghes-, CHIRO-).

 

      A large number of kinship terms have been reconstructed. They are agreed in pointing to a society that was patriarchal, patrilocal (the bride leaving her household to join that of her husband’s family), and patrilineal (descent reckoned by the male line). “Father” and “head of the household” are one: pter-, with his spouse, the mter-. These terms are ultimately derived from the baby-talk syllables pa(pa) and ma(ma), but the kinship-term suffix -ter- shows that they had a sociological significance over and above this in the Indo-European family. Related terms are found for the grandfather (awo-) and the maternal uncle (*awon-), and correspondingly the term nept- (feminine *nept-) applied to both grandson (perhaps originally “daughter’s son”) and nephew (“sister’s son”). English SON and DAUGHTER clearly reflect Indo-European *snu- (from seu-1) and dhugter-.

 

Реконструйовано велику кількість термінів спорідненості, що відповідають суспільству, яке було патрилокальним (невістка йшла жити з родиною чоловіка) і патрилінійним (рід вівся по чоловічій лінії). Реконструйовано слова „батько”, „голова родини” pter-, його дружина mter-. Слова ці очевидно походять від складів дитячого белькотання pa(pa) і ma(ma), але суфікс спорідненості -ter- вказує, що вони мали соціологічний зміст. Реконструйовано також терміни дідусь (awo-), вуйко по материнській лінії і nept-, що вживався в значенні „онук” і „племінник”. Англійські слова SON-син і DAUGHTER-дочка прозоро відображають загальноіндоєвропейські корені *snu- (від seu-1) і dhugter-.

Male blood relations were designated as bhrter- (BROTHER), which doubtless extended beyond those with a common father or mother; the Greek cognate means “fellow member of a clan-like group.” The female counterpart was swesor- (SISTER), probably literally “female member of the kin group,” with a word for woman (*esr) and the root s(w)e-, designating the self, one’s own group.

 

Родичі чоловічої статі позначались як bhrter- брати; грецьке позначення означає „ хлопець, що є членом клану-групи”. Жіночий відповідник swesor- напевно також означав „жінка, що є членом родинної групи”.

 

While there exist many special terms for relatives by marriage on the husband’s side, like daiwer-, “husband’s brother,” fewer corresponding terms on the wife’s side can be reconstructed for the protolanguage. The terms vary from dialect to dialect, providing good evidence for the patrilocal character of marriage.

 

В той час як існує багато спеціальних термінів для позначення тих осіб, що стали близькими внаслідок шлюбу зі сторони чоловіка, як от daiwer-, „брат чоловіка”, практично не існує аналогічних термінів з боку жінки. Терміни змінювались від діалекту до діалекту, підтверджуючи патрилокальність характеру шлюбу.

 

      The root dem- denoted both the house (Latin domus) and the household as a social unit. The father of the family (Latin pater familias) was the “master of the house” (Greek despots) or simply “he of the house” (Latin dominus). A larger unit was the village, designated by the word weik-1. The community may have been grouped into divisions by location; this seems to be the basic meaning of the *d-mo- (from d-) in Greek dmos, people (DEMOCRACY).

 

Корінь dem- позначав одночасно дім (лат. domus) і домашніх як соціальну одиницю. Батько роду (лат. pater familias) був „господарем дому” (гр. despots) або просто „тим, що представляв дім” (лат. dominus). Більшим цілим було село, що позначалось словом weik-1. Спільнота очевидно поділялась на частини за принципом місця проживання, і це здається є основою значення слова *d-mo- (від d-) в грецькій dmos, люди (DEMOCRACY).

 

Human settlements were frequently built on the top of high places fortified for defense, a practice taken by Indo-European migrants into central and western Europe and into Italy and Greece, as confirmed by archaeological finds. Words for such fortified high places vary; there are pel-3, variant *poli- (ACROPOLIS), the Celtic word for “ring fort,” *dh-no- (dheu-, TOWN), and bhergh-2 (-burg in place names).

 

Поселення часто будувались на вершинах пагорбів і укріплялись для захисту, ця практика здійснювалась індоєвропейськими мігрантами в центральній і східній Європі, Італії та Греції, як це засвідчують археологічні знахідки. Слова, що позначають такі пагорби варіюються; це pel-3, варіант *poli- (ACROPOLIS), кельтський термін “фортифікаційне кільце” *dh-no- (dheu-, TOWN), і bhergh-2 (-burg в назвах місць).

