Образ Баби-яги в світлі сучасної порівняльної індоєвропейської міфології
В епоху неоліту, приблизно з 6000 до н.е. до приблизно 4000 до н.е., великі території Європи були заселені народами, які гуртували свої теократичні суспільства навколо поклоніння жіночим постатям. Особливо це стосувалося Південно-Східної Європи, області, яку археолог Марія Гімбутас назвала «Старою Європою». Ці люди були осілими землеробами, і, швидше за все, егалітарними у своїй соціальної структурі. Вони виготовляли вишукану кераміку та статуетки, часто оздоблені символами, які, можливо, були знаковою мовою.
Ґрунтуючись на лінгвістичних та археологічних даних, можна простежити міграцію нової групи людей, що переселилися до Європи, починаючи з четвертого тисячоліття до нашої ери. Ці люди змішувалися з корінними народами, інколи і нападали на них, викликаючи соціальні зміни та, ймовірно, нав’язуючи нові релігійні переконання, мову та культуру. Доісторичних представників цієї культури або тісно пов’язаної групи культур називають «протоіндоєвропейцями». Після того як вони поширилися по всій Євразії та злилися з корінними групами, вони стали «індоєвропейцями» [4].
Вважається, що давні європейці поклонялися повному колу народження, смерті та відродження в образі Великої Богині. На відміну від ранніх історичних культур, більшість яких шанувала дарувальниць життя (наприклад, грецькy Афродітy), але зневажала тих, хто ніс смерть (наприклад, грецькy Горгонy, Медузy), давньоєвропейці не розділяли Велику Богиню на фрагменти «хорошого» і «поганого» . Богиня була багатоликою, втілюючи одночасно єдність та множинність. Гібридна богиня з рисами птиці та змії була Великою Богинею континууму життя, богинею народження, смерті та відродження; вона була творцем і руйнівником, юною, старою і у розквіті сил, поєднувалася з юним богом у hieros gamos, «священному шлюбі», знову і знову народжувала творіння.
Провідна роль у реконструкції світогляду доіндоєвропейської Європи належить археологові та культурологові М.Гімбутас.
Гімбутас досліджувала міфо-онтологічну концепцію життєвого циклу виражену у графічній формі, доводячи, що давні поховання були священним місцем, з якого виходить нове життя. Гробниця - це черево богині; у давньоєвропейській релігії вони нерозривно пов'язані між собою. В іконографії є приклади, що показують цей взаємозв'язок. Наприклад, у Кікладській могилі було знайдено мармурову вагітну постать (Британський музей № GR 1932-10.181, датована 2800-2300 рр. до н.е.). Походження гробниці вказує на те, що постать зображала богиню смерті, але богиня смерті рясніла новим життям. Багато гробниць, а також святилищ, де звершувались ритуали смерті та відродження, мають ритуальну форму: у Лепенскі Вир, місці на річці Дунай у районі Залізних воріт, Гімбутас виявила невеликі споруди трикутної форми зі статуями та вівтарями, які були пов'язані з похованнями; печери, такі як печера Скалорія на південному сході Італії, містили свідчення ритуалу: черепки глиняного посуду з регенеративними малюнками та скелети багатьох молодих жінок та дітей. Висічені в скелі гробниці Мальти мають форму яйця, а мальтійський Гіпогей, підземний храм, складається із тридцяти чотирьох з'єднаних між собою камер у формі яйця; тут було знайдено близько семи тисяч людських кісток, переважно в яйцеподібних нішах нижніх камер. Сардинські гробниці також складалися із висічених у скелі камер яйцеподібної чи ниркоподібної форми. Мегалітичні пам'ятки, які служили місцями для поховань, густо зустрічаються по всій Західній Європі. Багато з цих пам'яток були антропоморфні, представляючи постать богині. Багато, таких пам"яток як Ньюгрейндж і Ноут в Ірландії та мальтійський Гіпогей, були прикрашені регенеративними символами, такими як спіраль і змія, що згорнулася спіраллю. Ці гробниці були зроблені у формі утроби богині смерті та відродження [2].
Послідовниця М. Гімбутас і співавторка ряду спільних праць Robbins Dexter доводить, що найповніше староєвропейський культ Великої Богині зберігся в культурі давньої Ірландії.
Ірландські богині виконували кілька функцій; вони були провидицями, а також дарували царям владу, а воїнам звитягу.
