РЕФЕРАТИВНИЙ ПЕРЕКЛАД
уривку монографії
Gimbutas, Marija. The living goddesses / Robbins Dexter, Mirijam. — Berkeley: University of California Press, 2001.
Живі богині
Образ Сови
Хижі птахи у давньоєвропейських зображеннях найчастіше уособлюють смерть. Наочним прикладом є «Святилище грифів» в Чатал-Гьоюці. На стінах храму намальовані грифи з розкритими крилами, що пікірують на обезголовлені тіла. За кілька тисяч миль від цього місця, у мегалітичних гробницях Західної Європи, переважав ще один хижий птах. Там віряни вирізали зображення сови, особливо її очі, на кістках та каменях страхітливих монументів. Ці зображення також можна зустріти на поодиноких стоячих каменях, відомих як менгіри. І в Чатал-Гьоюці, і в мегалітичних пам'ятниках ці два хижаки пов'язуються з богинею додатковими ознаками. У деяких грифів Чатал-Гьоюка людські ноги, тоді як очі мегалітичної кам'яної сови дивляться на нас з намиста одягнутого на людські груди — і часто зображаються разом із людською вульвою.
Надлюдські якості та майже людський вигляд сови — її прямоходіння, смертоносний погляд, фантастичний зір та нічні крики — видавались таємничими та викликали трепет. Зачарованість цим птахом передує епосі неоліту. Сова з'являється уже на стінах печер епохи верхнього палеоліту: три білі сови виявлені в печері Les Trois Fréres на півдні Франції.
Історичні джерела, а також іконографія пов'язують сову з важливими богинями, такими як Афіна, грецька богиня знання та мудрості, і Ліл-Ліліт, шумеро-аккадська богиня, ім'я якої зустрічається у Старому Завіті. Було висловлено припущення, що ім'я Ліліт може означати «болотяна сова». Цей нічний птах природним чином асоціюється зі смертю і потойбічним світом.
Давньоєвропейський символізм сови поєднує у собі смерть і життя. Зображення сов на гробницях та статуях у Бретані та Ірландії мають вульву у центрі. Урни у формі сови з півночі Егейського моря також мають вульву чи зміїні кільця. Елементами португальських дольменів є регенеративні фалічні об'єкти з рисами богині-сови . Поєднання образів сови та змії простежується впродовж усього неоліту аж до бронзового віку. Очі сови можна вважати найбільш вражаючими символами відродження, особливо коли вони зображені на оголених кістках, символах смерті.
Розуміння практики екскарнації допомагає нам прояснити роль хижого птаха у неолітичній релігії; це особливо добре пояснює його роль в процесах пов'язаних зі смертю. У цій похоронній практиці люди не ховали своїх померлих одразу, а виставляли їх на відкритому повітрі на платформах. Там хижі птахи обдирали тіло, залишаючи лише кістки. Видалення плоті вважалося необхідним завершенням процесу смерті. Коли залишилися тільки кістки, людину можна було поховати, і тоді міг розпочатися наступний етап циклу. У давньоєвропейській похоронній символіці переважали два різні види хижаків, кожен у своєму регіоні: стерв'ятник на Близькому Сході та в Південній Європі, а сова на більшій частині Європи. Хоча екскарнація практикувалася не повсюдно, символи стерв'ятника та/або сови представляли Велику Богиню, по всій Європі та на Близькому Сході. Богиню, яка приносила смерть, але керувала й життям та забезпечувала народження.
Коментарі
Дописати коментар