 

Economic Life and Technology. A characteristic of Indo-European and other archaic societies was the principle of exchange and reciprocal gift-giving. The presentation of a gift entailed the obligation of a countergift, and the acts of giving and receiving were equivalent. They were simply facets of a single process of generalized exchange, which assured the circulation of wealth throughout the society.

 

Економіка і технологія. Протоіндоєвропейське та ряд інших архаїчних суспільств характеризуються принципом обміну та взаємного обдаровування. Акт дарування зумовлював обов’язок взаємного обдаровування, таким чином, що акт дарування і отримання були еквівалентними. Це були дві грані одного процесу всезагального обміну, що забезпечував циркуляцію благ в надрах суспільства.

 

This principle ha s left clear traces in the Indo-European vocabulary. The root d- of Latin dnre means “to give” in most dialects but in Hittite means “to take.” The root nem- is “to distribute” in Greek (NEMESIS), but in German it means “to take,” and the cognate of English GIVE (ghabh-) has the meaning “to take” in Irish. The notion of exchange predominates in the roots mei-1 and gher-2. The GUEST (ghos-ti-)in Indo-European times was the person with whom one had mutual obligations of hospitality. But he was also the stranger, and the stranger in an uncertain and warring tribal society may well be hostile: the Latin cognate hostis means “enemy.” The Indo-Europeans evidently practiced both ransom and enslavement of enemy captives: kemb-, “to exchange,” furnishes the Irish for “captive,” and the roots *algwh-, “to fetch a price,” and wes-3 , “to sell,” refer in the oldest texts to traffic in people, as does the root *des-.

 

Це явище залишило чіткі сліди в індоєвропейському словнику. Корінь d- латинського dnre означав „давати” в більшості діалектів, але в мові хетів означав „брати”. Корінь nem- „розподіляти” виявляється у грецькому (NEMESIS), але в німецькій мові означає „брати”, як і споріднене з англійським GIVE-давати (від (ghabh-) ірландське слово теж означає „брати”. Значення обміну наявне у коренях mei-1 і gher-2. Гість GUEST (ghos-ti-) в протоіндоєвропейські часи був персоною перед якою кожен мав обов’язок гостинності. Але він також був мандрівником, а мандрівник в нестабільних і вічно воюючих племінних суспільствах міг бути недругом, в латинській мові слово hostis означало „ворог”. Праіндоєвропейці очевидно практикували одночасно отримання викупу і перетворення на рабів полонених ворогів: від kemb-, “міняти,” походить ірландське “полонити,” а також корені *algwh-, “встановити ціну,” і wes-3 , “продавати,” в найдавніших текстах в яких йдеться про торгівлю людьми фігурує корінь*des, що позначає це явище.

 

The Indo-Europeans practiced agriculture and the cultivation of cereals. We have several terms of Indo-European antiquity for grain: g-no- (CORN), yewo-, and *pro-, which may have designated wheat or spelt. Of more restricted distribution is bhares-, “barley.” Such terms for cereals could originally have designated the wild rather than cultivated varieties. A root for grinding is attested, mel- (MEAL2, MILL). Another Indo-European term is s-, “to sow,” not found in Greek, Armenian, or Indo-Iranian. The verb “to plow” is *ar-, again a common European term, with the name of the plow, *ar-trom. Other related roots are yeug-, “to yoke,” and kerp-, “to gather, pluck” (HARVEST). The root gwer-1, “heavy,” is the probable base of *gwer-n-, “hand mill” (QUERN). The term is found throughout the Indo-European-speaking world, including India.

 

Давні індоєвропейці займались землеробством, зокрема вирощували зернові культури. Відомі кілька протоіндоєвропейських термінів, що позначали зерно g-no- (CORN), yewo-, і *pro- (пшениця ). Менш поширеним є термін bhares-, “ячмінь.” Ці терміни спершу очевидно позначали дикоростучі, а не культурні види зернових. Піддається реконструкції термін „перемелювати” mel- (MEAL2, MILL). Інший протоіндоєвропейський термін „сіяти”, не залишив сліду в грецькій, вірменській та індоіранській мовах.  Дієслово „орати” *ar-, є також загальноєвропейським терміном, як і назва плугу *ar-trom. Іншими близькими термінами є yeug-, “впрягати у плуг,” і kerp-, “збирати, зривати” (HARVEST). Корінь gwer-1, “важкий,” є напевно основою походження *gwer-n-, “ручний млин” (QUERN). Цей термін поширений у всьому індоєвропейсько мовному світі, включаючи Індію.

