РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД

уривку монографії

проф. Жан Одрі

University of Lyon

Індоєвропейська релігія

А)Індоєвропейська релігія була політеїстичною, містила розмаїття обрядовості характерної для різних спільнот і регіонів, відображала відмінності між племенами, а не якийсь єдиний державний культ чи тим більш державну церкву.

Б)Будучи плюралістичною і різносторонньою, ця релігія була толерантною за своєю природою, далекою від потурань прозелітизмові, кожна етносоціальна група вшановувала своїх власних богів, мала особливі ритуали і звичаї. В цьому сенсі її можна назвати езотеричною і ініціаційною. У неї були свої міфи і символи, але вона була позбавленою догматизму.

В)Це була релігія діл, а не релігія віри, релігія досвіду, а не абстрактних роздумів, що виражалось в її традиційній обрядовості.

Г)Оскільки вона була політичною релігією за своєю структурою (об'єднувала різні етнічні групи ) і з огляду на більшу частину пантеону , її можна назвати радше релігією вождів, аніж релігією жерців. Характерною ознакою індоєвропейської релігії є відсутність фанатизму. Поет міг бути час від часу натхненним священною одержимістю, але особа, що відправляла культові дії була врівноваженою, поважною посадовою особою. «Ірраціональні» чужоземні (чи архаїчні) екстатичні культи засуджувались, а магія строго переслідувалась. Незважаючи на це індивідуальна магічна практика була широко розповсюдженою, про що свідчать давньоіндійська Атхарваведа, хетські ритуали, низка прикладів з класичної античності, а також германської та кельтської традицій.

 

Образи та імена індоєвропейських богів

 

Боги уявлялись як особистості. Їх характер не можливо описати з абсолютною точністю, але можемо постулювати, що він був більш менш близьким до характеру тогочасних людей. В цьому контексті слід виділити чотири типи імен богів:

 

1.Імена, що означають явища природи (вогонь, вранішня зоря), небесні тіла (сонце, місяць), або абстрактні поняття (контракт, клятва).

 

2.Складні імена, що позначають «володаря» відповідної істоти, природного чи суспільного явища (Lat. Silva-nus «володар лісу», Ved. Brhaspаti- «володар магічної сили»);

 

3.Особисті імена «невмотивовані» (Ved. Indra-) і «вмотивовані», в яких виражено зміст основної функції божества (Av. Vrthra-ghna- «Той хто долає перепони»)

 

4.Конструкції, що виражають родинні зв'язки («дочка Сонця»)

 

Останні три групи імен явно, а перша неявним чином відносились до істот, які є особистостями: проте і у цьому випадку їх справжня природа залишалась в полі зору, поети постійно грали на цій амбівалентності, Мітра/Контракт і Агні/Вогонь є такими ж особистостями як і Індра в Рігведі. Ми маємо тут справу не з браком визначеності або відсутністю сполучної ланки між річчю чи явищем та іменем божества, бо наприклад бог *dyew- «денне небо» мав титул *pHter- «батько» з самого початку свого виникнення. Лише дуже невелику кількість індоєвропейських імен вдається реконструювати і всі вони позначають деміургів космосу.

 

Два полюси священного

 

Еміль Бенвеніст висвітлив дуалістичну природу індоєвропейської ідеї священного, реконструювавши значення відповідних пракоренів: «те що наповнено божественною силою» - втілення «позитивного полюсу» сакрального (Av. spenta-, Germanic *hailaz, Lat. Sanctus, Gr. Hierоs); і «те до чого заборонено торкатись людині» (Av. yaozdata-, Germanic *wihaz, Lat. Sacer, Gr. Hаgios) - негативний полюс сакрального. Цей дуалізм виявляється з одного боку в термінах, що стосуються релігійних обрядів, виражаючись в дієсловах, які означають певні сакральні дії («спричиняти зростання, посилювати»та ін.), а з другого в релігійному відношенні до богів: в текстах знаходимо одночасно і страх образити бога, навіть мимовільно, і разом з тим довірливе, а деколи навіть фамільярне ставлення до богів, принаймні до деяких з них. В ведичній Індії пута Варуни/Клятви вселяють жах, але Індра розглядається як «друг». Індоєвропейська релігія хоча й містить строгі заборони, але є релігією вільних людей.

 

Боги Всесвіту

 

Небо, Земля, основні небесні тіла і атмосферні явища зазвичай обожнювались, але слід відзначити сталу тенденцію поєднувати природу з політикою через космічний символізм.

 

Небо і Земля

 

а)Індоєвропейські боги звались *deywоs «ті що від денного неба». Цей термін походить з періоду коли головним богом був *dyаw-pHtаr- (Денне Небо). Хетський Sius «Бог-сонце» є його найдавнішим віддзеркаленням, що зберегло темпоральний характер, уособлюючи обмеженість дня. Він втрачав своє домінуюче становище у тих традиціях в яких залишався уособленням неба (як ведичний Дяус), в інших його ім'я переходило до верховного бога як у випадку грецького Зевса та римського Юпітера. В опозиції до *deywos - небожителів були демони, які заселяли Нічне Небо чи підземний світ. Теологія пов'язана з космологічними уявленнями про небо, яке обертається знайшла свій вияв в різноманітних дуалістичних вченнях, що протиставляли демонів і богів, як зокрема маздеїзм в Ірані.

 

Земля-мати в пізніх варіантах цієї теології є дружиною Денного неба, але раніше була дружиною чорного Нічного Неба, що було замінене білим Денним Небом після нетривалого царювання червоного Неба-Зорі чи Неба-Сутінок.

