РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД
The Nebra find and early Indo-European religion
Kristian Kristiansen
University of Gothenburg
Знахідка з Небри та рання індоєвропейська релігія
Представлення "Божественних близнюків"
Знахідка з Небри відображає добре відомі ритуальні практики ранньої бронзової доби в унікальному предметі, бронзовому дискові із зображенням небесного царства з місяцем, сонцем і зірками та сонячним кораблем, зробленими з золота. У ній втілено культ сонця бронзової доби, представлений також і Трунгольмською Колісницею Сонця, що вказує на те, що міф про подорож сонця був частиною складної системи астрономічних знань та космологічних уявлень. Ці знання зародилися на Близькому Сході, де сонце і місяць часто зображували на печатках.
В Європі, однак, вони були пов'язаними зі спільною індоєвропейською релігією, яка поєднувала культ сонця з культом пари богів. Найвідоміша така пара це так звані "Божественні близнюки", ведійські Ашвіни та грецькі Діоскури, які були братами богині сонця, помічниками та рятівниками в час ночі, коли її забирали до підземного світу. Відтворення цього міфу засвідчене в скандинавській іконографії бронзової доби, наскельних малюнках і бронзових статуетках, датованих 17oo-15oo рр. до н.е. Вважається, що вони також представляють ранкову та вечірню зорі та зірки сузір'я Близнюків. Це сузір'я, яке видно у зимовому небі, можна ідентифікувати в нижній частині диску з Небри, оскільки воно складається з восьми зірок, розташованих у формі, подібній до тієї, що ми бачимо на диску. Їхніми божественними функціями є порятунок моряків, допомога у бою, зцілення від хвороб, вони також майстерні музиканти і танцюристи. Про це свідчать повторювані сцени на наскельних малюнках, бронзових виробах і статуетках, де вони зображені в парі.
Тож вони зображались:
або як люди з культовими сокирами, що грають на лурах, або як танцюристи з посохами чи жердинами (ще один їхній атрибут),
- або в виді коней, що тягнуть сонце,
- або вони перетворюються на кораблі-близнюки з кінськими головами - зберігаючи свою ідентичність - оскільки вони безперечно несуть сонце через море підземного світу.
Однак існує зв'язок між цією іконографією та її матеріальними атрибутами (сокири, луки), оскільки ці предмети регулярно знаходять у похованнях, здебільшого попарно, по всій Центральній та північній Європі. В даній статті я проведу аналіз семантики цих знахідок, спираючись на текстові свідчення про "Божественних близнюків" ранніх індоєвропейських релігій, результат якого також стосуватиметься і скарбу з Небри.
Божественні близнюки та їхня матеріальна кореляція з бронзовим віком
Текстові свідчення про "Божественних близнюків" надійно датуються бронзовим віком, оскільки вони згадуються під своїм ведичним ім'ям як божественні покровителі в договорі між васальним князем Куртівазою з Мітанні та його хеттським владикою великим Суппілуліумою 1350 р. до н.е. Однак найдокладніші свідчення містяться в "Рігведі", записаній, імовірно, наприкінці II тисячоліття до н.е. найпізніше - близько 1000 р. до н.е., але відносяться до набагато більш раннього періоду.
Грецькі свідчення, як правило, дещо пізніші, а в германських і кельтських текстах значення постатей "божественних близнюків" зменшилося, оскільки вони були зафіксовані набагато пізніше, в епоху залізного віку та раннього середньовіччя. У балтійському фольклорі збереглося більше свідчень про їхню роль. Таким чином, значення ролі "Божественних близнюків" є тим більшим, чим далі в минуле ми заглиблюємось.
Це підтверджується й археологічними даними, що свідчать про їхню значущість у бронзовому віці, тоді як, у залізному віці, мабуть, їх культ став зникати. Таким чином, їхня роль пов'язана з найбільш раннім пластом індоєвропейської релігії.
Якщо спочатку вони були помічниками богині сонця, що кружляли день і ніч на своїй колісниці, везучи сонце і даючи денне світло, то з часом їхні функції, мабуть, змінилася. Так, у грецькій, а потім і в римській традиції один близнюк представляв функцію воїна (символ кінь), а інший родючості і землеробства (символ бик).