 

 

Stockbreeding and animal husbandry were an important part of Indo-European economic life. The names for all the familiar domesticated animals are present throughout the family: gwou-, “cow” and “bull,” owi-, “sheep,” *agwh-no-, “lamb,” s-, “swine,” and porko-, “farrow.” The domestic dog was ancient (kwon-). The common Indo-European name of the horse, ekwo-, is probably derived from the adjective ku-, “swift.” The expansion and migration of the Indo-European-speaking peoples in the later third and early second millennia B.C. is intimately bound up with the diffusion of the horse. The verbal root dem-, “to force,” acquired the special sense of “to tame horses,” whence English TAME. Stock was a source and measure of wealth; the original sense of peku- was probably “wealth, riches,” as in Latin pecunia, which came to mean “wealth in cattle” and finally “cattle” proper.

 

Тваринництво і землеробство з використанням тяглової сили тварин були важливим елементом індоєвропейського економічного життя. Назви всіх відомих одомашнених тварин поширені у мовах сім’ї: gwou-, “корова” і “бик,” owi-, “вівця,” *agwh-no-, “ягня,” s-, “підсвинок,” і porko-, “порося,” „домашній пес” (kwon-).  Загально індоєвропейська назва коня ekwo- напевно походить від прикметника ku-, “швидкий.” Індоєвропейська експансія ІІІ-ІІ тисячоліть до нашої ери тісно переплетена з поширенням конярства. Дієслівний корінь dem-, “примушувати,” отримав особливий зміст „приборкувати коней”, звідки походить і англійське TAME.

 

      The verbal roots p-, “to protect,” and kwel-1, “to revolve, move around,” are widely used for the notion of herding or watching over stock, and it is interesting to note that the metaphor of the god or priest watching over humankind like a shepherd (Latin pstor) over his flock occurs in many Indo-European dialects as well as outside Indo-European.

 

Дієслівні корені p-, “захищати,” і kwel-1, „обертатись, крутитись,” широко вживаються в значенні „пасти чи наглядати з худобою”. Цікаво також відзначити, що бог чи священик, які наглядали за людьми метафорично порівнювався  з пастухами (лат. pstor), що однак характерно не лише для індоєвропейської традиції.

 

 

 

Roots indicating a number of technical operations are attested in most of the languages of the family. One such is teks-, which in some dialects means “to fabricate, especially by working with an ax,” but in others means “to weave” (TEXTILE). The root dheigh-, meaning “to mold, shape,” is applied both to bread (DOUGH) and to mud or clay, whence words for both pottery and mud walls (Iranian *pari-daiza-, “walled around,” borrowed into Greek as the word that became English PARADISE.)

 

Корені, що позначають технічні операції виявляються в більшості мов сім’ї. Один з них  teks-, що в ряді діалектів означає „виготовляти, робити сокирою”, але в інших „ткати” (TEXTILE). Корінь dheigh- „надавати форму” знаходить вияв в термінах „обліплювати тістом” (DOUGH), „обмазувати болотом”, „обмазувати глиною”. Останній термін стосується як гончарства так і будівництва (обмазування стін), звідки іранське *pari-daiza-, „стінна огорожа” , запозичене греками, що прийшло в англійську мову як PARADISE – рай).

 

      The house (dem-) included a dhwer- (DOOR), which probably referred originally to the gateway into the enclosure of the household. The house would have had a central hearth, denoted in some languages by as- (properly a verb, “to burn”). Fire itself was known by two words, one of animate gender (*egni-, Latin ignis) and one neuter (paw, Greek pr).

 

Дім (dem-) мав двері dhwer- (DOOR), що початково означали напевно „вхід” в огороджене поселення роду. Неодмінним його елементом було домашнє вогнище, назва якого походить від as- „горіти, палати”. Для позначення самого вогню збереглось два корені *egni, (Latin ignis) і paw (Greek pr).

