РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД 

Indra, Zeus and Thor: A Comparative Study of Indo-European Mythology

Aishwarya Javalgekar

Індра, Зевс і Тор: порівняльне дослідження індоєвропейської міфології

Trent University

Вступ

Якщо поглянути на міфологію різних культур, то можна помітити певну схожість не тільки в темах і мотивах самих міфів, а й у іконографії деяких божеств, що мають схожі риси. Індра ведійської, Зевс грецької і Тор норвезької міфології - три таких божества, які, здається, мають багато подібностей. 

Те, що між цими міфологічними пантеонами існує схожість, було давно встановлено  вченими. Особливо їх цікавило порівняльне дослідження індійських Вед і норвезької Едди. Однак досліджень, у яких порівнювалися б усі три міфологічні системи разом, було не багато. 

Ця робота являє собою поглиблений аналіз подібностей і відмінностей між Індрою, Зевсом і Тором. Дослідження матиме антропологічний характер і проводитиметься з використанням функціонального підходу. Міфологію не можна вивчати ізольовано, оскільки вона відображає фундаментальну культуру та ідеологію суспільства і піддається впливу низки чинників, таких як мова, соціальна структура, фізичне середовище та міжкультурні контакти. Таким чином, мета роботи - провести порівняльний аналіз міфів про цих трьох богів, щоб зрозуміти схожості та відмінності в їхніх атрибутах, причини існування схожих атрибутів і становище даних божеств у пантеонах та культурі загалом. У статті також будуть розглянуті злети і падіння популярності богів у їхніх власних культурах і зроблена спроба представити функціональні причини цього явища.

Божества

Перш ніж приступити до порівняльного аналізу, важливо дослідити ці божества окремо в рамках їхніх власних пантеонів. У цьому розділі дається стисле уявлення про божества, їхню роль, важливі риси й атрибути, а також про міфи, пов'язані з ними. 

Індра

Індра був найважливішим богом у ведичній релігії. Він був царем усіх богів і керував дощем, громом та бурею. Він перебував у сварзі тобто на небесах разом зі своєю дружиною Індрані,  асоціювався зі Сходом. Цей бог був захисником худоби, а також правителем неба, хмар, річок і всесвіту в цілому. Під час війни до нього зверталися за божественною зброєю або про допомогу. Він був грізним воїном, але зазвичай доброзичливим, приносячи мир і процвітання у вигляді дощу.  Індра також був відомий своєю любов'ю до соми, п'янкого еліксиру.   

Згідно з ведичним міфом про створення світу, Індра й Агні, бог вогню, народилися з тіла первісного гіганта Пуруші, з частин якого виникла більшість божеств. Він посідає чільне місце у Ведах, бореться з демонами і захищає світ. Найважливіший міф - про битву Індри зі змієм-демоном Врітрою, за що його також називають Врітраханом (вбивцею Врітри). У пізніших традиціях популярності набули кілька міфів про безславні пригоди Індри, а на зміну йому прийшла трійця головних богів: Брахма, Вішну і Шива.

Зевс

Зевс був царем олімпійських богів і найважливішим божеством у грецькій релігії. Будучи богом грому, Зевс керував погодою зі свого трону на горі Олімп. Він також був вершителем правосуддя і хранителем космічного порядку та рівноваги. У різних своїх іпостасях Зевс захищав міста, сім'ї та власність загалом, був богом гостинності та охоронцем клятв. 

Він переміг свого батька Кроноса, щоб врятувати себе і своїх братів та сестер, й став правителем світу. Зевс мав багато сексуальних зв'язків з жінками і народив від них дітей, які стали важливими постатями в грецькій міфології. Зевс славився своїми суворими та вигадливими покараннями. Титан Прометей був покараний тим, що його печінку щодня з'їдав орел, Сізіф мав вічно котити валун на пагорб у підземному царстві, а Іксіон був прив'язаний до колеса, що оберталося. Крім того, Зевс у багатьох міфах також виступав миротворцем.

Тор 

Тор - син Одіна, короля скандинавських богів. Його часто називають сином Йорд або Фьоргун, яка з роду велетнів йотунів, тож Тор наполовину ас і наполовину йотун. Фьоргун була богинею землі. Тор - бог штормової погоди, неба і грому. Він також є богом родючості разом зі своєю дружиною Сіф, яка також є божеством родючості. Він величезного розміру, з червоними очима і рудою бородою. Вважається, що він має ненаситний апетит. Його названо найсильнішим богом у «Прозовій Едді». 

