РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД

Atsuhiko Yoshida

JAPANESE MYTHOLOGY

AND THE INDO-EUROPEAN

TRIFUNCTIONAL SYSTEM

Gakushuin University (Tokyo)

ЯПОНСЬКА МІФОЛОГІЯ

ТА ІНДОЄВРОПЕЙСЬКА

ТРИФУНКЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА

Як я вже зазначав у серії статей, що були опубліковані близько п'ятнадцяти років тому в Revue de l'histoire des religions,  існує багато подібностей між стародавніми міфами індоєвропейців, з одного боку, і міфами Японії, з іншого. Ці подібності, стосуються як фундаментальних структур двох міфологічних систем, так і низки цікавих деталей, утворюючи системний комплекс, який є надто помітним, щоб пояснювати його випадковою або наслідком подібності людських ментальностей, що проявляється, у створенні  великої кількості подібних міфів і легенд по всьому просторові нашої планети.

На сьогодні, завдяки величезним і справді майстерним порівняльним дослідженням Жоржа Дюмeзіля, відомо, що індоєвропейці першопочатково мали своєрідну спільну  світоглядну концепцію, засновану на потрійному поділі суспільства: те, що Дюмезіль назвав індоєвропейською трифункціональною системою або трипартитною ідеологією. Вони вважали, що людське суспільство має, принаймні в ідеалі складатися, з трьох чітко відмінних соціальних верств, кожна з яких виконує свій суспільний обов'язок. Це: 1) священики і правителі; 2) воїни; 3) виробники їжі та інших благ. Поширюючи цей потрійний поділ на весь всесвіт, індоєвропейці вважали, що окультні сили або фундаментальні онтологічні принципи значною мірою відповідають видам діяльності цих трьох соціальних верств - тобто першій, другій і третій функції,  за термінологією Дюмезіля - проявляючись спільно у світі як у природних, так і  надприродних явищ; тож, у індоєвропейців божества також поділялися на три класи: 1) боги першої функції, або боги влади; 2) боги другої функції або боги-воїни; 3) боги третьої функції, чиї дії, як вважалося, поширювалися на такі начебто різні, але вочевидь пов'язані між собою речі, як плодючість, багатство, здоров'я, фізична краса, чуттєвість, мир тощо.

У японських міфах, записаних у Kojiki і Nihonshoki, ми знаходимо велику кількість виразів, які у різних формах виражають тричленну концепцію, яка  дуже подібна до індоєвропейської трифункціональної системи. У вищезгаданій серії статей я представив досить велику кількість цих виразів і запропонував припущення, що вони могли з'явитись через вплив скіфських міфів, які могли поширитися з азійського континенту до Японії через Корейський півострів, ймовірно, на початку так званої епохи Кофун (з кінця 3-го до середини 6-го століть н.е.), внаслідок міграції деяких кочових народів Центральної Азії. Завдяки важливим відкриттям, зробленим нещодавно під час розкопок кількох корейських королівських гробниць, ми сьогодні точно знаємо, що вплив скіфської культури був  дуже помітним у стародавній Кореї. Дійсно, все більша кількість японських вчених тепер стверджує, що розкопки величезних гробниць перших імператорів Японії, які наразі не дозволені Агентством Імператорського Дому, могли б дати результати, дуже подібні до тих, які отримали корейські колеги.

 У низці публікацій, написаних переважно японською мовою , я намагався  розширити і поглибити гіпотези, раніше висловлені в "Revue de L'histoire des religions", а водночас і мій видатний колега, Taryo Obayashi  з Токійського університету, якого на сьогоднішній день, без сумніву, можна вважати найбільшим  авторитетом у галузі японських міфів, провів з тієї ж точки зору кілька важливих досліджень як японських, так і корейських міфів, і результати, отримані ним, здається, значною мірою підтверджують правомірність вищезгаданих припущень. Метою цієї статті є підсумування основних результатів цих досліджень, які проливають абсолютно нове світло на походження японської міфології.

1. Тричленний поділ суспільства 

У міфологічних розділах "Кодзікі" та "Ніхонсьокі" ми знаходимо наратив, який явно має на меті представити своєрідну міфічну модель суспільства, яке має бути організоване на Японських островах під владою імператорського дому. Це міф, що оповідає про сходження з неба божественного предка роду сім'ї Тенно Гононініґі. Цього онука Великої Богині Сонця Аматерасу супроводжувала у його сходженні низка небесних божеств, чия місія полягала в тому, щоб заснувати на землі провідні клани, які разом з імператорською родиною склали б правлячий клас імперії, підпорядкувавши собі корінне населення, що походить від земних божеств. Цей ескорт Гононініґі складався, як розповідає міф, з двох чітко відмінних груп. По-перше, було п'ять божеств, які разом називалися "Іцунотомоноо", або "П'ять божеств, що супроводжують", і які, очевидно, становили найближче оточення Божественного Дитяти; перед ними йшла  охорона, що складалася з двох озброєних богів-воїнів, які як важається, стали божественними предками двох великих кланів воїнів, Отомо та Куме, в той час як божества першої групи мають явні зв'язки з  жрецькими функціями: кожне з них зробило істотний внесок у організацію важливого свята, організованого богами з метою витягти Аматерасу з Печери Небесної Скелі. А після спуску на землю вони стали засновниками трьох жрецьких кланів - Накатомі, Імбе та Саруме, а також ще двох кланів - Каґаміцукурі, або "Виробників дзеркал", і Тамацукурі, або "Виробників коштовностей", обов'язком яких було виготовляти під наглядом жерців Імбе два види священних інструментів, які були необхідними для виконання синтоїстських ритуалів.