Однак є одна особливість "Божественних близнюків", яка робить їх цікавими з археологічної точки зору. Вона полягає в їхній ролі посередників між богами і людьми, яка включає в себе функції рятувальників, і сходить до періоду Рігведи. Це відображено також у тому, що в деяких легендах один із близнюків є божественним, у той час як інший народжений людиною і тому смертний. З цього випливає, що якщо деякі боги можуть стати людьми, то й деякі люди можуть стати богами. Ця "теократична" риса поєднує божественне і людське правління, що матеріалізуються археологічно. Цим пояснюються численні свідчення про двійників (близнюків) і їх зображення в іконографії бронзової доби, починаючи уже з близько 2ооо років до н.е.
До епохи ранньої бронзи відноситься рідкісна група поховань та скарбів з парними предметами і похованнями знатних чоловіків, найвідомішим з яких є поховання в Любінгені в Тюрингії. Двоє чоловіків, старий і молодий, були покладені навхрест, так само як і їхня зброя, сокири та кинджали. Тут ми маємо свідчення про культ парності, з яким пов'язане поховання двох чоловіків-аристократів. Це вказує на особливі стосунки між ними і проливає світло на широко розповсюджений звичай ховати сокири і мечі-близнюки, а також інші предмети у скарбах. Подібне до любінгенського перехресне покладання, притаманне і похованню з Бретані, так само, як й велика кількість кинджалів та сокир, що свідчить про те, що королівська або вождівська еліта була пов'язана торговими та союзними відносинами.
Однак в епоху ранньої бронзи більш поширеними є ритуальні захоронення престижних речей у болотах та озерах або в землі. В унетицькій культурі, крім численних скарбів з золотими кільцями, ми знаходимо парні алебарди і сокири, що дозволяє припустити, що деякі з цих скарбів мали ритуальне значення.
У період Монтеліуса 1, який відповідає часові Небри в Скандинавії, було попарно відкладено ритуальні сокири та групу чудових мечів-скімітарів хеттського походження. Скімітар був царським і божественним атрибутом на Близькому Сході вже на початку II тисячоліття до н.е. У хеттів ми знаходимо, крім скімітара, ще один близькосхідний божественний атрибут - калмус. Це посох із зігнутим наконечником, який спочатку слугував пастухам. Він був одночасно символом вищого профанного і божественного рангу, за висловом T. Ларссона, та був пов'язаний з богом сонця: "...посох калмус, владний символ хетського царя і Сонця". Обидва ці символічні предмети використовувалися в скандинавських країнах, де знайдено скімітари, попарно поміщені у ритуальні скарби, а калмус зображено на наскельних малюнках у Бохуслені (Західна Швеція), де його несе людина/бог з тулубом у вигляді сонячного колеса. Ці символи та їхня дифузія в Північну Європу вказують на ті самі шляхи і міжнародні комунікації, що й ті, які уможливили появу диска з Небри і знаменитого поховання Ківік на східному узбережжі Сканії у Швеції.
В епоху ранньої бронзи не існувало суворої диференціації між зброєю, яку ховали в могилах, і тією, яку ритуально клали парами у скарбах, за винятком того, що ритуальні парні поховання містили здебільшого невикористані та гарно виконані екземпляри. У середньому бронзовому віці відбулася диференціація, виокремився клас предметів божественного культу, які призначалися лише для ритуального вжитку і майже ніколи не клались до поховань. Це багато декоровані культові сокири, пізніше також дудочки (лури), бронзові щити та шоломи. Крім того, група "сакральних" жрецьких поховань характеризується частим використанням символіки сонця та коня. Я характеризую лише чоловічі поховання, але існує паралельна їм група жіночих жрецьких поховань з сонячними дисками та спіральним орнаментом.