 

Indo-European had a verb “to cook” (pekw-, also having the notion “to ripen”). Other household activities included spinning ((s)n-), weaving (webh-), and sewing (sy-). The verb wes-2 (WEAR) is ancient and everywhere attested.

 

В протоіндоєвропейській мові було дієслово „куховарити” pekw- ( що також мало значення „тримати продукти”). Інші види домашнього господарства відомі протоіндоєвропейцям це: прядіння ((s)n-), ткацтво (webh-), шиття (sy-). Дієслово одяг wes-2 (WEAR) є дуже поширеним.

 

The Indo-Europeans knew metal and metallurgy, to judge from the presence of the word *ayes- in Sanskrit, Germanic, and Latin. The term designated copper and perhaps bronze. Iron is a latecomer, technologically, and the terms for it vary from dialect to dialect. Latin has ferrum, while the Germanic and Celtic term was *isarno-, properly “holy (metal),” from eis-, perhaps so called because the first iron was derived from small meteorites. Gold, ghel-2, also dialectally *aus-o-, probably “yellow (metal)” or “shining,” was known from ancient times, though the names for it vary. Silver was arg-, with various suffixes, doubtless meaning “white (metal).”

 

Предки індоєвропейців знали метали і металургію, про що свідчить слово *ayes- притаманне санскриту, німецькій і латині. Це слово означало мідь і напевно також і бронзу. Технологія виготовлення заліза з’явилась пізніше і тому слова для його позначення варіюються в різних мовах. У латинян це  ferrum, у германців і кельтів *isarno-, що можливо означало “священний метал,”  від eis-, це можливо сталось через те, що найперше було відоме метеоритне залізо. Золото ghel-2,  також *aus-o-, очевидно означало „жовтий метал” або „сяйво” було відоме здавна. Срібло arg-, означало „білий (метал)”.

 

 

      It was probably not long before the dispersal of the Proto-Indo-European community that the use of the wheel and wheeled transport was adopted. Despite the existence of widespread word families, most terms relating to wheeled vehicles seem to be metaphors formed from already existing words, rather than original, unanalyzable ones. So NAVE, or hub of the wheel (nobh-), is the same word as NAVEL. This is clearly the case with WHEEL itself, where the widespread *kw(e)-kwl-o- is an expressive derivative of a verb (kwel-1) meaning “to revolve or go around.” Other words for “wheel” are dialectal and again derivative, such as Latin rota from a verbal root ret-, “to run.” The root wegh-, “to go, transport in a vehicle” (WAGON), is attested throughout the family, including now Hieroglyphic Luvian. This evidence for the late appearance of the wheel agrees with archaeological findings that date the distribution of the wheel in Europe to the latter part of the fifth millennium B.C., the latest possible date for the community of Proto-Indo-European proper.

 

Колесо і колісний транспорт скоріш за все стали застосовуватись давніми індоєвропейцями незадовго до епохи їх масового розселення. Незважаючи на наявність відповідних спільних слів, більшість термінів пов’язаних з колісними транспортними засобами виглядають радше метафорами утвореними з уже існуючих слів, ніж новоутвореними. Так втулка колеса (nobh-) позначалась тим самим словом, що й пупок. У випадку ж самого колеса, то найпоширеніший корінь *kw(e)-kwl-o- є деривативом від дієслова (kwel-1), що означало „крутитись чи ходити навколо”. Інші позначення колеса теж деривативи, так латинське rota походить від дієслівного кореня ret-, “бігти.” Корінь wegh-, “перевозити колісним транспортом” (WAGON), повсюдно представлений (включаючи лувійську мову). Доказом пізньої появи колеса є археологічні знахідки, що датують появу колеса в Європі кінцем п’ятого тисячоліття до нашої ери, що узгоджуються з найпізнішою можливою датою існування індоєвропейської спільності.

 

      Ideology. We pointed out earlier that the great advantage of the lexicon as an approach to culture and history is that it is not confined to material remains. Words exist for natural phenomena, objects, and things that can be found in nature or identified from their material remains. But there are also words for ideas, abstractions, and relations. The Indo-European protolanguage is particularly rich in such vocabulary items.