Міфічний прототип японського суспільства в цьому переказі, цілком очевидно, мислиться як такий, що складається з двох різко відмінних елементів: 1) правлячий клас, представлено у міфі як такий, що походить від небесних божеств, які прийшли на землю разом з божественним предком імператорського роду, і 2) простий народ, доля якого полягає в тому, щоб приносити своїм правителям їжу і багатства землі Японських островів. Перший з цих двох суспільних класів поділяється на: 1) групу жерців, що оточують правителя, яких супроводжують виробники їхніх магічних знарядь праці та 2) групу воїнів, суспільство в цілому має тричленну структуру, яка, очевидно, ідентична вищезгаданій індоєвропейській схемі:

A. Правлячий клас (нащадки небесних божеств)

1) жерці з правителем і виробники священних знарядь

2) воїни

B. Простий народ (нащадки земних божеств)

3) виробники їжі тощо.

II. БОЖЕСТВЕННІ СКАРБИ ІМПЕРАТОРІВ

Подібна тричленна схема виражена і в структурі ряду божественних скарбів, згаданих у тому ж міфі. 

Розповідається, що коли два верховних божества неба, Аматерасу і Такамімусубі, наказали Гононініґі спуститися на землю, вони обдарували його набором з трьох священних божественних скарбів, які й досі складають священні регалії Імператорського Дому. Це 1) дзеркало під назвою Ята-но Каґамі, 2) меч Кусанаґі-но Цуруґі, і 3)  натільна прикраса з самоцвіту вигнутої форми (або намисто з таких прикрас) під назвою Ясакані-но Маґатама. Значення дзеркала чітко показано, наприклад, у наступних словах, виголошених, згідно з "Кодзікі", Аматерасу, коли вона дарувала цю важливу річ своєму коханому онукові: "Вважай це дзеркало моєю душею і поклоняйся йому так само, як поклонявся б мені".

Таким чином, немає сумнівів у тому, що дзеркало повинно було бути найсвященнішим з цих божественних скарбів, що зберігаються в Ісе, Як замінник самої Великої Богині, воно фактично є найціннішим об'єктом поклоніння в релігії Синто.

Само собою зрозуміло, що прикраса може розглядатися символом таких ідей, як краса і багатство, які належать до третьої  функції індоєвропейської системи. Більше того, той факт, що коштовний камінь у формі півмісяця під назвою магатама, який описується в міфі, вважався стародавніми японцями символом плодючості, чітко засвідчено існуванням особливого різновиду цієї коштовної прикраси, який називався комочі або дітородна магатама. Комочі складається з великої магатами і меншої, прикріпленої до її ''живота''.  Вона також має на  своїй ''спині'' і з обох боків ряд невеликих грудочок. Все це дуже наочно представляє коштовний камінь-матір, що безперервно народжує незліченну кількість дітей. Те що коштовні маґатами, які Аматерасу носила як символи її божественної влади, мали саме таку здатність до дітонародження, чітко випливає з міфу. Адже згідно з розповіддю про народження батька Гононініґі, Ошіхоміні, це Божественне Дитя Аматерасу з'явилося на світ разом з разом з чотирма іншими дітьми, з вигнутих коштовностей, які мала на собі Аматерасу, коли зустріла свого буйного брата Сусано біля входу на небеса.

Тісний зв'язок Аматерасу з цим видом коштовностей бере свій початок з події, яка, згідно з переказами, відбулася одразу ж після її народження. Кодзікі розповідає, що коли її батько Ідзанаґі наказав своїй новонародженій доньці стати правителькою небес, то зняв зі своєї шиї коштовне намисто і урочисто вручив цю священну емблему Аматерасу. Ідзанаґі сказав їй: "Ти маєш правити Високими Небесними Рівнинами". До цієї розповіді "Кодзікі" додає промовистий пояснювальний текст, який не залишає жодних сумнівів щодо надзвичайно тісного зв'язку цих коштовностей із сільським господарством: "Назва цього намиста - Мікуратана-но Камі". Оскільки Мікуратана-но Камі означає ''бог, якому поклоняються на полицях зерносховищ'',  то ми можемо зробити висновок, що коштовне намисто, яке носила Аматерасу як емблему своєї божественної влади, вважалося божеством (камі), чия влада стосувалася сільськогосподарських продуктів, особливо рису, що зберігався в зерносховищах.

Як  зазначив один з класиків епохи до Мейдзі, Камо-но Мабуті (1697-1769), немає жодних сумнівів, що коштовність чи намисто, подароване Аматерасу своєму онукові як один з символів його влади на землі, є, так би мовити, копією чи дублікатом Мікуратана-но Камі, який вона раніше отримала від свого батька як символ її власної влади на небі. Отже з усіх цих спостережень можна зробити висновок, що коштовність, яка є одним з трьох божественних скарбів японського імператорського дому, спочатку була емблемою, тісно пов'язаною з різними аспектами третьої функції індоєвропейської ідеології.

Оскільки зв'язок меча з другою, або воїнською, функцією є очевидним, то ми знаходимо в цих трьох божественних скарбах набір регалій, що складається з інструментів, які представляють відповідно першу, другу і третю функції трифункціональної системи. Дюмезіль та його послідовники вказували на достатню кількість таких наборів трифункціональних символічних знарядь у традиціях різних давніх індоєвропейських народів. З нашої точки зору, особливо примітним фактом, безумовно, є очевидна відповідність між цими японськими імператорськими скарбами та регаліями давніх скіфських царів. Згідно з відомим переказом Геродота (IV, 5-7), ці регалії, як і їх японські аналоги, вважалися спущеними з неба  для засновника скіфського царського роду і як було досліджено Ж. Дюмезілем та E. Бенвеністом вони теж складалися з трьох знарядь, що символізували відповідно релігійну, військову  та  господарську справи.