Окрім того, що Тор - бог блискавки та грому, він є захисником Асґарду, царства богів, та Мідґарду, царства людей. Він також є головним богом війни. Більшість міфів про нього оповідають про вбивство велетнів та інших ворогів. Його найпотужніша зброя - молот Мйольнір, яким він володіє за допомогою магічного поясу та рукавиць. Мйольнір також використовується як офіційна зброя, ним благословляють весілля, народження тощо. Молот став символом скандинавської релігії в цілому, і його носили як оберіг ще довго після поширення християнства в Європі.

Тор подорожує небом у колісниці, запряженій двома велетенськими козлами. Цих козлів можна вбити і з'їсти, а за ніч вони регенеруються. Він також вважається провідником для мореплавців, оскільки контролює шторми та вітри. У міфах Тор постає як могутній воїн, але його часто перехитровують, навіть його батько Одін.  Найважливіші міфи розповідають про битви Тора зі Світовим Змієм (Йормунгандом) та іншими велетнями.

Спільне походження: Індоєвропейська міфологія

Перш ніж визначити та проаналізувати подібності та відмінності між трьома божествами, важливо зрозуміти теорії що пояснюють паралелі між ведичною, грецькою та скандинавською міфологією, а також можливі причини такої схожості. Це забезпечить основу для подальшого аналізу трьох божеств. 

Вчені почали помічати та аналізувати паралелі у ведичній, грецькій та скандинавській міфології з відкриттям індоєвропейської прамови. Дослідження в цій галузі розпочав у 1767 році Джеймс Парсонс. Однак саме сер Вільям Джонс встановив існування індоєвропейської мовної сім'ї у 1796 році. Теорія ґрунтувалася на схожій фонології слів зі схожими значеннями. Наприклад, словом для позначення неба або батька-неба у санскриті було dyaus, zeu у грецькій, ju у латинській, luve в умбрській, dei в іллірійській та suis у хеттській мовах. Протоіндоєвропейське слово, від якого походять ці слова, було визначено як dyeus. Аналогічно, словом «батько» в санскриті було pita, в грецькій мові - pater, в латинській - piter, в умбрській - patre, в іллірійській - patyros, а праіндоєвропейське слово було ідентифіковане як peter. Таким чином, грецький Зевс-батько грецької міфології походить від і.-є.dyeus pater (батько-небо). 

Так само Рerkumo, бог грому і бурі та покровитель війни, був ототожнений Мюллером з індійським богом Рarjanyas, слов'янським Перуном та скандинавською Fjorgyn, матір'ю Тора.  

Це наштовхнуло науковців на думку, що якщо ці культури мали спільну протомову, то вони також мали і спільну міфологічну основу. Були проведені широкі дослідження, зокрема, схожості ведичних і скандинавських міфів. Хоча Сандер вважав, що ведична міфологія передувала скандинавській, Мюллер стверджував, що насправді скандинавська міфологія передувала Ведам.

Ріг-Веда, найдавніший ведичний текст, який датується приблизно 1500 роком до н.е., але вчені вважають, що він був складений набагато раніше і зберігся завдяки усній передачі. Чотири ведичні книги складають основу ведичної релігії і є, можливо, найдавнішими свідченнями індійської релігії та міфології. З усіх міфологій, що розвинулися на протоіндоєвропейській основі, Ріг-Веда вважається найближчою в часі до цієї основи.

З іншого боку, вважається, що скандинавська «Едда» створена набагато пізніше і відображає темперамент вікінгів. Слово «едда», що означає «бабуся», пов'язане з санскритським veda or vidya, німецьким «wissen», шведським «veta» та англійським «wit», що означає «знання». На відміну від грецьких міфів, скандинавська едда, як кажуть, пережили повстання християнства в Європі і вважаються залишками європейського політеїзму.

Міфи як відображення індоєвропейського суспільства

Теоретизація протоіндоєвропейської мови лежить в основі потрійного поділу індоєвропейського суспільства Жоржа Дюмезіля, що базується на функціоналістському підході. Згідно з його теорією, поділ суспільства відбувається через владу, військову справу та життєзабезпечення. Він базується на трьох фундаментальних принципах, які Дюмезіль називає функціями: «(1) підтримання космічного та правового порядку, (2) реалізація фізичної доблесті та (3) сприяння матеріальному добробуту» .

