УДК 94(477):001.894+1

ЕТНОПСИХОЛОГІЧНО-ІСТОРІОСОФСЬКА КАТЕГОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО РОДУ (РАСИ) ЮРІЯ ЛИПИ

Вознюк Оксана,

кандидатка педагогічних наук, професорка кафедри

воєнної історії Національної академії сухопутних військ імені

гетьмана Петра Сагайдачного

Поцелуйко Андрій,

кандидат філософських наук, доцент кафедри

філософії Національного університету «Львівська політехніка»

Переглянути статтю (google.com)

Анотація

Аналізується загрозливий вплив псевдонаукових теорій етногенезу українців на формування суспільної свідомості. Наголошується, що відсутність належної реакції академічної науки сприяє поширенню наративів, які дискредитують науковий підхід до вивчення минулого та формують викривлене бачення історії. У контексті цього явища розглядається історіософська концепція Юрія Липи, в якій поняття «українська раса» постає як духовна, історико-культурна спільнота з глибокими коренями у цивілізаціях, що існували на території України. Липа ототожнює расу з родом, акцентуючи на спадкоємності моральних, чуттєвих і ментальних рис, що передаються між поколіннями. У цьому підході нація, державність і патріотизм розглядаються як вияви глибинної расової сутності народу. Також розкрито актуальність ідей Липи у світлі сучасної політики пам’яті та викликів інформаційної безпеки. Через порівняння концептуальних підходів академічної науки та історіософії Юрія Липи, текст окреслює необхідність комплексного й відповідального підходу до національної історичної ідентичності.

Ключові слова: етногенез, псевдонаука, історіософія, раса (українська раса), ідентичність

The article analyses the threatening influence of pseudoscientific theories of Ukrainian ethnogenesis on the formation of public consciousness. The author emphasises that the lack of a proper response from academic science contributes to the spread of narratives that discredit the scientific approach to the study of the past and form a distorted vision of history. In the context of this phenomenon, the author examines the historiosophical concept of Yurii Lypa, in which the concept of the ‘Ukrainian race’ appears as a spiritual, historical and cultural community with deep roots in the civilisations that existed on the territory of Ukraine. Lypa identifies race with clan, emphasising the continuity of moral, sensual and mental traits passed down between generations. In this approach, the nation, statehood and patriotism are seen as manifestations of the deep racial essence of the people. The article also reveals the relevance of Lypa's ideas in the light of contemporary memory politics and information security challenges. By comparing the conceptual approaches of academic science and Yuriy Lypa's historiosophy, the text outlines the need for a comprehensive and responsible approach to national historical identity.

Keywords: ethnogenesis, pseudoscience, historiosophy, race (Ukrainian race), identity

Питання походження українського народу, формування його ідентичності та історичної самосвідомості є одними з ключових у сучасному гуманітарному дискурсі. У контексті тривалої колоніальної залежності, репресивних імперських ідеологій та спроб знищення національної культури, особливої ваги набуває проблема правдивої реконструкції етногенезу українців. Однак, як зазначає О. С. Кузьмук, поряд із академічними науковими підходами поширюються численні псевдонаукові теорії, які не лише підміняють поняття й підважують авторитет професійної історичної науки, а й істотно впливають на масову свідомість.

Сучасна інформаційна доба, з одного боку, відкриває доступ до наукових знань, а з іншого — сприяє поширенню міфів, які під виглядом національного відродження формують викривлені уявлення про минуле. У цій ситуації виникає загроза втрати зв’язку з академічною традицією, що ускладнює формування об’єднаної історичної пам’яті та сталої ідентичності громадян України.

Водночас альтернативні історіософські концепції, зокрема ідея «української раси» Юрія Липи, пропонують цілісне бачення розвитку українського етносу як носія особливого духовного, морального та культурного коду. Такі підходи, попри свою філософсько-образну природу, здатні подолати спрощення академічних схем і повернути в поле історичної свідомості давні культурно-цивілізаційні явища як органічну частину українського буття.

Дослідження сучасної історіософії українства, виявлення взаємодії між науковим і псевдонауковим підходами до етногенезу, а також осмислення ідей Юрія Липи в цьому контексті є вкрай актуальним завданням як для наукової спільноти, так і для всієї системи української політики пам’яті.

