РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД

COMPARING MYTHOLOGIES ON A GLOBAL SCALE

A REVIEW ARTICLE BY N.J. ALLEN

E.J. Michael Witzel, The origins of the world’s mythologies, Oxford and New York: Oxford University Press 2012.

ПОРІВНЯННЯ МІФОЛОГІЙ У ГЛОБАЛЬНОМУ МАСШТАБІ

ОГЛЯДОВА СТАТТЯ 

Майкл Вітцель, професор санскриту з Гарварду, починав як індолог, спеціалізуючись на вивченні раннього періоду індійської культури, тієї епохи коли ведичний санскрит був тісно пов'язаним з авестійською мовою зороастрійських текстів Ірану; але, як і деякі інші індологи, наприклад, Сильвен Леві або Мадлен Біардо, він не обмежився лише дослідженням текстів і, живучи в Непалі у 1970-х роках майже шість років, користувався нагодою спостерігати за давніми індуїстськими ритуалами. Вже бувши аспірантом, він замислився над можливістю порівняти ведичну та японську міфології, але ідеї, що призвели до написання цієї книги, з'явилися лише під час творчої відпустки в Кіото у 1990 році. Він почав студіювати міфи народів усього світу і заснував Міжнародну асоціацію порівняльної міфології.

Основний його теоретичний імпульс завдячує своєю появою деревовидним діаграмам, які використовуються філологами, з метою виразити зв'язки в межах мовних сімей або в межах масиву рукописів, що походять від спільного праджерела, а також біологами, які систематизують види  відносячи їх до тих чи інших родів. Еквівалентами окремих мов, манускриптів чи видів тут є не окремі міфи, а міфологічні системи - сукупності міфів, створені певними суспільствами. Існуючі міфологічні системи поділяються на два класи лавразійський і гондванський. Лавразійські міфології, поширені по всій Північній Африці, Євразії та Америці, а гондванські - поширені в Африці на південь від Сахари, на Андаманських островах, Папуа та Австралії, з реліктами в інших регіонах, наприклад, серед тодів та семангів у Південній Індії та у Малайї.

Розподіл пояснюється з позиції схеми поза-Африканського  поширення Homo sapiens sapiens. Початкова міграція з Африки близько 65 тис. років тому поширила міфології гондванського типу на схід вздовж узбережжя Індійського океану (залишивши мало знахідок для археологів через подальше підвищення рівня моря, яке також ізолювало Австралію). Народження лавразійської міфології, яку приписують верхньопалеолітичним шаманам, орієнтовно відбулось в Південно-Західній Азії близько 40 тис. років тому, що дало достатньо часу для її перенесення через Берингову протоку до Америки близько 20 тис. років тому. Один і той самий тип міфології можна знайти в суспільствах з дуже різними рівнями технологічного розвитку, від месопотамців і майя до племен Вогняної Землі. Ці два типи міфологічних систем  походять від спільного джерела, яке тут позначається як міфологія "Пангеї''.

Теорія, безумовно, амбітна, і дехто може вважати її дикою або неможливою. Вітцель захищає її, на мою думку, дуже розумно, представляючи свою книгу як евристичну та попередню, як стимул для подальшої роботи, яка, ймовірно, призведе до модифікацій його гіпотези. Більше того, він відводить п'яту частину об'єму книги різним дисциплінам, що мають відношення до світової історії та які підтримують його візії. Генетика проливає світло на ранні міграції; порівняльне мовознавство виходить за межі усталених мовних сімей (наприклад, зараховуючи індоєвропейську сім'ю до ностратичної чи євразійської макросімей); археологія допомагає нам датувати появу артефактів або видів істот, згаданих у міфах (наприклад, собак, починаючи з 15 тис. до н.е.). Хоча Вітцель добре розуміє, що виявлення нових фактів, чи то в цих допоміжних галузях або ж у самій міфології, можуть вимагати коригування теорії, він впевнено постулює основні її принципи.

Лавразійські міфології представляються в книзі першими і їм присвячено вдвічі довше об'єму, ніж гондванським, причому останні досліджуються не стільки самі по собі, скільки як засіб "перепровірки" достовірності гіпотез, які стосуються міфологій першої групи. Вважається, що лавразійські міфології мають єдину сюжетну лінію, що тягнеться від створення світу до його знищення. Її типовими рисами є сюжети про народження Батька Неба і Матері Землі та чотирьох або п'яти поколінь надприродних істот; про виштовхування небес вгору; про вбивство дракона; про потоп як покарання за гординю; про божеств-трикстерів, які приносять культуру; про початок місцевої історії. У міфології Гондвани існування Землі, Неба і Моря сприймається як належне і їх поява не описується, а також не існує міфів про їх знищення та появу нового неба і землі. Незважаючи на певні збіги, наприклад,  мотиви пов'язані з потопом і творцями культури багато рис лавразійської міфології просто відсутні. "Ліс переказів" Гондвани, різко контрастує з "нашим першим романом" - "добре укладеним садом символів" Лавразії.