Так богиня Флайт представляла божественну владу як міфологічна постать. Flaith означає «панування, суверенітет, правління». Змінюючи форму, вона могла являтись як молодою жінкою так і старою. В одній ірландській казці Конн, король Тари, мандрував зі своєю свитою. Чоловіки заблукали в тумані; тобто, мабуть, перетнули межу і потрапили в «Інший світ». Вони підійшли до житла де зустріли привида, який виявився Лугом, богом стародавнього магічного народу Туата Де Данан, «людей богині Дану». Із Лугом була молода жінка. Переказ каже нам, що ця «Дівчина була Верховною Владою (sovereignty)[Флайт] Еріну». Молода дівчина, Флайт, сиділа на стільці; перед нею стояв срібний чан, золотий посуд і золота чаша. Флайт пригостила Конна медом, і запитала його, кому слід дати чашу червоного елю – дергфлайту. Цей червоний ель було дано Конну і кільком іншим майбутнім королям. Таким чином, Флайт – верховна влада – дарувала себе майбутнім королям Ірландії.
Хоча Флайт зображена молодою і вродливою, в переказі про Конау, вона постає непривабливою і старою як в в деяких інших легендах. В історії про Найла і Дев'ятьох Заручників, герой вирушив на полювання зі своїми чотирма зведеними братами. Спершу вони стали шукати питну воду, і прийшли до криниці, що охоронялась потворною старою:
На краю колодязя сиділа стара, провидиця.
Вона мала пащу, в якій знайшлося б місце для гончого пса.
На голові в неї росли зуби. Вона була жахом Ірландії
Стара сказала кожному з юнаків, що дасть йому води, тільки якщо він її поцілує. Кожен з братів вирішив, що краще терпіти спрагу. Лише Найл підійшов до криниці. Він обійняв її, після чого стара стала прекрасною молодою жінкою. Вона почала прислужувати йому промовляючи:
Напій, за яким ви прийшли...
буде випита слава з великої чаші.
Це буде медовуха; це буде мед; це буде міцний ель .
«Хто ти?» — здивовано запитав Найл. Флайт сказала йому, що вона — Влада над Ірландією і, назвавши Найла королем, передала йому королівство.
Цілком протилежне явище описується в ірландській сазі про знищення дому Дерги. У ній йдеться про слабкого короля Конейра, чиє царство розвалюється. В домі де він зупинився переночувати з"явились погані знаки : спочатку грубий, потворний чоловік, а потім
«Жінка з величезним ротом, велика, смаглява, бідна, негарна, йшла за ним...
Якщо б зачепити її ніс за гілку, то він би так і залишився висіти
Її нижня губа [т. е. статеві губи] простягалася до коліна ».
У оповіданні про «Дім Да Дерги» є ще одна сцена з жінкою, яка має величезні статеві губи. Незадовго до смерті короля Конайра в дім прийшла самотня жінка після заходу сонця і попросила впустити до будинку.
"Кожна з її гомілок була такої ж довжини, як ткацький навій. Вони були чорні, як спина жука. На ній був темний вовняний плащ. Її нижнє (лобкове) волосся спускалось до колін. Її губи [були] звисали на пів обличчя".
Це богиня-войовниця, і богиня смерті. Конейр запитує її,
— Яке твоє бажання? "Те, що є бажанням і для тебе самого", - каже
жінка. «Для мене табу, — каже Конейр, — приймати самотню жінку після заходу сонця».
Таким чином молодий король сексуально відкидає богиню. Ця ситуація прямо протилежна тій, яка відбулась з Найлом, який обійняв стару і став королем. Король Конейр втратив королівство та життя.
Кілька стародавніх ірландських богинь виконували функцію воїна. Морріган, чиє ім’я, ймовірно, означає «королева смерті», постала перед героєм Кухуліном як стара жінка на дорозі; вони сперечались, а потім вона перетворилась на «пташку ... на гілці ».
Морріган також могла являтись молодою та красивою. Але інколи набувала інших форм: «білої телиці з червоними вухами», «слизького вугра» і «коростявої, сірувато-рудої вовчиці». Богині битви, як і богині суверенітету, були перевертнями.
Бадб, ворона побоїщ, асоціюється з червоним кольором, часто з кольором крові. В епосі Куальнге та в інших текстах її називають «червоноротою Бадб», оскільки вона пожирає мертвих. Бадб також віщує смерть на полі бою.
Так само королева Túatha Dé Danann, Éire, змінює форму, коли бореться з синами Міля. Іноді вона постає як прекрасна королева; в інших випадках як ворона побоїщ.
Вона сказала: «Мене звати Еріу». Таким чином, Ейр була ніким іншим, як богинею-захисницею землі, Еріу, на честь якої названа Ірландія.
На епічному рівні королева Медб теж була воїтелькою. У TBC її називають «найкращою у битві, двобої та суперечці».