Влада  була пов'язана з класом священиків і шаманів, які знаходились на вершині соціальної ієрархії. Їх можна порівняти з брахманами у ведичній Індії та філософами в давньогрецькому суспільстві. Вони творили зв'язок між богами і людьми. Їхні божественні аналоги в міфології - Мітра і Варуна в Індії, Юпітер (Зевс) і Дій Фідій у Римі, Одін і Тюр у Скандинавії.

Військову функцію реалізував клас воїнів, який був панівним класом. Його представники  виступали захисниками суспільства і сприяли його економічному добробуту. Гастен пов'язував цю верству з ведичними кшатріями, римськими мілітами та скандинавськими вікінгами, божественними аналогами яких є Індра, Марс і Тор відповідно.

Третю функцію родючості реалізували хлібороби або прості люди, як, наприклад, індійські вайш'ї. Ця функція зосереджена на плодючості всіх істот і загальному добробуті людей, а також є основою існування перших двох класів. Вони представлені в божественній формі парами або близькими родичами, як, наприклад, грецькі Діоскури, ведійські Ашвіни та скандинавська пара Ньйорд і Фрейр. 

Таким чином, цей потрійний поділ можна пов'язати з жерцями, воїнами та хліборобами в Індії, шляхтою, вільними і рабами у Скандинавії та філософами, воїнами і хліборобами в Греції. Таким чином, Дюмезіль плідно пов'язує міфології трьох традицій з їхньою соціальною структурою: класовою системою в грецькому та скандинавському суспільствах і кастовою системою в індійському суспільстві. Хоча індійська кастова система мала чотири касти, Гастен стверджує, що це система «три плюс одна», де шудри просто класифікуються як ''інші''. На думку Гастена, скандинавська міфологія відображає злиття перших двох функцій жерця і воїна через Одіна, який є королем-воїном, а також шаманом. Таким чином, у скандинавському суспільстві ієрархія була переосмислена, включивши в себе і рабів.

Згідно з цим підходом, Зевс реалізує першу владну функцію, тоді як Індра і Тор реалізують другу функцію - військову. Таким чином, Зевс виконує функцію підтримки космічного і правового порядку, тоді як Індра і Тор відзначаються фізичною доблестю. Однак Зевс, цар богів, також є воїном, а отже, виконує і військову функцію. Так само Індра і Тор, завдяки своїй фізичній силі,  підтримують космічну рівновагу. Особливо це стосується Тора, який є захисником Асґарду, обителі богів, і Мідґарду, обителі людей. Хоча Індра і Тор не виконують шаманської чи жрецької ролі, що відрізняє їх від Зевса у функції суверенітету, вони все ж використовують магічні предмети для отримання сили. Індра п'є Сому, магічний п'янкий еліксир, перед тим, як перемогти Врітру, а Тор орудує магічним молотом в обладунках та рукавицях. Таким чином, ми бачимо, що межі між владною та військовою функціями розмиті, хоча ці дві функції ніколи не об'єднуються. 

Тор також пов'язаний з третьою функцією через притаманні йому якості божества родючості. Це контрастує з рисами Одіна, який є воїном і жерцем. Таким чином, ці два божества разом втілюють всі три функції індоєвропейського суспільства.

Тож, функціональний підхід тричленного поділу не повністю пояснює функції трьох божеств, оскільки їхні ролі не обмежуються певною функцією, а поширюються на дві, іноді навіть на три функції. Однак, функціональний підхід все ще корисний для пояснення значення ритуалів, пов'язаних з певними аспектами божеств, які будуть розглянуті в наступному розділі. 

Розгляд функцій божеств

Оскільки ці три божества не виконують єдиної, уніфікованої ролі, необхідно вивчити подібності та відмінності між ними і спробувати проаналізувати їх за допомогою функціонального підходу. Таким чином, важливо провести порівняльний аналіз трьох божеств, а через них і трьох пантеонів, які вони представляють. Хоча досліджувались переважно скандинавські та ведичні міфологічні паралелі, вчені наполягають також і на спільних рисах між Індрою та Зевсом. Донігер наводить певні приклади цієї схожості у своїй статті про Діоніса та Шиву, де вона стверджує, що Індру представляють як «Того, про кого запитують: “Де він?”, або кажуть про нього, жахливого, “Його не існує”... Він, мій народе - Індра», тоді як Зевса представляють як «Зевс, ким би він не був».

