Схема міграцій індоєвропейців в 4000-1000 рр. до н. е. згідно з «курганною гіпотезою». Рожева область відповідає прабатьківщині індоєвропейців (самарська та середньостогівска культури). Помаранчева область відповідає території розселення носіїв індоєвропейских мов в 1000 р. до н. е
Europe's First Civilisation. And Its BRUTAL DOWNFALL - YouTube
Cywilizacja starsza od mezopotamskiej? Kultura Cucuteni-Trypolska - YouTube
Cucuteni-Trypillia Culture | Ancient European Civilization - YouTube
The First Horse Warriors | Bronze Age Warfare - YouTube
https://www.youtube.com/watch?v=CEu-ymKOYyU&t=7s
The Mysterious Temple from Prehistoric Ukraine - YouTube
Europe's Lost Civilisation, the Cucuteni Trypillians - YouTube
Можна сперечатись щодо релевантності ''курганної гіпотези'', але незаперечним є факт існування популяції, яку можна розглядати як певну біо-культурну спільноту, як генетично-меметичний кластер Понтійсько-каспійського степу епохи неоліту-енеоліту, експансія представників якого вчинила визначальний глобальний вплив на людство, сформувавши обличчя світової цивілізації. Масштабне поширення генів і культурних кодів представників цієї людності є фактом емпірично доведеним і неспростовним. Їхні традиції стали основою формування індоєвропейських суспільно-культурних систем від Британії до Індії і Китаю. Територія України була епіцентром тогочасних ключових геополітичних процесів.
ЛЕОНІД ЗАЛІЗНЯК (доктор історичний наук, професор НаУКМА) у статті "Колиска індоєвропейців" пише: "Яскраве сонце трипільської культури, що 7 тис. років тому засяяло на Правобережжі, затьмарило собою народження в степах Лівобережжя народів індоєвропейської сім’ї. Індоєвропейці – це близько 200 споріднених народів, що протягом останніх 5 тис. років населяють Європу та західну частину Азії від Індії до Британії та Піренеїв. Саме вони є творцями європейської цивілізації, культурні досягнення якої значною мірою зумовили прогрес людства протягом останніх сторіч."
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у ''Лекціях по філософії історії '' порівняв відкриття світу індоєвропейських народів з відкриттям Нового світу Христофором Колумбом: ''Великим відкриттям в історії, на кшталт відкриття Нового світу, є зроблене близько двадцяти років тому відкриття, яке стосується санскритської мови і зв'язку, який існує між нею та європейськими мовами''.
Михайло Грушевський писав, що ця група народів «...належала до тих мандрівних, непосидющих, неспокійних рас, які були ферментом людства що їм рід людський завдячує своєю культурою і цивілізацією» (Михайло Грушевський «З історії релігійної думки на Україні» ЛЬВІВ, 1925)
А видатний британський археолог Гордон Чайлд у своїй книзі «Арійці. Засновники європейської цивілізації» називав їх «тим ферментом, який перетворив землеробські громади в героїчні племена бронзового і залізного віків, відкривши дорогу ініціативі та індивідуальності...
Вони скрізь з'являлись як носії справжнього прогресу, в Європі їх розселення відзначає той момент, коли історія нашого континенту почала розвиватися іншим шляхом, ніж Африка чи острови Тихого океану. "
Історик Рікардо Дюшен (професор Університету Нью-Брансвіка) у праці "Індоєвропейці найбільш історично значущі кочівники степу" зазначає: "Починаючи зі своєї батьківщини на території сучасної України, ІЄ успішно колонізували весь європейський континент, зберігши при цьому аристократичний уклад своєї цивілізації", а в іншій своїй розвідці "Аристократичний мілітарний етос індоєвропейців і первісні джерела західної цивілізації " автор акцентує: "Насправді ж корені Заходу слід шукати в глибоко індивідуалістичному характері індоєвропейської аристократії, яка вперше вийшла на авансцену історії в Причорноморських степах".
