Algirdas Julien Greimas

Université Sorbonne Nouvelle

Дослідження з литовської міфології

У ПОШУКАХ НАРОДНОЇ ПАМ'ЯТІ (уривок)

https://coollib.in/b/653198-algirdas-zhyulen-greymas-o-bogah-i-lyudyah-issledovaniya-po-litovskoy-mifologii-v-poiskah-narodnoy-p_/read

МІФОЛОГІЯ ЯК ОБ'ЄКТ

Міфологія як ідеологія

Формування міфології як самостійної царини соціальних наук пов'язане з ім'ям Жоржа Дюмезіля: впродовж десятиліть він боровся з аматорами міфології, які оцінюють міфи як твори мистецтва, створені живою уявою, боровся з істориками-реалістами, які шукають у міфах факти, а не смисли, боровся проти різноманітних філософських теорій, що пропонують одним махом, за допомогою лише декількох категорій, пояснити всю міфологічну думку людства; і ця боротьба закінчилася перемогою, яка остаточно узаконила цю галузь досліджень у шістдесяті роки нашого століття.

Точка відліку Ж. Дюмезіля дуже проста: це обґрунтування відповідностей між світом богів і світом людей, коли світ богів розглядають у певному розумінні як віддзеркалення світу людей, його устрою, його основних турбот і сподівань. Досліджуючи релігії індоєвропейських народів, він сформулював гіпотезу, за якою загальна соціальна структура цих народів знаходить свою відповідність у структурі світу і в розподілі функцій богів. Інакше кажучи, релігія народу - це його ідеологія, за допомогою якої суспільство осмислює саме себе, відносини між людьми, протиборчі сили, що виникають у суспільстві, - і все це абсолютизовано в божественному плані. Таким чином, наприклад, трьом характерним для індоєвропейського суспільства станам - жрецькому, військовому і землеробському - відповідають три сфери божественної влади: жрецькому стану - сфера контрактуальної і магічної влади, військовому - влада, підкріплена силою, а землеробському стану - сфера джерел і підтримки всіляких «земних благ»: їжі, багатства, здоров'я, краси.

Не заглиблюючись в окремі компоненти цієї історії - не розглядаючи, чи можна застосувати такий розподіл влади до всіх міфологій, не порушуючи питання, чи прямо відображає світ богів людський порядок, чи йому потрібні додаткові медіації, - треба підкреслити беззаперечне значення внеску Дюмезіля. Проведені ним дослідження, що підтвердили початкові гіпотези, дають змогу зрозуміти, що: (а) боги та інші міфічні істоти - це не породження людської «фантазії», а фіґуративні засоби осмислення людського буття і світового порядку; (б) міфологічне мислення не є беззв'язним і випадковим, а відбувається в межах організованої діяльності богів і функціональних систем; (в) міфологія покликана виражати, у дуже широкому розумінні, політичну ідеологію досліджуваного народу.

З такої концепції міфології випливає ще одна, методологічно дуже важлива констатація: міфологія - не колекція зібраних міфів будь-якого народу, як заведено було вважати раніше, а ідеологічна структура, що може виражатися в будь-якій «літературній» формі. Коли Ж. Дюмезіль, як компаративіст, шукав відповідності міфологічних структур у різних індоєвропейських народів, він знайшов їх у Римі як описи історичних подій, в Індії - як окремі епізоди епопеї, в Ірландії - як легенди тощо. Іншими словами - і це визначає наукову методологію міфології, - міфологічні дослідження не можуть починатися з апріорного «міфу» як визначення літературного жанру, створення корпусу наративів, званих «міфами», та аналізу цього корпусу, чого нас навчає вироблена ще у ХІХ ст. процедура наукового опису; навпаки, міфологічні оповіді - це лише одне з численних джерел, за допомогою яких можна реконструювати міфи.

Міфологія як філософія

Клод Леві-Стросс у зовсім  іншій царині - у дослідженні міфології індіанців Америки - застосовує і розвиває розроблену Ж. Дюмезілем методологію, хоча й обирає для свого аналізу іншу точку відліку. Його стаття «The Structural Study of Myth», опублікована 1955 року в «Journal of American Folklore», часто розглядається як народження цієї нової наукової галузі. Розглядаючи відомий усім міф про Едіпа, він доходить висновку, що кожен міф можна прочитати у два способи: за горизонтального прочитання він має вигляд абсолютно простої казки, яка не має жодного сенсу; за вертикального прочитання - тобто помічаючи, що деякі семантичні риси розповіді, хоч і виражені різними фігурами, постійно повторюються та організовуються в особливі смислові структури, - міф стає незрозумілим, складним для розшифровування, але осмисленим текстом. Тим самим споконвічна мета міфології як науки - виробити метод прочитання міфологічних текстів, за допомогою якого міфологія розкриється як сукупність історій, які людство розповідає самому собі, таким непрямим шляхом висловлюючи свої основні турботи, розв'язуючи всі філософські проблеми, що постають перед ним.

