У 1982 році у статті під назвою «Води пам’яті, води забуття» індоєвропеїст Брюс Лінкольн реконструював на базі матеріалів платонівської (Республіки), орфічних (Золотих Табличок), індійської (Kauṣītaki Upaniṣad 1.4), скандинавських (Gylfaginning 4, 15; Grímnismál 28; Vǫluspá 28); і кельтського (Feis Tighe Chonáin) наступний протоіндоєвропейський наратив:
" На шляху до потойбічного світу душі померлих повинні були перетнути річку, води якої змивали всі їхні спогади. Однак ці спогади не знищувались, а переносились річковою водою до джерела, де вони випливали і випивались певними вельми привілейованими особами, які в результаті цього отримували натхнення та наповнювались надприродною мудрістю". Bruce Lincoln Waters of Memory, Waters of Forgetfulnes//(<https://www.academia.edu/32367336/Waters_of_Memory>)
Його дослідження доповнив і розширив Ерік Джеймс Додж у своїй праці "Орфей, Одін та індоєвропейський підземний світ: відповідь на статтю Брюса Лінкольна «Води пам’яті, води забуття», запропонувавши свій варіант протонаративу:
"На шляху до потойбічного світу душі померлих мали перетнути Водний Шлях, води якого змивали їхні спогади. Ці душі перейдуть на другий бік і знову перевтіляться у Середньому світі. Їх спогади не знищуються, а забираються водою до Основи Яскраво-Білого Світового Древа, до Нексуса (Центру Всесвіту, Потойбічного Водоймища, Ока Бога Неба, Місяця). Там, поряд із Домом господаря Підземного Світу і під охороною пророчої відрубаної голови, спогади виринають. Деякі негідні люди пробували напитися з Нексусу, але були відкинуті його водами. Інші, гідні та шановні люди (Мандрівники до потойбіччя, які мандрують тілом, або лише душею уві сні) вирушали до нього і жертвували одним зі своїх очей, щоб випити його рідину за допомогою священної посудини. В результаті вони наповнювались мудрістю (тобто натхненням і всевіданням) та життєвою силою (міццю та плодовитістю). Деяким із цих осіб після повернення в Середній світ відрубували голови, зберігали їх, а ті пророкували".
Erick James Dodg "ORPHEUS, ODIN, AND THE INDO-EUROPEAN UNDERWORLD: A RESPONSE TO BRUCE LINCOLN’S ARTICLE “WATERS OF MEMORY, WATERS OF FORGETFULNESS” // https://www.researchgate.net/publication/342960799_Orpheus_Odin_and_the_Indo-European_Underworld_A_Response_to_Bruce_Lincoln's_Article_Waters_of_Memory_Waters_of_Forgetfulness
Структурними еквівалентами таких пророчих голів були чаші зі священнодіючими віщими напоями, наділеними даром пророкування (які інколи виготовлялися з людських черепів, як наприклад у скіфів).
Додж пише що : "Первісним священним напоєм PIE був мед (*médʰu). Ця традиція була настільки давньою, поширеною та центральною для їхньої культури, що "нащадків" цього слова можна знайти в пізньодавньокитайській (mit) і протоуральській (*mete) через тохарську. Традиція була продовжена в германській і кельтській гілках (PG і PC *meduz), а також у прабалтослов’янській (*medús), але в епічній поезії греків цей термін змінився на «вино» (епос: µέθῠ méthu), а в індоіранців його замінив культ *sáwHmas (санскр. sóma; авест. haoma) (Witzel, 2006; Watkins, 2011). Проте міфічні асоціації залишилися. Сома давала життєву силу і мудрість тим, хто її пив (Ṛіgveda 9 і 8.79.2-6). Її охороняли в потойбічному світі/небесах іранський Gandarewa та індійський Gandharvā́ḥ («небесні барди») (Macdonell, 1897). Напій мав галюциногенні властивості, можливо, в результаті використання ефедри як інгредієнта. Це не дивно, враховуючи, що мак і коноплі (PIE *kannabis) використовували різні степові народи, насамперед скіфи. З давнім протоіндоєвропейським культом індоіранську сому і хаому пов"язує асоціація з медом. Шредер продемонстрував еквівалентність германського меду з індійською сомою та солодкою кашею (вівсянка з медом та молоком). Сома також асоціюється з молоком через ведичний ритуал вогню. Наприклад, у RV 8.9.7 (пер. Ginevra, 2018) ми знаходимо наступне: "ā́ sómam mádhumattamaṃ" "Тут він наллє наймедовішу сому" та "gharmáṃ siñcād átharvaṇi" "гаряче молоко в присутності священика вогню". Напій мав багато функціональних еквівалентів і зв’язків. Проте сома була не єдиним священним напоєм, первісна увага до меду певною мірою збереглася, що можна побачити в імені одного скіфського царя: Madyes, яке було пов’язане з протоіндоіранським, PII, *mádʰu («п’янкий / надихаючий медовий напій)."