О. С. Кузьмук у статті «Псевдонаукові теорії етногенезу українців та їхній вплив на суспільну свідомість» зазначає: «Позанаукове історіописання не зустрічає належного опору з боку української академічної науки і перетворюється на складову масових уявлень про минуле. Цілком зрозуміло, що така новітня міфотворчість не сприяє творенню у громадян України адекватного сприйняття минулого, формуванню спільної історичної пам’яті, загальноукраїнської ідентичності й викликає занепокоєння вітчизняних науковців. Центр соціогуманітарних досліджень ім. В. Липинського і Національний університет «Києво-Могилянська академія» організували «круглі столи» експертів «Міфологізація походження українців» (лютий 2007 р.), «Націоналізація середньовіччя: чи існували українці за часів Давньої Русі?» (лютий 2008 р.). Проблема новітніх міфів про походження українців аналізується у працях таких дослідників, як М. Відейко, Е. Вілсон, К. Галушко, Л. Залізняк, В. Отрощенко, Г. Півторак, С. Сегеда, П. Толочко, Н. Яковенко та інші. Міфотворча література дискредитує професію археологів та істориків, компрометує саму ідею наукового дослідження, пошуку істини. Проте новітні міфотворці не зустрічають жорсткого опору з боку професійних науковців. Подібні псевдоісторичні досліди популяризуються через засоби масової інформації, інтегруються у навчальний процес. Перетворення здобутків академічної науки на фарс сприяє дезорієнтації суспільної свідомості, адже на імперсько-радянські міфологеми накладаються сучасні фантастичні теорії. Серед громадян формується скептицизм до наукових досягнень вітчизняних дослідників у питанні етногенезу українців. Завданням сучасної української політики пам’яті має стати адекватне висвітлення проблеми етногенезу українців, інформування громадян України про стан наукових розробок і теорій щодо цієї проблеми через ЗМІ та мережу Інтернет» [3].

Однак мейнстрімні академічні концепції розглядають культури і цивілізації, які існували на теренах України, як «паралельні світи» щодо історичного буття українського етносу. Історіософська концепція української раси (роду) долає цю прірву. Яскраві культурно-цивілізаційні утворення (такі як трипільська культура, Боспорське царство, Скіфське царство, готська держава Оюм) стають формотворчими елементами української раси в історіософській концепції Юрія Липи, а не чужорідними феноменами на наших землях.

Мислитель зазначає, що слово «раса», яке вживалося досі тільки в антропології, тим часом набуває ще іншого значення. Воно означає також «збірну людей, що мали довге минуле зі спільними традиціями, звичаями і спільними думками. Отже, раса різниться одна від одної не так фізичною особистістю, як передусім духовною. Расі в значенні антропологічнім протиставляємо расу в значенні історичному». Далі автор каже, що «Для формули окреслення української раси треба взяти первні, що існують. Отже: геополітичні прикмети української території, рік і морів, історія українських торговельних трактів і вузлів, зародження осілого людського життя в цих країнах і розповсюдження спочатку головного первня — месопотамського, далі злиття еллінського, в загальному закінченні формування раси готами і врешті усталення її великою державністю, релігією і розвитком культури й цивілізації. Далі треба зазначити вартість домішок та історичну селекцію типів расової активності. Врешті, до формули української раси належить історія ідей її еліти, бо ці ідеї були духовними подіями, що формували расу». Поняття «історична раса» у Ю. Липи не тотожне поняттю «етнос», однак не є й антиподичним. «Чи ця формула української раси відкидає дотеперішні поняття української нації, державництва чи патріотизму? Є це питання побічне, а однак протиставлення понять — скажімо, «раса» і «нація» — може викликати хаос. Назва «українська нація» — поняття відносно дуже нове (на Україні вперше його вжив Богдан Хмельницький). Саме поняття «націоналізм і нація» найбільше спопуляризувалося за часів Наполеона і взагалі гегемонії французької духовності в Європі. По 1914 р. сили історії показують глибше розуміння людства і більш жорстоку боротьбу рас, ніж у ХІХ столітті. Не забуваймо також про упадок впливу доктринерського думання французів і про все вище висування англосаксонського світогляду. Для британця все його публічне життя, його велика державність є виявом його раси. «Хто хоче зрозуміти історію британців, повинен старатися зрозуміти характер англійців, а цей характер пізнаємо, тільки вивчаючи формацію англійської раси» (J. Stoye)». Також поняття історичної раси є синонімічним поняттю роду в концепції Юрія Липи: «Твердимо, що на тій підставі можна збудувати тривалу і міцну державу. Держава родова, та, що виявляє український рід (расу), – це єдина, що може вирости з сучасних мас. Які методи цієї держави? Спирається вона передусім на свідомому вживанні прикмет характеру до будови. Рід (раса), – це те людське насіння, що з покоління в покоління передає однакові психічні прикмети, а почасти й фізичні. Поставте кількох вільних і різних людей перед фактом насильства, чи вбивства, чи інших великих людських подій, і придивіться: кожен з поставлених буде реагувати так, як підказує йому традиція і мораль роду. Це важливіше, як усі вченості й зовнішні фізичні прикмети, це найглибше, це те, що приходить з «молоком матері», — з крові. І на свідомому керуванні та оперті на цьому полягає окремішність і сила родової держави» [4].