Багато такого роду подібностей і відмінностей можна знайти у трьох богів, і в цьому розділі розглядаються варіації.

Божество бурі

Панування над погодою - найважливіша схожість між цими трьома божествами. Всі вони є богами дощу, бурі, блискавки та грому і асоціюються з певною зброєю: Індра - з Ваджрою, Зевс - з Керауносом, Тор - з Мьйольніром. Ця зброя, тісно пов'язана з громом і блискавкою, в міфах використовується  для вбивства ряду персонажів. Індра вбиває Врітру, Зевс вбиває титанів, а Тор вбиває йотунгів (велетнів). 

Таку роль божеств можна трактувати як спробу пояснити і контролювати природне явище дощу. Оскільки божества є уособленням дощу, блискавки та грому, їхня зброя, природно, також уособлює ті ж самі природні явища. У ведичній міфології хмари часто асоціювалися з худобою, а звук грому - з Індрою, який бореться з демонами, що намагаються вкрасти корів. Дощ, з іншого боку, був пов'язаний з доїнням цих корів.

Боротьбу, яку ці божества ведуть з відповідними ворогами, Гастен розуміє як війну функцій. Він вважає, що міфи, які оповідають про ці війни, можуть бути репрезентаціями соціальної норми, згідно якої нижчі класи залишаються підлеглими вищим класам жерців і воїнів. Це також можна розглядати як символічну боротьбу між природними процесами. Наприклад, Врітра, найбільший ворог Індри, був демоном, який приніс посуху на землю, і його поразка призвела до випадання дощу. Це можна пов'язати і з концепцією духу рослинності Фрейзера. Ритуали пов'язані з цими божествами можна розглядати як спроби людини відтворити їхні дії за допомогою симпатичної магії. Це означає, що поклоніння даним богам було  спробою людини контролювати дощі, щоб краще задовольнити свої сільськогосподарські потреби. 

Цар богів

І Індра, і Зевс є правителями богів у їх пантеонах. Тор не є царем, але є сином Одіна, царя богів, а отже, є божественною королівською особою. Це відображає ту важливу позицію, яку  займала у ведичному, грецькому та скандинавському суспільствах стихія дощу. Те, що ці божества виконували як владні, так і військові функції, згідно з теорією Дюмезіля, вже встановлено. Їхній царський статус також можна пов'язати з концепцією Фрейзера про божественного царя-священика, який по суті об'єднує дві вищезгадані функції. 

Хоча всі три божества, таким чином, представляють божественного царя-жерця, існують відмінності всередині цієї ролі. Зевс є більш жрецьким і більш могутнім правителем, ніж Індра чи Тор. Індра має набагато ширші повноваження як правитель і божество-воїн, ніж Тор. Тому що Індра все-таки є царем богів у ведичній міфології, а такий самий статус у скандинавській міфології надається Одіну а не Торові. 

Сексуальність

Індра та Зевс відомі своїми сексуальними пригодами описаними в міфології. Багато міфів розповідають про маскулінність Індри та Зевса та їхні любовні пристрасті до  жінок, які спонукають їх змінювати свій вигляд, щоб спокусити об'єкти свого бажання. 

Індра - фалічний бог і танцюрист. В одному з міфів Індру каструє розгніваний Шива, а натомість дає йому яєчка барана, які набагато потужніші, ніж у людини чи антропоморфного бога. В іншому міфі Індра та його улюблений супутник Врішакапі зберегли дружбу після того, як виявились їх любовні наміри до дружин один одного.  

Зевс має численні стосунки з богинями та смертними жінками, накликаючи на себе гнів своєї дружини Гери. Від цих союзів він має велику кількість дітей, які займають важливе місце в грецькій міфології. Індра ж не має дітей від своїх сексуальних зв'язків. 

Сексуальні стосунки можна вважати символом родючості, оскільки Тор, хоча й найменш сексуальне божество з цих трьох, та все ж уже асоціюється з родючістю. Більше того, концептуальний союз чоловіка-бога неба чи бурі з жінкою-богинею землі є фундаментальним для космогонії індоєвропейських міфів. Це також пояснює їхні стосунки з дружинами, Герою, Індрані та Сіф, які є богинями землі, родючості та матерями.