III. ТРИЧЛЕННА СТРУКТУРА ПАНТЕОНУ

З найдавніших часів пантеон синтоїзму сприймався японцями як такий, що складається з двох різних категорій богів: 1) Амацукамі, або ''небесні божества''  і 2) Куніцукамі або "земні божества". Вираз "Амацукамі - Куніцукамі", що означає "небесні і земні божества'', є традиційною для ритуалу Синто усталеною формулою, що використовується для позначення  всіх богів. 

У поважній статті, вперше опублікованій у 1971 році, Таріо Обаяші чітко показав, що цей двоєдиний поділ майже точно відповідає за структурою тому, який ми знаходимо в пантеоні скандинавів, що також ділили своїх богів на дві категорії: асів та ванів. Як показав Дюмезіль, ця остання класифікація явно ґрунтується на фундаменті індоєвропейської трифункціональної системи: група Асів складається з божеств, що представляють дві вищі, благородніші функції, тоді як Вани - це божества третьої функції - родючості. Як показав глибокий аналіз пана Обаяші, той самий принцип з цілковитою очевидністю можна застосувати до структури класичного японського пантеону. Адже небесні божества мають відношення виключно до справ пов'язаних з першою та другою функцією - владою, релігією і війною - в той час як земні божества вважаються такими, що мають тісний зв'язок із землею та її родючістю.

Більш того, ті небесні божества, які опікувалися війною, очевидно, що становлять окремий клас суспільства Амацукамі. Ми можемо зробити висновок про це на основі двох міфів. По-перше, у вищезгаданому міфі про сходження Гононініґі, два боги-воїни, які, супроводжували Божественне Дитя на землю, описуються, як такі, що складають охорону і відрізняються від основної частини, яка складалася виключно з божеств першої функції.  Епізод іншого важливого міфу, переказаний у "Кодзікі", здається, підтверджує цю візію:

Тоді Аматерасу сказала: ''Якого бога було б найкраще для нас обрати новим посланцем (відправити на землю для переговорів з Окунінусі)''. На це бог Омойкане та інші боги відповіли:

"Бог на ім'я Іцуноохабарі, що мешкає в небесній скелястій печері біля верхньої течії небесної річки Ясу, безсумнівно, є тим, кого слід послати. І якщо не він, то його син, Такемікадзучіноо має бути посланий. Але оскільки бог Аменохабарі перегородив дорогу до його оселі, зробивши так, що води річки Ясу течуть у зворотному напрямку, боги не можуть туди потрапити. Відповідно, бога Аменокаку слід послати, щоб запитати його волі. Таким чином, бог Аменокаку був посланий, щоб запитати волю бога Аменохабарі, який відповів, кажучи: "Я буду слухняний і радий бути корисним. Однак для цього доручення, я б радше рекомендував вам послати мого сина, Такемікадзучі." І цими словами він запропонував свого сина.

І Аменоохабарі, і його син Такемікадзуті - це два типові войовничі божества, тісно пов'язані з мечами. Перший з них, будучи уособленням божественного меча, бога Ідзанаґі, який створив Японські острови, є своєрідним патріархом небесних сім'ї божеств-мечів. Отже, з щойно процитованого уривку з "Кодзікі", цілком очевидно випливає, що богів-воїнів уявляли такими, що живуть на небі окремо від першофункціональних небесних божеств, і, таким чином, становлять чітко відокремлений підрозділ всередині спільноти амацукамі. Отже, ми можемо зробити висновок, що класичний японський пантеон мав потрійну структуру, яка співзвучна з тричленною соціальною схемою про яку ми говорили в першому розділі:

A. Небесні божества

1) першофункціональні (= владні та жрецькі) боги

2) боги другої функції (= воїни)

B. Земні божества .

3) третьофункціональні боги плодючості тощо.

IV. ТРИ ГОЛОВНІ БОЖЕСТВА, ЩО СКЛАДАЮТЬ ТРИФУНКЦІОНАЛЬНУ ТРІАДУ

Дюмезіль показав, що індоєвропейці виражали тричленну структуру свого пантеону за допомогою групи особливо важливих божеств, яким властиві три функції. Найпростіша форма цієї ''команди богів трьох функцій'' найяскравіше простежується в Римі та у скандинавів, де структуру пантеону уособлювала божественна тріада, що складалася з бога-суверена (Юпітера; Oдіна), бога-воїна (Марса; Tора) та бога плодючості (Квіріна; Фрейра). Здається цілком очевидним, що ми маємо такий самий тип божественної тріади в японських міфах, де, як і в Римі та Скандинавії, вона займає центральне і ключове місце в системі. Адже окрім міфу про створення світу, майже всі перекази - і навіть більша частина класичної японської міфології - зосереджуються навколо трьох помітних постатей: Аматерасу, Сусаноо та Окунінусі.

Велика Богиня Сонця Аматерасу, звичайно, є найвищим божеством у синтоїстському пантеоні. Вона є володаркою  небес, але її королівська влада також поширюється на і на землю через посередництво імператорських династій, представники яких, природно, вважаються її божественними дітьми.  Більше того, в міфі про обурливі дії, вчинені Сусаноо на небі, ми бачимо Аматерасу, яка діє, як належить небесній жриці. Адже злочини, які приписують Сусаноо в цій легенді, є низкою зухвалих профанацій, які псують послідовні фази важливого ритуалу синтоїзму під назвою Daijdsai, який готується і виконується на честь Аматерасу. Тож не залишається сумніву, що ця богиня є, так би мовити, своєрідним божественним наглядачем першої функції,  як в її царському, так і в жрецькому аспектах. 