Ірландська богиня Морріган представляла весь Континуум Життя: Народження, Смерть та Регенерацію. Її смертельний аспект можна побачити в черепоподібній голові та старому виснаженому тілі. Про її фертильно-регенеративний аспект свідчить її надприродно опухла вульва; коли смертні жінки ось-ось народять, їх вульви набухають; вульва богині регенерації сильно, надприродно роздута. Вульва, по суті, є центральним, основним образом творіння. Ця богиня магічно міняє свій вигляд і цим вона схожа на багатьох могутніх «великих» богинь у всьому світі. Вона може бути молодою або старою, потворною або красивою. Вона перетворюється з відьми на гарну жінку за своїм бажанням. Іноді ірландська богиня відчуває якість потенційного «справжнього короля», являючись в образі відьми, як вона робить це із Найлом. Вона наділяє владою, дарує перемогу в битві, або ж навпаки приводить до поразки і спустошення. Вона захисниця землі, яка дарує і верховну владу, і перемогу, кохаючись з обранцем, якого заряджає енергією [5].
Досліджуючи інформацію про богинь у до ІЄ пантеонах Старої Європи можна знайти велику кількість могутніх постатей. Археологічні знахідки свідчать про вшанування орніто/терроморфних богинь; культ "повелительки тварин", яка швидше співіснувала з тваринами ніж воювала з ними; поклоніння богиням відродження, життя і смерті, які забезпечували плодючість утроби і плодючість землі, а могли і навпаки, зробити все безплідним [3].
З комплексом уявлень про Велику Богиню -- володарку життя і смерті, дарительку і войовницю, яка часто постає в образі огидної старої жінки асоціюється образ Баби-яги східнослов"янського фольклору.
Згідно з одним з найбільших фахівців у галузі теорії та історії фольклору В. Я. Проппом, можна виділити такі види Баби-яги як: дарувальниця (вона дарує герою казкового коня або чарівний предмет) і Баба-яга-войовниця, борючись з якою «не на життя, а на смерть» герой казки переходить до іншого рівня зрілості. При цьому злісність і агресивність Баби-яги не є її домінантними рисами, але лише проявами її ірраціональної, недетермінованої натури.
Автор пише: "Яга – дуже важкий для аналізу персонаж. Її образ складається з низки деталей. Ці деталі, складені разом із різних казок, іноді не відповідають одна одній, не поєднуються, не зливаються у єдиний образ... Казка знає різні форми яги. Вона знає, наприклад, ягу-дарительку, до якої приходить герой. Вона його випитує, від неї він (або героїня) отримує коня, багаті дари тощо... Нарешті, казка знає ще ягу-войовницю. Вона прилітає до героїв у хатинку, вирізає у них зі спини ремінь та ін...
Ми вже бачили, що казка дає в руки героя якийсь чарівний дар і що за допомогою цього дару він досягає своєї мети. Цей дар - або якийсь предмет (кільце, рушник, кулька та багато іншого) або тварина, головним чином - кінь. Ми також бачимо, як тісно образ яги пов'язаний з обрядами посвяти...
Питання про помічника ми виділяємо в особливий розділ. Тут нас поки що цікавитиме лише момент передачі помічника у зв'язку з вивченням обряду. Виявляється, що в обрядах посвячення — такий момент не тільки був, а й був центральним місцем, вершиною всього обряду. Магічні здібності героя залежали від придбання ним помічника, який англійськими етнографами не дуже вдало названий дух-охоронець (guardian spirit). Вебстер із цього приводу говорить: «Повсюдно серед жінок і непосвячених дітей поширювалася віра, що старші, розпорядники обрядів посвячення, мають певні таємничі та магічні предмети, відкриття яких посвяченим представляє центральну і найбільш характерну рису». І в іншому місці: «Фундаментальною доктриною була віра в особистого духа-охоронця (тобто помічника), в якого за допомогою обрядів фалічного характеру члени об'єднання, як вважали, перетворювалися». Шурц каже, що весь обряд посвяти хлопчиків «зводиться до здобуття духу-охоронця, до здобуття чарівної сили маніту». Докладніше вивчення цього питання буде дано у наступному розділі. Ми зрозуміємо і кільця, і палички, і кульки та інші предмети, а також зв'язок героя з його помічниками тваринами. Тут достатньо вказати, що помічник-охоронець був пов'язаний із тотемом племені..."
Паралелі з персонажами ірландських міфів, в яких втілено риси Великої Богині культур Старої Європи знаходимо як в її зовнішніх рисах, так і у магічній владі над тваринами.