Убивство дракона

Убивство дракона або змієподібної істоти - поширений елемент євразійських міфів, особливо міфів про створення або збереження світу. Опис цих істот варіюється від драконів до змій і черв'яків. Мотив драконовбивці характерний для Індри, Зевса і Тора. 

У ведичних текстах Індра вбиває триголового змія Врітру, якого іноді описують як гігантську кобру. Після вбивства Врітри у світі відновлюється рівновага у вигляді родючості рослинності та випадання дощу, що припиняє тривалу посуху, спричинену Врітрою. Таким чином, убивство дракона чітко пов'язане з ритуалом приготування соми та приходом мусону. Це схоже на конфлікт між Тором і світовим змієм Йормунгандом.

Однак у грецьких міфах саме Геракл і Аполлон, сини Зевса, вбивають драконів. Крім того, в цих міфах немає жодних згадок про запліднення землі або забезпечення її водою. Крім звичайних пояснень дифузією та архетипами, унікальне обґрунтування пропонує Блюст, який вважає цих змієподібних чудовиськ  реакцією людської уяви на спостереження веселки. 

Як уже говорилося, вбивство дракона символізує владу над природними силами. Ритуали, засновані на таких міфах, намагалися символічно вбити дракона голоду, посухи або спеки, щоб викликати дощ за допомогою симпатичної магії. Таким чином, ці міфи слугують не лише соціальною хартією, а й керуючим чинником для ритуалів. 

Життя героя

Крім ролі богів, ці божества мають багато інших спільних елементів у міфах. Наприклад, у всіх трьох богів схожа історія життя. Усі троє - сини матері-землі. Індра народився від матері-землі, Зевс - син Реї, богині землі, а Тор - син Фьоргун, теж богині землі. Усіх трьох виростили сурогатні матері: демони, тварини або смертні. Їх ховали доти, доки вони не ставали дорослими і сильними чоловіками, здатними мститися або вершити правосуддя. Вони перемагали або вбивали своїх батьків, справжніх або прийомних, щоб зайняти місце могутніх богів. Індра і Тор убили своїх прийомних батьків, а Зевс - свого справжнього батька. Ставши богами, вони одружувалися з іншими земними богинями і ставали правителями та покровителями богів і людей.

Ще одним спільним елементом для трьох божеств є мотив проблемних стосунків із сім'єю. Індра і Зевс вступали в численні сексуальні зв'язки, викликаючи гнів своїх дружин. Індра також мав складні стосунки із сином, якого неодноразово намагався покарати. Зевс убив і замінив свого батька Кроноса, вбивав й інших членів сім'ї. У Тора складні стосунки з батьком Одіном і зведеним братом Локі. 

Таким чином, життя трьох божеств має спільну міфічну структуру, що підкреслює не тільки спільність змісту, а й форми міфів.

Загальний аналіз

Між трьома божествами є явна схожість у структурі міфів та їхньому змісті. Усі вони - божества грому або бурі й асоціюються з певною зброєю, яка в міфах використовується для вбивства ряду персонажів. Усі вони - божественні царствені особи, і всі вони асоціюються з родючістю. Індра і Зевс також асоціюються з биком. 

Ми вже з'ясували, що Індра, Тор і Зевс можуть бути пов'язані з першими двома функціями тричленного поділу суспільства Дюмезіля, а Тор - з третьою функцією. Спільні риси, виявлені вище, ще більше підкреслюють їхню роль у різних функціях. Їхній статус богів неба, покровителів і божественних царів-жерців відповідає першим двом функціям. Їхній зв'язок із природою та родючістю виконує і третю функцію - забезпечення добробуту. У рамках їхньої міфології ці три божества підтримують космічний порядок, захищають людей, демонструють фізичну звитягу, забезпечують прожиток і загальний добробут.

У той час як теорія Дюмезіля це спроба класифікувати кожне божество чи міф за однією функцією з трьох, ця стаття стверджує, що саме багатогранність цих божеств є причиною їхньої важливості та значущості в суспільствах. По мірі того, як різні функції суспільства розвивалися з часом або ставали більш визначеними, ці божества розвивали нові ролі, щоб адаптуватися до мінливих потреб суспільства. 