Що ж до Сусаноо, якого також називають довшим іменем Такехаясусано (буквально ''Сильний і швидкий нападник''),  то його головною характеристикою є надзвичайно величезна фізична сила в поєднанні з гарячим і жорстоким характером. Найславетніший міфічний подвиг цього божества полягає у вбивстві жахливого монстра на ім'я Яматанорочі або ''Величезний восьмирогий змій'',  жахливий вигляд якого описано в Кодзікі:

''Він має одне тіло з вісьмома головами і вісьмома хвостами, на якому росте не лише мох, але й кипарис та кедр. Його довжина простягається на вісім долин і вісім вершин, а якщо поглянути на його черево, то воно постійно закривавлене і запалене.''

Саме з одного з восьми хвостів цього чудовиська  виготовлено меч Кусанаґіноцуруґі, який Аматерасу вручила Сусаноо, і який є також одним з трьох божественних скарбів японських імператорів, і  очевидною емблемою другої функції в наборі трифункціональних знарядь. З усього цього видається цілком очевидним, що ми знаходимо в Сусано приклад типового бога другої функції.

Окунінусі називали також Онамучі. Обидва ці імена фактично є синонімами і означають ''Великий Володар Землі''. Тож згідно зі значенням цих імен, він, очевидно, є лідером всього племені земних божеств або Куніцукамі, які забезпечують родючість землі, на якій вони живуть.

Кажуть, що він виконав важку роботу,  "куніцукурі" тобто "формування землі", що перетворило острови Японії на родючу землю, яка заслуговує на назву "Міцухо-но Куні" або "Земля багатих врожаїв рису". У двох фудокі (давніх топографічних атласах), провінцій Ідзумо та Харіма, ми знаходимо розповіді про легендарні події в яких йдеться про те як Окунінусі подорожував країною, щоб навчити її населення вирощувати рис . У "Ніконсьокі" також сказано, що він "винайшов мистецтво зцілення хвороб у як людей, так і у домашніх тварин; інші фудокі приписують йому відкриття цілющої сили гарячих джерел. 

Ще однією суттєвою характеристикою Окунінусі є його досконала фізична краса, що неодноразово підкреслюється, зокрема, в "Кодзікі". Цей текст розповідає про його численні любовні пригоди, а в одному з уривків говориться, що він навіть має по дружині на кожному острові країни. Панування над землею, покровительство сільському господарству і медицині, фізична краса і чуттєвість - всі ці риси явно характерні для третьої функції згідно з індоєвропейською ідеологією. Тож не залишається жодних сумнівів, що Окунінусі в усіх відношеннях слід вважати майже ідеальним божественним уособленням цієї досить складної функції. Тріада, яку це божество утворює в японських міфах з Аматерасу та Сусаноо  таким чином, явно є трифункціональною, а отже, гомологічною за своєю структурою з подібними групами головних богів, що представляють три функції у індоєвропейців.

V. ЧЕТВІРКА ВЕРХОВНИХ БОЖЕСТВ

Дюмезіль переконливо показав, що в первісному спільному пантеоні індоєвропейців покровителькою першої функції була чітко окреслена група з чотирьох верховних божеств, відповідними наступниками якої були: у індоіранців: 1) Варуна, 2) Мітра, 3) Ар'яман, 4) Бхага; у Римі: 1) Юпітер 2) Дій Фідій, 3) Ювента, 4) Термін; у скандинавів: 1) Odhinn, 2) Týr, 3) Baldr, 4) Hоdhr. 

В Японії крім Аматерасу ми знаходимо ще два божества, які в міфах  цілком очевидно постають небесними правителями Всесвіту; це Такамімусубі та Камімусубі. Більше того, у "Кодзікі", описується народження цих двох владних божеств, і розповідається, що це відбулося на  самому початку світу. Вони утворюють тріаду з іншим верховним божеством, яке представлене як найстарший з усіх богів.

''Імена божеств, які народилися на Високих Небесах, коли творились небо і земля, були Аменомінаканусі, Такамусубі, Камімусуб.''

Ім'я Аменомінаканусі дослівно означає "Правитель серпневого центру небес", хоча в міфі не приписується ніяких конкретних дій  цьому загадковому первісному божеству, однак його владна природа видається цілком очевидною з цього урочистого звертання, яке, як видається, означає, що він є найвищим богом Сінто. Той факт, що він фактично не відіграє жодної ролі в пізніших міфах, ймовірно, пояснюється його трансцендентним і дуже віддаленим становищем, яке він займав у божественному світі, що робить його поведінку езотеричною і незрозумілою для звичайних людей. Таким чином, він має помітну схожість з Варуною, найпомітнішою рисою якого в давнину була, як зазначав Дюмезіль, його віддалена, трансцендентна і таємнича природа". 

У порівнянні з цим незбагненним Аменомінаканусі, решта три небесні правителі, чиї діяння описані в міфах, Аматерасу, Такамімусубі та Камімусубі, хоча й також вважаються верховними божествами, що постійно перебувають на небесах, добре знайомі і близькі людям. Їхні стосунки з віддаленими Аменомінаканусі можна порівняти з опозицією, яку ми спостерігаємо в Рігведі. Це опозиція між абсолютно трансцендентним і потойбічним Варуною, з одного боку, і Мітрою, Ар'яманом і Бгагою, з іншого; які вважалися набагато ближчими до цього світу.