Індійський структурний еквівалент віщої соми і загалом протоіндоєвропейського Нексусу, "солодка каша" (вівсянка з медом та молоком), спонукає провести паралелі з грецькою ритуальною стравою панспермією і нашою кутею та коливом. Адже кутя є неодмінним атрибутом циклу зимових свят, невід"ємним елементом яких, була практика гадання. Коливо ритуальна страва похоронних обрядів. Всі ці моменти (мед, пророчі функції, зв"язок з потойбіччям) викликають асоціації з Нексусом.
"Кутя́ — відварені у воді зерна пшениці чи ячменю з медом. Традиційна ритуальна страва новорічно-різдвяного циклу. Готується тричі: на Святий Вечір — Багата кутя, перед Старим Новим роком — Щедра кутя й у переддень Водохрещі — Голодна кутя. На відміну від пісної куті, яку подають на Святвечір, до щедрої можна додавати молокопродукти – молоко, масло, вершки тощо. Четвертий різновид — Чорну кутю готують на мертвинах або поминках і розводять з коливом, вона призначена для покійників. Сукупність обрядодійств, пов'язаних із кутею, традиційно пов'язані із родиною й предками, які опікуються врожаєм."
(Василь Скуратівський. Русалії. — Київ: Довіра, 1996. — С. 532—533)
Хоча психоделічні властивості ритуальних напоїв та святочних страв залишились в далекому минулому, та глибинна пам"ять про їх пророчі, віщі властивості збереглась в масиві гадальних практик, якими пронизаний цикл наших зимових свят. А їх зв"язок з потойбіччям і мертвими душами річ загальновідома.
"Коли ж сім’я вже сіла до вечері, господар починав ворожити на пшеничній куті. Він набирав ложку куті й підкидав її до дерев’яної стелі. Залежно від регіону і господарства, яке мав ґазда, такі ворожіння, звісно, відрізнялися.Зокрема, у гуцулів кутю підкидали аж тричі. За кожним разом господар мав блеяти, то як ягнята, то як телята. А за третім разом промовляв: "Як пшениця пристає до стелі, най так рояться бджоли". На Поділлі це ворожіння мало дещо інше значення, там вважали: скільки пшона пристане до стелі, таким і буде майбутній врожай...
Третьою основною ідеєю Святвечора – є ідея збору всього роду. Це уявлення пов’язане з культом померлих. Бо, коли кажуть, що на Святвечір має зібратися вся родина, то йдеться не лише про живих, а й про померлих рідних...
На Бойківщині й Гуцульщині рідних годували після Святої вечері, для цього було заведено не прибирати посуду зі столу. Посуд мав стояти протягом усієї ночі, аби душі померлих могли пригоститися...
На Опіллі з цією метою померлим виділяли окремий келих з водою, який накривали хлібом і ставили на столі або на підвіконні. Замість келиха могла бути й порожня миска..."
https://zahid.espreso.tv/pidkidali-kutyu-do-steli-y-vidlyakuvali-vidom-yak-ukraintsi-vorozhili-na-svyatvechir
"Найголовніше поліське ворожіння в Святки - на куті. Дівчина зачерпувала першу ложку куті, завертала ложку і клала її під подушку, щоб уві сні побачити судженого..."
"Крупу і воду залишали стояти на столі, поки повністю не розтопиться піч, при цьому доторкатися до них суворо заборонялося, щоб кутя вдалася. Всі етапи приготування цієї страви супроводжувалися спеціальними приказками, щоб нечиста сила не зіпсувала обрядову кашу. А ще на куті і ворожили:
– Якщо вона вилазила за межі горщика – бути біді.
– Якщо горщик з кутею лопнув – це до нещастя радіє нечистий.
– Якщо кутя вийшла рум’яна і розварена – це на щастя і благополуччя в сім’ї.
– Якщо кутя дрібна і бліда – до нещастя і хвороб.
– Якщо каша вдавалася, її з’їдали майже відразу, якщо ні – викидали на заході в річку, щоб відвести негаразди.