Це можна побачити на прикладі Тора у скандинавській міфології. Оскільки демографічні зрушення призвели до злиття другої і третьої функцій в епоху вікінгів (близько 793 - 1000 рр. н.е.), Тор ставав все більш помітним у норвезькій міфології і майже замінив Одіна як голова богів і головне норвезьке божество. Іншою причиною піднесення Тора могла бути реакція на зростаючий християнський вплив. Прості люди почали носити крихітні молоти Тора на шиї, щоб контрастувати з хрестами-амулетами, які носили християни.

Однак поширення християнства врешті-решт призвело до занепаду не лише культу Тора, але й скандинавської релігії в цілому. Подібна доля спіткала і культ Зевса, який продовжував займати чільне місце в грецькому пантеоні, а пізніше в римській релігії у формі культу Юпітера, до появи християнства.

З іншого боку, Індру спіткала інша доля. Вплив Індри значно зменшився наприкінці ведичного періоду. Його функції були розділені між новоявленою трійцею: Брахмою, Вішну і Шивою, які взяли на себе ролі творця, захисника і руйнівника Всесвіту. Хоча Індра все ще залишався частиною індуїстського пантеону, його роль звелася до функцій бога дощу. Таким чином, Індра є прикладом того, як культ божества не зміг пристосуватися до мінливих потреб суспільства, що призвело до його занепаду. 

Таким чином, очевидно, що божества залишалися помітними в міфології лише до тих пір, поки вони були здатні задовольняти потреби суспільства, і були здатні забезпечити функціональну та ритуальну хартію через міфи. Їхнє значення в міфології залежало від цієї суспільної здатності. Таким чином, важливість Індри зменшилася у пост-ведичному суспільстві, важливість Тора зросла в епоху пізніх вікінгів, а Зевс завжди продовжував залишатися важливим. Лише з приходом християнства, яке призвело до повної суспільної реструктуризації, Зевс і Тор перестали бути актуальними для своїх суспільств.  

Інші підходи

Хоча вчені загалом погоджуються з існуванням схожості між трьома божествами, існує кілька інших теорій щодо пояснення причини цієї схожості. У статті зроблено спробу надати антропологічне, функціоналістське, структуралістське та лінгвістичне розуміння цих божеств.

Однак важливо побачити, чи можна використовувати інший підхід для вивчення даних божеств. Августин застосовує психоаналітичну теорію Юнга до порівняльного вивчення грецької та індійської міфології і пропонує дві причини схожості цих двох пантеонів. Перша полягає в тому, що люди несвідомо, але активно створюють божества, проектуючи аспекти своєї тіні на міфопоетичні образи. Друге можливе пояснення, на його думку, полягає в тому, що колективне несвідоме створює пантеон міфопоетичних постатей, з якого черпаються схожі міфи. За цією теорією, Індра та Зевс можуть бути проекцією самості, а Сарасваті та Афіна - символом жіночої сили. 

Тут схожість між двома міфологіями випливає не зі спільної протомови, як припускають деякі функціоналісти, структуралісти та лінгвісти, а зі спільного пантеону в межах колективного несвідомого. Відмінності виникають через інтерпретацію цих постатей у межах конкретної культури, мови та контексту.

Хоча ідея колективного несвідомого є невід'ємною частиною психоаналітичної теорії, припущення про існування цілого пантеону в межах несвідомого, який формує основу для всієї міфології, здається надуманим і надзвичайно складним для доведення. Але це теорія, яку можна досліджувати й далі.

 Висновок

Таким чином, існують чіткі паралелі між Індрою, Зевсом і Тором, а також між ведичною, грецькою та скандинавською міфологією в цілому. Хоча існує кілька правдоподібних причин пояснення їх схожості, ця стаття пропонує прото-індоєвропейську мову та суспільний устрій в якості пояснення цієї схожості. Ця причина найкраще пояснює схожість між ведичною та скандинавською міфологіями, які розвивалися на великій географічній відстані. 

Однак, схоже, що між Зевсом та Індрою більше схожості, ніж між Тором і Зевсом або Тором та Індрою. Це може бути пов'язано з більш тісними контактами між грецьким і ведичним суспільствами, що призвело до поширення ідей і елементів культур. 

Теорія протоіндоєвропейської мови пов'язує міфологічну структуру з передісторією. Тому стійкість і спроможність до самозбереження цієї структури в такому великому просторово-часовому континуумі сама по собі свідчить про її високу функціональність.