"Ми тепер звернемося до розгляду самої яги. Зовнішність її складається з ряду частковостей, і ці частковості ми розглянемо спершу окремо, і тільки після цього розглянемо її постать в цілому. Стосовно зовнішності вона постає у двох видах: або при прибутті Івана вона лежить в хаті - це одна яга, або вона прилітає - це яга іншого виду...
Яга-дарителька при приході Івана перебуває у хатинці. Вона, по-перше, лежить. Лежить вона або на грубці, або на лаві, або на підлозі. Далі вона займає собою всю хату. "Попереду голова, в одному кутку нога, в іншому інша". «На грубці лежить баба-яга, кістяна нога, з кута в куток, ніс у стелю вріс»...
Інша особливість зовнішності яги - це її різко підкреслена жіноча фізіологічність. Ознаки статі перебільшені: вона малюється жінкою з величезними грудьми: «Тітьки через грядку» (Грядка — жердина для рушників та ін.); «Яга Ягішна, Овдотья Кузьмінішна, ніс у стелю, тітьки через поріг, соплі через грядку, язиком сажу загрібає». Або: «На печі, на дев'ятій цеглині лежить баба-яга, кістяна нога, ніс у стелю вріс, соплі через поріг висять, тітьки на гаку замотані, сама зуби точить». Або ще відвертіше: «З хатинки вискочила баба-яга, кістяна нога, ж... жилена, м... милена..."
Якщо згадані нами ірландські богині втілювали всі аспекти Великої Богині, то Баба-яга втілює лише аспект пов"язаний зі старістю і смертю. Ірландські дарительки постають як у страхітливому, так і прекрасному вигляді, в той час як Баба-яга завжди потворна. Проте амбівалентну єдність і трансформацію красуні в потворну стару маємо в наших численних фольклорних переказах про відьом.
Пропп зазначає: "Отже, яга має всі ознаки материнства. Але водночас вона не знає шлюбного життя. Вона завжди стара, причому стара "безмужняя". Яга - мати не людей, вона - мати і господиня звірів, до того ж звірів лісових. Яга репрезентує стадією, коли родючість мислилася через жінку без участі чоловіків. Гіпертрофія материнських органів не відповідає жодним подружнім функціям. Можливо, саме тому вона завжди стара. Уособлюючи стать, вона не живе життям статі. Вона вже тільки мати, але не дружина ні в теперішньому, ні в минулому. Щоправда, у казці вона ніде не названа матір'ю звірів. Натомість вона має над ними необмежену владу. Ось як у північній казці вона скликає звірів: «Де ви є, сірі вовки, всі біжіть і котіться в одне місце і в єдине коло, вибирайте між собою, кому більше, кому ядріше за Іваном-царевичем бігти» . У казці про Кощея молодша яга відсилає до старшої: «Попереду дорогою живе моя велика сестра, може вона знає, є в неї на те відповідачі: перші відповідачі - звірі лісові, другі відповідачі - птахи повітряні, треті відповідачі - риби і гади водяні; все що є на білому світі, все їй підкоряється». Або: «Вийшла стара на ганок, крикнула гучним голосом — і раптом, звідки тільки взялися, набігли всякі звірі, налетіли всякі птахи». Іноді язі підпорядковані і вітри: «Вийшла стара на ганок, крикнула гучним голосом, свиснула молодецьким посвистом; раптом з усіх боків піднялися, повіяли вітри буйні, тільки хата трясеться! В іншому тексті вона названа матір'ю вітрів. У неї зберігаються ключі від сонця. Чоловічий еквівалент яги, Морозко, - господар морозу; у німецькій казці йому відповідає Frau Holle, що викликає сніг..." [1].
Даний стислий виклад типологічних паралелей між фольклорним образом Баби-яги і архетипами реконструйованими фахівцями в галузі порівняльної індоєвропейської міфології, покликаний привернути увагу фольклористів, етнографів та етнологів до індоєвропеїстики, як до перспективної методологічної основи досліджень нашої етнокультурної традиції.
3. MIRIAM ROBBINS. THE ASSIMILATION OF PRE-INDO-EUROPEAN. GODDESSES INTO INDO-EUROPEAN SOCIETY // https://www.academia.edu/39228794/The_Assimilation_of_Pre_Indo_European_Goddesses_into_Indo_European_Society
5. Miriam Robbins Dexter and Starr Goode. The Sheela na gigs, Sexuality, and the goddess in Ancient Ireland // https://www.academia.edu/39237997/The_Sheela_na_gigs_Sexuality_and_the_goddess_in_Ancient_Ireland
Коментарі
Дописати коментар