 

Ідеологія. Ми вказали вище, що заслугою мовного лексикону є здатність наблизити нас до розуміння давньої історії та культури, на яку не спроможна археологія, що базується на матеріальних знахідках. Слова існують для того, щоб позначати природні явища, об’єкти, тобто матеріальні феномени, які можна відтворити за матеріальними артефактами. Але є також і слова, що позначають ідеї, абстракції і суспільні відносини. Протоіндоєвропейська мова винятково багата на такі терміни.

 

      A number of verbs denoting mental activity are found. The most widespread is men-1, preserved in English MIND. Other derivatives refer to remembering, warning (putting in mind), and thinking in general. A root notable for the diversity of its derivatives is med-, which may be defined as “to take the appropriate measures.” Reflexes of this verb range in meaning from “rule,” through “measure” (MODICUM, from Latin), to “physician” (Latin medicus).

 

Знайдено ряд термінів, що позначають розумову діяльність. Найбільш поширеним є men1- збережений у англійському MIND. Інші деривативи відносяться до запам’ятовування, застереження і мислення взагалі. Коренем, що відомий розмаїттям своїх деривативів є med- „встановлювати належні межі”. Семантичні відображення цього дієслова поширюються від поняття „правило”, через „межа” ( лат. MODICUM), до „цілитель” (лат. medicus).

 

      The notions of government and sovereignty were well represented. The presence of the old word for tribal king, *reg- (reg-), only in the extreme east (RAJAH) and the extreme west (Latin rx, Celtic -rx) virtually guarantees its presence in the earliest Indo-European society. (Here is an example of the phenomenon of marginal or peripheral conservation of a form lost in the central innovating area.) Roman tradition well attests the sacral character of kingship among the Indo-Europeans. The functions of king and priest were different aspects of a single function of sovereignty. It is this that is symbolized by the divine name *dyeu-pter- (dyeu-), the chief of the gods.

 

Добре збереглись терміни, що позначають керівництво та владу. Наявність архаїчного слова *reg- (reg-) „цар” на крайньому сході (RAJAH) та на крайньому заході (Latin rx, Celtic -rx) гарантує його наявність в праіндоєвропейському суспільстві. (Тут маємо приклад збереження мовної форми в периферійних регіонах, що була втрачена в центрі більш відкритому для іновацій). Римська традиція дуже добре ілюструє сакральний характер влади індоєвропейського царя. Функції царя і жерця були двома різними аспектами єдиної владної функції. Саме цей принцип символізує божественне ім’я *dyeu-pter- (dyeu-), „вождь богів”.

 

      Another aspect of the function of sovereignty is the sphere of the law. There is an old word, yewes-, probably for “religious law,” in Latin is. Latin lx is also ancient (leg- or legh-), though the details of its etymology are uncertain. In a society that emphasized the principle of exchange and reciprocity, it is scarcely surprising that the notion of contractual obligation should be well represented. Several roots specify the notion of “bond”: bhendh-, ned-, and leig-, all of which have derivatives with technical legal meanings in various languages. The root dlegh- furnishes Germanic words meaning “to engage oneself” (PLEDGE), as well as the Irish word for “law.” The verb kwei-1 meant “to pay compensation for an injury.” Its derivative noun *kwoin was borrowed from Doric Greek into the most ancient Roman law as Latin poena and pnre, whence English PUNISH and a host of legal terms. The Greek word for “justice,” dik, is derived from the notion of “boundary marker” (deik-).

 

Другим аспектом владної функції була правова сфера. Існує давнє слово, yewes-, „релігійний закон” (Latin is). Латинське lx є також давнім (leg- чи legh-), і через певні моменти своєї етимології не до кінця зрозумілим. В суспільстві, що надавало особливого значення принципові взаємо обміну, звісна річ була велика кількість слів, що позначали договірні обов’язки. Ряд коренів  позначають „договірний обов’язок ”: bhendh-, ned-, і leig-, кожен з яких має деривативи в сфері правової термінології в ряді мов. Корінь dlegh- став основою германських слів, що означають „зобов’язувати себе” (PLEDGE), та кельтського „закон”. Дієслово kwei-1 означало „платити компенсацію за заподіяну шкоду”. Його дериватив *kwoin був запозичений давніми римлянами у дорійських греків. Від латинського poena і pnre, походить англійське PUNISH- покарання та безліч правничих термінів. Грецьке слово dik, „справедливість” походить від (deik-) „позначення межі”.

