Per Serhij "Deimos" Zaikovskyi, in memoriam (ilprimatonazionale.it)

Per Serhij “Deimos” Zaikovskyi, in memoriam

 Sandro Consolato 

Рrimato nacionalе 24 Marzo 2025 

«Світлої пам’яті Сергія “Деймоса” Заїковського»

Сандро Консолато

Видання ''Рrimato nacionalе'' 24 Березня 2025 р.

Рим, 24 березня – Три роки тому, 24 березня 2022 року, в бою проти російських загарбників загинув Сергій Заїковський, інтелектуал і активіст української радикальної правиці, якому ще не встигло виповнитися 28 років. Сергій, бойове псевдо “Деймос”, народився 2 липня 1994 року в селищі Драбів Черкаської області. Він вивчав стародавню та середньовічну історію в Харківському національному університеті імені Василя Каразіна.

Особливо захоплювався історією Риму і у 2016 році захистив дипломну роботу, присвячену ветеранам римської армії провінції Дакія. Надзвичайно ерудований, він володів кількома європейськими мовами (зокрема італійською), а також вивчав японську та санскрит, займаючись індоєвропеїстикою. Ті, хто його знав, пам’ятають його не лише завдяки визнаним інтелектуальним якостям, але й за почуття гумору, авантюрний дух, мужність, вірність і надзвичайну чуйність, яка поширювалася і на світ Природи (він був духовним екологом а також вегетаріанцем).

Глибока відданість культурі

Коли Сергій переїхав із Харкова до Києва, він швидко став одним із провідних представників АКС (Авангард Культурна Спілка) — активної молодіжної спільноти, до якої входили інтелектуали й митці, що повстали проти сучасного світу. «Ми втекли від похмурої та негідної реальності, знайшовши притулок у лісах і книжках, подалі від потворності світу, від брехні на кожному кроці, від цінностей ‘нового суспільства’», — читаємо в їхньому описі своєї організації у Telegram опублікованому  у першу річницю нинішньої війни. За тиждень до початку російського вторгнення він устиг видати, як головний редактор, перший номер (2021) доктринального журналу Спілки — «Вісник Авангарду». Проте в сфері культурного активізму він запам'ятався передусім як плідний дописувач, автор статей і рецензій, перекладач і редактор книг провідного видавництва української радикальної правиці (і його сайту) «Пломінь», заснованого в 2018 році.

Як автор статей, Сергій запам’ятався своєю гострою та безкомпромісною критикою книги «Філософія війни» Олександра Дугіна (2019), а також цікавою розвідкою про Антоніо Ґрамші (2021), у якій він дійшов висновку, що по суті фашизм є втіленим ґрамшизмом (у сенсі теорії гегемонії). Завдяки Сергієві українською мовою було вперше видано «Мітру-Варуну» — один із шедеврів Жоржа Дюмезіля, а також твори та статті Мірчі Еліаде, Юліуса Еволи, Домініка Веннера, Алена де Бенуа та багатьох інших авторів.

Викликає захоплення й подив той факт, що однією з останніх книжок, над якою працював Сергій — і яка вийшла друком лише після його смерті — став італійський роман Amo dunque sono («Кохаю, отже існую», 1927), у якому Сібілла Алерамо розповідає свої любовні історії 1920-х років із тоді ще молодими езотеристами Юліусом Еволою та Джуліо Парізе. До речі, збереглося фото з конференції Сергія, присвяченої Еволі, яка відбулася 1 серпня 2020 року: на слайді, що він демонструє, зображено обкладинки журналів «Ur», «Krur» та книги «Язичницький імперіалізм» (1928)…

Що ж до впливу «дюмезіліанця» Заїковського на діяльність видавництва Пломінь (для якого він, зокрема, працював над перекладом книжки «Індоєвропейці» Жана Одрі), то його можна простежити й в інших важливих ініціативах. Так, між 2021 і 2022 роками київське видавництво організувало курси з латини, давньогрецької та санскриту. Окрім цього, Пломінь активно сприяв переосмисленню постатей грецького й італійського язичницького Відродження — зокрема, Георгіоса Ґеміста Плетона й Сіджизмондо Малатести, таких важливих для Езри Паунда, а також виявляв зацікавлення сучасним «римським традиціоналізмом» Ренато Дель Понте.