Більше того, Аматерасу має багато спільного з первісною природою Мітри. Як ми бачили, вона, як і Мітра, виконує  виконує жрецькі дії на небесах. Також, як і Мітра, Аматерасу має  поблажливу і милосердну природу, яка найяскравіше проявляється в міфі про насильство, скоєне Сусаноо на небесах. Кодзікі розповідає, що коли Сусаноо спустошив небесне рисове поле, яким опікалась Аматерасу, зруйнувавши загати та рови, і навіть розкидавши екскременти у священному палаці, де Аматерасу мала провести важливий ритуал, вона не захотіла докоряти своєму братові і пробачила його, вимовивши такі слова:

Те, що схоже на екскременти, має бути чимось, що виблював мій божественний брат через оп'яніння. А що стосується руйнування рисових полів і засипання ровів, то це, безсумнівно сталося, тому, що він хотів більш ефективно використовувати землю. Саме через це мій божественний брат вчинив так.

Однак, точно так само, як і Мітра, який, за словами Дюмезіля, ''ворожий до всякого насильства, навіть священного, з огляду на те, що він є другом усім істотам'' Аматерасу, через свою надзвичайну милосердність, не терпіла кровопролиття, що простежується у продовженні цього ж міфу. «Кодзікі» розповідає, що коли Сусаноо, продовжуючи свої злі вчинки, жбурнув тушу коня у священну ткацьку залу, тим самим спричинивши смерть жінки, яка ткала священний одяг під керівництвом Аматерасу, реакція богині була миттєвою: налякана цим видовищем, вона одразу ж зачинилася в печері Небесної Скелі, і таким чином позбавила світ сонячного світла. Подібна відраза до вбивства також приписується Аматерасу в Ніхонсьокі. Згідно з оповіддю, записаною в цьому тексті, інший її брат, бог Місяця Цукійомі, одного разу скоїв вбивство на землі. Коли він повернувся на небо і повідомив про це Аматерасу, вона дуже розгнівалася і сказала: «Ти зле божество. Я не хочу більше бачити тебе; І це, підсумовує міф, є причиною того, що сонце і місяць більше не з'являються на небі одночасно.

Більше того, завдяки клятві, яку вона дала  Сюзаноо, не втрачаючи цноти, Аматерасу могла народжувати дітей від коштовних каменів макгатама, які вона носила на собі, і таким чином стала божественним предком клану Тенно; це нагадує тісний зв'язок Мітри,  бога-опікуна договорів і доброї волі з клятвою. Нарешті, сам факт, що Аматерасу є богинею Сонця, також важливий, бо хоча ні в Індії, ні в Ірані Мітра першопочатково не був  сонячним божеством у строгому розумінні цього слова, але він  був пов'язаним із сонячним світлом; а згодом став ототожнюватися з Сонцем.

Такамімусубі, очевидно, був дуже близьким помічником Аматерасу. Він часто перебував поруч з Великою Богинею, а також скликав інших небесних божеств і віддавав їм накази, користуючись  авторитетом Аматерасу і своїм власним. Однак кількість міфічних історій у яких Такамімусубі співпрацює в такий спосіб з Аматерасу, виступаючи її незамінним помічником, видається дещо обмеженою. У довгій серії оповідань, що розповідають про події, які відбувалися на небесах після прибуття туди Сусаноо, Такамімусубі не відіграє практично ніякої ролі, навіть коли і влада Аматерасу, і навіть сам порядок всесвіту опиняються під серйозною загрозою через насильство Сусаноо.

Однак в деяких переказах Такамімусубі відігравав активну роль як божество влади; це стосувалося: 1) переговорів, за допомогою яких небесні божества домоглися від Окунінусі поступитися землею на користь онука Аматерасу, Гононінгі; 2) сходження Гононінгі та інших небесних божеств на землю; і 3) експедиції, здійсненої імператором Дзімму з метою розширення влади клану Тенно на більшу частину Японії. Очевидно, що кожна з цих трьох міфічних подій пов'язана з одним життєво важливим питанням: а саме, з встановленням правління нащадків небесних божеств на землі. Отже, Такамімусубі можна визначити як владне божество, божественна увага якого зосереджена майже виключно на питаннях, що стосуються так званого Тенсон-Міндзоку або «народу-нащадка Неба», якому він дав, разом з Аматерасу, місію стати правителями Японських островів. Таким чином, немає жодних сумнівів, що міфічна поведінка Такамімусубі напрочуд нагадує поведінку Ар'ямана", який фігурує в «Ріг-Веді» як найближчий соратник Мітри і функціонує головним чином як божество-опікун шляхетного народу аріїв, чия місія також полягає у підкоренні та пануванні над корінним населенням.

На додаток до цієї загальної схожості, слід зауважити, що спосіб дії  Такамімусубі, відповідає способу дії Ар'ямана у низці деталей. Як і Ар'яман, він використовує подарунки і шлюби для встановлення і підтримання мирних стосунків і дружніх зв'язків. Згідно з традицією, зафіксованою в «Ніхонсьокі», саме завдяки багатьом чудовим подарункам - розкішному палацу, рисовим полям летючому кораблю, пристаням, незліченним білим щитам і т.д. - Такамімусубі вдалося отримати згоду Окунінусі покинути видимий світ і стати божественним захисником імператорів. І пізніше, коли Окунінусі на чолі інших земних божеств піднявся на небо, щоб засвідчити свою вірність, Такамімусубі, той одружив з ним одну зі своїх дочок, щоб  Окунінусі разом з усіма іншими земними божествами під його командуванням, продовжував би захищати Імператорський дім протягом  наступних століть.

У продовженні тієї самої розповіді про Такамімусубі також сказано, що він створив небесні вівтарі та провів сінтоїстський ритуал на честь Гононініґі. І він наказав божественним предкам двох жрецьких кланів, Накатомі та Імбе спустити  небесні вівтарі на землю, щоб мати змогу виконувати ритуали з тією ж самою метою. Цей епізод нагадує нам давній міф аріїв (див. Ріг-Веда, I, 139, 7): коли міфічні жерці Ангіраси отримали від богів чудодійну корову на ім'я Kamadhenu, саме Ар'яман допоміг їм подоїти її для святкування Агніхотри та інших жертовних церемоній, і він продовжує надавати свою божественну допомогу жерцям для виконання ритуалів арійської релігії. Нарешті, той факт, що Такамімусубі послав божественного ворона до імператора Дзімму, який провів його армію через гірський регіон Кумано, змушує нас згадати Ар'ямана як охоронця шляхів.