 

      Indo-European is particularly rich in religious vocabulary. An important form, which is also found only in the peripheral languages Sanskrit, Latin, and Celtic, is the two-word metaphoric phrase *kred-dh-, literally “to put (dh-) heart (kerd-).” The two words have been joined together in the western languages, as in Latin crd, “I believe.” Here a term of the most ancient pagan religion has been taken over by Christianity. A common word for religious “formulation,” *bhregh-men-, may be preserved in Brahmin, a member of the priestly class, from Sanskrit, although the etymology is controversial.

 

Винятково багатим є також і релігійний словник протоіндоєвропейської мови. Важливою мовною формою знайденою лише у периферійних мовах (санскриті, латинській та кельтській) є двокомпонентна метафорична фраза *kred-dh-, буквально “покласти (dh-) серце (kerd-).” В західних мовах ці два слова об’єднались в єдине ціле, як от в латинській  crd, “я вірю.”  Це найдавніший язичницький термін, що був прийнятий християнством. Загальне слово для позначення релігійних „формулювань” *bhregh-men-, напевно збереглось в індійському Brahmin „жрець”, хоча етимологія цього слова контроверсійна.

 

      Oral prayers, requests of the deity, and other ritual utterances must have played a significant role in Indo-European religion. We have already seen prek- (PRAY), and note also the roots *wegwh- (in Latin vovre, to vow), sengwh- (SING), and gwer-2, which in Latin grtia (GRACE) has had a new life in Christianity.

 

Усні молитви, прохання звернені до бога, та інші пов’язані з магією слова ритуали грали виняткову роль в праіндоєвропейській релігії. Маємо корені prek- (PRAY), *wegwh- (Latin vovre,”присягатись”), sengwh- (SING), і термін gwer-2, що через латинське grtia (GRACE) отримав нове життя в християнстві.

 

The root spend- has the basic meaning of “to make an offering or perform a rite,” whence “to engage oneself by a ritual act.” Its Latin derivative spondre means “to promise” (SPOUSE).

 

Корінь spend- має значення „звершати жертвопринесення чи ритуал”, „піддаватись ритуальним діям”. Латинський дериватив цього кореня spondre означає „обіцяти” (SPOUSE).

 

A hint of Indo-European metaphysics appears in the word aiw-, “vital force,” whence “long life, the eternal re-creation of life, eternity” (EON). It is noteworthy that the idea of “holy” is intimately bound up with that of “whole, healthy,” in a number of forms: kailo- (WHOLE and HOLY) and sol-, whence Latin salvus (SALVATION). An ancient root relating solely to religion is sak- (SACRED).

 

Натяк на давню індоєвропейську метафізику зберігся у слові aiw-, “життєва сила,” звідси (EON) „довголіття, безсмертя, вічність, нескінченність”. Варто відзначити, що ідея „священого” тісно пов’язана з поняттям „цілий, здоровий” низкою форм: kailo- (WHOLE, HOLY) і sol-, звідки Latin salvus (SALVATION). Давнім коренем, що відноситься виключно до релігії є sak- (SACRED).

 

Finally we may add that poetry and a tradition of poetics are also common patrimony in most of the Indo-European traditions. The hymns of the Rig-Veda are composed in meters related to those used by the Greek poets, and the earliest verse forms found among the Celts and the Slavs go back to the same Indo-European source. Many, perhaps most, of the stylistic figures and embellishments of poetic language that we associate with “classical” poetics and rhetoric can be shown, by the comparative method, to have their roots in Indo-European poetics itself.

 

Врешті ми можемо зробити висновок, що індоєвропейська поетична традиція є патримоніальною. Гімни Ріг веди скомпоновані у спосіб близький до давньогрецького і найбільш ранні віршовані форми знайдені у кельтів та слов’ян сягають індоєвропейського праджерела.  Більшість стилістичних засобів і риторичних прикрас поетичної мови яка в нас асоціюється з „класичною” поезією і риторикою мають протоіндоєвропейські витоки.