Не спростовуючи Ж. Дюмезіля, Леві-Стросс таким чином розширює порушену ним проблематику: там, де Дюмезіль бачив тільки віддзеркалення суспільної ідеології, Леві-Стросс вбачає вираження загальнокультурної філософії. Маючи справу вже не з формами організованих релігій, а з так званими міфологіями архаїчних суспільств, він виявляє в них ті основні копцепти, за допомогою яких людство осмислює свою культуру. Це і перехід від сирої їжі, притаманної всьому тваринному світу, до вареної чи смаженої, перехід від наготи до одягу чи вбрання - все це пороги, які людина, відмовляючись від своєї споконвічної природи, переступає і творить культуру: це вічні теми, що осмислюються, напевно, майже у всіх міфологіях. Хоча можна, звісно, не погодитися з тим чи іншим твердженням або доказом Леві-Стросса, але його внесок ще більше проявляється в тому, що можна назвати сучасним розумінням міфології, коли міфологія - це типова для людства форма фігуративного мислення, що розв'язує його основні ідеологічні та філософські проблеми.

Намагаючись відповісти на запитання, чому міфи незрозумілі якщо їх читати поверхнево, хоча їхній глибокий сенс безсумнівний, Леві-Стросс пропонує це пояснювати гіпотезою колективного несвідомого. З огляду на те, що проблеми, розв'язувані міфологією, універсальні, що способи фігуративного вираження, як і усне мовлення кожного етнічного співтовариства, хоч і відносні, але не залежать від примх окремих індивідів, а створюють загальне багатство цього співтовариства, - зміст, який передають у формі міфологічної оповіді, циркулює між людьми, хоча самі форми вираження і не зовсім зрозумілі або вже не зрозумілі. Можна, звісно, цю гіпотезу приймати чи не приймати, міфологічні методи від цього не зміняться - залишиться та сама основна проблема - проблема читабельності міфів. Міфологічний текст, як і будь-яка інша розповідь людини, може бути зрозумілий тільки тоді, коли в його адресата в розпорядженні є відповідний семантичний код, що дає йому можливість розшифрувати отриманий текст. Інакше кажучи, якщо ми хочемо зрозуміти міфи, недостатньо зібрати їхню повну колекцію, треба ще скласти відповідний міфологічний словник, що допомагає їх прочитати.

Міфологія як культура

Таким чином, проблема семантичного коду виявляється обов'язковою умовою для створення методології в цій галузі. Тож нове покоління міфологів намагається повернутися до Ж. Дюмезіля, за яким, як ми бачили, міфологія, як семантична структура, не залежить від текстів - міфів, за допомогою яких вона виражається. Унаслідок цього поняття міфології ще більше розширюється, оскільки його ідентифікують із сукупністю культури спільноти, вписаної в задані рамки часу і простору. Вивчаючи давньогрецьку міфологію, Марсель Детьєн анітрохи не меншу увагу, ніж міфологічним текстам, приділяє і «науковим теоріям» того часу, підручникам землеробства, описам з ботаніки або зоології, режиму харчування, використанню пахощів і коштовного каміння тощо, розцінюючи всі ці царини як локальні фігуративні логіки, що їх використовує міфічна свідомість. Перевернувши сформульовану Леві-Строссом проблематику - за якою міфологія є сукупністю міфів, які зчитуються за допомогою семантичного коду, - нові тенденції цієї науки ідентифікують міфологію із семантичним кодом, здатним за потреби генерувати міфологічні тексти.

Незважаючи на тенденції та деякі методологічні відмінності, що виявляються нині в міфології, - які лише підкреслюють життєстійкість цієї наукової царини, - загальні її засади, доволі солідні, залишаються прийнятними для всіх міфологів: міфологія - це віддзеркалення культури спільноти; як культурний текст її можна й треба читати та пояснювати за допомогою внутрішньої системи, яка її організовує, а не зовнішніх апріорних категорій.

Таке схематичне і доволі поверхневе визначення основних рис сучасної міфології нам видається необхідним для того, щоб добровільний читач заздалегідь був попереджений, на якому епістемологічному й методологічному тлі в цій книжці робиться спроба описати міфологічні явища і розв'язати міфологічні проблеми. Не хотілося б, щоб критичний погляд на можливості та компетенцію автора став приводом для засудження самої міфології; небажано також, з іншого боку, щоб невизнання - або просто незнання - міфологічної теорії стало аргументом для відкидання виконаних дослідником часткових описів або окремих пояснень.

Читачеві, який цікавиться литовським фольклором і міфологією, знайомому з працями й заслугами Й. Баліса в цій царині, має бути заздалегідь зрозуміло, що в його висловлюваннях про «суть міфології» роз'яснюють концепцію міфології, яка відповідає псевдофілософським і псевдонауковим міркуванням такого штибу  XIX ст. і нічого спільного не має з міфологією як окремою галуззю соціальних наук, що сформувалася за останні п'ятдесят років.