Що стосується Камімусубі, то існує  три міфи, в яких це божество відіграє активну роль одного з небесних володарів:

1) Перший міф розповідає про появу перших шовкопрядів і насіння п'яти видів злаків (рис, просо, ячмінь і два види бобів), що утворились з мертвого тіла богині, вбитої Сусаноо одразу після його сходження на землю. Камімусубі згідно з «Ко дзікі» спричинив те, що ці сільськогосподарські продукти були підняті на небо. 2) Другий розповідає про Окунінусі убитого  недоброзичливими братами. Його мати, богиня Сасікунівакахіме, з плачем піднялася на небо і благала Камімусубі про допомогу, і божество одразу ж послало двох богинь-молюсків, які повернули Окунінусі до життя. 3) У третьму йдеться про одного з дітей  Камімусубі, бога Сукунахікона, який прибув на землю. Окунінусі повідомив про цю подію Камімусубі, який негайно наказав Сукунахіконі стати братом Окунінусу та співпрацювати з ним в облаштуванні землі. З цих подій стає очевидним, що Камімусубі, хоч і постійно перебуває на небесах, але головним чином тубується про те, що відбувається на землі і пов'язане з третьою функцією, і, зокрема, з діяльністю його брата бога-помічника людей Окунінусі.  Цим Камімусубі нагадує ведичне божество Бгагу; як божественний розподільник багатств, цей небесний володар має тісні стосунки з такими божествами, як Пушан, Пурамадхі, Дхі, Араматі та Сарасваті, які працюють на землі над створенням багатства.

VI. ДВА РІЗНИХ ТИПИ БОЖЕСТВ ДРУГОЇ ФУНКЦІЇ

Разом зі Стігом Вікандером Дюмезіль чітко показав, що у індоіранців друга функція вважалася такою, яка перебуває під покровительством двох богів, Ваю та Індри. Ці божества помітно відрізнялися за своєю сутнісною природою, і ці відмінності відображені в «Махабгараті» в характерах і поведінці їхніх синів, Бгіми й Арджуни. Бгіма - надзвичайно жорстокий і запальний воїн, і характеризується, як і його божественний батько (який є богом вітру), величезною швидкістю і фізичною силою. Він не має собі рівних у ближньому бою, в якому б'ється або беззбройним, або зі своєю улюбленою зброєю - булавою. Хоча він зазвичай добродушний і робить добру справу, вибухи його гніву та насильства часто виявляються надзвичайно руйнівними. Коротше кажучи, Бхіма - дикий і непокірний герой і багато чим нагадує грецького Геракла. На відміну від нього, Арджуна,  хоча також неперевершений воїн і не менш хоробрий та героїчний, ніж Бгіма, у багатьох відношеннях є діаметральною протилежністю своєму братові, який орудує булавою. Він ніколи не втрачає контролю над собою і завжди діє відповідно до волі свого володаря і старших. Він  неперевершено володіє не лише улюбленим луком, а й з будь-яким іншим видом  зброї. Це вміння, як і його хоробрість, особливо проявляється під час битв. Таким чином, Арджуна набагато цивілізованіший і дисциплінованіший герой, ніж Бгіма, і має разючу схожість з гомерівським героєм Ахіллом. 

У світлі інформації про цих двох різних типів міфічних войовничих постатей, не викликає сумнівів, що Сусаноо, з його некерованими і майже демонічними вибухами гніву та насильства, є майже точним гомологом Бгіми = Ваю. Однак він не є єдиним представником другої функції в японській міфології. Адже є ще один дуже важливий бог, до якого часто звертались небесні божества, коли їм потрібними були послуги могутнього воїна. Таким чином, саме войовниче божество, Такемікадзучі, було обрано небесними володарями останнім і вирішальним посланцем, якого мали відправити до Окунінусі. І саме завдяки силі меча, який був його альтер-его, йому вдалося домогтися землі від Окунінусі. Також саме сила меча Такемікадзучі врятувала імператора Дзімму від найбільшої небезпеки, з якою він зіткнувся під час своєї експедиції на Ямато. Коли він та його військо втратили свідомість, через заклинання могутнього місцевого божества, Аматерасу і Такамімусубі викликали Такемікадзуті і, згідно з «Кодзікі», віддали йому наступний наказ:

Центральна Рівнина (одна з міфічних назв Японії) дуже неспокійна, і наші діти, здається, в біді: Оскільки Центральна  Рівнина - це земля, яку ви  підкорили, тож вам слід спуститися туди знову.

На це Такемікадзучі, як кажуть, відповів:

Я, твій слуга, сам не зійду туди. Ось він, той самий меч, яким я підкорив цю землю, я пошлю його вниз замість себе.

Як тільки імператор Дзімму схопив цей божественний меч, кинутий Такемікадзуті, всі злі божества навколишніх гір мимовільно впали, розрубані його чудодійною силою, і тієї ж миті його власна армія прокинулася і піднялася на ноги. 

Таким чином, Такемікадзуті - типове другофункціональне божество, яке ніколи не використовує свою бойову звитягу для створення безладу, але завжди діє, ефективно служачи небесним і земним володарям  відповідно до їхньої волі. Тому немає жодних сумнівів у тому, що він є прикладом набагато цивілізованішого й дисциплінованішого типу бога-воїна, ніж Сусано, і багато в чому є  схожим на Арджуну, описаного в «Махабхараті». Також варто зазначити, що ім'я цього божества Takemikazuchinoo, буквально означає ''хоробрий бого-чоловік грому''. Це вказує на спорідненість з Індрою, який, як відомо, дуже тісно пов'язаний із громом.