 

      A number of metaphorical expressions appear to be creations of ancient, even Indo-European date. Latin terra, “earth” (TERRAIN), is historically a transferred epithet, “dry (land),” from ters-, “to dry,” whose English descendant is THIRST. One securely reconstructible Indo-European place name rests squarely on a metaphor: *Pwer-i in Greek Peri (PIERIAN SPRING) and *wer-ion-, the prehistoric Celtic name for Ireland (Gaelic Éire, Érin); both continue an Indo-European feminine adjective *pwer-i, “fat,” metaphorically “fertile,” from pei-, the same root that gives English FAT.

 

 

Цілий ряд метафоричних виразів можна вважати загально індоєвропейськими. Латинське terra, “земля” (TERRAIN), походить від дієслова ters-, “сушити,” звідки „суша”. Можна реконструювати праіндоєвропейську основу назв місцевостей Pwer-i* - в Греції це Peri (PIERIAN SPRING), а також *wer-ion-, доісторична кельтська назва Ірландії (Gaelic Éire, Érin); обидві назви походять від індоєвропейського прикметника *pwer-i, “жирний,” метафорично “плодоносний,” від pei-, що значить те ж саме, що і англійське FAT.

 

Most interesting are the cases where it is possible to reconstruct from two or more traditions (usually including Homer and the Rig-Veda) a poetic phrase or formula consisting of two members. Such are the expressions “imperishable fame,” *klewos dhgwhitom (kleu-, *dhgwhei-); “holy (mental) force,” *isrom menos (eis-, men-1); and the “weaver (or crafter) of words,” the Indo-European poet himself, *wekwm teks-on (wekw-, teks-). The immortality of the gods (*-mto-, from mer-) is emphasized anew by the vivid verb phrase nek-1 ter-2, “to overcome death,” appearing in the Greek word nektar, the drink of the gods. And at least one three-member formula (in the sense of the word in traditional oral poetry) can be reconstructed for the poetic language of prayer, on the combined evidence of four languages, Latin, Umbrian, Avestan, and Sanskrit: “Protect, keep safe, man and cattle!” (p- w-ro- peku).

 

Особливо цікаво, коли є можливість реконструювати на основі двох чи більшої кількості традицій (зазвичай включаючи гомерівську і ведичну) поетичні фрази чи формули, що складаються з двох елементів. Такими виразами є „вічна слава” *klewos dhgwhitom (kleu-, *dhgwhei-); “священна (духовна) сила,” *isrom menos (eis-, men-1); і „майстер (ткач, ремісник) слів,” індоєвропейський поет, *wekwm teks-on (wekw-, teks-).

Ідея безсмертя богів (*-mto-, від mer-) посилювалась яскравою фразою nek-1 ter-2, “подолати смерть,” що знайшла прояв у грецькому слові „нектар”-напій богів. І нарешті трьохкомпонентна формула (слово усної поетичної традиції) може бути реконструйованою як елемент поетичної мови молитви на основі даних чотирьох мов латинської, умбрійської, авестійської і санскриту: „захисти, збережи людей і худобу!” (p- w-ro- peku).

 

Conclusion

This survey has touched on only a representative sample of the available reconstructed Indo-European lexicon and has made no attempt to cite the mass of evidence in all the languages of the family, ancient and modern, for these reconstructions.

 

 

Висновки

Цей огляд торкався лише типових зразків індоєвропейського лексикону придатних для реконструкції і не мав на меті спроби задіяти велику кількість лінгвістичного матеріалу для реконструкції протокультури.

 

 

      For this essay, we have given only the information about Indo-European culture that could be derived from language and lexicon alone. Other disciplines serve to fill out and complete the picture to be gathered from the study of vocabulary: archaeology, prehistory, comparative religion, and the history of institutions.

 

В даному есе, ми висвітили інформацію про індоєвропейську культуру почерпнуту лише з мови та лексикону. Інші дисципліни слугують для доповнення і завершення картини словника: археологія, історія, порівняльне релігієзнавство, історія соціальних інститутів.