Жифарська І. О. у статті «Генеральні ідеї українства в історіософському баченні Юрія Липи», підсумовуючи погляди мислителя, зазначає: «…призначення України, українця Ю. Липа досліджує крізь концепцію раси, розглядає її з антропологічного боку, історичного, демографічного і з найважливішого – психологічного, оскільки «раса – це велика духовна єдність з боку морального, чуттєвого». Расою називає «цілість населення, що його духовні прикмети, укриті й явні (як звичаї, мова, властиво мови), а також антропобіологічні риси становлять виразну цілість упродовж часу (історії)». Расове «Я» вважає дарованим Богом. До формули української раси долучає Ю. Липа й історію ідей її еліти як духовних подій, що формували расу. Історіософ пропонує розмежовувати поняття «українська нація» як відносно нове і «українська раса» як більш влучне, а саме поняття «нації», «державності» вважає виявами раси, яка їх у собі заключає» [2]. Професор О. Гринів зазначає, що відповідно до своєї концепції Ю. Липа наголошує, що на нашому континенті поряд з англосаксонською, римською і германською расами твориться понтійська (українська) раса. Вона протиставляє традиційну моральність українців духові аморальності, що запанував на землях, захоплених московськими більшовиками. Юрій Липа вірив, що кремлівська політика нищення й уніфікації неросійських народів зазнає краху. Це передбачення збулося через п’ятдесят років, коли хибність «ленінської національної політики» стала очевидною. Праці Юрія Липи «Чорноморська доктрина» і «Розподіл Росії» у своїх засадничих положеннях цінні й нині. Вони дають змогу підійти по-новому до питань зовнішньої політики, які доводиться розв’язувати нам. Ґрунтовне вивчення їх спростовує нав’язані різні історіософські схеми, щоб залишати український народ без історичної пам’яті [1].

Висновки

Проблема псевдонаукових підходів до етногенезу українців має значний вплив на формування суспільної свідомості та історичної пам’яті. Міфологізація історії під виглядом патріотичного наративу створює викривлені образи минулого, що можуть мати деструктивний вплив на ідентичність і сприйняття історичної тяглості українського народу. Історіософська концепція Юрія Липи, зокрема ідея «української раси», пропонує цілісну культурно-антропологічну модель формування українства. Вона апелює не лише до фізичних чи етнічних ознак, а передусім до духовної, моральної й історичної єдності. Такий підхід дозволяє інтегрувати в український історичний наратив ті цивілізаційні етапи, які у межах традиційної науки часто сприймаються як «чужі» — від трипільської культури до готського Оюма. Отже, критичне осмислення псевдонаукових міфів у поєднанні з глибоким аналізом національної історіософії, такої як у Юрія Липи, сприяє не лише очищенню історичної свідомості, а й формуванню оновленого, гідного і вкоріненого у традицію українського світогляду.

Література

1. Гринів О. Державний традиціоналізм проти «ворожбитства» [Електронний ресурс] / О. Гринів. URL: [https://www.golos.com.ua/article/320560](https://www.golos.com.ua/article/320560).

2. Жифарська І. О. Генеральні ідеї українства в історіософському баченні Юрія Липи [Електронний ресурс] / І. О. Жифарська. Вісник Запорізького національного університету. 2008. №1–2. URL: [https://web.znu.edu.ua/herald/issues/2008/fil_2008_1_2/2008-26-06/zhyfarska.pdf](https://web.znu.edu.ua/herald/issues/2008/fil_2008_1_2/2008-26-06/zhyfarska.pdf)

3. Кузьмук О. Псевдонаукові теорії етногенезу українців та їхній вплив на суспільну свідомість [Електронний ресурс] /О. Кузьмук. URL: [https://biblio.lib.kherson.ua/kuzmuk.htm](https://biblio.lib.kherson.ua/kuzmuk.htm).

4. Липа Ю. Українська раса [Електронний ресурс] / Ю. Липа. URL: [https://www.vatra.cc/rasa/yuriy-lypa-ukrayinska-rasa.html](https://www.vatra.cc/rasa/yuriy-lypa-ukrayinska-rasa.html).