 

б)Веди і балтійський фольклор зберегли релікти образу демонічної Зорі, що схопила і викрала Сонце. Але в новіших міфах Зоря - дочка Денного Неба є на його боці у щоденній боротьбі з темрявою. Дюмезіль пояснив зміст цікавого римського ритуалу Мater Matuta, в якому матрони пестили своїх племінників і виганяли з дому дівчат-служниць, відтворюючи вчинки доброї Зорі, що скеровувала перші кроки Сонця (сина її сестри-Ночі) позбувшись демонічної Темряви. Слід зауважити, що тут йдеться про Зорю, яка пов'язана не з добовим, а з річним циклом. Богиня світанку, пов'язана з добовим циклом є основою походження лише частини міфології присвяченої різним богиням світанку, зокрема й тим, що носять інші імена, як грецька Афродіта та її земний відповідник героїня-Гелена. Багато образів богинь і героїнь острівних кельтів, що населяли чарівний Інший Світ такі як Etain, Fand, Brigit, Boand, Mоrrigan можна інтерпретувати як віддзеркалення індоєвропейської богині світанку. В Ірландії зберігся переказ про народження Сонця (Angus Mac Oc) зародженого Денним Сонцем і Вранішньою Зорею (Eithne or Boand), без відома Elcmar (Ogme), що в цій історії грає роль індоєвропейського нічного Неба.

 

в)Божественні Близнюки (представлені індійськими Насатьями, грецькими Діоскурами, балтськими Синами Дейваса, ісландськими Синами Дня «dags synir») мали б відповідати своїй назві і бути космічними сутностями подібно до їх сестри-Зорі. Але їх ідентифікація є спірною: Сутінки чи радше Ранкова і Вечірня Зірка. Їхня найважливіша місія охороняти Зорю або Дочку Сонця з якою вони обидва одружуються, або видають заміж за Місяця.

 

г)Ряд узгоджених між собою даних свідчить, що Сонце, разом з Денним Небом, було великим богом індоєвропейської релігії в її найдавнішій формі. Традиційні збірки ритуальних правил зберегли не менше п'яти виявів звернення до нього чи до його атрибутів. Звичайна назва сонця *sHuel-, паралельна поетична форма реконструюється на основі Sanscr. Ravi-: Armenian arew. Again, культ відображено в іконографії археологічних знахідок багатих на солярні символи. Царське вшанування сонця збереглось здебільшого у фольклорі, а не в «політичній релігії» в якій йому відводилась скромніша роль. Сонце відноситься в ній до третьої функції через його здатність приносити багатство (цю ідею виражає svastika-, індійська назва солярного символу), хоча в деяких традиціях як «космічний сторож», «всевидюще око» Сонце стає богом-царем, політичним вождем.

 

д)Місяць (meH1-n-s/ot ) виступає і як зрадливий чоловік сонячних богинь, покаранням якого є місячний цикл, і як бог-воїн, що бореться з демонами Нічного Неба.

 

Боги стихій

 

А)Як земна форма явища представленого в небі сонцем і блискавкою, вогонь є одним з найдавніших індоєвропейських богів. В історичний період в уніфікованій формі ми знаходимо його лише в арійському світі: ведичний Агні є одночасно втіленням елементу вогню і трьохфункціональним богом , перш за все богом-жерцем, але також і богом-воїном і «молодим богом», що володіє і наділяє життєвою силою. В інших традиціях ці різноманітні функції є розподіленими між рядом вогняних богів чиї імена не тотожні назві елементу.

 

Б)Вода і вогонь споріднені дивним чином «вогонь, онук вод». Вода чи води, що належали трьом світам, часто втілювались в формі великої богині, небесного джерела вод, що у політичній релігії стала трифункціональною сутністю, як зокрема авестійська Ардвісура-Анахіта «волога, могутня. незаплямована», або ж богинею третьої функції.

 

В)Повітря.

 

Вітри в історичні часи стають другорядними міфологічними персонажами. Однак давня значущість стихії повітря проявляється через образ великого арійського бога-воїна Ваю «вітер»: ця воїнська роль зумовлена тим, що повітряний простір між землею і небом є ареною битви між богами Денного Неба і демонами.

 

Г)Вищезгадані давні боги були включені до пантеону політичної релігії, але разом з тим збереглись і у народній релігії . В цьому сенсі не позбавленим змісту стає свідчення Цезаря, згідно якому германці «вважали богами тільки тих, яких можна побачити - сонце, вогонь і місяць».

 

Д)Імена лише небагатьох індоєвропейських богів можна відтворити з достатньою точністю. Це Денне Небо-Батько, Зоря, Вогонь, Володар вогню wlkа-no- (Volcanus, Zeus Welchanos, Ossetian Wrgon, Smith Wayland), «онук вод» nepto/u-no-, громовержець, Бог блискавки per-k/g-, що пов'язаний з дубом і Бог гір pHus-H1en-.

 

Боги-покровителі

 

Ці давні божества є найближчими до людини, найнадійнішою підтримкою для самотніх. В литовській пісні про дівчинку-сироту говориться «Сонце є матір'ю, що збирає їй придане, Місяць є батьком, що дає їй частку спадку, зірка є сестрою, що плете їй віночок, Плеяди - брати, що прогулюються з нею». Хетський сонячний бог Istanu мав особливе співчуття до пригнічених і беззахисних «Istanu батько і мати пригноблених і самотніх ти повертаєш права пригнобленим і самотнім».