Сергій Заїковський у «полку Азов»

Коли Путін розпочав так звану «спеціальну військову операцію», Сергій, який уже мав бойовий досвід на Донбасі як доброволець у складі добробату ''Фрайкор'', перебував у Києві. Разом зі своїми товаришами з «Авангарду», з якими ще раніше була домовленість, що у випадку вторгнення всі зберуться в столиці та долучаться до її оборони, він вступив до тодішнього «полку Азов». Як боєць протитанкового гранатометного взводу, він узяв участь у визволенні села Лук’янівка на лівому березі Дніпра, на північний захід від Києва. Саме тут, лише за місяць після російського вторгнення — 24 березня — він загинув у бою під час танкового зіткнення, ставши жертвою пострілу з ворожого танка. Разом із ним загинув і побратим Денис Котенко (позивний «Скіппер») — ветеран «Азову», якому ще не виповнилося 26 років, батько трирічного сина. «Деймос» і «Скіппер»: їхня кров пролилася разом, як у Вергілія — кров Евріала і Ніса.

Варто зазначити, що АКС для вшанування своїх загиблих майже завжди використовує італійське слово «Presente!» і пише його латиницею, супроводжуючи ним портрети загиблих (так само й на муралі на берегах Дніпра, присвяченому Заїковському у березні 2023 року). Від початку конфлікту й до сьогодні АКС — слід мати на увазі, що це культурно-політична та військова спільнота (у військовому сенсі її бійці нині переважно служать у 1-му штурмовому батальйоні 3-ї окремої бригади — ОШБР, що сформованиа внаслідок «реструктуризації» «Азову» у складі Збройних сил України) — воювала на кількох ключових ділянках і зазнала втрат (24 загиблих) на полі бою: наймолодшому було 19 років (середній вік бійців «Авангарду» — 23-25 років).

«Вічна слава героям!»

Справедливим буде згадати, що й Харківський університет на своєму офіційному сайті вшанував пам’ять свого блискучого випускника Сергія Заїковського: «Пам’ять про його подвиг завжди залишатиметься у наших серцях. Вічна слава героям!». Президент Зеленський також удостоїв його та «Скіппера» почесною відзнакою — Орденом «За мужність» III ступеня посмертно у червні 2023 року, який, як зазначено у Вікіпедії, «надається для відзначення військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та інших осіб за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у боротьбі зі злочинністю, а також в інших випадках при виконанні військового, службового, громадянського обов'язку в умовах, пов'язаних з ризиком для життя», а в липні родинам загиблих була вручена медаль «За сприяння обороні міста Києва».

Про свого сина та інших загиблих добровольців, статус яких уряд ще у 2023 році не хотів визнавати статусом загиблих солдатів, а отже і не призначав виплати їхнім сім’ям, мати Сергія, Людмила, сказала словами, гідними спартанської матері:

«Мій син не пішов за пільгами чи платнею. (...) Хлопці [з АКС — прим. ред.] вірять, що померти в бою — це найвища честь для чоловіка. Вони не ховалися, не вигадували хвороби, не використовували інвалідність батьків як прикриття. Взяли зброю і йшли до кінця. Можливо, бути добровольцем ще почесніше, ніж бути солдатом регулярної армії».

Розповідають, що за кілька днів до смерті Сергій сказав: «Навіщо думати про небезпеку, якщо, ти як тільки закриєш очі, ніби уві сні, то знову народжуєшся?». Тож його побратими, коментуючи, написали: «Як і вся керівна команда «Авангарду», він сповідував індоєвропейську релігійність. Побачимось у наступних втіленнях, брате!».