Використання колісних спиць у курганних культурах могло мати символічне значення. Під час Періоду Монтеліус 2 кінська голова була визначальним атрибутом групи головних жерців у Скандинавському регіоні, про що ми знаємо завдяки їх багатим курганним похованням. Ми знаходимо її на руків'ї меча, яке має символічну форму корабля, а також на поясних гачках. Про значення кінської голови як символу Ашвінів та їхньої функції рятівників і помічників говорять ведичні тексти:
Дадх'янчі, синові Атхарвана, ви, Ашвіни, дали кінську голову
замість його власної
збуджений Сомою Ausija промовляє це вголос:
"Ти набуваєш відчуття Дадх'янчі, і голова коня
заговорила з тобою"...
Те, про що Магаван наставляв Дадх'янча,
(він) сказав тобі через голову коня.
Роль коня й особливо його голови в ритуалах добре відома. Кінь був божественним, а Ашвіни були народжені кобилою й символізувались кінською головою в деяких гімнах. Коли ми знаходимо голову коня як основний символ на мечах, які також могли використовуватися в медичних і ритуальних цілях, і коли в цій же групі поховань зустрічаються:
- особливий тип мечів з повним руків'ям, прикрашеним спіраллю (символом сонця), які використовувалися переважно для ритуального демонстрування
- бойова сокира, прикрашена спіраллю,
- кубки для пиття з сонячною зіркою на дні
- а іноді також так звана "шаманська сумка", як у могилі Хвідегорд
тоді ми маємо тут усі атрибути смертного Ашвіна або, точніше, божественного "Ашвіна-священника". Він був цілителем, воєначальником (але не воїном), керівником питних церемоній, а також виконавцем важливих ритуалів, пов'язаних із мандрівкою сонця, про що свідчать наскельні малюнки.
Пізніше в бронзовому віці голову коня на мечах та ритуальній іконографії замінила гусяча або лебедина голова, а бичачі роги також стали визначальним елементом декору шоломів. Це відповідає кільком місцям у Ведах, де Ашвіни звуться биками. Важливою є також роль меду (який є основою для медовухи). У Ведах, він був важливим елементом ранкового ритуалу присвяченого Ашвінам, який мав на меті викликати денне світло. Згідно міфів Ашвіни використовували батіг, щоб розчинити мед у напоєві сома:
Розбудіть двох вранішніх шанувальників: Ашвіни повинні
прийти сюди, щоб випити цю Сому.
Кращими візниками на хороших колісницях, двох богів
які досягають небес, цих Ашвінів ми називаємо. Ваш
медовий, благодатний батіг, яким ви, Ашвіни,
творите жертву.
...Ваші колісниці (і) коні, багаті силою і медом, виїжджають у світанковому блиску, розганяючи темряву.
Ця церемонія знайшла пряме відображення в майстерно зроблених дерев'яних чашах знайдених у вищезгаданій групі могил, де у двох випадках пилковий аналіз показав, що в них містився мед, ймовірно, як інгредієнт для медовухи/соми - священного напою, сліди культу якого також зафіксовані в культурі поодиноких поховань третього тисячоліття до н.е. Згідно магічної практики, коли чашу підносили до уст, сходило сонце, оскільки ставала видимою зірка зображена на дні посудини. Я не можу уявити собі кращої паралелі між ритуальним текстом і відповідним йому предметом матеріальної культури. Хоча їх розділяють тисячі кілометрів, але колись вони були об'єднані мережами зв'язків бронзового віку і спільним євразійським походженням у третьому тисячолітті до н.е.
Можна зробити висновок, що повторювана близнюкова символіка характеризувала певний сегмент матеріального та іконографічного світу доби ранньої та середньої бронзи в Центральній та Північній Європі. Вона була представлена вже в унетицькій культурі, а в похованні з Любінгена ми бачимо зв'язок символіки близнюків з ритуально похованою парою аристократичних чоловіків -"близнюків". Цілком ймовірно, що специфіку парного поховання визначало подвійне ритуальне лідерство. Пізніше, за часів середнього бронзового віку виділився клас верховних жерців. Вони були пов'язані з культом Ашвінів через символіку кінських голів та ексклюзивним використанням символіки сонця в спіралеподібному орнаменті і зображеннях колеса. Невелика кількість парних або "близнюкових" чоловічих поховань вождів продовжили традицію започатковану творцями Любінгенської могили. Важливість ритуальної сфери підкреслюється виробництвом спеціальних ритуальних предметів, які ніколи не зустрічаються в похованнях. Таким чином, склалася складна обрядово-релігійна система, на чолі якої стояли головним чином жерці (ритуальні лідери), які перебували на службі у Ашвінів, а точніше були їхніми мирським представникам. Вони становили ритуальну і політичну верхівку. Нижче за них стояла група воїнів без ритуальних функцій, позначена мечем з фланцевим руків'ям. Велика група простолюдинів, ритуально не проявлених, як можна припустити, мала підтримували структуру вождівства, яка була закріплена в кожній місцевій громаді.