- Якщо кутя почервоніла - на щастя та удачі..."
https://ibilingua.com/vse-zbuvalosya-yak-na-staryj-novyj-rik-vorozhyly-na-kuti-v-nashomu-seli/У
"У ніч на Різдво дівчата виходять з ложкою куті на вулицю. Ложку ховають під одягом і чекають першого зустрічного. Як звуть перехожого, так і чоловіка будуть кликати..."
https://www.rbc.ua/ukr/styler/gadaniya-nvare-2022-kakie-dni-mozhno-uznat-1641473477.html
Реконструйований Доджем і Лінкольном топографічний комплекс мотивів, які описують протоіндоєвропейське потойбіччя, складається з Магічного Колодязя Сили, яскраво-білого Світового Древа, Хранителя та Дому Підземного Правителя. В іранській історії про Олександра Великого згадується віще джерело солонуватої води, розташоване далеко на сході; індійські тексти описують потойбічне озеро п'янкого молока (Айраммадія) поряд із деревом соми (Сомасавана); індуїстські міфи містять ідею про те, що Світове Древо та Еліксир Безсмертя перебувають у Молочному Океані; у кельтських текстах дуже часто говориться про священні колодязі, які асоціювалися з мудрістю та натхненням і розташовувані поруч із священним горіховим деревом; кельто-романська богиня Ковентіна опікала священну криницю біля стіни Адріана (ї кельтське ім'я означало пам'ять); в англійській казці Ат-480 змальована криниця, повна «води життя», яка асоціювалася з нижнім світом; хетський потойбічний світ містив ставок.
Додж вважає, що "враховуючи різноманітність форм у різних традиціях, правильніше було б назвати «Джерело пам'яті» Нексусом. Це дозволяє пов"зати його як із текстами, де він є кінцем Водного Шляху, так із текстами, де він є початком світових вод/річок. Це не що інше як Пуп Всесвіту, і це очевидно. Германське Світове Древо було джерелом усіх світових рідин . Священні кельтські колодязі були джерелом світових рік. Термін Нексус дозволяє поєднувати здатність бути водночас вмістищем пам'яті та джерелом сили/життєвої енергії."
З цим комплексом уявлень про Нексус чітко простежується зв"язок такого персонажу українських народних казок, як Дід всевід. Він одночасно сонячний і місячний. В одних казках у нього нього золоте волосся і героєві треба добути три його золоті волоски (Дідо-всевідо ☼ Українська народна казка ☼ Народна творчість (proridne.org)), а в інших місячні риси "Там стояла скала, яка блищала, як місяць. На тій скалі був дім, і у тому домі жив Дід – Всевід... Зайшов він у дім і видить: дідо білий, як молоко, борода аж землею тягнеться. " Цікаво, що вовка, який привіз героя до діда, той зустрів біля дерева з криницею, що чітко відповідає реконструйованій індоєвропейській магістичній топографії. "Цар красно подякував Дідові – Всевідові, сів на великого вовка, і вовк приніс його під того явора над криницею, де вони зустрілися. Звідти вовк пішов своєю дорогою, а цар своєю." https://kazkatime.com.ua/braty-blyznyuky/ В іншому варіанті казки окрім Діда йдеться про перевізника, криницю з живою водою і чарівну яблуню з омолоджуючими яблуками Дідо-всевідо ☼ Українська народна казка ☼ Народна творчість (proridne.org)
Особливої уваги заслуговує дослідження зв"язку Нексусу, з якого беруть початок всі земні ріки з нашими зимовими святковими звичаями пірнання в ополонки і віруванням в те, що води річок у святкові дні на мить перетворюються на вино.
Грецький бряд хої (khoê) — узливання на честь померлих — зазвичай включав три рідини: вино, мед і молоко. У статті 1945 року Еміль Бенвеніст запропонував таке тлумачення: вино як напій, що підносить дух, належить воїну; мед, що очищує, відповідає віщуну; молоко як поживна рідина — третій функції. Les trois fonctions des Indo-Européens dans la Grèce ancienne : bilan critique - Persée (persee.fr) Цікаво співставити з цією трифункціональною схемою три кубки, які згадуються в наших колядках -- сонце, місяць і зорю.
Отже весь спектр вітчизняних народознавчих наук потребує "занурення" у методологічний та теоретичний базис сучасної індоєвропеїстики. Популяризація творів її класиків і сучасних провідних дослідників піднесе вітчизняні науки про старожитності на якісно новий рівень.
Коментарі
Дописати коментар