Незалежно від того, чи може цей контраст бути виражений в інших  менш ціннісно забарвлених термінах,  більш важливим теоретичним питанням є обґрунтованість самого діахронічного/філогенетичного/кладистичного підходу. Схожість міфологічних систем, як і багатьох інших сфер культури, можна пояснити щонайменше трьома способами, окрім спільного походження: людськими універсаліями, незалежним винаходом та культурною дифузією. Як зазначає Вітцель, психологічні універсалії, такі як юнгіанські архетипи (яким передували "Elementargedanken" Бастіана і яким надає перевагу Джозеф Кемпбелл) не можуть пояснити детальні лавразійські сюжетні лінії; так само як і бінаризм Леві-Строса, не кажучи вже про ідею ''незалежного винаходу''. Дифузія, в сенсі впливу однієї міфології на іншу, безумовно, відбувалась, наприклад, вздовж східноафриканської "магістралі Північ-Південь" або в результаті прозелітизму  релігій книги.

Але ситуація в міфології подібна до ситуації в історичній лінгвістиці, де запозичення модифікують базову модель розгалуженого дерева; дифузія є реальною, але вторинною. Перші розділи цієї книги містять аналіз методологічних підходів інших міфологів. Вітцель представляє постаті, які, ймовірно, маловідомі в англомовному світі, такі як Іна Вунн з Німеччини з її (критикованими) поглядами на релігію кам'яного віку, Міслав Єжич у Хорватії з його проппіанським аналізом "Махабхарати" та Юрій Берьозкін з Санкт-Петербургу. Останній використовує комп'ютерні методи для оновлення методології Стіта Томпсона і створює карти розподілу міфологем, показуючи, наприклад, закономірну появу тих чи інших міфологічних уявлень наприклад уявлень про Чумацький Шлях. Деякі критичні зауваження стосуються більш відомих постатей, наприклад, Вільгельма Шмідта і Роберта Белла, або Венді Донігера і Брюса Лінкольна з Чикаго.

Підхід до світової міфології, заснований на її спільному походженні, - це всього лише застосування в ширшому масштабі підходу який використовував Жорж Дюмезіль (та інші) для вивчення індоєвропейської міфології. Використовуючи дану парадигму протягом кількох десятиліть, я, безсумнівно, схильний до того, щоб віддати їй перевагу і не бачу апріорних заперечень проти розширення підходу, що ґрунтується на концепції мовних сімей, для розв'язання всесвітньо-історичних питань - саме таким шляхом я пішов при вивченні деяких тибето-бірманських термінів спорідненості, що привело мене до створення тетрадичної теорії спорідненості. 

Однак той факт, що рецензент знаходить ту чи іншу теорію прийнятною, не є аргументом на користь її валідності. Достовірність залежить від того, наскільки добре теорія узгоджується з даними, на які вона посилається, і, більше того, з даними, які в ній не наводяться. Згідно з теорією Вітцеля, гімалайська міфологія має бути лавразійською, а оскільки я писав свою докторську дисертацію про міфи і легенди, зібрані мною у народів тибето-бірманської групи в Східному Непалі, то логічним питанням для мене є наскільки добре міфологія тулунгів узгоджується з концепцією лавразійської міфології Вітцеля.

Друге питання, чи існують у міфології тулунга  міфеми Пангеї, які збереглися в лавразійській міфології, не будучи повністю інтегрованими в сюжетні лінії її наративів? Вітцель неодноразово згадує про це явище, наводячи приклад мотиву народження людей з дерев; він пропонує  ідею протиставлення "дідівських казок", що становлять "офіційну" сюжетну лінію та "бабусиних казок", які ближчі до фольклору. Як би там не було, моя збірка міфів тулунгів включає одну незручно розташовану історію, в якій Міні, перша людина, знаходить притулок в лоні Матері Сандалове Дерево і, вочевидь, відроджується (reborn) з нього.

Якими б не були стислими зауваження, щодо міфів тулунгу, схоже, вони досить добре узгоджуються з концепцією лавразійської міфології, щоб припустити, що ця концепція заслуговує на подальшу перевірку. Піднесеність теоретичних ідей не є перешкодою для їх приземленого застосування до етнографічних матеріалів. Ба більше, вони спонукають до цього. 

Теорія може зберегтися, а може і не зберегтися в такому вигляді, як зараз, але соціальна антропологія потребує серйозних спроб поглянути на міф у всесвітньо-історичному контексті. Дехто вважає, що міфи легко вигадуються і досить швидко змінюються, щоб йти в ногу з іншими видами соціальних чи екологічних змін. Тому варто замислитися над тим матеріалом, який зібрав Вітцель.