Таким чином, мечі-близнюки та сокири зі скарбу з Небри відповідають широко розповсюдженій традиції такого роду поховань, і є матеріалом пов'язаним з культом "Божественних Близнюків" в ритуалах бронзової доби. Так само і диск з Небри, поєднує "Божественних близнюків" (сокири і мечі-близнюки) з культом сонця, підтверджуючи їхній тісний зв'язок.
Божественні близнюки та царі-близнюки - традиція бронзової доби
Матеріальні та іконографічні кореляти міфів про "Божественних близнюків" найяскравіше представлено в знахідках бронзового віку. У ведичних текстах вони є найпопулярнішими богами, як і у Греції. Ці боги допомагали Індрі, брату їхньої матері, а отже дядькові, отримати сому від Тваштара, небесного батька, що свідчить про їхню важливість як представників другого і третього покоління богів. Тому їх постійно називають молодими. Виходячи з європейських археологічних даних, зрозуміло, що "Божественні Близнюки" були верховними богами впродовж другого тисячоліття до н.е.
Їхня популярність була пов'язана з поширенням бойових колісниць після 2ооо р. до н.е., на яких вони рухались навколо Землі разом із Сонцем. Однак у ведійських текстах їх колісниця описується радше як візок із трьома колесами (чи парами коліс?), і цим вона відповідає сонячній колісниці з Дуплє, яка має три колеса, а також візкові, що везе сонце зображеному на мініатюрі з Трундхольма. Ці приклади дають змогу припустити, що у ведійських текстах йдеться про використання транспортних засобів аналогічних зображеним на мініатюрах, які використовувались під час ритуалів і тому потребували додаткового комплекту коліс.
Культ бжественних близнюків, ймовірно, виник в третьому тисячолітті до н.е., оскільки ми маємо низку парних чоловічих поховань, які можуть бути вождям/жерцями-"близнюками" бронзової доби. Курган-тумулус є символом сонця, тому його роль в індоєвропейській релігії сходить до цього періоду.
Також в чоловічих похованнях регулярно зустрічаються чаші пов'язані з ритуальним питтям медовухи, пива чи іншого священного напою. Багаті жіночі поховання з двома бурштиновими дисками у формі сонця, можливо, свідчать про їх ритуальну роль у культі сонця, в той час як неодмінно наявна в чоловічих похованнях бойова сокира або, радше, сокира-молот може бути символом найдавнішого бога - бога неба Тваштара.
Однак, лише у власне бронзовому віці, починаючи з 2 тис. до н.е., з'являється багатша матеріальна культура і унікальні умови збереження знахідок в дубових похованнях Данії, які дозволяють нам реконструювати релігійні інституції, пов'язані з культом сонця та "Божественними Близнюками", а точніше їхніми земними представниками. На цей час друге і третє покоління молодих богів на чолі з "Божественними Близнюками" зайняли чільне місце в пантеоні. Їх часто називали молодими і сяючими, і їхні ролі були дуже численними. Діючи як посередники між небом і землею, між божественним і профанним, вони становили сакральне, ритуалізоване керівництво, засноване на парі королів або вождях-близнюках. Н. Вагнер вказував на такий тип правління вже у 1960 році. Він також вказував на роль "Божественних близнюків" у підготовці молодих воїнів оскільки вони були видатними атлетами, переможцями в бігу та змаганнях з кулачного бою на перших Олімпійських іграх, а також танцюристами і майстрами танцю зі зброєю (тренувальної програми). Таким чином, він пов'язував їх з бойовою підготовкою та ініціацією молодих воїнів, які потім йшли у військо їхніх земних земних представників, королів-близнюків.