Археолог Девід Ентоні у книзі "Кінь, колесо і мова. Як вершники доби бронзи з євразійських степів сформували сучасний світ" стверджує, що інновації праіндоєвропейців у використанні возів з запряженими в них волами, верхової їзди і бойових колісниць перетворили євразійський степ в квітучий трансконтинентальний коридор торгівлі і культурного обміну: "Безперервна смуга степів тягнеться від Східної Європи на заході (її край лежить між Одесою і Бухарестом) до Великої китайської стіни на сході, утворюючи посушливий коридор довжиною 7 тисяч кілометрів, який перетинає центр Євразійського континенту. Впродовж тисячоліть цей неосяжний простір був надійним бар'єром, що став на шляхові трансляції ідей і технологій... люди, які їздили на конях і випасали худобу стали використовувати колесо і здобули можливість йти вслід за своїми кіньми куди їм було потрібно, використовуючи важкі вози для транспортування своїх жител та провізії. Ізольовані доісторичні суспільства Китаю і Європи стали здогадуватись про існування одні одних лише після одомашнення коня і винаходу критого возу. Взяті разом ці дві інновації в області транспортування зробили життя мешканців євразійських степів прогнозованим і продуктивним. Відкриття степу -- його перетворення з ворожого екологічного бар'єру в коридор для трансконтинентальної комунікації -- назавжди змінило динаміку євразійської історії і відіграло важливу роль в першій експансії індоєвропейських мов".
Археолог Михайло Сиволап у статті "Про можливий внесок археологічних та індоєвропейських студій у формування українського національного міфу" окреслює "скотарсько-землеробську цивілізацію зі складною ієрархічною соціальною структурою, а отже і багатою духовною (очевидно усною) культурою": "Про неї ми можемо скласти деяке уявлення за археологічними рештками та більш пізніми героїчними епосами давніх греків, індійців, іранців, германців, слов’ян... ця цивілізація, на відміну від близькосхідної, не лишила значних монументальних споруд (окрім курганів), теллів чи руїн міст. На відміну від цивілізацій близькосхідного типу, які підкорювали природу, проводили канали для примусового зрошення, створювали штучне життєве середовище у вигляді не позбавлених зручностей жител і міст (з ваннами з проточною водою, як на Криті, чи зі зливовою каналізацією і системою вентиляції, як у долині Інду) з тривких матеріалів (каменю і випаленої цегли), відрізнялися багатою матеріальною культурою; ця ж цивілізація виходила з екологічно нешкідливого принципу співіснування з природним середовищем, користування доступними природними ресурсами без їхнього виснаження, використання переважно нетривких природних матеріалів (дерева, сирої глини, чорнозему та ін.), які через короткий час знову повертались у природу, відрізнялася бідністю матеріальної культури (нічого, крім функціонального). Саме подібні відносини з природою дозволили племенам ямної культури успішно пережити похолодання і арідизацію клімату на межі IV – ІІІ тис. до н.е., що стали фатальними для племен трипільської культури, з їх близькосхідною, хоч і дещо спрощеною, моделлю цивілізації...