Сусаноо зазвичай розглядається фахівцями як типовий приклад бога бурі. Той факт, що він, як стверджується в міфі, народився з носа Ідзанагі, після того як два ока цього первозданного божества породили на світ відповідно Богиню Сонця Аматерасу і бога Місяця Цукійомі, здається, явно вказує на його особливе відношення до вітру. Таким чином, ми бачимо в Сусаноо точну паралель до арійського богу вітру Ваю, навіть у тому плані, що стосується його зв'язку з природними явищами. 

II. БРАТСЬКА ПАРА ОСНОВНИХ БОЖЕСТВ ТРЕТЬОЇ ФУНКЦІЇ

У Окунінусі, який, як ми бачили, є головним із третьофункціональних земних божеств, існує побратим на ім'я Сукунахікона, і ці два бога утворюють дуже тісну пару. Вони співпрацюють у більшості міфічних історій, про що йдеться в «Ніхонсьокі»:

Бог Онамуті (= одне з багатьох імен, даних Окунінусі) і бог Сукунахікона працювали, об'єднавши сили та серця, над розбудовою  піднебесного світу. 

''Вони також запровадили метод лікування хвороб, як людей, так і  домашніх тварин, і винайшли мистецтво подолання лиха, заподіяного птахами, звірами і комахами, так що завдяки цьому всі селяни й донині вважають їх своїми благодійниками''.

Це цілком закономірно нагадує нам про те, що індоєвропейці також вважали опікунами третьої функції пару божеств-близнюків, таких як індоіранські Ашвіни ( = Nâsatya). Однак, на відміну від Ашвінів, які вважались справжніми близнюками і в усіх відношеннях схожими один на одного, Окунінуші та Сукунахікона різняться в багатьох аспектах. Насамперед, на відміну від Окунінуші, який за своєю природою є земним божеством, Сукунахікона, є сином Камімусубі, а  отже, народженим на небесах. Ця відмінність нагадує  вірш Ріг-Веди (1, 181, 4), який чітко виражає дуже схожу відмінність між двома Ашвінами:

4 (Ці) двоє, народжені в різних місцях, відповідали одне одному,

Безпорочні, тілом і своїми іменами.

Один із вас - звитяжний щедрий покровитель (людини,) що має прекрасну жертву,

Інший вважається 3 сином неба.

Таким чином, виходить, що один з Ашвінів був народжений на землі, а інший на небесах. Епітет, ''щасливий син Неба''; (divo ... subhjgah putrаh), схоже, також тісно пов'язує цього народженого на небесах Ашвіна з Бхагою, про якого ми вже говорили і визнали гомологом Камімусубі. Бо епітет subhágah  фактично містить саме ім'я цього владного розподільника багатств. Ба більше, внаслідок ретельного аналізу відповідних характерів синів-близнюків Ашвінів  «Махабхарати», Накули та Сахадеви, Стіг Вікандер  чітко встановив деякі фундаментальні відмінності між ними: земнонароджений Ашвін був  войовничим і дуже красивим, у той час як його небесного брата вважали мудрим і дуже миролюбним. Цікаво, що саме такі відмінності між Окунінусі та Сукунахіконою ми можемо спостерігати в японських міфах. Хоча Окунінусі в цілому лагідне і мирне божество, тим не менш не гребує войовничими подвигами. Адже згідно з Кодзікі, для того, щоб стати володарем землі, він повинен був підкорити численних ворогів, борючись з ними мечем і луком, який він придбав у Сусано. Більше того, у «Кодзікі» часто згадується про незвичайну вроду Окунінусі, його  фізичну красу, яка могла зачарувати будь-яку жінку з першого погляду. Сукунахікона, навпаки, не має жодного стосунку ані до битв, ані до любовних стосунків. Він абсолютно мирний бог і допомагає Окунінусі здебільшого своєю неперевершеною мудрістю. 

VIII. КОНФЛІКТ  І ПРИМИРЕННЯ ДВОХ БОЖЕСТВЕННИХ РАС.

Завдяки Дюмезілю ми знаємо, що індоєвропейці мали важливий міф про конфлікт між функціями, який можна окреслити наступним чином. Спочатку, небесні божества, що представляли дві вищі функції, були ще більш відмежовані від божеств третьої функції, що мешкали на землі, і ця відокремленість врешті-решт призвела до  відкритої боротьби між двома божественними расами. Під час першої стадії конфлікту третьофункціональні божества змогли втримати свої позиції, знаходячи завдяки силі свого багатства чи чуттєвої чарівності, зрадників серед опонентів. Однак, на завершальній стадії це домінування  божеств третьої функції було несподівано перекреслене непереборною силою одного з небесних володарів, який деморалізував своїх земних супротивників, кинувши в них свою всемогутню магічну зброю. Після цих почергових демонстрацій сили своїх функцій обидві сторони нарешті примирилися і уклали угоду, за якою божества третьої функції підпорядковувалися владі божеств вищої функції, надавши представникам перших двох функцій повний божественний статус. Одне або, щонайбільше, кілька найвпливовіших божеств третьої функції були запрошені на провідні позиції в пантеоні як рівноправні партнери головних божеств-представників вищих функцій.  Таким чином існуючий пантеон, який в ідеалі складається з усіх трьох категорій функціональних божеств, з'явився в результаті цього міфічного конфлікту.