 

      Archaeologists have not in fact succeeded in locating the Indo-Europeans. An artifact other than a written record is silent on the language of its user, and prehistoric Eurasia offers an abundant choice of culture areas. Archaeologists are generally agreed that the so-called Kurgan peoples, named after the Russian word for their characteristic “barrow” or “tumulus” grave structure, spoke an Indo-European language. The correlation between the Kurgan cultural features described by archaeologists and the Indo-European lexicon is striking: for example, small tribal units (teut-) ruled by powerful chieftains (reg-), a predominantly pastoral (p-) economy including horse (ekwo-) breeding (dem-) and plant cultivation (yewo-), and architectural features such as a small subterranean or aboveground rectangular hut (*dom-,dem-) of timber uprights (*kli-t-, klei-, and *stu-t-, st-, still with us in English STUD).

 

Археологи не досягли успіху у вирішенні проблеми локалізації прабатьківщини індоєвропейців. Будь-які артефакти окрім писемних пам’яток не дають інформації про мову їх творців, а доісторична Євразія багата розмаїттям культурних ареалів. Археологи у своїй більшості згідні з тим, що так звані курганні племена, названі цим російським словом через їх поховальні споруди, розмовляли індоєвропейськими мовами. Взаємозв’язок між культурними рисами курганних культур і індоєвропейською прамовою є вражаючим: наприклад малі племінні групи (teut-) очолювані вождями (reg-), домінування скотарства (p-) з наявністю прирученого коня (ekwo-), розведення худоби (dem-) і культивування рослин (yewo-), архітектурні особливості, як от землянки та надземні прямокутні хати (*dom-,dem-) з дерев’яними підпорами (*kli-t-, klei-, і *stu-t-, st-, English STUD).

 

Sometime around the middle of the fifth millennium B.C., these people expanded from the steppe zone north of the Black Sea and beyond the Volga into the Balkans and adjacent areas. These Kurgan peoples bore a new mobile and aggressive culture into Neolithic Europe, and it is not unreasonable to associate them with the coming of the Indo-Europeans. But the Kurgan peoples’ movement into Europe took place in distinct waves from the fifth to the third millennium B.C. The earliest so far discovered might be compatible with a reasonable date for Proto-Indo-European, that is, a date sufficiently long ago for a single language to develop into forms as divergent as Mycenaean Greek and Hittite as they are historically attested by the middle of the second millennium B.C. But the subsequent Kurgan immigrations, after 4000 B.C., are too late to be regarded as incursions of speakers of undifferentiated Proto-Indo-European. The archaeological evidence for the later waves of Kurgan migrations points to their having had an Indo-European culture, but the languages spoken by the later Kurgan peoples must have been already differentiated Indo-European dialects, some of which would doubtless evolve into some of the historical branches of the family tree. We must be content to recognize the Kurgan peoples as speakers of certain Indo-European languages and as sharing a common Indo-European cultural patrimony. The ultimate “cradle” of the Indo-Europeans may well never be known, and language remains the best and fullest evidence for prehistoric Indo-European society. It is the comparative method in historical linguistics that can illumine not only ancient ways of life but also ancient modes of thought.

 

Близько середини п’ятого тисячоліття до нашої ери ці племена поширились з території степів Причорномор’я та Каспію на Балкани і сусідні території. Ці курганні племена принесли нову мобільну та агресивну культуру в неолітичну Європу, і тому небезпідставно асоціювати їх появу з індоєвропейською експансією. Але рух представників курганних культур у Європу відбувався кількома окремими хвилями від п’ятого до третього тисячоліття до нашої ери. Першу з них  можна узгоджувати з епохою індоєвропейської мовної єдності, оскільки це передбачає наявність достатньої кількості часу необхідного для того, щоб з єдиної мови розвинулись такі різні історично засвідчені в середині другого тисячоліття до нашої ери мови, як греко - мікенська та хетська. Але пізніші хвилі експансії, після 4000 B.C., є занадто пізніми для того, щоб вважати їх представників носіями нерозділеної прамови. Археологічні дані показують, що це були індоєвропейські культури, але їх носії розмовляли уже диференційованими індоєвропейськими діалектами, деякі з яких безсумнівно розвинулись в історично зафіксовані гілки сім’ї. Слід задовольнитись даною теорією, оскільки альтернативної „колиски” індоєвропейців ніколи не буде знайдено і мова залишиться найповнішим джерелом свідчень про прадавнє індоєвропейське суспільство. Лише історико-порівняльне мовознавство може висвітлити не лише древній спосіб життя, але й спосіб мислення.