Сергій Зайковський та інші загиблі

Хочеться також нагадати про ще одну харизматичну постать АКС — Максима “Буліня” Квапиша, якому було всього 22 роки, але який був очільником київського осередку Спілки. Він загинув 26 травня 2022 року в бою на запорізькому напрямку. Від початку війни він завжди носив у своєму рюкзаку томик Бгаґавадґіти.

Ще один загиблий — Сергій Кальницький, 10 жовтня 2024 року загинув неподалік села Кругляківка (Куп’янський район, Харківська область), намагаючись врятувати поранених товаришів. Його бойове ім’я було “Арджуна” — ім'я міфічного героя знаменитого діалогу з богом Крішною у тому ж індійському священному тексті, який Юліус Евола поставив у центр своєї “Арійської доктрини боротьби і перемоги”.

«Духовні орієнтири важливі, і Юліус Евола створив їх для нас», — говорили в АКС у 2020 році, анонсуючи згадану мною раніше лекцію Заїковського про Еволу.

Історикиня релігій Оксана Сморжевська у своїй науковій статті під назвою “The hero-warrior in the worldview and practice of contemporary Pagans in Ukraine” («Герой-воїн у світогляді та практиці сучасних язичників України») (том 31, № 1, 2023, журнал «Religio» Університету Масарика в Брно, Чехія) пов’язала героїчні жертви, такі як самопожертва Заїковського (на якого вона робить пряме посилання), із «світоглядом» відродженого українського язичництва. Згідно з цим світоглядом «ті, хто обрав шлях воїна-захисника [рідної землі — ред.], сприймають свою роль як тісно пов’язану з міфологічними ідеями слов’ян і скандинавів, а також із елементами східної філософії, захопленням бойовими мистецтвами, історією, романтизацією минулого та патріотизмом». Вважається, що всі ці образи разом з війною вийшли за межі неоязичницького культурного простору, оскільки, за словами дослідниці, «багато нових проявів стародавньої язичницької культури спостерігаються у повсякденному житті солдатів, незалежно від того яку релігію вони сповідують чи є атеїстами».

«Залишилася тільки любов»

Невтомний куратор і перекладач чужих праць, «Деймос» мав у планах написати й власну книгу, у якій би виразив свій внутрішній світ, свої ідеї щодо майбутнього України та Європи. Анастасія Капралова, блискуча співпрацівниця сайту Пломінь, що спеціалізується з кінокритики, за два дні після смерті Сергія написала Сергієві прекрасний, зворушливий некролог, вона довго була його дівчиною, а потім залишилася близькою подругою. Його можна й досі прочитати на її сторінці у Facebook. Там написано: «Сергій завжди сердився, що ми не читаємо книжок, які він радив. Але, повір мені, ти вплинув на свідомість такої кількості людей, що й уявити не можеш». І нарешті: «Ми так багато разів прощалися, і ніколи по-справжньому не прощалися. Бо все закінчується — хвороби, стосунки, робочі зв’язки, зима і весна, навіть війна. Залишилася тільки любов. Тут я поставлю крапку».

Фрайбурзьке видавництво Sentiers perdus, засноване наприкінці 2022 року, обираючи першу книгу для публікації, зупинило свій вибір на творі італійця Адріано Ромуальді (La Droite e la crise du nationalisme, переклад Філіпа Бає з La Destra e la crisi del nazionalismo, 1973), вирішило присвятити її саме пам’яті Заїковського як «данину пошани чоловікові честі, гідній людині, молодому борцеві за національну справу та європейське відродження».

Р.S. Primato Nazionale — це італійська сувереністська газета, що з'явилася як онлайн-щоденник у жовтні 2013 року. З 1 жовтня 2017 року по 22 травня 2023 року також видавалася друкована щомісячна версія. Редактором є Адріано Шіанка. Дослідження, проведене з 10 жовтня по 9 листопада 2019 року, показало, що онлайн-версія Primato Nazionale посіла 17 місце серед італійських інформаційних сайтів за кількістю поширень у Twitter — близько 50 000 репостів.