Схема цього індоєвропейського міфу майже в точності відтворена  в японському міфі про конфлікт між  небесними та земними божествами. Згідно з цим переказом, сварка між цими двома божественними расами спалахнула через те, що Аматерасу і Такамімусубі хотіли щоб Окунінусі поступився землею заради божественного предка клану Тенно. На першому етапі конфлікту спроби небесних божеств поширити свою владу на землю були зірвані, бо Окунінусі вдалося підкупити  двох богів, Аменохохі та Амевакахіко, посланих з неба, щоб підкорити непокірних земних божеств. Для цього Окунінусі використовував чуттєві чари підвладних йому богинь і силу його багатств; адже згідно з поширеною версією, що наявна як в Кодзікі, так і в Ніхонсьокі, він це зробив видавши одну зі своїх доньок заміж за Амевакахіко, щоб дозволити йому плекати перспективу стати, з часом, власником родючих земель свого тестя. Таким чином Окунінусі зміг підкупити цього небесного посланця. Згідно з однією з версій,  записаною в «Ніхонсьокі», Амевакахіко навіть одружився після прибуття на землю з великою кількістю дочок земних божеств.

Підступність Амевахіко була настільки великою, що коли небесні божества послали на землю богиню-фазана, щоб дізнатися чому він вісім років не з'являвся на небесах, Амевахіко вбив її тим самим луком і стрілами, які були подаровані йому небесними володарями. Стріла, заплямована кров'ю, врешті-решт досягла сухого русла небесної річки Ясу; і коли Аматерасу і Такамімусубі побачили її, останній підняв стрілу і, впізнавши, що це була стріла, яку він сам дав Амевакахіко, він кинув її вниз, вигукнувши:

Якщо ця стріла була випущена Амевакахіко в  бунтівних богів за нашим наказом, то  нехай вона не влучить у нього.  Якщо ж  у нього нечисте серце, то нехай Амевакахіко буде вбитий цією стрілою. Стріла влучила Амевакахіко в груди, коли він міцно спав на своєму дивані, і спричинила його смерть.

Саме після цієї драматичної події Такемікадзучі був обраний посланцем від небесних володарів на землю. Оскільки це божество, як ми вже бачили, насправді є обожненням меча - який насправді є нічим іншим, як його альтер-его - ми можемо сміливо казати, що його прихід на землю дуже нагадує падіння магічної зброї. Таким чином, виявляється, що і в японському  міфі, також, тимчасовий   успіх божеств третьої функції на початку конфлікту остаточно порушується одним із  владних божеств, чиї рішучі дії полягають насамперед у тому, що вони кидають всемогутню магічну зброю (стрілу і меч) у гущу ворогів.

Незважаючи на  поразку,   ставлення переможців до Окунінусі після передачі ним землі, було напрочуд привітним. Як ми вже бачили згідно з Ніхонсьокі, Такамімусубі не лише обдарував його безліччю розкішних подарунків, але й видав за нього одну зі своїх дочок , попросивши свого нового зятя назавжди стати божественним захисником клану Тенно  на землі.

У продовженні того ж тексту  стверджується, що бог Таокіхоорі був призначений бути капелюшником, бог Хікосасірі щитником, бог Аменомахітоцу - слюсарем, бог Аменохівасі - виробником волокон, а бог Кусіакарудама - ювеліром Окунінусі, і що богу Футодамі було доручено забезпечувати святкування культу Окунінусі у співпраці з усіма цими спеціально призначеними божественними ремісниками.

Таким чином, в японському міфі, як і в індоєвропейській традиції, конфлікт між двома божественними расами закінчився на ноті примирення, кінцевим результатом стало те, що божества третьої функції були зобов'язані визнати суверенітет божеств вищих функцій, тоді як  останні, в якості компенсації, визнали головне третьофункціональне божество Окунінусі  одним з найбільших божеств усього пантеону. Велике святилище Окунінусі в Ідзумо  разом зі святилищем Аматерасу в Ісе з незапам'ятних часів  є  одним з двох найважливіших святилищ синтоїстської релігії.

Детально розглянуті нами подібності, підтримують гіпотезу, що класична японська міфологія, яку ми знаходимо в Кодзікі та Ніхонсьокі, структурно майже ідентична трифункціональній системі, яка пронизує індоєвропейську міфологічну традицію. І як уже було сказано на початку, я, як і мій колега пан Обаяші, вважаю,  що цей дивовижний паралелізм  зумовлений впливом скіфських міфів, які потрапили до Японії через Корейський півострів в результаті міграції кочових народів Євразійського континенту.

На завершення дозвольте додати, що ця гіпотеза також підтверджується, на наш погляд, наступним набором фактів, які я не мав  можливості  про аналізувати в цій статті.

a) Як я намагався досить детально продемонструвати в  іншій статті, ми знаходимо в японських міфах ряд цікавих паралелей з давньогрецькими міфами, які здаються занадто специфічними, щоб їх можна було відкинути як просто випадкові. Як також  припускав пан Обаясі, схожість між  грецькою та японською міфологією може виявитися ще одним аспектом гіпотетичного скіфського впливу, адже, відомо, що скіфи тісно контактували з грецьким світом через посередництво численних еллінських міст побудованих на північному узбережжі Чорного моря.

б) Не лише у вище згаданому фрагменті скіфського міфу, переказаного Геродотом, але й у осетинському епічному епосі, який, на думку більшості фахівців, містить чимало пережитків давніх скіфських міфів, ми зустрічаємо вражаючу масу елементів (мотивів,  міфічних постатей, цілі сюжети, структури тощо), очевидні паралелі до яких можна знайти в японських міфах.

в) Деякі вражаючі паралелі з грецькими міфами можна знайти і в міфах стародавньої Кореї, в яких, як нещодавно продемонстрував пан Обаясі є також ряд виявів індоєвропейської тричленної  ідеології.