Далі Вагнер вказав на кілька прикладів із пізніших германських джерел. У цих джерелах є кілька прикладів подвійного лідерства. Найбільш відомими є Хорса і Хенгіст у ютів (які мігрували до Кента в Англії в V столітті н.е.), чиї ритуальні імена позначають коней. Також ми знаходимо подвійне царювання у греків, найбільш відоме у спартанців, яке виводили від Діоскурів, що були їхніми національними богами. Спочатку спартанці були мігрантами, як і юти в Кенті. Таким чином, Вагнер вказав на можливий зв'язок між подвійним лідерством і завойовницькими міграціями, що призводили до заснування нових царських родів і вождівств.
Ще однією характерною рисою "Божественних близнюків" було впровадження нових традицій. Це також могло бути пов'язаним з подорожами, і тому вони також були захисниками і рятівниками моряків та мандрівників. "Божественні Близнюки" були вічними мандрівниками на своїй золотій колісниці і таким чином уособлювали важливість швидкості та подорожей у новому більш відкритому та взаємопов'язаному світі бронзової доби. Це було частиною їхнього панівного статусу. Їхня колісниця також уособлювала нову аристократію воїнів, яка прийшла до влади по всій Євразії після 2 тис. до н.е. і часто під керівництвом подвійного лідерства.
Археологічні матеріали, підтверджують панівну роль подвійного керівництва в бронзовому віці. Маємо ряд прикладів попарних чоловічих поховань, де вождь-жрець і вождь-воїн були поховані разом. Питання полягає в тому, як це співвідноситься із зображенням "Божественних близнюків" на наскельних малюнках і в свідченнях про ритуали. Смертні вожді з ритуальними функціями виконували роль близнюків на великих церемоніях.
Таким чином, ми маємо дві можливі моделі подвійного лідерства:
- одна, яка була утворена двома божественними/політичними лідерами;
- друга, що складалася з божественного/політичного лідера і вождя-воїна.
В останньому випадку ми повинні припустити підпорядкування вождя воїнів божественному вождю, який був земним втіленням вищого керівництва, здійснюваного на небі "Божественними Близнюками". В першому випадку керівництво було повторенням взірця правління "Божественних близнюків" і, таким чином, було владою двох рівних "близнюків", які, можливо, зустрічалися не регулярно, а тільки під час великих ритуалів, під час яких вони мали діяти разом. Я залишаю це питання відкритим, оскільки у нас є свідчення, які вказують на обидві моделі, і вони справді могли співіснувати. Однак те, що в індоєвропейській міфології подвійне керівництво було першою, божественною функцією давно довів Ж. Дюмезиль. Воно було широко розповсюдженим явищем від Індії до Риму та Скандинавії.
Можна припустити, що ритуальний/політичний лідер або цар, підтримуваний воєначальником у періоди військових дій, становив місцеве політичне керівництво. Таким чином, лідерство "божественного близнюка" втілювало вищий рівень керівництва для цілого вождівства або царства, у той час як пара - ритуальний лідер (жрець) і вождь воїнів були владною моделлю на рівні громади.
Грецькі свідчення підтверджують це. В мікенські часи великий цар називався "wanax", а воєначальник - "lavagetas" і підпорядковувався йому. Ці стосунки часто були стосунками прийомних братів, як у випадку з Ахіллом і Патроклом. Спартанська модель з двох рівних царів, таким чином, є спадщиною бронзового віку, яку дорійці принесли з собою з північних Балкан на свої нові території.
Витоки цього подвійного лідерства, встановленого на небесах, таким чином, представлено в Похованні в Лейбінгені та безлічі пізніших скарбів-близнюків, серед яких найпомітнішим є скарб із Небри. Він є сполучною ланкою між старою індоєвропейською релігією і новими астрономічними знаннями, які прийшли з Близького Сходу, що характерно і для інших суспільних сфер бронзового віку, і що надає цьому вікові унікального історичного характеру.
Коментарі
Дописати коментар