Фактично, індоєвропейська модель розвитку була визначальною для Східної Європи і, зокрема, для України протягом тисяч років аж до недавнього часу. У цьому наша відмінність від західної цивілізації, що розвивалась на руїнах Римської Імперії і ввібрала у себе цивілізаційні принципи Давньої Греції і Близького Сходу. Тому більшість наших стародавніх пам’яток, чи йдеться про поселення праіндоєвропейців чи трипільські протоміста, давньоруські селища чи рештки козацьких сотенних містечок XVII – XVIII ст., не мають зовнішніх ознак, сховані від очей не лише пересічної людини, а й дослідника, знаходячись нижче рівня ґрунту, а тому особливо наражені на небезпеку нищення. А це переважна більшість свідчень нашої минувшини, інших у нас обмаль. Тому подібні пам’ятки (фактично ділянки насиченого культурного шару), завдяки своїй непрезентабельності, нібито й не існують для суспільної думки, а відповідно еліти і властей. Про ці пам’ятки не пишуть романів, подібних до “Собору” О.Гончара. Нині стало модно відновлювати відомі храми, навіть робити концертні тури по замках України. Це все чудово, але є ще одним доказом ігнорування або, як правило, простої необізнаності широкого загалу і еліти щодо існування 90% матеріальних свідчень нашої історії... "
Очевидно, що найдавніші протоіндоєвропейські суспільства спершу розвивались за партнерською моделлю, яку окреслив український історик Тарас Ткачук у статті ''Дві моделі розвитку архаїчних суспільств: Трипілля-Кукутені та Шумер 3-5 тис. до н.е.'' : '' Для такого суспільства характерна рівність усіх його членів перед Священним, всі мали вільний доступ до ритуалів, які проводилися в багатьох місцях на поселенні. Домінанта певних особистостей не обмежувала суспільство, не вимагала витрачати зусилля для свого виділення (побудови храмів, палаців, створення багатих поховань). Рівність членів суспільства не потребувала чіткої фіксації майна, закріплення пам'яті про нього, тобто не вимагала писемності.
Суспільство, що розвивалося за моделлю володарювання мало обмежений доступ до Священного. Він виявлявся лише у певних місцях і окремим представникам. Саме за це вони користувалися у інших членів суспільства величезним авторитетом і довірою. У місцях проявлення Священного (храмах) сконцентрувалася велика кількість майна, яка потребувала обліку і рахунку, що призвело до виникнення писемності.
Суспільство, побудоване за моделлю володарювання створило довкола храмів перші міста. Пізніше вони почали ховати жриць або посланців до богів серед великої розкоші і чисельних супроводжувачів''.
Продовжуючи тему культури партнерських суспільств у статті ''Трипільський орнамент та змінені стани свідомості'' цей же автор зазначає: ''Спогади про такий соціальний і духовний стан збереглися ... у міфах про близькість Небес і Землі, коли на Небеса могли потрапити всі бажаючі, а боги сходили на Землю і спілкувалися зі всіма людьми. Якщо навіть існували люди більш досвідчені в подорожах по світах (на зразок шаманів), то вони матеріально не виділялися серед інших людей. Принаймні археологічні дослідження цього не показують. Усе це дуже нагадує партнерське суспільство описане Ріаною Ейслер. Стосунки в такому суспільстві ґрунтуються на єдності, зв'язку, а не на рангуванні. При цій моделі суспільства відмінності між людьми не призводять до боротьби або переваги.
Не останню роль у підтриманні такого суспільства відігравав масовий досвід змінених станів свідомості. Як зазначає Теренс Маккена вживання психоделічних речовин послаблює вплив ''его'', зменшує бажання конкурувати, примушує засумніватися в авторитетах, підтверджує розуміння того що соціальні цінності мають лише відносне значення''.
З МЕТОЮ ВИВЧЕННЯ ГЛИБИННИХ ОСНОВ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ НАШИХ ПРЕДКІВ, ПРАДАВНІ КОДИ ЯКОЇ ЗБЕРЕГЛИСЬ В ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИХ МІФОЕПІЧНИХ НАРАТИВАХ, СТВОРЕНО ЦЕЙ АКАДЕМІЧНИЙ БЛОГ
Міграція племен, генетично пов’язаних із Ямною культурою, згідно з Ентоні (2007), (2017); Narasimhan (2019); Nordqvist & Heyd (2020): 3000 р. до н.е. міграція на схід Афанасьєвської культури - 2900 р. до н.е.: міграції на північний захід культури шнурового посуду, яка перетворилася на культуру дзвоноподібних келихів. 2700 р. до н.е.: друга міграція на схід перетворила культуру шнурового посуду, на культури Фатьяново-Баланово; (2800 р. до н. е.) -> Абашево; (2200 р. до н. е.) -> Синташта; (2100-1900 рр. до н. е.) -> Андроново; (1900-1700 рр. до н. е.).
Коментарі
Дописати коментар