Поцелуйко А.Б.

"Теорія Трьох Функцій у Грецькій Перспективі: Дискусія Одрі та Сержана" 

Жан Одрі і Бернар Сержан є двома найвідомішими учнями Жоржа Дюмезіля. Обидва автори обговорювали теорію трьох функцій у контексті індоєвропейської спадщини та її проявів в античній Греції. Проте їхні підходи, акценти та висновки значно різняться. Жан Одрі присвятив цій темі концептуальну статтю ''Aspects de la tradition indo-européenne en Grèce : panthéon, mythologie, philosophie'' , а Бернар Сержан - подібну за характером теоретичну статтю ''Les trois fonctions des Indo-Européens dans la Grèce ancienne : bilan critique''. Спробуймо знайти спільні і відмінні риси в концептуальних підходах авторів на основі цих текстів.

Обидва дослідники визнають фундаментальність та значущість трифункціональної моделі Дюмезіля як інструменту для розуміння індоєвропейського світогляду. Сержан детально описує кожну функцію (сакральна, воєнна, економічно-продуктивна) наводячи приклади з  різних індоєвропейських пантеонів та соціальних структур (Індія, Рим, Скандинавія). Одрі посилається на Дюмезіля як на методологічну основу свого дослідження. Обидва вчені виходять з припущення про існування спільної праіндоєвропейської спадщини (міфологічної, ідеологічної, соціальної), яка трансформувалася в різних культурах; застосовують порівняльний метод, зіставляючи грецькі дані з іншими індоєвропейськими культурами (Індія, Рим, Скандинавія, германці, кельти, Іран); погоджуються, що грецький матеріал є складним для прямого застосування трифункціональної моделі. Одрі зауважує, що трифункціональна схема "не лежить в основі організації пантеону" в Греції. Сержан робить це центральною проблемою свого дослідження: "у цій реконструктивній схемі вражаючим є одне методологічне упущення: відсутність грецької міфології", "чому саме грецька міфологія... виявилася в межах порівняльної схеми або маргіналізованою, або недостатньо включеною до загальної моделі?". 

Однак Одрі займає позицію, що індоєвропейська традиція, включно з трифункціональною схемою, глибоко вкорінена в грецькій культурі, хоча й може бути "замаскованою" або передаватися через "таємну традицію". Він прагне знайти та довести ці зв'язки, наводячи численні приклади з пантеону (Зевс/Гера, Уран/Кронос/Зевс, Зевс/Посейдон/Аїд, Зорі, Аполлонівська тріада, Діоніс) та філософії (Парменід). Для нього "відсутність" трифункціональності в грецькій міфології історичної епохи є радше наслідком трансформації або приховування, ніж її відсутністю як такої.

Натомість Сержан висловлює глибокий скептицизм щодо присутності чітких трифункціональних структур у найдавніших грецьких джерелах, особливо в гомерівських поемах. Він критикує спроби інших дослідників (Літтлтона, Бадер, Йошіди) "витягнути" трифункціональність з гомерівського матеріалу, вважаючи їх "натягнутими" та такими, що не відповідають "правилам здорового глузду", встановленим Дюмезілем. Для Сержана, відсутність трифункціональних структур у найдавніших грецьких текстах є значною методологічною проблемою, яка потребує пояснення. Він схиляється до думки, що явні трифункціональні феномени в грецькому світі з'являються пізніше і, можливо, під впливом інших культур.

Одрі бачить проблему не у відсутності трифункціональності, а у складності її виявлення через зміни та "засекречення" елементів традиції. Він підкреслює "живу" форму традиції, яка адаптується, але зберігає дух. Сержан же наголошує на "методологічному упущенні" у дюмезіліанській парадигмі щодо грецької міфології. Його питання — "чому саме грецька міфологія... виявилася маргіналізованою, або недостатньо включеною до загальної моделі?" — є центральним.

Одрі активно шукає і знаходить приклади трифункціональності та інших індоєвропейських схем у грецьких міфах, пантеоні й філософії. Його інтерпретації часто припускають глибинні символічні зв'язки та трансформації. Наприклад, він пропонує тезу про індоєвропейське походження для більшості грецьких богів.

Сержан дуже критично оцінює наявні інтерпретації трифункціональності в грецькому матеріалі. Він відкидає більшість спроб застосування їх до гомерівських поем, вважаючи ці підходи неспроможними (наприклад, критика Літтлтона, Бадер). Хоча він згадує фреску з Мікен як "винятковий документ" з трифункціональним зображенням богинь, це швидше виняток, що підкреслює загальну проблему. Він також наводить контрастні приклади інших індоєвропейських культур (Рим, Скандинавія, Іран), де трифункціональність виявляється чітко вже в ранніх джерелах.

Одрі вводить поняття "таємної традиції" для пояснення прихованих шарів знання та обговорює "проблему шаманізму" як потенційно давній індоєвропейський елемент у грецькій філософії. Це є унікальним для його статті і не згадується у Сержана.

Сержан не розглядає ці аспекти. Його аналіз більш "структурний" у сенсі виявлення чітких тріад, а не прихованих впливів.

Одрі на відміну від Сержана, пов'язує індоєвропейські міфологічні структури та, опосередковано, трифункціональність, з астрономічними та річними циклами. Він інтерпретує Зевса як "денне небо", Геру як "гарну пору року", а їхній союз як "щорічне повернення світла після зимової ночі". Він бачить у тріадах Уран-Кронос-Зевс, Діонісі та навіть у викраденні Зорі (яка для нього є Оленою) відображення космічних, часових циклів, включно з "ніччю року" (зимове сонцестояння). Цей аспект його інтерпретації є дуже помітним і вказує на "натуралістичні" корені його підходу. Він бачить у міфологічних подіях відображення руху небесних тіл та сезонних змін.

 В аналізі Сержана (принаймні в даній концептуальній статті) відсутні подібні космологічні або астрономічні інтерпретації міфологічних функцій. Він зосереджений на соціальних та ідеологічних проявах трифункціональності, а не на їхньому зв'язку з природними феноменами. Це відображає більш "класичний" підхід до дюмезіліанства, що дистанціюється від "натуралістичних" інтерпретацій міфології XIX століття, на які, до речі, вказує й сам Одрі (але потім переосмислює їх).

Отже, Одрі є "апологетом" (у хорошому сенсі) індоєвропейського коріння грецької культури. Він переконаний у глибокому впливі індоєвропейської традиції на Грецію і активно шукає та знаходить її прояви, навіть якщо вони є прихованими або трансформованими. Він припускає, що "таємні" знання збереглися і вплинули на філософію.

Сержан, навпаки, виступає як "скептик" (у науковому сенсі) щодо широкого та прямого застосування трифункціональної моделі до античної Греції, особливо її ранніх періодів. Він вважає, що відсутність чітких структур у найдавніших текстах (гомерівських поемах) є серйозною проблемою для теорії Дюмезіля, і більшість спроб "знайти" їх є натягнутими. Для нього успішніші приклади (фреска з Мікен, пізніші поети) є винятками, які не вирішують основну проблему.

Таким чином, Одрі зосереджений на доведенні присутності індоєвропейської спадщини в Греції (хоч би і в прихованій формі), а Сержан — на аналізі проблеми відсутності чітких її проявів у ключових давньогрецьких джерелах, що породжує методологічні питання для дюмезіліанської парадигми.